24. Закордонна соціальна робота з різними проблемами й групами населення з числа жінок і чоловіків: гендерно-диференційований підхід.

Параметри соціальної диференціації суспільства за певних умов стають основою соціальної нерівності. Соціальна політика й соціальна робота спрямовані на досягнення соціальної справедливості й зменшення нерівності, однак у деяких випадках, як зазначають спеціалісти, можуть приводити до відтворення соціальної ієрархії й гнобленню одних соціальних груп іншими .

Треба сказати, що більшість сучасних моделей соціальної роботи Заходу зазнали впливу від теорії та практики фемінізму. Емансіпаторні цінності сьогодні стають невід'ємними ознаками соціальної роботи в усім світі, коли мова йде про опір бідності, насильству проти жінок, жорстокому поводженню з дітьми, сімейним конфліктам, ізоляції людей похилого віку, злочинності, Віл-інфекції, СНІДу й проституції .

Використання методів гендерної статистики в соціальній роботі дозволяє подолати існуючі гендерні деформації в системі надання допомоги малозабезпеченим категоріям населення, і як наслідок сприяє впровадженню гендерної експертизи управлінських рішень в дану підсистему соціальних відносин державиВивчення гендерних аспектів прояву жалю допомагає соціальному працівнику бути більш компетентним в своїй області.

Врахування гендерних особливостей в психології клієнтів необхідно для ефективної та якісної роботи з ним, а також для більш скорішого взаєморозуміння і взаємодії між спеціалістом і клієнтом.

Впроваджуючи гендерний підхід, соціальні працівники повинні надавати допомогу не тільки вагітним та матерям-годувальницям, але й займатись профілактикою здоров’я батьків.

Вияв регіональних гендерних стратегій дозволить розробляти гендерно-орієнтовані плани та програми в конкретному регіоні України.

Аналіз гендерних стосунків в родині клієнта сприяє розробці максимально ефективних і індивідуалізованих методів роботи з нею.

Знаючи про те, що гендерна симетрія в економіці принципово неможлива, спеціалісти соціальної сфери можуть регулювати пропорції та ступінь гендерної асиметрії.

Вивчення гендерних співвідношень безробітних дозволяє розробити більш цілеспрямованої соціально-економічної політики в сфері зайнятості. Проблеми жіночого підприємництва соціальний працівник повинен розглядати в консультуванні підприємців початківців, їх психологічної підтримки. Чітке уявлення про ділову жінку сприяє правильному формуванню її іміджу, зростанню статусу жінки-лідера, що необхідно використовувати спеціалістам соціальної сфери, особливо тим, хто приймає участь в роботі шкіл-лідерів.

Вирішуючи проблеми насилля, соціальний працівник повинен знати причини прояву агресії, її характерні ознаки і типові стереотипи поведінки, для того, щоб разом з клієнтом винайти найбільш ефективний вихід із важкої життєвої ситуації, в якій останній опинився.

Методи гендерного оновлення змісту традиційних функцій соціального захисту необхідно враховувати спеціалістам при розробці напрямків і форм гендерного регулювання відносин соціального захисту населення по лінії закладів та відомств системи соціального захисту населення.

Закордонний досвід соціального захисту працюючих жінок з сімейними обов’язками.

Соціальна політика стосовно населення взагалі і певних його категорій зокрема відіграє ключову роль у розвитку країни та формуванні іміджу у світі.

Безумовно, особливу увагу слід приділити вивченню соціального захисту жінок з сімейними обов’язками, оскільки це питання є прогалиною у політиці соціального захисту нашої держави, а в першу чергу необхідно дослідити питання саме працюючих жінок з сімейними обов’язками. Політика матеріальної підтримки вагітної жінки чи сім’ї з дітьми складає важливу частину соціальної політики в усіх країнах Європейської Співдружності, хоча між ними є значимі відмінності. Серед документів загальної ваги,потрібно взяти до уваги Конвенцію МОП №102 від 1952 р., Конвенцію 156 про рівні можливості для працюючих жінок і чоловіків: працюючих з сімейними обов’язками, Рекомендації 105 про рівні можливості для працюючих жінок і чоловіків: працюючих з сімейними обов’язками, а також досвід вирішення цього питання в інших країнах Європи. Варто зауважити, що допомога по материнству передбачена серед інших 9 галузей соціального забезпечення у Конвенції МОП №102 від 1952 р. [6], а згідно статті 8 Конвенції 156 сімейні обов’язки самі по собі не можуть бути причиною для розірвання трудових відносин [Еволюція правового становища жінок: історія і сучасність/ упорядники О. Руднєва, О. Дашковська; наук. редактор А Гетьман – Харків: Право, 2000. С 196. – С. 181].

Розглянемо особливості соціального захисту працюючих жінок з сімейними обов’язками у Європейських державах та визначимо позитивні аспекти напрями і вирішення цього питання для України.

За значимістю ресурсів, які спрямовані на підтримку сімей з дітьми, першими в списку є країни Північної Європи (Швеція, Данія, Фінляндія). У кінці списку країни Південної Європи, де система соціального захисту створена порівняно недавно Особливу увагу привертає політика Швеції стосовно жінок з сімейними обов’язками. Вагітна жінка тут має право на переведення на інше місце роботи у випадку виконання нею таких обов’язків, які не підходять жінкам в період вагітності, або якщо вона була тимчасово усунена від роботи у відповідності до закону «Про робочі умови». Грошова допомога може бути виплачена у період між 60 і 10 днем до очікуваних пологів.

Варто звернути увагу на те, що усі жінки Швеції мають право на медичний догляд у зв’язку з вагітністю і народженням дитини, який надається громадським сектором. Під час вагітності жінки відвідують жіночі консультації для безкоштовних профілактичних оглядів та підтримки психолога.

Досить цікаво те, що батько дитини має право на отримання десятиденної оплачуваної відпустки при народженні дитини. Вважається, що ці дні будуть використані для піклування про матір і новонароджених або інших дітей у сім’ї . Окрім цього, всім батькам пропонують пройти курс спеціального пологового навчання.

У багатьох лікарнях є сімейні кімнати, у яких може жити сім’я у випадку, якщо пологи пройшли без ускладнень.

Доволі цікавим виявляється досвід країн Центральної Європи, зокрема соціальні гарантії Франції. Система підтримки сім’ї взагалі (Allocation familiales) і матері зокрема передбачає підтримку всім французьким сім’ям, незалежно від рівня прибутків, а також – додаткові послуги. Сім’я або жінка, яка очікує дитину, отримує близько 2-х тисяч євро, які виплачуються в три етапи: перші 2 пов’язані з обов’язковим відвідуванням жінкою лікаря, а третій – при народженні дитини. Цікаво, що до досягнення дитиною 20-річного віку сім’я отримує щомісячну допомогу – близько 100 євро на кожного із двох дітей і більше.

Як бачимо, надання значної матеріальної підтримки дає можливість не лише поєднувати професійні і батьківські обов’язки, а й регулює обов’язкове відвідування жінкою лікаря, що допомагає наглядати за здоров’ям майбутніх дітей.

Варто зауважити, що у Франції профспілки наділені спеціальними повноваженнями, пов’язаними з реалізацією законодавства про рівність у сфері зайнятості. Отже, у відповідності до трудового кодексу цієї країни профспілки, що діють на підприємстві можуть подавати скарги до суду по захисту прав від імені робітниці цього підприємства і представляти дану особу .

Доволі цінною для вивчення, на наш погляд, є політика підтримки вагітних жінок у Польщі. Адже, Е. Піотровський зазначає, що серед проживаючих в містах жінок у віці від 21 до 47 років, що мешкають у містах, лише 5% не працюють. А також додає, що вік і число дітей має невеликий вплив на тривалість професійної діяльності.

Саме через велику кількість працюючих жінок з сімейними обов’язками, у трудовому кодексі прописані основні системи та режим робочого часу для таких жінок. Параграф 2 стаття 178 говорить про те, що працівнику, який опікується дітьми до 4-х років, не можна, без його згоди, як надавати роботу в надурочні години, в нічні години, так і направляти поза місцем його постійної роботи. Цікавою є регламентація тривалості материнської відпустки: 16 тижнів при перших пологах, 18 тижнів при кожних наступних пологах, 26 тижнів у випадку народження більш ніж однієї дитини при одних пологах.

Якщо порівняти з тривалістю відпустки по материнству у Румунії, то в цій країні жінка має право, але не зобов’язана взяти 126-денну декретну відпустку. Традиційно вихованням та навчанням дітей в Румунії займаються жінки, однак з ростом безробіття чоловіки були змушені взяти на себе деякі сімейні обов’язки. Варто зауважити , що згідно Румунського законодавства сімейні лікарі мають видати довідку по догляду за дитиною чоловікові, який пройшов курс з виховання дітей. Негативним є те, що відсутні посилання на можливість поділити відпустку на кілька фрагментів або рівні права обох батьків на таку відпустку. Право на відпустку по догляду за дитиною також не входить до комплексної програми заходів, спрямованих на узгодження професійного та сімейного життя.

Якщо проаналізувати трудове законодавство Литви, то побачимо, що воно передбачає численні привілеї для працюючих жінок, які виховують малих дітей самостійно. Важливо підкреслити, що вагітні жінки та жінки, які годують груддю, а також жінки, які нещодавно народили, включені до групи з обмеженими функціональними можливостями. Вагітні робітниці мають право відвідувати лікаря без втрати плати, якщо огляди проводяться у робочий час. Закон “Про трудові договори” вводить обмеження на розірвання трудової угоди з вагітною жінкою або жінкою з дитиною до трьох років. До того ж, у кримінальному кодексі встановлена кримінальна відповідальність за звільнення або відмову від найму вагітної жінки чи жінки, яка годує груддю дитину.

Вивчивши закордонний досвід захисту працюючих жінок з сімейними обов’язками у країнах Європи, можна сказати, що системи соціального захисту і гарантій даних країн є перспективними і деякі положення можуть бути використані в законодавстві України.

Особливості соціальної роботи з дівчатками-підлітками.

Гендерно-диференційний підхід актуальний як в аутріч-роботі - на вулицях, дискотеці, у місцях «тусовок» і роботи молоді й підлітків, - так і в освітній, реабілітаційній, судовій або виправній установі .

Одним із добре розроблених напрямків соціальної роботи на Заході є робота з дівчатками-підлітками. Соціальні працівники, у першу чергу, виділяють такі проблеми даної категорії клієнтів, як: підліткова вагітність, неповнолітнє материнство, сексуальна поведінка підлітків, ризик поширення захворювань, що передаються статевим шляхом, наркотизація, ВІЛ/СНІД.

Програми дій з кінця 1960-х рр. в відносно проблеми підліткової вагітності об'єднують три взаємозалежні завдання: попередження небажаної вагітності у підлітків, комплексну підтримку майбутніх юних матерів, створення умов для адаптації юної матері й дитини. Програма надання допомоги спрямована на самих неповнолітніх, їхні родини, сферу освіти, медицини, соціального захисту населення й засоби масової інформації. Для адаптації матерів-підлітків до сучасних умов створюються служби, що надають соціальну, сімейну, педагогічну, юридичну й медичну допомогу молодій матері і її дитині. Крім цього, як свідчить американський досвід, створюються умови для одержання молодою мамою спеціальності й подальшого її працевлаштування, а також для продовження навчання в школі.

У США, як і в інших розвинутих країнах, практи¬кується створення груп самодопомоги. Така технологія, на думку фахівців, дає ефективні результати, оскільки матері-підлітки залучаються до вирішення власних про¬блем. Завдяки участі в групах самодопомоги непо¬внолітні матері здобувають комунікативні навички, нові знання шляхом обміну дослідом, зав'язують контакти, допомагають одна одній проводити вихідні дні і відпустки.

Роботу з юними вагітними за кордоном починають задовго до того, як вони стануть мамами. Існує практика проведення роз'яснювальної роботи серед підлітків з питань контрацепції, наслідків абортів, планування родини, консультування з питань інтимних відносин. При цьому, дуже важливі виявлення й робота з юними вагітними, а саме: психологічна й фізична підготовка до майбутнього материнства, допомога в рішенні кризових соціальних ситуацій, пов'язаних з вагітністю; підготовка до безпечних пологів, навчання догляду за немовлятами.

Варто приділити увагу комп'ютерним технологіям, що набувають широкого по¬ширення в останні роки. У мережі Інтернет містяться численні сайти як для неповнолітніх матерів, так і для підлітків, які цікавляться проблемами неповнолітніх ма¬терів. На сайтах для неповнолітніх мам (створених як державними, так і некомерційними організаціями) розміщені лекції про виховання й організацію нагляду за дитиною; інфор¬мація про репродуктивне здоров'я, рекомендації щодо використання контрацептивів; поради психолога; ство¬рені клуби спілкування для неповнолітніх мам. Також на сайтах є місце для запитань до фахівців: лікарів, психологів, педагогів, соціальних працівників.

Для соціальної реабілітації юних матерів з дітьми, що потрапили в кризову ситуацію, передбачена організація постійно діючих притулків, де їм допомагають адап¬туватися до життя, навчитися доглядати за дитиною, одержати спеціальність і роботу.

Так, наприклад, у США рішенням проблем неповнолітніх матерів займається "Центр допомоги здоров'ю", що знаходиться в 5-ому районі Вашингтона. Тут можна знайти не тільки дах над головою, але і необхідні для життя знання про фізіологію немовлят і матерів. Створення такої служби допомоги неповнолітнім матерям було обгрунтовано тим, що в 1990 році саме в цьому районі значна частина дітей була народжена неповнолітніми.

Також діє освітня програма для неповнолітніх матерів у штаті Пенсільванія. В одній із середніх шкіл створені спеціальні класи для матерів-підлітків. Під час уроків за дітьми неповнолітніх матерів доглядають студенти, що проходять педагогічну прак-тику. До програми навчання включені курси плануван¬ня сім'ї, проблем охорони репродуктивного здоров'я .

Особливістю вирішення проблем неповнолітніх ма¬терів у США є залучення партнерів молодих мам до вирішення проблем їхніх дітей і матері дити¬ни та розробка спеціальних програм, розрахованих на молодих людей .

Таким чином, комплексна діяльність по наданню різних видів допомоги неповнолітнім матерям й їхнім дітям допомагають вирішити проблему соціальної адаптації цієї категорії населення до сучасних умов. За прогнозами демографів кількість неповнолітніх матерів почне зростати.

Розгляд гендерних аспектів соціальних проблем показує, що з одного боку, субкультура дівчат відрізняється менш агресивним характером, ніж субкультура юнаків, її навіть називають «субкультурою спальні», оскільки дівчата з дитинства частіше проводять час у будинку, граючи в ляльки, а хлопчики - на вулиці. З іншого боку, у сучасному суспільстві не можна не звернути увагу на зростаюче залучення дівчат в «хлопчачі» види діяльності. Із цим пов'язано, зокрема, поводження, що впливає на здоров'я, - паління, вживання алкоголю й наркотиків, - яке служить ідентифікацією дівчини із групою, модним культурним стилем, знаком емансипації або звільнення від батьківської системи норм і правил. Інша сторона культури «юнісекс» (ототожнення статей) - більш активна участь дівчат-підлітків у діяльності хуліганських і бандитських угруповань .

Молоді жінки приєднуються до банд заради відчуття «приналежності до родини» і влади, захисту й поваги - на основі страху, що зароджується серед навколишніх. Однак зворотна сторона життя в банді - це постійний страх, що межує із параноєю. Як показують дослідження, проведені в одному з корекційних центрів для молоді штату Техас (США), молоді жінки - члени банди живуть під постійною загрозою в будь-який момент бути побитим, убитим або схопленими конкуруючим угрупованням, вони зазнають акти фізичного й сексуального насильства з боку членів їхніх власних банд.

Щоб запобігти залученню дівчат-підлітків у банди у школах існують спеціальні програми (спорт, творчість, інша діяльність), які надають дітям можливість розвити відчуття приналежності до групи. Важливо працювати в напрямку профілактики насильства в школах, дуже актуальна аутріч-робота в місцевому співтоваристві. Громадськість Заходу переконана, щоб допомогти родинам із проблемами, варто посилити заборони на доступ до зброї й впровадити більш ефективні способи ідентифікації жертв фізичного й сексуального насильства .

Гендерні аспекти соціальної роботи із проблемою насильства

Міжнародний огляд статистичних даних дає жахаючу картину значних масштабів проблеми гендерного насилля у багатьох країнах. У таблиці подані деякі дані дослідження, які свідчать про те, що насильство по відношенню до жінок широко розповсюджене і не знає ніяких культурних, соціальних, економічних, класових, релігійних і територіальних меж. Наприклад, в такій розвиненій країні, як Японія, процент жінок, що зазнають насильства з боку їх партнерів, досить високий. США також демонструють доволі значні цифри.

Розповсюдженість насильства щодо жінок у світі

Японія 59% зазнають фізичного насильства з боку партнерів

США 40% зазнають знущань, 31% - фізичного насильства з боку партнерів

Канада 25% зазнають фізичного насильства з боку партнерів

Нова

Зеландія 20% зазнають фізичного насильства з боку партнерів

В усьому світі По оцінкам, 60 млн. жінок «випадають» зі світової статистики народонаселення із-за передчасної смерті, що викликана різними формами знущань і насильства

Сьогодні допомога жінкам, що опинилися в ситуації насильства, здійснюється муніципальними центрами родини, недержавними кризовими центрами, а також телефонами довіри при державних і громадських організаціях. За кордоном жіночі неурядові об'єднання створені активістами, зацікавленими в розв’язанні проблеми, але не завжди професіоналами, і в основному діяльність таких організацій підтримується волонтерською працею [33, 160].

Аналіз роботи анти насильницьких центрів показує, що вона будується відповідно до феміністської й екосистемної моделі, оскільки фахівці ведуть роботу як на індивідуальному рівні, так і з оточенням клієнта.

Групи самодопомоги жінок, що пережили досвід насильства й допомагають одна одній вийти із кризової ситуації, одержали розвиток в розвинених країнах Заходу. Саме групова форма роботи дозволяє жінці істотно поліпшити самооцінку, зняти страх, переоцінити значимість подій, що відбуваються. Фахівці зазначають, що така форма роботи сполучає в собі одночасно й діагностику проблеми, і реальну допомогу потерпілим. Саме в групах самодопомоги можливо реалізувати принцип «особисте є політичне», що співвідносить індивідуальне поводження, цінності й переконання особистості із соціальною політикою.

Відзначимо, що в ряді європейських країн створені програми probation service, у відповідності з якими практикується призначення примусового проходження кривдником курсів групової терапії . Законодавством багатьох штатів США також передбачені такі курси терапії, направлені проти агресії та насильства .

Крім того, у поле уваги кризових центрів, що фокусуються на допомозі жінкам, потрапило завдання допомоги дітям, що стали свідками домашнього насильства .

Дослідження, проведені вченими університету Уорика (Великобританія) в 2000 році, показують, що установки школярів на домашнє насильство вселяють тривогу й доводять необхідність впровадження спеціальних профілактичних програм у школі й співтоваристві. У дослідженні було опитано більше 1 300 дітей і підлітків від 8 до 16 років. Частина опитаних думають, що жінок б'ють вдома в тому випадку, якщо на них розсердяться чоловіки, при цьому більше хлопчиків, ніж дівчат, думають, що жінки того заслуговують. Хлопчики в набагато меншій мірі, ніж дівчата, вважають, що чоловіки повинні приймати на себе відповідальність за вчинене насильство, вони схильні виправдувати агресію й тих, хто б'є жінок. Разом з тим більшість дітей засуджують домашнє насильство й бійки між батьками, вважаючи погрози таким же злом, як і сам акт насильства. 75 % всіх дітей визнають, що, будучи свідком насильства, варто викликати поліцію або розповісти кому-небудь про це .

Характерно, що серед школярів, які були безпосередніми свідками насильства, було набагато більше розуміння самого феномена насильства, і вони більшою мірою засуджували ґвалтівника, вважаючи його відповідальним за те, що відбувається.

Розуміння проблем насилля громадськістю західних країн впливає на відповідну політику й практику в області охорони здоров'я, соціального захисту, утворення й охорони правопорядку, на організацію спеціалізованих послуг для жінок і дітей. Це позначається на практиці роботи відповідних закладів.

Цікавим є приклад боротьби з насиллям у США. Відомо, що американські жінки й політичні діячі країни працюють над зниженням рівня насильства проти жінок. Вони занепокоєні тим, що за даними комітету юридичної статистики Сенату Сполучених Штатів, щороку фіксується майже 700 000 випадків сімейного насильства. Із часу вступу у силу в 1994 році Акту про насильство проти жінок департаменти юстиції, охорони здоров'я й сфери послуг почали проводити соціальні програми, спрямовані на боротьбу із цим злом, з метою надати допомогу жертвам насильства і їхнім родинам і поліпшити роботу системи правосуддя .

Карні закони більшості штатів США виділяють і визначають злочини, здійснені щодо членів власної сім’ї або щодо інтимних партнерів, в якості особливої категорії правопорушень [126]. У відповідності до норм американського кримінального права за побиття члена родини або співмешканця насильника в обов’язковому порядку саджають під арешт .

По всій території Сполучених Штатів працюють сотні кризових центрів і притулків для постраждалих жінок й їхніх родин. У рамках приватних і фінансованих державою програм ведеться робота серед американських чоловіків і хлопчиків з метою активізувати їхню роль у запобіганні насильства над жінками [15]. У законодавчих актах регламентується утворення консультативної ради штату у справам домашнього насильства, профілактичні програми для правопорушників, курси підвищення кваліфікації, обов’язкові програми для систем освіти.

У багатьох країнах Західної Європи один з основних державних підходів до розв’язання проблеми насильства у сім’ї полягає в наданні жінкам альтернативного житла, як це було зроблено, наприклад, в Об’єднаному Королівстві з прийняттям у 1977 та 1996 роках законів про житло.

В наш час насильство розглядається як проблема суспільно-медична й одночасно як порушення прав людини. Домашнє насилля можна визначити як систему поведінки, метою якої є отримання влади і контролю в сімейних відносинах. Існування певних соціально-психологічних причин, серед яких, зокрема, нерівність становища жінок, неправильне гендерне виховання, низький рівень культури, заважає жінкам позбутися почуття залежності й відчути себе вільною, рівноправною особистістю, сприяє розповсюдженню домашнього насилля в суспільстві, стає серйозним фактом дискримінації жінок. Безнаказовість насилля в сім’ї стає моделлю гендерної поведінки в сімейних взаємовідносинах, які засвоюються дітьми як норма та передаються з покоління в покоління.

Насильство - це загальносоціальна, а не суто жіноча проблема, і для її успішної профілактики й дозволу потрібне залучення чоловіків. У кризових центрах за кордоном можна побачити чоловіків - консультантів, волонтерів. Доволі відома канадська асоціація чоловіків «Біла стрічка», що виступає проти насильства над жінками. Участь чоловіків в освітніх програмах, прес-конференціях, семінарах і круглих столах, акціях, фандрейзінгах й телевізійних дискусіях є новим ресурсом, що привертає широку увагу до даної проблеми. Західний досвід показує, що у деяких випадках виступи чоловіків з проблеми насильства над жінками адекватніше сприймаються аудиторією, наприклад, якщо слухачі - дільничні інспектори – чоловіки .

Загальний принцип соціальної роботи на Заході з проблем насилля твердить, що не тільки жінки потребують допомоги у важкій або екстремальній життєвій ситуації, включаючи ситуацію насильства. Так, перший професійний кризовий центр для чоловіків був створений у Ґетеборзі (Швеція) з ініціативи професора Барбру Леннеер-Аксельсон, що своєю теоретичною й практичною роботою довела, що в ситуації сімейної кризи важливо в кожному члені родини бачити людину зі своїми проблемами. Чоловіки заслуговують не тільки на обвинувачення й покарання, але на психосоціальну допомогу, коли переживають кризу, пов'язану з розлученням, а також якщо дозволяють собі жорстоке відношення до жінок .

За кордоном багато кризових центрів являють собою систему послуг як для жінок, так і для чоловіків, що опинилися жертвами насильства. Яскравим прикладом тому є кризовий центр у м. Санта Барбара (США) для потерпілих від сексуального насильства. Це приватне некомерційне агентство, що надає консультування, криза-інтервенцію й інші послуги підтримки жертвам й їхнім родинам з 1974 року. Організація бере свій початок від групи волонтерів, які визначили даний сервіс як критично необхідний для місцевого співтовариства.

Кризовий центр допомагає жінкам і чоловікам пережити травму сексуального насильства й видалити цей брутальний злочин з нашого суспільства. З цією метою центр надає наступні послуги: 1) криза-інтервенція, консультування, захист прав, підтримка шляхом терапії й емпауермента (посилення, активізації, мобілізації життєвих сил) жертв сексуального насильства, членів їхніх родин і друзів; 2) утворення співтовариства й превентивні програми для росту знань, емпатії й розуміння необхідності вплинути на зміну установок і поводження, важливих для елімінації сексуального насильства.

Особливо дієвими, як показує практика, є такі форми: виїзна робота (аутріч-рейди), інформаційна робота, використання Інтернет ресурсів, індивідуальне консультування, просвітницька діяльність серед населення з презентацією результатів своєї роботи на наукових і міжнародних нарадах та конференціях.

За кордоном існує й такий цікавий феномен, як анти феміністські кризові центри для чоловіків, що страждають від боротьби жінок за свої права