38. Охарактеризуйте в цілому особливості підготовки соціальних працівників за кордоном

Соціальна робота як суспільне явище являє собою своєрідну модель соціальної допомоги, яка реалізується суспільством у конкретний історичний період відповідно до особливостей національно-культурного,

соціально-політичного розвитку і соціальної політики держави. Водночас, це доволі широке визначення. Більш вузьке – соціальна робота це специфічна форма державного і позадержавного впливу на людину з метою забезпечення гідного культурного, соціального та матеріального рівню життя. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що соціальна робота виникає на такому рівні розвитку суспільства, коли з’являється усвідомлення значущості соціальної сфери в житті окремої людини, починається розробка

соціальної політики держави, виникає потреба у соціальному захисті населення. Між тим, виникнення соціальної роботи потребувало певної підготовки фахівців, які займатимуться цією діяльністю. У 70-х рр. ХІХ століття лідер Лондонської спілки організованої благодійності О. Хілл заявила про необхідність професійної підготовки спеціалістів «прикладної філантропії». Відтоді розпочався пошук організаційних моделей професійної освіти соціальних працівників

Перші школи соціальної роботи виникли а Англії, Німеччині, Сполучених Штатах, Франції, Швеції наприкінці ХІХ століття. Проте активний їх розвиток розпочався лише у другій половині ХХ століття. Головними передумовами для цього стали з одного боку – зріст добробуту країн, з іншого – усвідомлення того факту, що для повноцінної роботи законів, які забезпечують права громадян, потрібно, щоб вони впроваджувалися у життя на рівні окремої людини, з урахуванням її особистих життєвих обставин. Саме це стало найважливішим завданням і головним видом діяльності соціальних працівників. Проте виникнення соціальної роботи потребувало не лише відкриття відповідних навчальних закладів, але й розробки відповідної теорії та методики. Перший досвід у цій галузі був накопичений у Сполучених Штатах, Великій Британії, Німеччині.

У 1898 р. в США була опублікована праця М. Річмонд під назвою «Соціальний діагноз», в якій було зроблено спробу об’єднати найважливіші принципи соціальної роботи і методи їх практичного застосування. М. Річмонд запропонувала і обґрунтувала метод індивідуальної соціальної роботи, заснований на гуманному відношенні до людини, конфіденційній роботі з нею, соціальній відповідальності. Головним завданням соціального

працівника, згідно з цим методом, було спільно з клієнтом проаналізувати особливості проблеми, поставити відповідний діагноз і спонукати клієнта діяти згідно з його можливостями у напрямку вирішення проблеми. Метод індивідуальної соціальної роботи, який тісно пов'язаний з психоаналізом, широко використовується у практиці соціальної роботи понині.

Інший напрям – функціональна школа соціальної роботи. Її засновником вважають О. Ранка. Згідно з його теорією, взаємодія соціального працівника і клієнта може бути успішною лише за умов бажання останнього змінити ситуацію на краще. Відповідно з цим, основну увагу слід приділяти взаємодії між соціальним працівником та його клієнтом. Ці дві методики соціальної роботи, основи яких були закладені на початку ХХ століття, становлять своєрідний «золотий фонд» традиційних технологій.

Виходячи з цього, для більшості зарубіжних дослідників соціальної роботи

характерним є таке розуміння її сутності, що є близьким до визначення, наданого Національною асоціацією соціальних робітників США: «Соціальна робота – це професійна діяльність з надання допомоги індивідам, групам чи спільнотам, посилення чи відновлення їх здатності до соціального функціонування і створення сприятливих умов для досягнення цих завдань». Саме США та Велика Британія тривалий час визначали передові тенденції у галузі підготовки соціальних працівників. Уряди багатьох країн вважали за потрібне підготовку чи стажування там своїх працівників, запрошували американських та британських спеціалістів. Згодом це призвело до інтернаціональності цієї спеціальності у західному світі, до поширення єдиних стандартів в освіті. Як наслідок, підготовка соціальних працівників ведеться на теперішній час в багатьох університетах Західної Європи і США. В більшості країн ця освіта фінансується державою, проте існують і приватні освітні заклади (Італія, Франція). Незважаючи на загальні тенденції підготовки фахівців, навчання в кожній країні, перш за все, відображує специфіку національної системи освіти. Наприклад, у Японії існує чимало програм підготовки соціальних працівників: два роки у місцевому коледжі, чотири роки навчання в університеті та ще два роки аспірантури для отримання ступені магістра. Далі університети пропанують докторантуру. Між тим, освіту в коледжі не можна порівнювати з університетською, оскільки в коледжі студенти отримують лише спеціалізовану підготовку, а університети надають широку гуманітарну освіту і видають диплом чи присвоюють ступінь соціального працівника. Подібну ситуацію можна відзначити і у Великій Британії. Чотири роки навчання у коледжі надають змоги отримати практичні навички та ступінь бакалавра, проте для отримання повного диплому і сертифікату потрібно ще кілька років навчатися в університеті.

В США ступінь бакалавра також перший професійний ступінь, що надається після чотирьох років навчання. Ступінь магістра надається лише після двох років навчання у спеціалізованих школах соціальної роботи, а для отримання докторської ступені потрібно ще два роки магістратури. Як правило, претенденти на адміністративні посади повинні мати ступінь магістра, в той час як для викладацької та науково-дослідницької діяльності потрібна докторська підготовка.

Окремо слід зазначити, що система професійної підготовки у США включає п’ять програм: поведінка людини і соціальна середа; політика соціального забезпечення та служби соціальної допомоги; практика соціальної роботи; науково-дослідницька діяльність та польова практика.

Що ж до загальних тенденцій, то слід зазначити інтегративний характер і міждисциплінарні зв’язки при підготовці фахівців з соціальної роботи. Найбільший вплив в процесі підготовки мають філософія, соціологія, психологія, педагогіка, антропологія, етика, медична підготовка, право. Характерною рисою слід вважати також широке впровадження сучасних теоретичних концепцій, заснованих на цій інтегративності. Як приклад наведемо концепцію професора П. Кастнера (м. Гамбург). Згідно з нею, кожна людина – це носій біологічного і соціального. Виходячи з цього, діяльність людини в соціальному аспекті регулюється символами (мова та ін.) та нормами, які обумовлюють індивідуальну діяльність залежно від загальноприйнятих норм і цінностей. Проте вчинки людини завжди несуть в

собі певну долю ірраціональності і незалежності від умов середовища, породжуючи залежність від суб’єктивних ситуацій. Виходячи з цього, П. Кастнер виводить, що соціальна робота це не лише теорія, але й мистецтво взаємодії з іншими людьми, які потерпають від складних психологічних проблем чи знаходяться у складних життєвих ситуаціях, що стали результатом неадекватної оцінки власних можливостей, завищених вимог, перебільшених бажань тощо. Таким чином, соціальний працівник зіштовхується з конфліктом, в основі якого лежить протиріччя природного (індивідуальні бажання, плани, потреби) й соціального (регулювання означених потреб соціальними нормами та соціально обумовленими обставинами). У цьому контексті для соціального працівника важливо не лише враховувати особливості внутрішнього світу клієнта, особливості обставин, які призвели до критичної ситуації, але й усвідомлювати, що головним завданням є засвоєння клієнтом загальноприйнятих норм.

Інша спільна риса у підготовці соціальних працівників у зарубіжних країнах – це орієнтованість освіти на практичну діяльність. Практична складова відіграє важливу роль у підготовці майбутніх фахівців. Так термін виробничої практики у Великій Британії, Данії, Німеччині та багатьох інших країнах складає від 9 до 12 місяців, при цьому більшість країн сприяють роботі своїх студентів за кордоном. Важливим фактором оволодіння професією є також участь у суспільних організаціях, соціальних акціях, поєднання навчання і роботи у соціальних закладах.

Важливу роль у підтриманні світових стандартів і підготовці соціальних працівників у зарубіжних країнах відіграє Міжнародна асоціація шкіл соціальної роботи (IASSW), однією з найважливіших функцій якої є експертна оцінка національних програм навчання соціальних працівників. Асоціація тісно співпрацює з ООН та Міжнародною організацією труда.