Політика і моделі батьківства в країнах Заходу.

Політики батьківства взаємопов’язані з тими моделями сім’ї, на під¬тримку яких спрямовані дії держави в рамках тієї чи іншої сімейної політики. При розгляді гендерних аспектів держав загального добробуту виокремлюють шість моделей сім’ї, існуючих в країнах Західної Європи. Вони включають: модель сімейної економіки; модель чоловіка-годувальника і жінки-домогосподарки; модель чоловіка-годувальника і жінки частково домогосподарки; модель двох годувальників при державному догляді за дітьми; модель двох годувальників/двох домохо¬зяїв; модель двох годувальників/найманої жінки -домогосподарки. Важливим виміром кожної з цих моделей сім’ї є зміст і співвідношення батьківських ролей, ступінь їх поляризованості. Моделі передбачають реаліза¬цію різних моделей батьківства. Умовно можна виокремити модель тради¬ційного і «відповідального» батьківства. Розглянемо їх більш докладно.

Традиційна модель батьківства відповідає першим трьом згаданим моделям сім’ї, з яких модель чоловіка-годувальника і жінки-домогосподарки; модель чоловіка-годувальника і жінки частково домогосподарки відповідають нуклеарній сім’ї. Модель нуклеарної сім]ї (за Парсонсом) передбачає жорстке розподілення гендерних ролей, виконання яких предписане чоловікам та жінкам, а також ієрархічну структуру сім’ї з домінуючою позицією чоловіка. Виконання ролі «годувальника», не передбачало соціального піклування про дитину і участь в догляді за нею.

Чоловік, виконуюючи нормативну роль єдиного «годувальника», опинився не просто дистанційованим, а фактично виключеним з приватного життя сі¬м’ї і процесу піклування і виховання дітей. Зведення батьківських функцій, які виконує чоловік, виключно до економічного забезпечення родини (дружини і дітей) також називають «економічним» батьківством. Ця модель батьківства типова для гендерної культури західних суспільств, одначе, починаючи з 1980-х рр. дослідники відмічають так звану кризу традиційного батьківства взагалі і батьківства зокрема, що було наслідком масового розповсюдження феномену «відсутнього» тата.

І. Кон зауважує, що таке становище не тільки є наслідком позародинних обов’язків батька, але й засобом створення дистанції між ним і дітьми заради підтримки батьківської влади» Таким чином, саме влада, підкріплена економічним ресурсами, і пов’язане з нею право прийняття рішення відносно майбутнього дитини є атрибутивною якістю традиційного батьківства. Відносини близькості і взаєморозуміння між батьком і дітьми, емоційна складова батьківства в цілому знаходяться на периферії даного образу.

Для традиційного батьківства також характерно те, що біологічне і соціальне батьківство практично завжди співпадають. Політика, спрямована на підтримку традиційного материнства, також орієнтована на відновлення традиційної, економічної моделі батьківства.

Гендерна асиметрія в сфері батьківства, коли мати відповідальна за заботу і виховання дитини, фемінізація педагогічної професії призвели до того, що хлопчики, які зростали в традиційних сім’ях, в якості взірців гендерної соціалізації обрали гіпермаскулінні образи, наприклад кіногероїв, оскільки фактично «відсутній» батько був відчужений від процесу виховання і не міг виступати для них об’єктом наслідування. (Чернова Ж.В. Семейный политика в Европе и России: гендерный анализ. – СПб.: Норма, 2008. – С.289). Але криза традиційного батьківства, що відбилась в феномені «відсутній» батько, пов’язана не тільки з фізичною відсутністю батька в родині в результаті розлучення або зайнятості на роботі, але й з незначною кількістю і бідністю батьківських контактів з дітьми порівняно з материнськими ((Кон И.С. Зачем нужны отцы? // Звезда, №12. 2006. С.124-145).

Зміна гендерного порядку, плюралізація сімейних відносин, економічна емансипація жінок, обумовлена масовою зайнятістю жінок в професійній сфері, розвиток гендерно-орієнтованих суспільних рухів призвели до появи моделі «відповідального» батьківства.

Модель «відповідального» батьківства формувалась як опо¬зиція традиційної концепції батьківства, включала образ «нового» турботливого і відповідального батька, який з перших моментів життя дитини більш активно проявляв свою роль, надавав фізичну і мо¬ральну підтримку дружині під час вагітності і пологів. Такий батько прий¬має рівну з матір’ю участь в щоденному догляді за дитиною, його вихованні, звертає більш серйозну увагу на емоційний бік відносин з дитиною. Модель «відповідального» батьківства більшою мірою характерна для моделі сім’ї, яка в типології Пфау-Эффінгер (Пфау-Эффингер Б. Опыт кросс-национального анализа гендерного уклада //СОЦИС. 2000. .№11. С.24-35.) визначена як «модель двох годувальників/двох домохо¬зяїв», оскільки вона відбиває ідею гендерної рівності, а саме з нею пов’язана ідея «відповідального» батьківства.

Окрім цієї моделі сімейних відносин «відповідальне» батьківство включено в моделі двох годувальників при державній підтримці або при використанні праці найманої жінки. В цих випадках акцент робиться на тому, що виховання дітей і піклування про них визначаються як відповідальність батьків, але в її здійсненні можуть приймати участь і інші актори - держава або ринок.

Майже всі дослідники вважають, що для реалізації даного типа батьківства створює інституціональні умови соціально-демократична модель сімейної політики. (Чернова Ж.В. Семейный политика в Европе и России: гендерный анализ. – СПб.: Норма, 2008. – С.290). В Скандинавії публічний дискурс націлений на те, щоб сформувати відповідальне батьківство в якості нормативної моделі, коли батько повинен стати таким же відповідальним батьком, як і мати, поділяти соціальне піклування і відповідальність за дітей з матерями. Батькам були надані рівні права на оплачувану відпустку по догляду за новона¬родженим, вони заохочуються до того, щоб приймати більшу участь в народженні дитини (спільне відвідування курсів по подготовці до пологів, присутність при них).

Варто підкреслити, що «відповідальне» батьківство виступає як важлива сфера самореалізації чоловіків, які з великою увагою ставляться до вибудови відносин з дітьми, орієнтовані на егалітарні гендерні стосунки і включен¬ність в соціальне піклування про дітей. В межах відповідального батьківства робиться більший акцент не стільки на економічній підтримці дітей з боку батька, скільки на емоційній складовій батьківства, більшій учас¬ті чоловіка в здійсненні догляду і піклування про дитину.

Дана модель може бути реалізована в контексті егалітарних гендерних відносин і сімейної політики, спрямованої на встановлення гендерної рівності між чоловіками і жінками в сфері батьківства. Плюралізація типів сімейних відносин і сучасного батьківства, розділення батьківства і шлюбності, поява соціального батьківства, яке не завжди пов’язано з біологічним, політична і економічна емансипація жінок, - ці і інші фактори чинять безпосередній вплив на репродукування відповідального батьківства. Гендерний вимір держав загального добробуту тягне за собою включення не тільки жіночих досвідів, але й досвідів чоловіків як батьків і партнерів.

Льюіс зробила спробу типологізувати гендерні режими держав загального добробуту, базуючись на ідеології «сильного», «слабкого» і «помірного» годувальника. Запропоноване нею розділення дозволило визначити держави за ступе¬нем їх «прихильного ставлення» до жінок. Зміни в гендерних ре¬жимах пов’язані зі ступенем орієнтації державних підтримок на традиційну модель сім’ї з чоловіком-годувальником. Якщо з цієї позиції розглянути чоловіків як батьків, то в цьому випадку режими держав загального добробуту будуть розрізнятись в залежності від того, як чоловіки-батьки визначаються в сімейному законодавстві, сімейній і соціальній політиці, які права і обов’язки за ними закріплені, а також які умови для їх виконання передбачені в тій чи іншій моделі.

Для того щоб порівняти держави загального добробуту з точки зору їх прихильності до чоловіків-батьків (наприклад, право на спільну опіку після розлучення, право на батьківську відпустку тощо), і обов’язків, які покладаються на батьків (економічні зобов’язання по відношенню до дитини, розділення соціальної турботи про дітей). Хобсон и Морган пропонують використати типологію Льюіс з «сильним», «помірним» і «слабким» чоловіком-годувальником.

Нема точної відповідності між моде¬ллю сімейної політики і батьківством оскільки в більшості випадків модель сімейної політики включає підтримку материнства, не розглядаючи в якості предмета спеціального аналіза права батьків (виключення складають скандинавські країни). Держави з лі¬беральним типом сімейної політики, прикладом якої є Вели¬кобританія, апелюють до традиційної моделі сім’ї з «сильним» годувальником. В Німеччині - країні з консервативною сімейною політикою - існують помірні і права батьків, і їх зобов’язання, оскільки, з од¬ного боку, держава спирається на традиційну модель сім’ї, де чоловік виконує роль годувальника, з іншого боку, робляться спроби стимулювання участі чоловіків в турботі і догляду за дитиною, формуючи тим самим модель відповідального батьківства. Так, відповідно до нещодавно прийнятого закону, відпустка по догляду за дитиною триває до 14 місяців, якщо хоча б два місяця за дитиною доглядав тато.

«Татина кар’єра»: відпустка для батьків по догляду за дитиною. Важливою зміною в розумінні батьківства взагалі і ролі батька зокрема є те, що недостатня та фрагментарна участь батьків в вихованні і турботі про дітей стала усвідомлюватись важливою соціальною проблемою. «Татина кар’єра» - можливість для чоловіків брати відпустку по догляду за дітьми - з середини 1990-х рр. в багатьох європейських країнах розглядається в якості одного з важливих елементів сімейної політики в цілому і політики батьківства зокрема. Надання батьківської відпустки слугує дієвим механізмом інституціоналізації моделі «відповідального» батьківства.

В Данії батьківська відпустка надається не як доповнення, а тільки як частина материнської (декретної) відпустки. (Чернова Ж.В. Семейный политика в Европе и России: гендерный анализ. – СПб.: Норма, 2008. – С.296). В Португалії батькам надають відпустку терміном від 30 до 60 днів у випадку смерті або тяжкої хвороби матері дитини. В Німеччині існує колек¬тивна угода, згідно якій батькам надають відпустку терміном два дні. В Швеції батьківська відпустка включає оплачувану і неоплачувану. Для того щоб стимулювати спільне використання відпустки, в Швеції законодавчо закріплено, що компенсація автоматично переводиться іншому супругу протягом трьох місяців. У Франції для того, щоб збільшити кількість чоловіків, які беруть відпустку, розмір пособій значно збільшується у випадку народження третього і більше дітей. В Греції були здійснені пла¬номірні дії по стимулюванню батьків до використання відпустки, згідно законодавству кожний з батьків повинен взяти три місяця відпустки, в іншому випадку право на відпустку вважається втраченим. В Італії чоловік може взяти батьківську відпустку тільки в тому випадку, якщо він є єдиним опікуном дитини. Для чоловіків, які в більшості країн більше заробляють, ніж їх дружини, більш принциповим при прийнятті рішення про використання даної відпустки є рівень платні, ніж тривалість відпустки.

Хоча інформації обмаль, на думку експертів, кількість чоловіків, що використали відпустку, достатньо велика в скандинавських країнах, де, по даним на 1989 рік, в Швеції таких чоловіків було 44%, в Фінляндії 13%, Данії 2% і в Норвегії 1%. До структурних умов (законодавство), що визначають високий рівень участі шведських чоловіків в турботі і вихованні дітей, також можна віднести громадські кампанії, спрямовані на просування гендерної рівності, здійснені при підтримці держави. Так, в Швеції в 1990-е рр. проходила громадська кампанія «Тато, повернись додому!» по залученню чоловіків і жінок до виконання сімейних обов’язків і ролі батьків, в ході якої використовувались плакати, брошюри і значки, щоб переконати чоловіків проводити більше часу зі своїми дітьми. Саме тоді один місяць відпустки по догляду за дитиною закріплявся за батьком; сім’я втрачада його, якщо батько не використовував цю відпустку.

В країнах, де домінуючою є сім’я з двома годувальниками, права і обов’язки батька були замінені правами і обов’язками обох батьків. Політика батьківства, спрямована на стимулювання більшої участі батьків в турботі і вихованні дітей, відбивається в змінах сімейного законодавства, яке стосується відносин між батьками і дітьми після розлучення і передбачає визнання прав розлучених батьків на учас¬ть в житті дитини, після того як її батьки розлучились. Спільна опіка законодавчо закріплена в більшості країн Західної Євро¬пи, вона стала нормою в скандинавських країнах, але найбільше характерна для скандинавських країн, де проводиться соціаль¬но-демократична сімейна політика. В країнах з іншими типами сімейної політики підтримка батьківства носить скоріш символічний характер, оскільки спираються на традиційну модель батьківства, яка не передбачає подолання гендерної асиметрії в сфері батьківства. (Чернова Ж.В. Семейный политика в Европе и России: гендерный анализ. – СПб.: Норма, 2008. – С.298).

Для порівняння. Модель радянського батьківства являла собою фрагментарну і си-туативну участь чоловіка в вихованні дітей. Нормативні судження влади визначають батьківство переважно як материнсько-державну функцію. Борг батька перед родиною суто економічний. Отже, гендерна політика держави в сфері батьківства призводить до виникнення традиції відчуження батьківства, яка підтримується державною політикою.

За висловом Є. Здравомислової: «Тільки матері мають дітей в російському суспільстві. Батьки не приймаються до уваги ні соціальними інститу¬тами, ні суспільством в цілому. Дискримінація чоловіків як батьків - ти¬пове явище». Проблеми батьківства підіймаються дослідниками в зв’язку з вивченням неповних сімей. За даними вибіркового перепису населення 1994 р., в см’ях з одним батьком проживали 16% дітей (тобто кожна сьома російська дитина). В Росії доля батьків, що залишились з дитиною, складає менше 1% , в той час як в країнах Західної Європи батьківські сім’ї складають близько 10% серед сімей з одним з батьків.

Зміни сімейного законодавства передбачають більше визнання прав батьків на участь в житті дитини після розлучення. Спільна опіка законодавчо закріплена в більшості країн Західної Європи, вона стала нормою для скандинавських країн. За спостереженнями дослідників, в Швеції найбільш високий відсоток (91%) розлучених пар, які оформили спільну опіку. Зміна законодавчих норм щодо розлучення і прав батьків призвела до змін в термінології, що використовувалась, часто замість терміна «опікун» використовують поняття «один з батьків, що постійно мешкає з дитиною», а фраза про батьківську відповідальність розлучених стала обов’язковою для офіційних документів про спільну опіку.

Зміни в концепції батьківства взагалі і зокрема в концепції батька, що відбулись на Заході в останні роки роблять акцент на здійсненні турботи про дитину, переносять фокус розгдяду з матеріальних зобов’язень по відношенню до дитини на виконання турботи про неї, що забезпечує чоловіків дискурсивными ресурсами для того, щоб перевизначати свої (як батьків) відносини з державою і ринком, висувати вимоги роботодавцям (наприклад, про скорочення тривалості робочого дня, введення гнучкого робочого графіку в зв’язку з батьківськими обов’язками).

Як зазначають Барбара Хобсон і Девід Морган в книзі, присвяченій соціальним політикам батьківства в західноєвропейських країнах, сучасні держави загального добробуту з їх розвиненою соці¬альною політикою, політикою зайнятості, системою страхування, посо¬біями, що сплачуються на дітей та інш. заходами, більшою мірою були орієнтовані на підтримку традиційного батьківства.

Сучасні дані показують, що зміни, що відбулись зачепили не тільки ідеологічний рівень - те, що вкладається в поняття батьківства, але й практики батьківства - участь в здійсненні соціальної турботи про дитину, доступність для дитини. І. Кон наводить наступні дані щодо американських чоловіків: «Ступінь батьківської залученості американців за останню третину XX ст. зросла на третину, а доступність - на половину. Американські батьки проводять з дітьми в середньому близько 1,9 год. в робочі і 6,5 год. в вихідні дні. Це набагато більше, ніж 25 років назад. В 1990-х рр. батьківська залученість складала більше 40%, а доступність - дві третини материнської. Середня кількість часу, яку американські батьки, за даними різних дослідників, проводять з дітьми, зросло з 1960-х рр. на 25-37%» (Кон И.С. Зачем нужны отцы? // Звезда, №12. 2006. С.124-145). Можна припустити, що схожа зміна бюджета часу характерна і для західноєвропейських батьків, орієнтованих на мо¬дель відповідального батьківства.

Отже, інституціональне зміни в законодавстві, які надають можливості чоловікам поєднувати їх професіональні і батьківські обов’язки находять підкріплення в практиках нового батьківства. Держава і ринок пе¬рестають розглядати працівників в гендерно-нейтральних категоріях, стають білш дружніми і чоловікам і жінкам