ської, нарощування між ними всебічного діалогу і співробітництва. Iдейним фундаментом такого співробітництва має стати принцип гуманізму, що утверджує пріоритет духовно-перетворюючої сили в людському початку. Майбутнє релігії багато в чому залежатиме від ступеня усвідомлення її гуманістичного потенціалу громадськістю і її повсюдним впровадженням у громадське життя.

Література

Американська соціологія. Перспективи, проблеми, методи. — М., 1971.

Бергер Р., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. — М., 1966.

Буржуазна соціологія на рубежах ХХ століття. — М., 1986. О’ Деа Г. Соціологія релігії. — Нью-Йорк, 1979.

Сухов А. Д. Релігія в історії суспільства. — М., 1979. Тілліх П. Динаміка віри. — М., 1957.

Угринович Л. М. Вступ до релігієзнавства. — М., 1986. Хакслі Д. Релігія без одвертості. — М., 1992.

779

СОЦIОЛОГIЯ СIМ’Ї.

ДЕМОГРАФIЧНI ПРОЦЕСИ

Соціологія сім’ї — галузь соціології, що вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї, шлюбно-сімейних відносин в конкретних соціально-економічних і культурних умовах. На відміну від інших галузей знань соціології, в 70—90-х роках XX ст. стан в галузі соціології сім’ї в Україні дещо пожвавився. Проведено ряд досліджень в галузі відтворення і соціального функціонування сім’ї. Пожвавлення інтересу до сім’ї викликане і тим, що сім’я за-

безпечує фізичне і духовне відтворення населення, тобто виконує таку соціальну функцію, яка не під силу жодному соціальному інституту, що сім’я здійснює господарсько-побутові та інші соціальні функції, виступає фактором формування, переоцінки цінностей і рекомендацій дорослим у процесі їх життєдіяльності.

1. СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ СІМ’Ї ТА ШЛЮБУ

Суть сім’ї та шлюбу

Одним з найстародавніших соціальних інститутів є сім’я. Виникла сім’я в надрах первісного суспільства значно раніше класів, націй, держав. Суспільна цінність і значущість сім’ї обумовлена її «виробництвом і відтворенням» безпосередньо життя, вихованням дітей, формуванням їх індивідуальної свідомості. Сім’я — об’є-

днання на шлюбі або кровній спорідненості людей, пов’язаних спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, піклуванням про рідних і взаємодопомогою. Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, що встановлює їх права і обов’язки один до одного і до дітей та рідних.

У процесі історичного розвитку під впливом панівного в суспільстві способу виробництва, способу життя і суспільних відносин систематично змінювалися і змінюються відносини сім’ї і суспільства, сім’ї та особи. Прогрес суспільства тісно пов’язаний з усуненням, зменшенням дискримінації жінки на виробництві, в соціальній і духовній сферах, в шлюбному законодавстві, з істотними змінами функції сім’ї, створенням умов для вдосконалення шлюбно-сімейних відносин, посиленням і розширенням виховання. Всі соціально-економічні, культурні процеси — позитивні

780

та негативні, що відбуваються в суспільстві, впливають на функціонування сім’ї, яка є осередком суспільства. На сім’ю і її моральний стан безпосередньо впливають фактори навколишнього соціального середовища: соціально-економічні процеси виробничих, трудових колективів, повсякденне життя.

В сім’ї відображаються і переплітаються найрізноманітніші суспільні відносини: економічні, соціальні, політичні, правові, духовно-ідеологічні, психологічні, моральні, естетичні. Зрозуміло, не можна не враховувати і природнобіологічні сімейношлюбні відносини. Основні ознаки сім’ї: шлюбні або кровнородинні зв’язки між усіма її членами (подружжям, рідними, дітьми та ін.), спільне проживання в одному приміщенні, спільний сімейний бюджет. Юридичне оформлення тут не виступає неодмінною умовою. Та й інші ознаки не такі вже й чіткі: скільки часу потрібно жити спільно — тиждень або кілька років, все життя, яку частину від особистого бюджету кожного з членів сім’ї включає весь сімейний бюджет та ін. І це тоді, коли такі ознаки, здавалось би, найефективніші, фіксовані. А як і чим виміряти ті тонкі системи відносин, що перетворюють сім’ю в особливе духовне об’єднання? Як не парадоксально, але саме це все, не стільки осяжне розумом, скільки сприймане інтуїтивно, становить той самий стрижень сім’ї, без якого сім’я не сім’я. Добра, міцна сім’я — один з найважливіших компонентів людського щастя. В міцній, дружній, згуртованій і здоровій сім’ї зацікавлені суспільство, держава, хоча утворення сім’ї, вступ до шлюбу чоловіка і жінки регулюється правом, все ж провідне місце тут належить моралі. Та багато деталей шлюбу контролюється тільки совістю тих, хто вступає до шлюбу. Щасливий лише розумний, виправданий справжньою любов’ю шлюб. Будь-який інший шлюб, побудований лише на захопленні та пристрасті чи на підлому розрахунку — безрозсудливий. Шлюб — це традиційний засіб формування сім’ї і суспільного контролю за нею, одне із знарядь, один із засобів самозбереження і розвитку суспільства.

Своєрідним соціальним орієнтиром для совісті тих, хто вступає до шлюбу, є моральні норми, узагальнені у практиці сучасної сім’ї:

по-перше, реєстрація шлюбу відповідними державними органами є не тільки юридичний акт, але й форма прийняття моральних обов’язків, що випливають із шлюбу. Так, у Конституції України зазначається, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка і що кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних ба-

781

тьків. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 50). Правда, в Україні, як і в інших країнах, є сотні тисяч сімей, не зареєстрованих у шлюбі. Ніхто не примушує до укладення і реєстрації шлюбу, але всякий має підкорятися законам шлюбу. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за зако-

ном. По-друге, морально виправданий лише той шлюб, який укладається на взаємній любові. Адже прислів’я каже: «Без сонечка не можна пробути, без любові не можна прожити». Потретє, рішення про укладення шлюбу має належати лише тим,

хто вступає до шлюбу; поради батьків і друзів можуть бути враховані, але не мають вирішального значення. Потрібно бути соціально і психологічно підготовленими до вступу в шлюб (готовність до корисної праці, до виховання дітей і самообслуговування). Одружитися — це наполовину зменшити права і удвічі збільшити обов’язки. Морально регулюється не тільки вступ до шлюбу, але й розлучення. Якщо між подружжям зникли взаємна повага, дружба, любов і сім’я не може більше вирішувати свої функції, то розірвання шлюбу є моральним. Тут розлучення лише офіційно фіксує те, що уже сталося — розпад сім’ї.

У сімейних відносинах через їх складність, інтимність і індивідуальність виникає багато суперечностей, що регулюються мораллю. Моральні норми, що регулюють сімейні суперечності, єм-

кі за змістом і значущістю. Це взаємна любов між подружжям, визнання рівності, недопустимість підкорення одного з них іншому або спроб командувати іншим, піклування і чуйність у взаєминах між подружжям і всіма членами сім’ї; любов до дітей, виховання і підготовка їх до трудового, соціально корисного життя, тактовність у вирішенні сімейних суперечностей; взаємодопомога у всіх видах діяльності, в тому числі і в побуті. Ви-

моги взаємної любові, рівності і взаємодопомоги подружжя — основа, від якої залежить вирішення багатьох великих і малих питань, які щоденно виникають в сім’ї і в суперечках, зіткненні інтересів, думок, позицій та ін. Рівність між подружжям — ос-

нова їх взаємної поваги та дружби: це часто піддається випробуванням, особливо здебільшого у випадках розходження в рівнях духовного, політичного і морального розвитку подружжя і відмінностей їх суспільного стану. Ось чому рівність у сім’ї вимагає участі обох: чоловіка і жінки в суспільнокорисній праці, в суспільній діяльності і домашній праці тому, що тільки рівна їх участь створює сприятливі умови для такого ж рівного розвитку обох —

782

жінки і чоловіка, для їх духовної близькості, дружніх стосунків. Особливу важливість становить моральний обов’язок виховання дітей. Здійснення сім’єю функції виховання дітей може успішно вирішуватися, якщо в сім’ї встановлюється атмосфера дружби, взаємоповаги, взаємодопомоги, розумної вимогливості до дітей, поваги до праці. Або взяти таку важливу соціальну проблему — проблему захворюваності та стану здоров’я населення. Адже саме в сім’ї закладаються генетичні, біологічні основи здоров’я, а також звички, навички, установки берегти і дбати про здоров’я. Займається людина фізкультурою чи не займається, любить в часи дозвілля бувати на природі або не любить, чи завжди дотримується активного способу життя та інше — все це, звичайно, починається з сім’ї.

Користування людей матеріальними благами і духовними цінностями також багато чим визначається сім’єю. Саме сім’я виховує смаки, потреби, схильності молодого покоління. Саме від сім’ї, насамперед, залежить, наскільки молода людина зуміє залишатися сама собою, протистояти нерозумній і руйнівній моді та ін. Який професійний рівень спеціаліста і, отже, яка ефективність його функціонування — це також в певній мірі залежить від сім’ї. У сім’ї закладаються звички, навички, формуються традиції, моральні відносини між старшими і молодшими, милосердя або байдужість, тепла доброта або холодна корисливість. Все це стосується соціальної значущості сім’ї. Але сім’я має і персональну значущість. Для більшості людей сім’я — нормальне, необхідне середовище проживання, існування. За даними соціологічних досліджень смертність людей, які не перебувають в шлюбі, значно перевищує смертність серед людей сімейних, одружених. Це стосується практично всіх причин смертності — і самогубств,

івнаслідок зловживання алкоголем, нікотином або наркотиками,

ісмертності через хворобу, що вимагає тривалого лікування. Особливо це стосується чоловіків. Так, у віці від 20 до 65 років розлучені чоловіки удвічі частіше вдаються до самогубств, аніж сімейні, в 3,3 рази частіше вмирають від цирозу печінки і від раку, в 5,4 рази частіше — від діабету і туберкульозу та ін.

Зрозуміло, сприятливо впливає на чоловіків лише здорова, благополучна, щаслива сім’я, створення якої, як правило, вимагає значних зусиль і певних якостей особи. Неблагополучна, нещаслива ж сім’я швидше погіршує стан людини. Немало неврозів та інших захворювань, аномалій мають свої джерела саме в сім’ї, у взаємовідносинах між подружжям. Увага до сім’ї з боку держави, науки, суспільної думки зростає. Процес формування сім’ї в надто тяжкий

783

період, що переживає держава, ускладнюється рядом обставин. Ще не подолані ті традиції, що заважають становленню сім’ї, не всі ще досить усвідомили те нове, без чого неможлива практична ділова сім’я. Адже багато століть сім’я виступала лише постачальником людських і трудових ресурсів, об’єктом державної політики, що здійснювалася за принципом «суспільне над усе». Держава вирішувала за сім’ю все. Звідси і вторинність для держави тих функцій, які завжди нею декларувались: навчання, виховання, охорона здоров’я, підвищення добробуту та ін. Повна залежність сім’ї від держави перетворила її фактично в безпорадну, безвладну. Все це потребує змін. Держава має будувати політику так, щоб сім’я могла розраховувати, насамперед, на свої можливості. А власні можливості можуть виникнути у сім’ї тоді, коли державою створюються для неї необхідні умови: економічні, соціальні, правові.

Соціальні функції сім’ї

Функції сім’ї — це способи, методи прояву її активності, життєдіяльності всієї сім’ї і окремих її членів. Соціальні функції, що їх реалізує сім’я, обумовлюють важливу роль сім’ї в суспільстві. Основні соціальні функції сім’ї:

—відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім’ї. На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутніше приходить духовно-моральне: глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати її від коханого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе, повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутній духовній спорідненості з дітьми та онуками, що скріпляють кровнородинний союз, іменна гордість, гордість прізвища;

—господарсько-побутова. Відображається господарсько-побу- това функція сім’ї у веденні домашнього й особистого допоміжного господарства, садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім’ї, в підтримці належного санітарного стану і гігієни в житлі, додержанні сімейного бюджету;

—виховна. Виховна соціальна функція сім’ї визначає відповідальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне виховання дітей; народна мудрість говорить: «Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав»;

—взаємне піклування членів сім’ї один про одного, особливо про літніх. Має за мету підвищення відповідальності дітей за ба-

784

тьків, забезпечення їх спокійної старості, а також постійної і взаємної морально-психологічної підтримки, всебічного піклування;

— організація та використання вільного часу, насамперед — дозвілля. Її мета — допомогти членам сім’ї найплодотворніше реалізувати свої здібності і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.

Ще виділяються функції сім’ї: соціалізації особи, духовного спілкування, співробітництва в процесі виховання та ін. Але важливе не стільки детальне перерахування всіх функцій сім’ї, а поділ їх, з одного боку, на задоволення переважно матеріальні, господарськопобутові, а з іншого — переважно емоційні і соціально-

психологічні потреби людей. Зрозуміло, відтворення населення має не тільки біологічний, а й соціальний аспект, пов’язаний з ви-

хованням і навчанням дітей. Встановлено, що у вихованні і навчанні дітей сім’ю замінити ніякими суспільними установами не можна. Тільки в сім’ї дитина природно і найефективніше одержує першу соціалізацію своєї особи, видобуває своє Я. В сучасних умовах рідко яка сім’я може дати своїй дитині ту підготовку, яку можуть дати їй суспільство, соціальні інститути (сім’я, школа, технікум, ліцей, вищий навчальний заклад та ін.). Але той мораль- но-психологічний потенціал, що закладає в дитині сім’я, залишається на тривалий період або й на все життя. Саме в сім’ї дитина пізнає ази життя, зустрічається і з відносинами авторитету — посадового, батьківського і функціонального, заснованого на вищій компетентності батьків або старших братів і сестер, їх розвинутих навичок та уміння, успішності їх діяльності. Репродуктивна і еко-

номічна діяльність сім’ї тісно пов’язана з життям суспільства, і тому державі не байдуже, як ці проблеми вирішуються. Якщо тривалий період вважалось, що виховання дітей не стільки державна, скільки суто особиста справа кожного, то тепер виховання дітей — і державна, і сімейна справа. Ось чому виховна функція сім’ї тісно пов’язана з репродуктивною, коли йдеться про соціальне відтворення населення. В сучасних умовах середня сім’я в Україні складається здебільшого з трьох осіб і майже третина сімей — з чотирьох-п’яти осіб. І хоча з першої половини 90-х років кількість таких сімей значно зменшилася, все ж просте відтворення знаходиться під загрозою. Поки цей процес триває, зберігається реальна можливість депопуляції населення. Уже тепер смертність переважає народжуваність. На репродуктивну функцію сім’ї негативно впливають розлучення. Тому суспільство не може байдуже ставитися до такого явища. Величезне значення надається здо-

785

ров’ю подружжя, його здатності відтворювати самих себе. Статистичні дані свідчать, що до 30 % сімей страждають бездітністю, причому 40 % з них із причин безплідності чоловіка. Тоді як збільшення двох-трьохдітних сімей стримується не лише особистими прагненнями подружжя, а й економічними умовами і правовим станом. Це і пояснює причини того, що починаючи з середини 90- х років в Україні смертність перевищує народжуваність. На поведінці молоді відбивається рівень знання про всебічність сімейного життя. Соціологічні дослідження свідчать, що рівень культури статевих взаємовідносин між подружжям, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних рекомендацій молоді в інтимній сфері є однією з важливих складових її виховання. В сучасних умовах значна частина молоді або зовсім не одержує інформації про сім’ю, про її інтимні відносини, або одержує її дуже обмежено, що негативно впливає і на дієздатність сім’ї та на стабільність шлюбів.

Виховання— велика справа: ним вирішується, доля людини.

Виховання здійснюється в процесі повсякденного спілкування дитини з членами сім’ї, рідними, всіма людьми, з якими сім’я вчить дитину жити серед людей, прищеплює їй основи певних ідейнополітичних поглядів, світоглядних рекомендацій, моральних норм і правил. Дитина в сім’ї пізнає і освоює моральні норми. У дитини формуються первинні навички і зразки поведінки, шліфуються індивідуальні морально-психологічні риси, закладається фундамент психологічного здоров’я. Та й у період навчання дитини в школі, технікумі, ліцеї, вищому навчальному закладі, в період праці на виробництві виховна функція сім’ї не відмирає, виховний вплив на підростаюче покоління не припиняється. Людина, яка виросла в нормальній сім’ї, в своїх вчинках, як правило, керується не лише думкою всього суспільства або членів трудового колективу, а й думкою своїх рідних. Світ існує не для того, щоб його пізнавали, а для того, щоб виховувалися в ньому. Народжуються слабкими — потрібна сила, народжуються безпорадними — потрібна допомога, народжуються байдужими — потрібна розсудливість. Все, чого не мають від народження і без чого не можна обійтись, ставши дорослим, дається вихованням. І будь-яка особа реалізує себе, насамперед, в суспільно-корисній діяльності. Звичайно, щорічно людина, яка працює, одержує професійну відпустку, іноді, якщо пощастить, користується будинками відпочинку, пансіонатами, санаторіями, їздить на курорти та в інші місця для відновлення своїх сил. Але основним осередком для відновлення сил все-таки є сім’я, де людина знаходить фізичну, матеріальну, моральну, пси-

786

хологічну підтримку, допомогу та ін. Та практично по-різному складаються стосунки в сім’ї — і позитивно і негативно, порізному вони і впливають на людину. Ось саме тут важливу роль відіграє комунікативна функція сім’ї — задоволення потреб людини в спілкуванні і в уособленні. В сучасних умовах спілкування стало складнішим, виділяється ряд сфер і видів спілкування. Особливе значення мають форми професійного, ділового спілкування, що характеризується високим ступенем формалізації, інша справа — домашня обстановка, де, як правило, поводяться з людьми, по-перше, соціально і психологічно близькими, а по-друге, де делікатно, шанобливо ставляться до особи кожного. Тут задовольняються потреби в інтимному спілкуванні, у взаєморозумінні і взаємопідтримці. Зрозуміло, що таку функцію може реалізувати лише здорова сім’я, де панує повна повага кожного члена сім’ї, взаємоузгоджений, дружній морально-психологічний клімат.

Типи сім’ї. Сім’я та відтворення населення

Сім’я — це сплав трьох різновидів любові: подружньої, батьківської і дитячої. Любов невіддільна від обов’язку, вірності, самодисципліни, спільності інтересів і мети, відповідальності, взаємної поваги, гордості одного за одного. В Україні налічується понад 15 млн сімей. Кожний рік утворюється понад 300—400 тис. подружніх пар. Чітко простежується тенденція до помолодшання шлюбів. Який же тип сім’ї існує в сучасному суспільстві? Як не дивно, але й досі в соціології, психології та інших галузях знань відсутня чітка типологія сім’ї, хоча така прогалина починає поступово усуватися. Є ряд досліджень, в яких розкривається той чи інший бік питання. В сучасних умовах соціологи, психологи, політологи характеризують сім’ю, по-перше, як соціально-класовий осередок: сім’я робітника, працівника сільськогосподарського виробництва (фермера, кооператора, орендатора), представника інтелектуальної праці та ін., по-друге, міська, сільська (за типом поселення), по-третє, однонаціональна, міжнаціональна (за національною ознакою); по-четверте, за тривалістю, віком (сім’я молодіжна, молодого подружжя, сім’я, яка чекає дитину, сім’я середнього подружнього віку, літні подружні сім’ї та ін.); за кількістю членів сім’ї (бездітні сім’ї, малодітні сім’ї, багатодітні сім’ї та ін.). Якщо три типи сім’ї (за соціально-класовою ознакою, типом поселення, національною ознакою) характеризуються досить просто, то типи сім’ї за віком, тривалістю існування, кількісним, чисельним складом та інші мають багато відмінностей.

787

Сім’я молодіжна — це сім’я, яка тільки створилася, оформилася. Для такої сім’ї атмосфера ейфорії — нормальне явище. Про такі сім’ї вдало підмітив поет Сергій Чекмарьов: «Їх любов — це перець, вогонь і жовч. Це трояндою квітнуча рана. Вона має мучити і пекти, вона не терпить спокійної розмови».

Молода сім’я — це сім’я, яка зустрілась з першими несподіваними перешкодами. Кожний з сім’ї — чоловік чи жінка думають, що однієї любові мало. Треба б мати побільше доброти, про яку так вдало сказав Вільям Шекспір: «Моя любов без дна, доброта — як широчинь морська: чим більше її бачу, тим стаю безмежнішим й багатшим», більше поступливості, турботливості, тактовності, проявів належної уваги до батьків і близьких. В сім’ї, яка чекає дитину, помітно зміцнюються подружні стосунки: дружина не залишається без уваги, з’являється надзвичайна турботливість одне до одного.

Сім’я середнього подружнього віку (від трьох до десяти років спільного проживання). Це період найкритичніший, відповідальний

вжитті такої сім’ї. Він пояснюється тим, що саме в такий період з’являються нудьга, одноманітність, стереотипність у взаєминах подружжя. Прислів’я говорить: однією любов’ю ситим не будеш і вік, обнявшись, не просидиш. Починають розгоратися конфлікти, і на такий період припадає більшість розлучень ірозпадання сімей.

Сім’я старшого подружнього віку (десять—двадцять років подружнього життя). Морально-психологічне благополуччя подружжя в такій сім’ї залежить від духовного багатства їх особистостей, взаємної поступливості, спільних потреб та інтересів. Літня подружня сім’я — сім’я, яка прожила не один десяток років спільно. А, як відомо, у прожитого життя є два крила: одне несе радощі, а друге — сльози утирає. Ця різновидність сімей виникає після вступу до шлюбу їх дітей, появи онуків. Подружжя вступають в нові для них ролі — бабусь і дідусів, освоюють нові функції в сім’ї і, як і раніше, люблять один одного. Про таку любов поет Степан Щипачов писав: «Нехай пильно дивляться чоловіки і гадають, як хочуть. Нехай! Бувають жінки, схожі на ледь зів’ялі квіти. Ще милішою, ще дорожчою для чоловіка стала ти».

Певний тип сім’ї становлять сім’ї: бездітні, малодітні, багатодітні та ін. Бездітні сім’ї — це сім’ї, де протягом десяти років спільного життя в подружжя не народилася дитина. Таких сімей

вУкраїні близько 30 % від загальної кількості. Причому, близько 12 % з них залишаються бездітними через медико-біологічні причини, решта — через небажання мати дітей. Кожна третя сім’я з такої групи розпадається частіше з ініціативи чоловіків.

788

Однодітні сім’ї в Україні становлять в містах — 53,6 %, а в селах — 38—40 %. З таких сімей розпадається приблизно кожна друга. Проте, не можна стверджувати, що такі сім’ї розпадаються через те, що в них тільки одна дитина, оскільки подружжя вважають, що жити спільно скільки-небудь ще вони не можуть і тому не ризикують завести другу дитину. З однодітної сім’ї нерідко виходять люди добре розвинуті інтелектуально, але дуже ущербні моральнопсихологічно і комунікативно. Малодітні сім’ї (сім’я з двома дітьми) — найпоширеніші, і тут менше буває розлучень (якщо серед однодітних сімей розпадається майже кожна друга, то в малодітних — лише кожна сьома сім’я). Багатодітні сім’ї мають трьох і більше дітей. Серед таких сімей майже не буває розлучень, а якщо і трапляється розпад сім’ї, то винятково з вини чоловіка. Головна заслуга в міцності і стабільності сім’ї належить жінці, матері. Неповна сім’я— така, де один з батьків залишився з дітьми (частіше — мати). Причин для такого становища багато і вони різні: смерть одного з батьків, розлучення або позашлюбне народження дитини, а то й усиновлення одинокою жінкою чужої дитини та ін. Такий тип сім’ї соціально найменш ефективний. Окрема сім’я — це така, що створюється подружжями з дітьми або без них, живе окремо від батьків та інших рідних. Це самостійні, незалежні сім’ї. Тут частіше виникають суперечки, тривалі сімейні конфлікти та ін. Бувають ще великі сім’ї, які об’єднують представників кількох поколінь. За даними соціологічних досліджень приблизно до 60 % молодих подружжів живуть в таких сім’ях. Сімей же, які включають дві подружніх пари, налічується в Україні 56 %. В таких сім’ях раціонально налагоджений побут, у молодших подружніх пар часто буває більше часу на дозвілля. Є ще великі сім’ї, які складаються з трьох і більше подружніх пар. За особливими умовами сімейного життя виділяються студентська сім’я та ін. Аналіз і характеристика типів сім’ї не вичерпується їх різновидністю. Сім’я легше і ефективніше здійснює індивідуальний підхід до людини, своєчасно помічає прорахунки у виховній діяльності, активно стимулює прояви позитивних якостей і бореться з негативними рисами характеру. В сучасних умовах мало хто заперечуватиме той факт, що ключова роль в сім’ї належить жінці. Саме її свідомість, поведінка, її роль як подруги, матері, працівниці ставлять перед нею високі вимоги. Безперечно, що професійна діяльність, спілкування з людьми, участь в соціальнополітичних рухах розширює кругозір жінки, збагачує її інтелектуальний і емоційний світ, і цим створює можливість для зростання шансів матері і виховательки, підвищує її авторитет серед дітей і в сім’ї.

789

Уміння створювати сім’ю — неабиякий дар подружжя, особливо жінки. Соціологічні дослідження показують, що ніколи не суперечать приблизно чверть сімей. Але порівняно широке розповсюдження суперечок і конфліктів свідчить, наскільки велике для функціонування сім’ї є уміння не загострювати, а долати суперечки, тобто створювати, формувати культуру подружніх взаємовідносин, яку потрібно цілеспрямовано виховувати в сім’ї, в школі, на виробництві, всюди. Культурою визначаються і відносини подружжя у самому вихованні дітей, зокрема розуміння сенсу і значення морального виховання у формуванні особи та ін.

Діти, сім’я і соціальне оточення

Виховують і розвивають людину всі позитивні і негативні емоції, та найкращий університет, за висловом Олександра Пушкіна,— щастя. Щастя довершує виховання душі, здатної до доброго і прекрасного. Суть емоційних відносин між батьками і дітьми розкрив відомий педагог Василь Сухомлинський, який підкреслював, що нормальний моральний розвиток, гармонія любові, щастя (а від гармонії по суті залежить моральне здоров’я людини) можливі тільки за умови, якщо дитина переконана: я комусь дуже, дуже потрібна, я для когось безмежно дорога. Хтось вбачає в мені сенс свого життя. Але і я кимось дуже, дуже дорожу, без когось я не можу жити. Можливо, це переконання не виступає у вигляді ясної, чіткої думки, але воно наповнює всю людську суть, єство дитини переживаннями радості, повноти життя. По суті, таке переживання відбувається в процесі формування в дитини своєрідної психологічної бази для її подальшого морального розвитку, включаючи формування механізмів відповідальності і волі, гідності і упевненості в собі. Гідність і упевненість є антитезою комплексу неповноцінності, що знижує можливості самоутвердження і самореалізації особи.

З самого початку соціалізації дитина зустрічається із зовнішнім світом, починає пізнавати суспільні відносини за допомогою батьків і в дитячих садках. Та на жаль з середини 90-х років в Україні через складні економічні обставини дитячі дошкільні установи не розширяються, а скорочуються і лише близько 50 % дітей забезпечені ними. До того ж, далека від оптимального і система виховання дітей в них (низька кваліфікація вихователів, слабка матеріальна база, погане медичне обслуговування та ін.). Дедалі гострішою стає і проблема психологічної самотності і її вплив на формування і життєдіяльність особи. Соціологічні до-

790

слідження, проведені в Донбасі, Придніпров’ї, Харкові та інших регіонах в дитячих будинках, показали, що рівень емоційного і інтелектуального розвитку цих дітей нижчий, аніж у дітей, які живуть і виховуються в сім’ях. Звичайно, сім’ї також бувають різні. Не випадково багато підлітків висловлювали думку, що сім’ї в основному займаються їх матеріальним забезпеченням (одягом, їжею та ін.), що дорослим ніколи спілкуватися з дітьми, а часто в них і нема бажання. Саме тоді і формуються стихійно різні групи, що служать психологічним «пристанищем», якого не вистачає дитині в сім’ї. Особливо актуальна проблема в умовах міста, де соціальний контроль майже не бере участі у вихованні молоді, хоча суспільна думка могла б бути ефективним засобом соціалізації молоді.

В життя молоді, особливо у передпідлітковий і підлітковий її період, входять так звані неформальні групи однолітків з їх специфікою субкультури, груповими цінностями, жорстко регламентованим лідерством. Такі групи однолітків часто досить успішно конкурують із сім’єю, чому можна було б радіти, якщо група соціально здорова, а сім’я неблагополучна, але що не може не викликати занепокоєння і тривогу, якщо моральна перевага на боці ущербної групи або деформованої сім’ї. В таких ситуаціях поведінка дитини залежить від закладеної їй в ранній період моральної сформованості, певного запасу міцності, що базується на моральному авторитеті батька та матері. Адже неформальні групи молоді часто-густо є основними каналами впливу морально нечистих, але процвітаючих, сімей на інших підлітків. Соціологічні дослідження, проведені в Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Києві, Харкові та інших містах, показали, що значний вплив неформальних груп молоді так званих процвітаючих сімей — це результат деформації не лише потреб, але й уявлень про можливості і шляхи їх задоволення, наслідки переконань в тому, що здобути матеріальні блага можна і без особливої праці, без докладання зусиль. Приводом для таких настроїв є факти безгосподарності, розбазарювання народного добра, захоплення обманом, нечесними методами речей, майна тощо. Все це підриває віру в справедливість і непорушність права і законності. Зрозуміло, що безкарність, процвітання аморальності навіть в сусідніх сім’ях знецінює потенціал виховання в морально здоровій сім’ї, піднімаючи в якийсь закон «подвійне» моральне дотримання слова, діла, створює невідворотні, неспростовні в очах підлітків аргументи цинічності і діляцтва у ставленні до людей, до життя. Елементи соціальної корозії непомітно підточують, підривають мора-

791