Вивчаючи ті або інші основні закономірності розвитку суспільства, соціальних спільностей і механізми дії соціальних процесів та явищ, теоретична соціологія може і не формулювати те, як саме в тих чи інших умовах розвиваються різні соціальні спільності, соціологічні інститути та соціальні процеси. Саме тому у структурі соціології велике значення має її середній рівень, тобто відносно самостійні теоретичні системи, які покликані, по-перше, встановити об’єктивні взаємозв’язки предметної сфери (праця, сім’я, соціальні спільності тощо) з цілісністю суспільної системи; по-друге, виявити специфічні для предметної сфери внутрішні взаємозв’язки та закономірності. Спеціальні соціологічні теорії дають відповіді на актуальні проблеми сучасності. Всі структурні елементи соціології, всі види соціологічних досліджень (фундаментальні, прикладні) тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного, створюючи єдину систему соціологічних знань.

2. ПРЕДМЕТ ТА ОБ’ЄКТ СОЦІОЛОГІЇ

Що ж є об’єктом і предметом наукового пізнання соціології?

Чи збігаються предмет і об’єкт соціології? Ні, не збігаються.

Об’єктом будь-якої науки є те, на що спрямований процес дослідження, а сферою предмета — ті сторони, зв’язки і відносини, що становлять об’єкт вивчення, дослідження. Об’єкт соціології, як і інших суспільних наук — соціальна реальність, а тому соціологія— наука про реальне суспільне життя, суспільство. Але цього ще не досить для визначення предмета соціології. Це лише визначення об’єкта дослідження, що часто збігається з об’єктом інших суспільних наук (історія, етнографія, право, філософія то-

що). Соціологія — наука про цілісність суспільних відносин, суспільства як цілісного організму, наука про соціальну систему, соціальні спільності, явища, процеси та механізми їх дії і взаємодії.

Природно об’єктом соціології і є певна сфера діяльності соціальних спільностей та соціальні процеси, механізми їх дії та взаємодії, що мають відносну завершеність і цілісність. Адже відомо, що різними об’єктами наук виступають природа та суспільство, які відповідно визначаються природничими та соціальногуманітарними галузями знань. Кожний з об’єктів також розчленовується науками на окремі частини, фрагменти, що стають їх предметами. Питання про взаємодію об’єкта та предмета соціології як науки полягає в тому, як розуміти суспільство, процес його функціонування та розвитку як об’єкта гуманітарних знань. Адже широко розповсюдженим є погляд на суспільство як на певну сус-

20

пільно-економічну систему, певний ступінь розвитку цивілізації людства, певний ступінь соціального суспільного прогресу.

Справа в тому, що основна хиба розуміння суспільства як цілісної соціальної системи полягає в тому, що суспільство розгля-

дається як базис та надбудова, сукупність економічної, соціальної, політичної та духовної сфер. Але тут випадають з поля зору теорії про суспільство і, насамперед, найважливіший, головний об’єкт суспільних відносин, соціальних дій і соціальних процесів — людина, її потреби, інтереси, ціннісні орієнтації. Втім, історія є не що інше, як діяльність людини, яка реалізує свою мету. Зведення її до взаємодії базису та надбудови, змагання різних со- ціально-економічних систем, ступенів розвитку цивілізації приречує на абстрактне, одномірне бачення суспільства, на безальтернативний погляд на його розвиток. Саме тут і криються джерела економічного визнання та ігнорування особи і загальнолюдських цінностей, заперечення світу культури. Звідси випливає, що сус-

пільство— сукупність соціальних спільностей, верств, груп, індивідів, а сама історія — діяльність людей, які ставлять на меті досягнення певних, реальних результатів.

Люди ж завжди і постійно формують певну мету і керуються нею у своєму житті. Саме мета, інтереси є специфічною рисою діяльності людини. Доцільна діяльність включає багато різноманітних, органічно пов’язаних між собою елементів. Свідома діяльність через внутрішній зміст має і суперечливість, і динамічність. Це виявляється, насамперед, у тому, що люди, одержавши певний результат, досягають реальних можливостей для вільної і плідної діяльності, коректують на їх основі свою наступну діяльність з тим, щоб досягнуте максимально збігалося з бажаним. Відбувається, хоча і вкрай суперечливо, історичний процес раціоналізації діяльності людей. Iдея раціональності знайшла обґрунтування і розвиток в працях багатьох мислителів, які поєднували перехід до високого ступеня розвитку суспільства з вирішенням суперечностей між стихійністю та свідомістю.

Звичайно ж, кожний етап суспільного розвитку завершується результатом, що відмінний від вихідних передумов, передбачень, створенням нових умов, засобів, що дозволяють ставити іншу, вищу мету. Реалізація високої мети спрямована на задоволення зростаючих потреб людини. Триває поступовий історичний процес. Якщо ж історія є діяльністю, яка спрямована на реалізацію і досягнення певної мети людей, а суспільство складається з різних соціальних спільностей людей, прошарків, груп, індивідів, то вкрай важливим є аналіз відносин між ними і всередині них.

21

Особливої актуальності набуває розкриття життєдіяльності особи, соціальних спільностей, прошарків та індивідів, їх роль у суспільному житті. Діяльність особи, соціальних спільностей та різноманітних верств людей у суспільному житті і є предметом дослідження соціології. І в сучасних умовах, коли посилюються процеси соціальної, політичної, господарської діяльності та концентрації, зростає багатоваріантність розвитку особи та соціальних спільностей.

Звичайно ж, об’єктом соціологічного пізнання є суспільство, але не просто суспільство, а та сфера соціальної діяльності, на яку спрямовано процес пізнання: соціальні інститути, соціальні спільності, верстви, групи, індивіди, соціальні процеси, соціальні відносини тощо. Об’єкт соціального дослідження має соціальні суперечності, проблеми, які слід науково проаналізувати, вирішити. Об’єктом можуть стати будь-які елементи соціальної реальності, але лише після того, як вони включені свідомо в процес соціального пізнання і виділені. Проте соціальний об’єкт має багато якісних і кількісних характеристик і може вивчатися різними суспільними науками. Соціальні спільності вивчаються філософією, економічною теорією, психологією, політологією, історією, тоді як соціолог виділяє в соціальному об’єкті ті властивості та відносини, що необхідні для пізнання явищ суспільного життя, дослідження становлення, функціонування та розвитку соціальних систем. Адже соціологія не обмежується розглядом суспільства як цілісного утворення, а розкриває механізми функціонування, розвитку, прогресу, тому що соціальна система може виявлятись на різних рівнях соціальної реальності. При формуванні однієї і тієї ж проблеми можливе звертання до різних соціальних об’єктів.

На відміну від об’єкта соціології, її предмет — це істотні властивості і взаємодія об’єктів дослідження, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичної та практичної проблематики. Предмет дослідження передбачає об’єкт, але не збігається з ним, тоді як предмет соціологічного дослідження обумовлюється властивостями об’єкта і характером проблем, що стоять перед соціологом, рівнем наукових знань і засобів пізнання. Варто зазначити, що один і той же соціальний об’єкт може вивчатися з метою розв’язання різних наукових проблем, а предмет дослідження обмежує коло елементів, механізмів, процесів, явищ, що вивчаються в процесі дослідження об’єкту. За традицією при визначенні предмета соціологічного пізнання виділяються ключові, ті чи інші, соціальні явища, процеси. Звичайно, до них належать

22

взаємодія людей, соціальні відносини, соціальні спільності, соціальні процеси тощо.

Природно, суспільство об’єктивно складається з різних соціальних спільностей. Це іманентна тобто властива будь-якому об’єднанню людей риса, обумовлена багатьма спільними специфічними факторами. Між соціальними спільностями, всередині них, а також між спільностями і окремою особою не тільки можуть, але й реально виникають різноманітні відносини. Будь-яка взаємодія, що обумовлює те чи інше соціальне явище, підкоряється діям певних закономірностей або тенденцій. Ось ці закономірності соціальних відносин і становлять основний предмет соціології. Ця різноманітність пояснюється, насамперед, тим, що акцент робиться на різних сторонах життя соціальних спільностей та особи: діяльності, поведінці і відносинах, існують і діють різні напрями, що визначаються неоднаковими підходами до дослідження соціального життя суспільства.

Соціологічні дослідження — пізнання соціальної реальності

Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає суспільство за аналогією з природою, використовуючи методи точних природничих наук. Розуміюча соціологія, обґрунтована Максом Вебером і Георгом Зіммелем, аналізує, насамперед, значні смислові елементи соціального життя суспільства, роблячи акцент на розумінні змін, перетворень, рухів, прогресу тощо. На різних етапах історичного розвитку людства і в різних соціологічних школах акцент ставиться на соціальних спільностях і різних сторонах їх діяльності. Так уже склалося, що в Європі соціологічна думка зосереджувала увагу на аналізі великих соціальних систем і структур, тобто на вивченні суспільства. Американська соціологія завжди більше тяжіла до вивчення мікросвіту — малих соціальних груп, соціальних верств, спільностей. Всередині кожної соціологічної школи існують численні течії, що, «вивчаючи ті або інші моменти, застряють на окремих сходинках досліджень».

Характеризуючи соціологію як систему знань, важливо враховувати, що між класичною соціологією і сучасною соціологією існує певна відмінність. Класична соціологія прагнула до осягнення навколишнього світу ніби з боку. Завдання її полягало в тому, щоб описати об’єкт, розкрити суть, не розглядаючи діяльності суб’єкта, теорії і практики, пізнавального і ціннісного ставлення до світу.

23

Перехід від теоретичного до емпіричного, досвідного дослідження в соціології здійснюється за допомогою операціоналізації теоретичних понять, формуються певні гіпотези та виявляються ті властивості й відносини об’єкта, що належать опису та класифікації. Але треба враховувати, що предмет соціологічного дослідження звичайно має досить складну структуру.

Предмет соціології — результат дослідницьких дій. Об’єктом соціологічного пізнання є вся сукупність властивостей, зв’язків і відносин, що мають назву соціальні. Соціальне ж — це сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин, які інтегруються індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах і проявляються в їх відносинах одного до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Саме в процесі взаємодії індивіди впливають один на одного, сприяють тим самим тому, що кожний з них стає носієм та виразником якихось соціальних якостей.

Отже, соціальні зв’язки, соціальні відносини і спосіб їх організації є об’єктом соціологічного дослідження. Ставлення людини до праці як спільного предмета дослідження включає суб’єктивні та об’єктивні показники і оцінки, мотиви і ціннісні орієнтації, що характеризують окремі типи ставлення до праці тощо. Але не тільки наявність об’єкта і предмета соціологічного дослідження визначає існування соціології як науки. Для пізнання соціальної діяльності, соціальної реальності вимагається певна система, сукупність прийомів, процедур та операцій, за допомогою яких здійснюються соціологічні дослідження: емпіричні, прикладнітощо.

Методи соціального пізнання

Системний спосіб досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об’єктів і називається методом у соціології. Метод у соціології — це спосіб побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реаль-

ності. Метод в соціології залежить не тільки від дослідження соціологічної проблеми та побудови теорії, а й від загальної методологічної орієнтації. Метод включає певні правила, що забезпечують надійність і достовірність знання.

Методи соціального пізнання можна поділити на загальні і конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріаліс-

24

тична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис визнається первинним, а політична надбудова — вторинною. Отже, визначається закономірність суспільного розвитку. Визнання дії в суспільстві спільних, стійких, що повторюються, істотних зв’язків і відносин між процесами і явищами, вказує на їх причинну обумовленість та ін. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об’єктивність, історизм та системний підхід, а та-

кож використовуються підходи до аналізу і розуміння суспільства, механізмів його функціонування та розвитку: функціоналізм,

теорії конфлікту, індивідуалізм тощо.

Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей, що визначають процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне і суперечливе. Вивчається вся система фактів, явищ, подій — позитивних і негативних. Об’єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об’єктивній реальності і не залежним від людини і людства законам пізнання. Об’єктивність наукових висновків ґрунтується на їх достовірності, науковій аргументації.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, соціальних інститутів, процесів у виникненні, становленні та розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій розвитку та своєрідності конкретних обставин. Iсторизм тісно пов’язаний з розумінням суперечностей як рушійних сил відносин, що складаються, а також виявляються у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних спільностей. Застосовується також при аналізі елементів суспільства індивідуалізм, тобто з метою виявлення соціальних індивідуальних процесів і їх механізмів дії. Основна ідея методології індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування може пояснюватись тількичерез сукупність індивідуальних дій, їх взаємодією. Це, насамперед, теорія соціального обміну. Iсторизм дає можливість здобуття науки з минулого досвіду, обґрунтування сучасної політики, соціальних дій. Використовуючи принцип історизму, соціологія має можливість досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ та процесів, визначати рівень і напрям розвитку та пояснювати ті їх особливості, що обумовлені їх історичним зв’язком з іншими явищами та процесами.

Системний підхід — спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкретизації принципів матеріалістичної діалектики при вивченні

25

складних об’єктів та у другій половині ХХ ст. поширився в соціології. Основним поняттям системного підходу виступає система, що означає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, розглядається як складне, цілісне утворення. У зв’язку з тим, що одна і та ж система може розглядатися з різних точок зору, системний підхід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що обумовлюють пошук сукупності елементів системи, сітку зв’язків і відносин між ними, її струк-

туру. У зв’язку з тим, що будь-яка система перебуває в певному середовищі, то системний підхід має враховувати її зв’язки і відносини з оточенням. Звідси випливає друга вимога системного підходу— враховувати, що кожна система виступає підсистемою іншої, великої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші підсистеми, які в іншому випадку можуть розглядатися як систе-

ма. Системний підхід в соціології обов’язково передбачає з’ясування принципів ієрархії елементів між ними, способів їх впливу один на одного. Вивчення суспільної свідомості, суспільної думки, різних соціальних спільностей — класів, верств, потреб і домагань в різноманітних соціальних спільностях тощо, використовує методи аналізу документів, опити, в тому числі, анкетування, спостереження тощо. Для дослідження міжособових відносин в середині малих груп, соціальних спільностей, ставлення особи до тих або інших суспільних явищ, життєвих та ціннісних орієнтацій і установок використовуються методи соціометрії, соціаль-

ної психології, статистики, факторного, латентно-структур- ного, корекційного аналізу, математика та ін.

Структурний функціоналізм, теорію якого запропоновано соціологами Гербертом Спенсером, Толкоттом Парсонсом та іншими, передбачає розгляд суспільства як цілісного організму, що складається з частин, елементів, які виконують певні функції. Суспільні процеси і явища можна пояснити, анaлізуючи їх функції в суспільній системі.

Суспільство зберігає стійкість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, в тому числі функція соціального контролю. Структурний функціоналізм здійснює основні функції адаптації, досягнення мети, інтеграції і відтворення структури, зміцнення соціальності.

Закони, категорії соціології

Основою вивчення соціальних відносин, тобто зведення індивідуального до соціального, може стати дослідження об’єктивно

26

сформованої структури соціальних зв’язків і фактів, їх типи тощо. В суспільстві є безліч різноманітних соціальних систем. Значна частина таких зв’язків має випадковий і тимчасовий характер. Особливість соціології як науки полягає в тому, що соціальні зв’язки і відносини вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.

Соціальні закони — більш або менш повне відображення явищ, властивих навколишньому світу. Соціальний закон — це відображення суттєвих загальних і необхідних зв’язків соціальних явищ і процесів, насамперед зв’язків соціальної діяльності людей або їх власних соціальних дій. Соціальні закони форму-

ються в різноманітних сферах діяльності людини, насамперед у сфері матеріальної діяльності і здійснюються через посередництво діяльності людей. Iснують спільні, загальні та специфічні закони в соціології. Загальні закони соціології — предмет вивчення філософії. Специфічні закони соціології — вивчаються саме соціологією і становлять її методологічну основу. Але тут варто відзначити, що ставлення соціологів до соціальних закономірностей і законів дещо змінилося. Якщо раніше дослідники вважали, що соціологія — наука про закони розвитку та функціонування суспільства, а соціальний закон — це незалежний від суб’єкта типовий зв’язок, що повторюється, характер якого визначається змістом та напрямком соціального зв’язку й розвитку на будь-якому рівні соціальної організації, то тепер соціологи схильні стверджувати, що закони історії, закони природи не існують. Те, що називалось раніше законами, насправді ж лише опис вигідних тенденцій розвитку. Загальний соціальний закон раніше вважався всеосяжним, повторюваним і односпрямованим і надавав суспільству прихованої містичної суті. Колишні уявлення соціології про те, що суспільство розвивається на основі раз і назавжди встановлених законів, не витримали перевірки. Якщо ж спостерігається щось, що виявляється як історична тенденція або напрям, то не можна знати наперед заздалегідь, чи проявиться воно в майбутньому. Безумовно, в суспільстві існують найсильніші визначення, що зумовлюють життя суспільства: влада, ідеологія, економіка. Та жодну з них не можна назвати провідною або вирішальною тенденцією розвитку. Лише у взаємодії вони формують тенденцію еволюції людства. Об’єктивність соціального закону в тому, що нові покоління застають готові відносини, зв’язки, тенденції, що склалися без їх участі. Об’єктивність соціального закону — це сукупність дій мільйонів людей.

27

В соціології виділяється п’ять категорій соціальних законів:

—закони, що констатують співіснування соціальних явищ. За такими законами, якщо є одне явище, то має бути і інше. Так, індустріалізація і урбанізація в суспільстві визначають скорочення зайнятого в сільському господарстві населення;

—закони, що встановлюють тенденції розвитку, обумовлюють зміни структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого. Зміни характеру продуктивних сил вимагають зміни відносин виробництва;

—закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами, — функціональні. Ці закони виражають зв’язок між основними елементами соціального об’єкта, що визначає характер його функціонування;

—закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами. Найважливішою і необхідною умовою соціальної інтеграції виступає раціональне поєднання суспільних і особистих інтересів;

—закони, що стверджують можливість або вірогідність зв’я- зків між соціальними явищами. Рівень шлюбних розлучень в різних країнах підвищується і хитається разом з економічними циклами.

Соціальні закони або тенденції виявляються не взагалі, а в конкретній формі — в діяльності окремої людини соціальної спільності. Людина діє в конкретній обстановці, умовах суспільства. Соціологія досліджує відносини соціальних спільностей, верств, що дозволяє не лише виявити форми прояву соціальних тенденцій у різних сферах суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, але й усувати їх, налагоджувати порядок.

Функції соціології

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільній науці функції: теоретико-пізнавальну, критичну, описову, прогностичну, інформаційну, світоглядну. Взагалі функції гуманітарних наук прийнято ділити на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні, і власне соціальні. Гносеологічні функції соціології виявляються в найповнішому й конкретному пізнанні тих чи інших боків соціального життя. Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації. Оскільки соціологія дає вихідні уявлення про суспільство як цілісну систему, частина її пізнавальних функцій має характер методології. Соціологічні дослідження впливають ідеологічно, привертають увагу до реа-

28

льних суперечностей, активізують діяльність, сприяють формуванню соціального мислення, свідомості. І якщо ідеологія — система ідей, що відображають і захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних верств, груп, що дають уявлення про суспільство крізь призму інтересів соціальних спільностей, то соціологія — наука, що розкриває закономірності та механізми розвитку суспільства. Якщо ж ідеологія зорієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на реальне, справжнє відображення соціальних інтересів.

Основна ж пізнавальна функція соціології — теоретикопізнавальна, критична. Мова йде про оцінку світу, що пізнається, з позицій інтересів особи, людини. Реалізуючи критичну функцію, соціологія диференційовано підходить до дійсності: з одного боку, показує, що можна і треба зберегти, зміцнити, розвинути — адже не все треба зміцнювати, перебудувати тощо. З іншого боку — виявляє те, що справді вимагає радикальних перетворень. Теоретико-пізнавальна, критична функція, природно, полягає в тому, що соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, прагне сформувати найновішу картину відносин і процесів у сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології належать об’єктивні знання про основні соціальні проблеми розвитку сучасного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона покликана забезпечити надійну інформацію про різноманітні процеси, що відбуваються в різних соціальних сферах суспільства, а саме, про зміни соціальної структури, про зміни сім’ї, національних відносин та ін. Очевидно, що без конкретних знань про процеси, що відбуваються всередині окремих соціальних спільностей, забезпечити ефективне соціальне управління неможливо. Ступінь системності і конкретності знань соціології визначає ефективність реалізації її соціальної функції і є основою соціології.

Описова і інформаційно-діагностична функція соціології — це систематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних записок, різноманітних наукових звітів, статей, книжок та ін. В них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об’єкта, його дії, взаємозв’язки тощо. Дослідження соціального об’єкту вимагають високої моральної чистоти і порядності вченого тому, що на основі даних, фактів і документів робляться практичні висновки і приймаються управлінські рішення. Ці матеріали є точкою відрахунку, джерелом порівняння для майбутніх поколінь. Соціологія не лише пізнає світ, а й дозволяє людині внести в пізнаний, усвідомлений світ свої корективи тощо. Та людина має завжди пам’ятати, що перетворення суспільства — не самоціль.

29

І перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам і цінностям людей. Якою б не була добре аргументованою інформація, одержана соціологами, вона автоматично не перетворюється у рішення, рекомендації, прогнози. Пізнавальна функція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворюючій функції.

Прогностична функція соціології — це формування соціаль-

них прогнозів. Звичайно, соціологічні дослідження завершуються створенням короткострокового або довготривалого прогнозу для розвитку того чи іншого об’єкта, що досліджується. Короткостроковий прогноз спирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, а також на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, який вирішально впливає на об’єкт, що прогнозується. Виявлення такого фактора — складний вид наукового дослідження. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози. В сучасних умовах розвитку України, коли науковому обґрунтуванню соціальних проблем надається величезне значення, соціальний прогноз займає важливе місце в дослідженнях розвитку соціальних об’єктів. Коли соціолог вивчає реальну проблему і прагне виявити оптимальні шляхи її вирішення, природно, що він охоплений бажанням показати перспективу і кінцевий результат, який стоїть за нею. Отже, так чи інакше прогнозується розвиток соціального процесу.

Суть перетворюючої функції соціології в тому, що висновки,

рекомендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об’єкта служать основною для вироблення і прийняття певних рішень. Уже всім ясно, що реалізація великих інженерних проектів вимагає не лише техніко-економічного, а й соціальноекономічного обґрунтування. Ось тут і згадують про процеси. Але соціологія — наука і одна з її важливих функцій — розробка практичних рекомендацій. Що ж стосується їх впровадження у практику, реалізації — це прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме так і пояснюється та обставина, що багато дуже цінних і корисних рекомендацій з перетворення суспільства, розроблених соціологами, так і не знайшли реалізації на практиці, більше того, нерідко органи управління працюють всупереч рекомендаціям учених, що веде до тяжких наслідків розвитку суспільства. Всебічне й глибоке розкриття основних напрямків становлення суспільства і дає можливість виявити відхилення від загальноцивілізованого розвитку.

Суть реформування в Україні, а точніше трансформація суспільства, полягає в створенні умов та можливостей для свідомої,

30

цілеспрямованої діяльності особи, соціальних спільностей. Проблема полягає в подоланні відчуження людини від раціональної діяльності, в оптимізації та якісному підвищенні її ефективності. Завдання соціології — теоретично забезпечити успішний процес реформації і демократизації суспільного життя України. Процес трансформації суспільства йде від одного якісного стану до іншого якраз у зв’язку із свідомим перетворенням мети в результат, а результату — в передумови, умови та засоби розгортання свідомої діяльності, демократизації суспільства. Iнформаційна функція соціології становить збір, систематизацію і накопичення інформації, одержаної в процесі досліджень. По суті, це функція практична. Соціологічна інформація — найоперативніший вид соціальної інформації, що, нагромаджуючись, дає можливість прогнозувати тенденції подальшого розвитку. У великих соціологічних центрах інформація концентрується в пам’яті електро- нно-обчислювальних машин (комп’ютерів). Її можна використати при визначенні оптимального шляху вирішення практичних проблем, виробити методи, способи управлінських рішень, тобто розробити соціальну технологію. Специфіка функцій соціології тісно поєднана з теорією і практикою соціального управління суспільством.

Світоглядна функція соціології випливає з того, що вона об’єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція виявляється у використанні справді конкретних, вивірених кількісних даних, фактів, що тільки і здатні в чомусь переконати сучасну людину. Адже що таке ідеологія? Iдеоло-

гія— це система поглядів, ідей, що виражають та захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних верств, дають уявлення про суспільство крізь призму соціальних інтересів. І якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то соціологія — на справжнє відбиття соціальних процесів. Iдеологія — це один з рівнів суспільної свідомості, система поглядів, що відображає ставлення до дійсності, виражає інтереси, світогляд якоїсь соціальної спільності, верстви. Iсторія свідчить, що в більшості соціальних революцій, реформ та реконструкцій, трансформацій саме соціологічні теорії, концепції того чи іншого виду виступали провідними в суспільному розвитку. Соціологічні погляди Джона Локка відіграли важливу роль в революції 1688 року при встановленні ліберально-демократичного режиму в Англії, твори Франсуа Вольтера, Жан-Жака Руссо та інших відіграли перетворюючу роль у Франції. Тривалий період ідеологія марксизму ви-

31

ступала провідним інтелектуальним напрямком в суспільнополітичному житті. Расистська ідеологія стала основою расистського путчу і виникнення третього рейху в Німеччині тощо.

Отже, основні функції соціології визначають не тільки завдання, мету, а й місце соціології в системі суспільних наук.

Соціологія в системі соціальних наук

Яке ж місце соціології в системі суспільних наук? Місце соціології в системі суспільних наук визначається, насамперед, тим, що соціологія є наука про суспільство, а, отже, включає загальну соціологічну теорію, яка може служити теорією та методологією для всіх інших суспільних наук. Методика та техніка вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру, розроблювані соціологією, використовуються всіма іншими гуманітарними, суспільними науками. Крім того, в сучасних умовах склалась система досліджень, що ведуться на рубежі соціології та інших галузей знань. Їх прийнято називати соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися і виконувати свої функції, не взаємодіюючи з іншими науками. Щодо спеціальних суспільних наук (філософія, психологія, соціальна філософія, історія, політологія та ін.) соціологія займає таке місце, як загальна біологія займає у системі спеціальних біологічних галузей знань зоології, ботаніки.

Серед суспільних наук, що мають справу зі світом людей, соціологія виконує функцію генератора ідей, теорій про людину, її місце, роль в системі соціальних зв’язків тощо. Якщо історія концентрує увагу на вивченні соціальних явищ, що виступають унікальними і неповторними в часі, просторі (наприклад, США — унікальна країна за національним складом, християнство — унікальна релігія, тридцятирічна війна відрізняється від інших війн і змістом, і метою та ін.), то соціологія вивчає властивості всього суспільства, що повторюються в часі і просторі, тобто стають загальними, спільними для всіх соціокультурних явищ — для всіх війн, всіх націй, всіх релігій, всіх революцій тощо. Не зважаючи на таку функцію і роль, що її відіграє соціологія, зв’язок соціології з історією як наукою — найтісніший і необхідний. Iсторія і соціологія мають об’єктом вивчення суспільство. Iсторія, як і соціологія, натрапляє на дві основні проблеми, пов’язані, по-перше, з наявністю певних соціальних закономірностей і, по-друге, з існуванням індивідуальних, неповторних явищ і процесів, що впливають на зигзаги у розвитку суспільства. За-

32

перечення спадкоємності та історичного досвіду обертається великими лихами для людства. Виявити еволюцію суб’єктивнооб’єктивних зв’язків, відносин, норм та цінностей можливо лише спільними зусиллями історії та соціології.

Основна форма існування суспільства — це матеріальне виробництво і економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва, зміна ролі і місця людини у виробничому процесі — все це впливає на еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому соціологія не може не взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини змінюється з урахуванням розвитку людини як соціальної істоти. І це досліджує уже соціологія.

Тісний зв’язок соціології, політології і філософії

Соціологія вивчає громадянське суспільство, політологія — політичне життя суспільства, політичні відносини. Взаємодія двох наук — соціології та політології, породжує нову галузь науки — політичну соціологію. Зв’язок соціології та політології визначається, по-перше, тим, що виявити закономірності політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на нього політичних структур та різноманітних режимів.

Соціологія тісно пов’язана з філософією. В основі цього зв’язку — початкова цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи філософії лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних відносин, соціальних зв’язків, соціальних дій тощо. Філософія вивчає такі поняття, як матерія та свідомість, соціологія ж — соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства та ін. Якщо філософія вивчає суть людини, то соціологія — особистість як соціальний тип. Якщо філософія вивчає соціальні відносини в їх суті, то соціологія — соціальну взаємодію і соціальні взаємовідносини, зв’язки та ін. Звичайно, соціологія вирішує завдання, які не під силу загальній філософії: безпосередньо переробляє конкретні дані суспільного життя.

Важливим завданням у формуванні та розвитку сучасної філософської думки виступають: обґрунтування моделі інформатив- но-технологічної цивілізації, що формується і впливає на стан навколишнього природного середовища; знаходження шляхів, засобів вирішення глобальних проблем людства; осмислення глибоких інтеграційних процесів у світовій співдружності, нових

33

підходів до вирішення сучасних етнічних процесів. Принципово нові рішення у сучасній філософії, соціології та політології знаходить і проблема людини, її ціннісно-смислових орієнтацій у сучасному світі. Проте перехід людства на якісно новий виток соціального, духовного, культурного, економічного і політичного розвитку — це в сучасних умовах поки лише реальна можливість виходу з кризи, але ще не справжній вихід.

Література

Гиддингс Ф. Девять тезисов о будущем социологии // Теория и история экономических и социальных институтов и систем. — М., 1993.

Дюркгейм Э. О. разделении общественного труда. Метод социоло-

гии. — М., 1990.

Комаров М. С. Размышления о предмете социологии // Социологические исследования. — 1990. — № 11.

Основы социологии: Курс лекций / Под ред. А. Г. Эффендиева. —

М., 1993.

Смелзер Н. Социология. — М.: Наука, 1994.

Тернер Дж. Структура социологической теории. — М., 1985. Щепанский Я. Элементарные понятия социологии. — М., 1969.

34

Розділ перший

З IСТОРIЇ СТАНОВЛЕННЯ

СОЦIОЛОГIЇ

35