shemet_intern_rozrah_valyut_oper_09

пичення) поза межами юрисдикції держави-емітента. З цих валют можуть складатися заощадження нерезидентів, укладатися зовнішньоторговельні контракти. Однак обсяги виконання цих функцій є невеликими.

Валюти набувають статусу міжнародних під впливом кількох чинників: довіри іноземних інвесторів; наявності в країні-емітенті розвинутих фінансової та законодавчої систем, що функціонують за ринковими принципами; розмір національної економіки; її роль у міжнародній торгівлі та ступінь лібералізації фінансового ринку. Найважливіша передумова — валюта має бути повністю конвертованою. До міжнародних валют, наприклад, належать: канадський та австралійський долари, шведська та норвезька крони. До запровадження євро: австрійський шилінг, бельгійський франк, іспанська пезета, італійська ліра, фінляндська марка.

Важливими у міжнародних фінансах є поняття резервної ва-

люти та ключової.

Резервні валюти (reserve currency) — це національні кредит- но-грошові засоби головних промислово розвинутих країн, які використовуються для обслуговування міжнародних розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, іноземних інвестиціях, накопичення їх центральними банками країн як резервів для здійснення розрахунків і валютних інтервенцій.

Статус резервної валюти сприяє найкращим умовам здійснення зовнішньоекономічної діяльності для країни-емітента, але водночас накладає такі обов’язки, як: підтримка стабільності валюти, скасування валютних обмежень, регулюванняплатіжногобалансу.

Ключова валюта (key currency) — це валюта, яка виконує на зовнішніх ринках кілька функцій грошей у досить великих масштабах (коли частка в обсязі міжнародних накопичень, а також фактуруванні міжнародної торгівлі та валютообмінних операціях перевищує 1—2 %).

Терміни «резервна» і «ключова» валюта часто застосовуються як синоніми, саме ключова валюта — є ширшим поняттям. Порівняно з міжнародною валютою ключова посідає більш високе місце в ієрархії валют. До запровадження євро ключовими валютами були голланський гульден, німецька марка, французький франк. Нині до ключових валют належать євро, японська єна, фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Головними чинниками, що зумовлюють перетворення валюти на ключову, є такі:

• обсяг ВВП та ступінь участі у світовій торгівлі (обсяг експорту та його частка у ВВП);

211

•значний потенціал і стабільність національної економіки та

їїміжнародних позицій;

•самодостатність і незалежність національної економіки від зовншнього впливу;

•відсутність обмежень на рух капіталу та валютні операції;

•значний обсяг, глибина та ліквідність фінансового ринку.

Валюта, що домінуює (dominant currency), або валюта-лідер

— це одна з валют, яка у міжнародному обігу виконує більшість функцій грошей у значно крупніших масштабах, ніж інші ключові валюти. До першої світової війни на зовнішніх ринках домінував фунт стерлінгів. Після другої світової війни це місце посів долар США.

Еволюцію позицій валют-лідерів ілюструє табл. 5.5.

Таблиця 5.5

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЗИЦІЙ ДОМІНУЮЧИХ ВАЛЮТ

Джерело: Буторина О. В. Международные валюты: интеграция и конкуренция / РАН. Иститут Европы, Национальная валютная ассоциация. — М.: Деловая литература, 2003. — С. 137.

З наведених у цій таблиці даних добре видно взаємозв’язок між позиціюванням країни-емітента у світовій розстановці сил та лідерством валюти такої країни у сфері міжнародних валютнофінансових відносин.

Провідна валюта (vehicle currency) — це валюта, яка не є на-

ціональною відносно кожної з обох сторін угоди. Від понять «міжнародної», «ключової», «домінуючої», які характеризуються передовсім масштабами використання валюти на зовнішніх ринках, провідна валюта відрізняється характером її обігу. Відповідно, виокремлюють два види провідних валют: обслуговуючих то-

212

рговельний (trade vehicle currency) та валютообмінний обіг

(foreign exchange vehicle currency). Наприклад, якщо торговель-

ний контракт між контрагентами з України та Німеччини укладається у доларах США, то саме долар США виступає в цьому разі провідною валютою.

Теоретично провідною може бути будь-яка валюта. Але практично валюта стає провідною, коли виконує цю роль у значних масштабах, — тобто є ключовою. В ієрархії валют провідна валюта розташована вище за ключову. Валюта потрапляє до категорії «ключова», якщо стає складовою офіційних резервів іноземних держав. Аби стати провідною, валюта має бути визнана операторами з інших країн зручнішим засобом обігу, ніж національні гроші. Отже, не всі ключові валюти є провідними. На сучасному етапі розвитку світових фінансів до провідних валют належать долар США, на регіональному рівні — євро, англійський фунт стерлінгів, японська єна. До запровадження євро провідними були також німецька марка та французький франк.

Отже, валюта, що домінує, є і провідною, і ключовою, і міжнародною. Ключова є водночас міжнародною валютою; замкнута

— внутрішньою.

5.1.4. Конвертованість валют

На валютному ринку відбувається обмін валют різної національної приналежності. Так, наприклад, відповідно до умов контракту американський імпортер може сплачувати японському експортеру в єнах, британському — у фунтах стерлінгів, імпортеру з Європи — у євро. Через це американський імпортер мусить обмінювати американські доларина єни, фунти, євро та інші іноземні валюти.

У практиці дилінгу, крім стандартних трилітерних кодів (див. табл. 1.1), часто застосовуються неофіційні назви валют. Долар США може виступати як greenback («зелена спинка» або просто

«зелений»), buck (бакс), dolly, US currency unit (валюта США),

або просто позначатися символом $. Швейцарські франки — свіссі (swissy), австралійські долари — оссі (aussie), а новозеландські долари — ківі (kiwi). Британські фунти можуть називатися паундами (Great Britain Pounds) або стерлінгами (sterlings).

Найважливішою якісною характеристикою валюти є ступінь її

конвертованості (currency convertibility) — здатності до віль-

ного необмеженого обміну на будь-які інші валюти за всіма типами міжнародних операцій.

213

Конвертованість зумовлена необхідністю забезпечення та полегшення використання національних валют у міжнародних економічних операціях (торгівлі, міжнародному кредитуванні, купівлі та продажу власне валют, оцінюванні наявних у тієї чи тієї країни чи суб’єкта господарювання валютних авуарів). Конвертованість також:

•забезпечує вільний обмін однієї валюти в іншу в режимі реального часу;

•слугує інструментом орієнтування у величезних потоках міжнародної та національної цінової інформації, вираженої у різних валютах;

•дає можливість оцінювати ефективність міжнародних угод, формувати програми міжнародного економічного співробітництва, підвищувати ефективність міжнародного перерозподілу праці.

Історично конвертованість послідовно змінила три основні свої

форми, у яких дістала своє відображення суть таких процесів: ♦ ускладнення світогосподарських зв’язків;

♦ поглиблення інтернаціоналізації виробництва та підвищення на цій основі інтегрованості національних господарських сис-

тем до світової економіки; ♦ посилення ролі міжнародних фінансових інститутів в

управлінні розвитком міжнародної фінансової сфери.

Валюти можуть бути частково чи повністю конвертованими, неконвертованими, мати внутрішню або зовнішню конвертованість.

До частково конвертованих належать валюти країн, де застосовуються валютні обмеження щодо резидентів і типів міжнародних платіжно-розрахункових операцій.

За типами економічних операцій частково конвертовані валю-

ти поділяються на конвертовані за поточними та конвертовані за капітальними операціями. Конвертованість валюти за пото-

чними операціями (current account convertibility) означає, що дана валюта вільно та без обмежень обмінюється на інші валюти для здійснення поточних трансфертів і розрахунків, пов’язаних з торгівлею товарами, послугами, переказами доходів.

Країни — члени Міжнародного валютного фонду зобов’язані ліквідувати всі обмеження щодо здійснення поточних операцій на вимогу статті VIII Статуту МВФ.

Ця вимога пояснюється тим, що конвертованість не може бути дотримана без ліберальної торговельної системи. Навіть за відсутності обмежень щодо платежів наявність у країні обмежень щодо зовнішньої торгівлі може суттєво зменшити ступінь конверто-

214

ваності національної валюти. Наприклад, вільному обміну національної валюти можуть перешкоджати вимога продажу експортних надходжень в іноземній валюті центральному банку країни. Авансування імпортних платежів є законодавчо встановленою вимогою до імпортера депонувати (як правило, в національній валюті) певну частку майбутнього платежу за імпортною угодою в національному центральному чи комерційному банку. Така умова збільшує вартість валюти порівняно з її прямою купівлею на вільному валютному ринку. Уряди можуть вживати такі форми обмежень щодо поточних операцій, як: прямий розподіл іноземної валюти між імпортерами відповідно до індивідуальних квот для кожної окремої фірми-імпортера; визначення загального обсягу іноземної валюти на певний календарний період (генеральна квота, тобто максимальний обсяг валюти, який уряд готовий надати у поточному році, півріччі, місяці тощо). Обмеженнями на платежі за поточними операціями є також різні адміністративні вимоги, зокрема необхідність отримання дозволу центрального банку на здійснення платежу за імпортовані товари чи послуги. Типовими є обмеження на виплату витрат на відрядження в іноземній валюті, обмеження на перекази за кордон заробітної плати, дивідендів, процентів по зовнішніх боргах.

Насамкінець наявність у країні ускладненої системи ліцензування експорту чи імпорту та кількісних обмежень робить національну валюту такої країни неконвертованою за поточними операціями. Ці обмеження запроваджуються, як правило, через економічні причини.

Конвертованість за капітальними операціями (capital account convertibility) — це відсутність обмежень щодо платежів і трансфертів за міжнародними операціями, пов’язаними з рухом капіталу — з прямого та портфельного інвестування, кредитування, надання й отримання капітальних грантів.

Типовими обмеженнями у цій сфері є такі: обмеження об’єктів прямого іноземного інвестування окремими галузями, вимога щодо обов’язкової репатріації прибутків національних компаній, які інвестують за кордон, заборона купівлі резидентами іноземних цінних паперів, обмеження на кредитування нерезидентів.

Забезпечення конвертованості за капітальними операціями не є обов’язковою вимогою для країни — члена МВФ. Наявність обмежень на рух капіталу є економічно виправданою для країн з перехідною економікою, оскільки вони потребують ресурсів насамперед для фінансування реформ.

215

Неконвертовані валюти — це грошові одиниці тих країн, законодавством яких передбачено обмеження практично за всіма видами валютних операцій.

Валюти можуть мати також внутрішню чи зовнішню конвертованість.

За визначенням МВФ, «якщо немає обмежень щодо можливості резидентів країни використовувати свої накопичення місцевої валюти для придбання будь-якої іноземної валюти, її зберігання чи переказу будь-якому нерезидентові для будь-якої мети, про таку валюту можна сказати, що вона є внутрішньо конвертованою»1.

Внутрішня конвертованість національної валюти забезпечує право резидентів на здійснення поточних і капітальних операцій з активами в іноземній валюті всередині країни. Отже, внутрішня конвертованість забезпечує вільне використання валюти для поточних розрахунків і довготривалих угод; надання кредитів іншим учасникам угод, що пов’язані з рухом капіталів; реалізацію заходів з ліквідації системи адміністративного розподілу валюти й перехід на ринкову її купівлю-продаж; свободу переведення вкладів у національній валюті у будь-яку повністю конвертовану валюту; припинення централізованих асигнувань валюти для імпортерів і отримання ними валютних коштів за ринковими умовами.

Валюти всіх розвинутих країн мають внутрішню конвертованість.

Зовнішня конвертованість національної валюти дає право резидентам здійснювати операції в іноземній валюті знерезидентами.

За визначенням МВФ, валюта є зовнішньо конвертованою, якщо має такі властивості:

1)кошти у цій валюті, які належать нерезидентам, вільно обмінюються на будь-яку іноземну валюту;

2)усі платежі, що здійснюються з дозволу влади резидентами на користь нерезидентів, можуть виконуватися у будь-якій зов-

нішньо конвертованій валюті, яку резиденти можуть купити на валютних ринках2.

Валюта може мати зовнішню конвертованість по поточних або капітальних операціях.

До повністю конвертованих належать валюти країн, у яких відсутні будь-які обмеження щодо поточних і капітальних опера-

1Twenty years of international cooperation. The International Monetary Fund, 1945— 1965. Vol. II, Wash. 1969. — P. 226—227.

2Twenty years of international cooperation. The International Monetary Fund, 1945—

1965. Vol. II, Wash. 1969. — P. 226—227.

· Там же.

216

цій як для резидентів, так і для нерезидентів. Уряд дозволяє як резидентам, так і нерезидентам купувати необмежені суми будьякої іноземної валюти за внутрішню. Повна конвертованість передбачає також відсутність обмежень на експорт або імпорт товарів і послуг, які можуть суттєво вплинути на їх ціни. Отже, повна конвертованість означає вільне пересування товарів, капіталів і парці, сприяє укладанню довготермінових багатосторонніх торговельних угод, забезпечує переваги у зовнішньоекономічних розрахунках країні-емітенту.

Увідповідності до статті ХХХ Статей Угоди МВФ повністю конвертована валюта має задовольняти такі дві вимоги:

1)вона має дійсно широко використовуватися для платежів за міжнародними операціями;

2)вона має бути предметом активної торгівлі на основних валютних ринках.

Цими вимогами МВФ зафіксував важливу відмінність між формальною конвертованістю, зумовленою формальним зняттям будь-яких обмежень на здійснення обмінних операцій з даною валютою та реальною конвертованістю, пов’язаною з можливістю реально купити чи продати цю валюту без значних витрат. Іншими словами, МВФ виокремлює наявність розвинутого міжнародного ринку валюти як одну з основних умов повної конвертованості валюти.

Зрозуміло, що валюта з такими якостями є національною валютою дуже обмеженого кола країн, здатних до гострої конкурентної боротьби. Решта країн змушена обмежувати можливості обміну своїх валют за рахунок запровадження часткової їх конвертованості.

Зазвичай обмеження конвертованості пов’язані із необхідністю захисту національних економік окремих країн од зовнішньої експансії інших, розвинутіших держав.

Тож часткова конвертованість у внутрішній або зовнішній формі — це свідоме обмеження урядами вільного обміну валют країнами, які мають слабку економіку та намагаються захистити

їївід згубного впливу різких змін валютного курсу.

Увзаємозв’язку з поняттям конвертованості валюти перебуває поняття товарної конвертованості (commodity convertibility) — здатності економіки генерувати достатні обсяги товарів та послуг для задоволення попиту резидентів і нерезидентів на національну та іноземну валюти. Наприклад, Китай і Південна Корея, не маючи повністю конвертованихнаціональних валют, задовольняють попит на валюту за рахунок динамічного розвитку економіки, випуску та реалізації конкурентоспроможних на світових ринках товарів.

217

Цікаво, що тривалий час в історії розвитку міжнародних валютних відносин конвертованість означала свободу обміну національних валют на золото. Отже, після ІІ світової війни лише США мали валюту, повністю конвертовану в золото.

Перехід до повної конвертованості національної валюти є складним процесом і вимагає тривалого часу.

Передумовами запровадження реальної повної конвертованості валюти є:

•створення сприятливих загальноекономічних умов функціонування національної економіки;

•загальна стабільність темпів розвитку економіки;

•зменшення дефіциту рахунку поточних операцій;

•урегулювання зовнішньої заборгованості країни;

•накопичення офіційних золотовалютних резервів;

•високий ступінь довіри до національної грошової одиниці всередині країни та за кордоном;

•високий ступінь інтегрованості країни до світової економіки.

Завдяки цим передумовам країна отримує можливість переходу до більш вільного ступеня конвертованості власної валюти за рахунок зростання попиту на неї у міжнародному платіжному обороті, а також за рахунок зберігання її у валютних резервах центральних банків. Це зумовлює збільшення емісії національної грошової одиниці не лише для внутрішніх потреб національної економіки, а і для міжнародного обороту та дає можливість країні отримувати додатковий емісійний дохід.

Країни, як правило, вдаються до поетапного запровадження повної конвертованості. На першому етапі здійснюється лібералізація зовнішньої торгівлі за допомогою скасування обмежень на платежі з торгівлі товарами та послугами, кількісних обмежень у зовнішній торгівлі, зниження ставок імпортного тарифу, уніфікованих для більшості товарних груп. На другому етапі поступово ліквідуються обмеження на платежі з прямого та портфельного інвестування, кредитних ресурсів, рух грантів, тобто повністю лі-

бералізується рух капіталу.

Так, англійський фунт стерлінгів набув повної конвертованості після введення конвертованості за капітальними операціями у 1979 р. та за поточними операціями — у 1961 р., хоча першу спробу запровадити конвертованість за поточними операціями було здійснено ще у 1947 р. Німеччина перейшла до конвертованості за поточними операціями у 1961 р., за капітальними — у 1981 р. Австралія — відповідно, у 1965 та 1983 рр.

218

Як засвідчує світова практика, перехід до повної конвертованості національної валюти здійснюється з урахуванням стану платіжного балансу країни. Держави, що мали стійке позитивне сальдо платіжного балансу, суворо контролювали приплив капіталу перед лібералізацією його руху (Німеччина, Японія); наявність від’ємного сальдо платіжного балансу зумовлювала контроль відпливу капіталу (Італія, Франція). При цьому ретельно і до останнього моменту контролювалися потоки короткострокового капіталу як найбільші чинники дестабілізації.

У 1991 р. країн з повністю конвертованими валютами було вже 17 (зі 152 країн — членів МВФ): США, ФРН, Англія, Японія, Канада, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, арабські нафтовидобувні країни. Провідні європейські держави перейшли до часткової конвертованості наприкінці 50-х років. До 1991 року вже понад 60 країн ліквідувало обмеження щодо поточних операцій. За станом на травень 2002 р. 151 країна зі 182 країн — членів МВФ взяли зобов’язання статті VIII Статуту МВФ.

Історична довідка

Після ІІ світової війни західноєвропейські країни, відбудовуючи зруйновані економіки, поступово переходили до конвертованості своїх валют. До розв’язання цієї проблеми вони підійшли через 13 років після закінчення війни — у 1958 р., запровадивши зовнішню конвертованість, тобто надаючи право вільного валютного обміну за поточними операціями тільки іноземним громадянам та іноземним фірмам (нерезидентам). Лише за два роки інтенсивного підготовчого процесу — з 1960 р. — цей режим був поширений і на резидентів.

Водночас, запровадження вільної конвертованості валют у країнах Західної Європи не означало для них цілковитого скасування усіх валютних обмежень. І лише на початку 90-х років, у відповідності до вимог СОТ щодо лібералізації послуг у банківській, страховій та фондовій сферах, країни ЄС взяли на себе зобов’язання скасувати валютні обмеження, але вони при цьому і досі продовжують захищати свої фінансові риноки.

Інакше розв’язували проблему конвертованості своїх валют країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), Росія та країни СНД. Вони фактично пішли шляхом запровадження внутрішньої конвертованості одночасно з «шоковою» лібералізацією цін. Інші країни (Угорщина та Румунія) перш, ніж скасувати валютні обмеження, зосередили свої зусилля на збільшенні офіційних валютних резервів. Однак більшість країн ЦСЄ, країни Балтії, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Молдова та Росія формально декларували внутрішню конвертованість своїх валют за поточними операціями платіжного балансу на основі ст. VIII Статей Угоди МВФ.

219

5.1.5. Основні форми валютних операцій

Існують три основні форми валютних операцій: касові угоди, які дістали назву угод спот (spot) — операції з негайною поставкою валюти; строкові угоди, або операції форвард (forward) — з доставкою валюти протягом певного, чітко визначеного періоду); угоди своп (swap), які полягають у здійсненні одночасних операції купівлі-продажу з різними строками виконання.

Торгівля валютами передбачає визначення і дотримання сторонами певних параметрів:

—дати валютування, або розрахункової дати;

—двосторонніх курсів валют;

—крос-курсів для пар валют, які не котируються безпосередньо одна до одної.

Дата валютування (value date), або розрахункова дата (settlement date) — це дата фактичної поставки валют у розпорядження сторін, що беруть участь в угоді.

Щоденний оборот світового валютного ринку в розрізі основних форм валютних операцій характеризується даними табл. 5.6.

Таблиця 5.6

ШОДЕННИЙ СЕРЕДНІЙ ОБОРОТ СВІТОВОГО ВАЛЮТНОГО РИНКУ, млрд дол.

Джерело: офіційний сайт Банку міжнародних розрахунків http://www.bis.org

За наведеними у табл. даними, частка оперцій спот знизилася з 48 % у 1992 р. до 31, 3 % у 2007 р.; частка форвардних операцій аутрайт була найменшою і знизилася упродовж цього періоду з 7,1 % до 1,1 %, а найбільшу частку всіх операцій становили валютні свопи. Питома вага свопів зросла і перевищила половину всього середньоденного обороту світового валютного ринку.

Учасники валютного ринку виконують різні операції, які дають можливість передавати купівельну спроможність; хеджува-

220