Проблеми морального розвитку особистості вихованців

Моральне розвиток є однією з основних проблем повноцінного лич-ностного зростання вихованців. Проблеми морального розвитку починаються з молодшого шкільного віку і проявляються найчастіше в крадіжках, безвідповідальності, придушенні та образі слабших, в зниженні емпатії, здатності до співчуття, співпереживання і, в цілому, в недостатньому розумінні або неприйняття мораль-них норм, правил і обмежень .

Якщо вихованці молодшого віку роблять ті чи інші аморальні вчинки найчастіше через недогляд, імпульсивному бажанням отримати бажане, слабо розуміючи почуття і бажання оточуючих, або через імпульсивного бажання помститися кривднику, то проблеми морального розвитку вихованців старшого віку мають більш серйозний характер. Більшість вихованців-підлітків мають низьку моральну стійкість, яка виражається в досить усвідомленому толерантному ставленні до осіб, які здійснюють аморальні вчинки і діяння, в нечесності, зниженні соціальної відповідально-сті і відсутності докорів совісті як внутрішнього індикатора відхилення від моральних норм.

Моральне розвиток вихованців, хоча і є найважливішою складовою позитивного розвитку особистості, багато в чому залежить і є наслідком порушень загально-інтелектуального та емоційно-вольового розвитку особистості.

2. Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень у поведінці підлітків

Важковиховуваність – це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. «Важковиховувані» – це такі категорії дітей, у яких під впливом несприятливих соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних чинників відбуваються порушення моральних ставлень до навчання, норм поведінки, зниження або втрата почуття відповідальності за власні вчинки.

“Практика заборон у вихованні дітей призводить до того, що дитина, втрачаючи можливість хоч би якось контролювати ситуацію, володіти нею, починає відчувати безпорадність, за своїми біохімічними зрушеннями близьку до депресії. Зовні вона навіть надто активна, виглядає бунтівником, робить усе наперекір, а насправді дитина внутрішньо млява, апатична, її розум знаходиться у бездіяльності. Внутрішньо інертний, такий підліток може стати діяльним лише після сильно діючих заходів. Покарання стає неминучим, бо без нього він просто не в змозі взятися за роботу. Звикається до сильних подразників, до безпричинних конфліктів, бійок, спиртних напоїв, інших наркогенних речовин. Нездорова психіка, сформована у нездоровому середовищі, вимагає все міцніших подразників. Таким подразником може бути правопорушення чи злочин, частіше всього немотивований” – вважає Оржеховська В.М.

Термін „важковиховуваність” пройшов ряд перетворень. Ще у першій половині ХІХ ст. важкими вважали лише дітей з різко вираженими фізичними вадами. Частіше використовували термін „важке дитинство”, „морально дефективний”, „бездоглядність”. В.О.Сухомлинський вживав поняття “важкий” без лапок. У 30-ті роки П.П.Блонський у книзі „Трудные школьники” пише, що поняття „важкий учень” можна вживати і в суб’єктивному, і в об’єктивному розумінні. З об’єктивної точки зору , важкий учень – такий, стосовно якого робота вчителя виявляється малопродуктивною. З суб’єктивної точки зору, важкий учень – такий, з яким вчителю обтяжливо займатися, який вимагає від вчителя багато роботи. М.М.М’ясищев переконував, що „трудність” – поняття умовне. А.С.Макаренко підкреслював, що людина погана лише через те, що знаходиться у поганій соціальній структурі. А польський педагог Я.Корчак писав, що дитина недисциплінована і зла тому, що страждає.

О.М.Грабов у книзі „Тип трудных детей” писав, що важкі діти – це одне із неоформлених педагогічних понять. Для одних – це діти слабо обдаровані, невстигаючі, Для інших – діти з установками, не сприйнятливими для школи, чи діти з різко виділеною індивідуальністю.

Отже, широко вживане поняття важковиховуваності є збірним і в кожному окремому випадку необхідно визначити його конкретний зміст. „Важковиховуваність” є похідним від терміну „важковиховувані”, тобто, це ті діти, виховання яких викликає труднощі. До цієї категорії належать соціально і педагогічно занедбані, невстигаючі та недисципліновані діти, діти з вадами психічного та фізичного розвитку. У педагогічному процесі всі ці відхилення сприймаються як наявний чи прихований опір виховним впливам, а також нездатність дитини сприймати на рівні з усіма педагогічні вимоги.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відносяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігається неорганізованість, недисциплінованість, хуліганство, правопорушення, опір виховним впливам.

Виражені форми важковиховуваності спостерігаються приблизно у 8-10% учнів. І цілком закономірно, що кількість учнів початкових класів, які стоять на обліку в правоохоронних органах, складає 6-8%.

Причини важковиховуваності, пов’язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку: прагнення якомога швидше завоювати статус дорослої людини, домогтися самостійності і незалежності, неспроможність соціально сприйнятливим способом компенсувати свою непристосованість до соціального оточення, прояв акцентуацій характеру, заниження чи завищення самооцінки, протиріччя норм і оцінок поведінки, негативне наслідування окремих асоціальних типів.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. про-рахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціаль-ного розвитку, особливості характеру, інші особистісні характерис-тики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєння соціальних ролей. У ряді досліджень широко застосовується поняття «важковиховуваність» при пояснкнні такої міри відхилен-ня від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій мають місце порушення моральної норми та правил співіснування людей. Тобто це поняття використовується для позначення максимально.