2. СОЦІАЛЬНА ДІЯ

Суть соціальної дії

Якщо подивитися на життя зверху, з висоти пташиного польоту відкривається мальовнича картина, що нагадує мурашник: одні кудись поспішають, інші — працюють, треті — чекають, стоять у черзі тощо. Всі щось роблять, метушаться, постійно вступають у різні контакти та ін. Що ж стає висхідним, початком живої соціальної реальності? Соціальна дія. В дії є і суперечності, і рушійні сили, і устремління в майбутнє тощо, все, що характерно для соціальної дійсності. Соціолог Макс Вебер відмічає: соці-

альна дія (включаючи невтручання або ж терпеливе визнання) може орієнтуватися на минуле, сучасне або ж поведінку інших, яка очікується в майбутньому. Соціальна дія може бути помстою за минулі образи, захистом від небезпеки в сучасних умовах або заходами захисту від небезпеки в майбутньому. Звичайно ж, дія індивіда спрямована на вирішення життєвих потреб і суперечностей і свідомо зорієнтована на відповідну поведінку людей. Саме тут визначається, по-перше, момент дії, а по-друге, момент орієнтації на іншого. Дія людини спонукається певною її потребою, що набуває форми ідеальної мети. Тут — внутрішній імпульс дії, її енергетичне джерело.

Свідчення суперечності між тим, що необхідно людині й тим, що вона має, є незадоволеність, що виступає в різних формах (тривога, творчий неспокій, голод, моральний дискомфорт тощо). Впливає на поведінку суперечливість, нестійкість норми, недоліки її фактичного застосування. Варто враховувати вплив на поведінку, становище реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруженості, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ: злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо. Масове почуття соціальної незадоволеності, незатребуваності призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним із наслідків соціальної незадоволеності в умовах тотальної анемії є наростання песимістичних настроїв і навіть поява деморалізованості населення (занепад духу, розгубленість).

Типовими реакціями на анемію стає байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм. Цілеспрямована дія обумовлюється незадоволеністю. І незадоволеність знімається, якщо досягнута, вирішена поставлена мета. А мета — це очікуваний результат: задоволення потреб. Якщо ж досягнута мета соціа-

льної дії, то настає момент рівноваги діяча, його потреб і зовні-

282

шнього середовища. Основною ознакою соціальності дії виступає суб’єкт осмислення індивідом можливих варіантів поведінки людей, які вступають із ним у взаємодію. Свідома орієнтація суб’єкта дії на відповідну реакцію на його поведінку з боку інших учасників взаємодії визначається з допомогою поняття чекання. Дія, що не містить чекання, а також імпульсивна дія не є соціальна дія. Якщо ж дія чиниться людиною в натовпі під впливом неусвідомленого наслідування або враження загальним настроєм, то її має вивчати не соціологія, а психологія. Справді ж провести чітку межу між усвідомленою і неусвідомленою орієнтацією людини на поведінку оточуючих її людей можна лише теоретично.

Соціальна дія як ідеальний тип, модель цілеспрямованої дії людини, дії індивіда передбачає можливість реакції навколишніх. Соціолог Толкотт Парсонс виділяє типи соціальної цілеспрямо-

ваної дії: цілеспрямована дія, ціннісно-раціональна дія, ефектив-

на дія і традиційна дія. Акцент на свідому соціальну дію дав можливість визначити дії індивіда як причину дії інших людей. Це відрізняло підхід Макса Вебера у визначенні соціальної дії від позиції французьких соціологів Гюстава Лебона, Габріеля Тарда, а також від концепцій соціологічних орієнтацій, що розглядали людину як результат соціальних процесів, але не як їх причину (Огюст Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм та ін.). Подальший розвиток концепція соціальної дії знаходить у теоріях соціолога Толкотта Парсонса, який включив ідеї соціальної дії в загальну теорію соціальної поведінки людини.

Соціальна дія вважається елементом системи людської дії, де поняття дія зближується з поняттям поведінка. Свідомість соціальної дії розглядалась як наслідок певної роботи механізму людської свідомості, що ставить свідоме в залежність від несвідомого. Соціальна дія складається з певних компонентів: діяч з його потребами і метою, ситуація — сукупність конкретних умов, обставин середовища, в якому діє діяч, і орієнтація діяча на ситуації, які формують конкретні способи та методи реалізації потреб, мети. В конкретній ситуації соціальні спільності, верстви, індивіди виділяють різні об’єкти за їх значущістю для досягнення мети, відрізняють корисні або шкідливі елементи ситуації, визначають, що першочергове, важливе і що другорядне, аналізують можливі наслідки й результати соціальних дій. Зважувати варіанти, шанси — це характерно для будь-якої дії людини. Саме тут виявляються соціальні дії, коли людина, орієнтуючись на ситуацію, бере до уваги реакцію інших людей, їх потреби і цілі, розробляє

283

способи, методи своїх дій, орієнтуючись на інших, передбачаючи, враховуючи, будуть сприяти чи перешкоджати його діям інші соціальні суб’єкти, з якими він має взаємодіяти, хто і як швидше поведе себе в подіях, що відбуваються з урахуванням усіх обставин, який варіант дій слід обрати. Звичайно ж, не всяка дія людини є дією соціальною, тому що досягнення не всякої мети передбачає орієнтацію на інших людей.

Якщо дослідник прагне реалізувати науково-пізнавальну мету, то, насамперед, знає науково-пізнавальну ситуацію, тобто, що відомо про явища чи події, а що вже є предметом дискусії, суперечок тощо. Визначивши становище, зважаючи, оцінюючи обстановку та оточуюче середовище, дослідник розробляє підходи, шляхи, способи, методи аналізу й вирішення проблеми, висуваючи припущення, окреслюючи шляхи їх доказів тощо. Тут, як і в усіх випадках життя, коли розглядаються взаємовідносини (пізнавальні) людини з природою, відсутні дії соціальні. Зрозуміло, продуктом соціального розвитку людини є і її здатність, здібність ставити наукову мету, аналізувати і реалізувати. Створена попередніми поколіннями, і не тільки вчених, наукова база знань є основою пошуку вченого-дослідника. Кожна формула, технологія — це соціальний продукт. Досліджуючи природу, вчений дивиться на все вже з позицій всього суспільства, з позицій досягнення науки про природу. Але конкретно, в процесі пізнання сам пошук ученого не є соціальною дією. Iнша справа, в процесі реалізації пізнання у вченого виникає потреба в створенні найсприятливіших умов для вирішення проблеми: одержати визнання інших учених, подолати можливі перешкоди з боку інших тощо. Ось тут уже й виступає наука як система взаємодії людей, а самі дії вченого щодо попередження можливих перешкод з боку інших, забезпечення визнання досягнутої мети у співдружності вчених і є уже дією соціальною.

Звичайно ж, дія людини набуває характеру соціальної тоді, коли орієнтована на інших, коли передбачає пряму й опосередковану взаємодію з іншими людьми. Орієнтація здійснюється і на конкретну особу, і на соціальну спільність, верству людей тощо (поведінка на вулиці, в автобусі, трамваї, метро), на співдружність, членом якої є сама людина (колектив, студентська група, соціальна спільність, нація тощо), на все суспільство, на минуле (помста, заздрощі та ін.) і сучасне або сподівання (попереджаючі дії). І часто не завжди сутички людей бувають соціальні. Візь-

мемо життєву ситуацію. Раптом пішов дощ, усі перехожі відкрили парасольки. Тут немає соціальної дії, хоча зовнішньо, здава-

284

лось би люди, змовились і відкрили парасольки за командою. Або ще. На узбіччі тротуару перехожого обляпала з калюжі машина; перехожий розсердився, вилаяв водія за те, що зіпсував костюм, одяг. Водій, побачивши, що не навмисне це скоїв, зупинився, вийшов із машини, підійшов до перехожого, маючи намір вибачитись. Між ними стався обмін люб’язностями. I, якщо в дії водія, який випадково обхлюпав з калюжі перехожого, відсутня дія соціальна, то перехожий, який, розсердившись, вилаяв водія, здійснює соціальну дію. Здійснює соціальну дію і водій, намагаючись вибачитися за завдані випадково незручності, а спільний обмін люб’язностями між ними — це уже контакт соціальний.

Природно, основні проблеми соціального життя відображаються в соціальних діях. І аналіз соціальної дії вказує, які це проблеми і як їх реалізувати. Це вже проблема потреб як джерела соціального розвитку і проблема мотивації — початок діяльності. Умовою задоволення потреб людини, реалізації її життєвої мети виступає орієнтація на інших. Без орієнтації на інших, без взаємодії з іншими, без урахування інтересів інших, можливої їх реакції на дії, практично неможливе здійснення сподівань, мети та ін. Ось саме тут важливу роль і відіграють соціальні зв’язки людини з іншими людьми, їх ефективність, раціональність, що забезпечують задоволення потреб, досягнення мети, поставленої людиною у процесі соціальної дії. Якщо ж задоволення потреб, здійснення мети, поставленої людиною, дозволяють конкретні зв’язки з людьми, то такі зв’язки з людьми розумні. Якщо ж мережа взаємозв’язків не дозволяє досягти задоволення потреб, реалізації мети, то формується незадоволення, що спонукає до зміни системи соціальних зв’язків. Шахтарі Донбасу, металурги Придніпров’я, оголосивши страйк, прагнули реалізувати політичну мету, пов’язану з потребами особистої свободи, добробуту сімей та ін. Спонукало їх до перегляду традиційних принципів соціального життя з їх підкоренням владі порівняння свого життя з життям громадян демократичних країн, що породило незадоволення своїм становищем, викликавши активні дії соціальні.

Отже, з’ясування основи соціальної дії людини, соціальної спільності, верстви дає можливість зважувати користь і шкоду від впливу культурних традицій на сприйняття того, що таке Добро і що таке Зло, з’ясувати і встановити соціальні зв’язки і взаємодії, регуляцію прямих і опосередкованих соціальних зв’язків, культурних джерел і розвитку їх у процесі соціальної дії. Відхилення від норм, що встановились у суспільстві в процесі спілкування, веде до порушення регуляції, до ненормованості, пору-

285

шення стабільності й викликає неоднорідність, нестійкість соціальних зв’язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних спільностей, міграція тощо), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей.

Мотиви соціальних дій

Найвизначніші вчинки людина здійснює свідомо, тобто вершить соціальні дії. Без урахування мотивів, тобто внутрішнього сенсу, що вкладає людина, соціальна спільність людей у свої зусилля для реалізації тієї чи іншої мети, неможливе розуміння соціальних дій, соціальних зв’язків і взаємодій, що вершаться при реалізації поставленої мети. Iндивідуальна мета, що відтворює потреби людини (чи йде мова про потреби в їжі, житлі, одязі, освіті, потреби в утвердженні власної гідності, честі та ін.) — це по-перше, початок дії соціальної і по-друге, початок орієнтації на інших, сподівання, що враховують можливу відповідну реакцію оточуючих і створюють мотиви соціальної дії.

Візьмемо звичайний життєвий приклад. Людина, індивід хотів би задовольнити свою потребу в придбанні автомашини. Iндивідуальна мрія ясна. Але нема необхідних матеріальних можливостей, потрібна підтримка оточуючих (рідних, друзів та ін.). З чого ж починає людина, індивід, який же сенс його дій — відкласти, назбирати кошти, переконати рідних у важливості і необхідності придбання автомашини. Iндивідуальна мрія, мета, осмислена крізь призму соціальних відносин, зв’язків, сподівань, і стала мотивом соціальної дії. Природно, конкретний зміст, спрямованість мотиву визначається тим, як індивідуальна мрія, мета і орієнтація на інших, сподівання враховують можливу відповідну реакцію оточуючих, які співвідносяться, взаємодіють. Iноді поставлені індивідуальна мета, мрія не реалізуються, хоча й вершаться різні соціальні дії. Саме тут проявляється даремність мотивів у визначенні й усвідомленні поставленої мети.

В процесі вибору варіанту дії, американський соціолог Толкотт Парсонс виділяє так звані типові змінні дії — системи основних орієнтацій. Це пари, що визначають різні можливості вибору дій: по-перше, між дією винятково у власних особистих інтересах або необхідністю врахування у своїй поведінці потреб колективу, оточуючих (орієнтація на себе, орієнтація на колектив, оточуючих); по-друге, між прагненням до задоволення безпосередніх миттєвих потреб або відмовою від їх реалізації заради перспективної і важливої мети; по-третє, орієнтація на соціальні

286

оцінки іншого індивіда або притаманні йому якості (стать, вік, зовнішній вигляд та ін.); по-четверте, між підкоренням індивідом своєї поведінки якомусь загальному правилу або урахуванню специфічних моментів ситуації тощо.

З достатньою повнотою і скрупульозністю основні альтернативи, варіанти соціальних дій (в реальному житті їх більше) свідчать про багатомірність мотивів конкретної соціальної дії, про різноманітність підходів, способів аналізу шляхів досягнення мети в конкретних соціальних умовах, сплітаються в єдиному елемен-

тарному мотиві. Проте соціальна дезорганізація суспільства, крах цінностей в сучасному суспільстві є джерелами відхилення у виборі мотивів, мети і самій поведінці. Відхилення в мотивації тих чи інших соціальних дій, соціальних зв’язків обумовлюється дією широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів. Соціальні відхилення пов’язані із стійкими перекрученнями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних спільностей. Так, жадоба наживи, користолюбство, зневага до праці, нерозбірливість у засобах діяльності властиві майновим злочинам. Перекручення в системі ціннісних орієнтацій може виражатися в їх суперечливості та нестійкості. Вкрай негативно впливають на поведінку суперечності між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що декларуються, і реально функціонуючими, між словом і ділом, між метою і можливостями її здійснення.

У конкретний мотив органічно вплітається і ієрархія цінностей, і інтелектуально-культурна готовність особи аналізувати ситуацію. Iстотний вплив на формування відхилення в поведінці індивіда, соціальної спільності мають соціально-психологічні особливості людей; національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, кар’єризм, низький самоконтроль та ін. Впливають на вибір мотивів та соціальних дій і стан соціальної напруженості, конфронтація, криза суспільних відносин тощо. Впливають і особливості темпераменту особи, її упертість, невблаганність, вольові риси, емоційна близькість до людини, особи тощо. Ситуацію, що виникає між окремими людьми, які висловлюють різні підходи, методи, способи здійснення тієї чи іншої мети, соціологи називають змаганням мотивів, що породжують досить гострі, частіше невидимі збоку внутрішні переживання особи. Тут важливо відзначити багатоманітність проявів різних можливостей, альтернатив досягнення особистої мети і орієнтацію на іншу, початково визначену внутрішню драму сфери мотивів особи. І практично неможливо передбачити конкрет-

287

ний вибір мотиву особою в конкретній ситуації. Та можна простежити певну спрямованість конкретної особи і цільові системи дій соціальних.

Мотиви дій різноманітні. Є і межі, і непередбаченість поведінки особи, що вкладається в межі соціальної доцільності, збереження соціальних зв’язків непорушними. Iнакше соціальне лишилось би чи не головним — передбаченості та виконання людиною своїх обов’язків. У мотивації «орієнтація на себе — орієнтація на інших» — виділяється індивідуальна мотивація в її надмірних і більш стриманих варіантах, гуманістична, альтруїстична (безкорислива) — в її грубих і м’якших, стриманих варіантах. На вибір людиною-індивідом, людиною-особою, соціальною спільністю конкретної мотивації впливає ряд обставин: впливає ситуація, моральна культура конкретної особи й існуюча в суспільстві система цінностей тощо. Роль системи цінностей в тому,

що цінності виступають для людини, особи фактором, що соціалізує певний пошук людиною, особою, соціальною спільністю шляхів реалізації індивідуальної мети і визначає типовий для суспільства індивідуальний вибір. У процесі історичного розвитку культур, соціального відбору крайні варіанти, різні можливості — «на себе, на колектив» — відкинуто. Адже варіанти, різні можливості ведуть або до хаосу в суспільстві, або до духовної, та й фізичної загибелі індивіда.

Аналізуючи мотивацію соціальних дій, соціологи особливо виділяють ступінь участі свідомих, раціональних елементів у процесі мотивації соціальної дії. В основі класифікації соціальних дій лежить цілераціональна дія, тому що «цілераціонально діє той індивід, чия поведінка орієнтована на мету, засоби й побічні результати його дії, хто раціонально розглядає відносини засобів до мети й побічних результатів, тобто діє в усякому випадку неафектно (насамперед неемоційно) і нетрадиційно, тобто не на основі тієї чи іншої традиції, звички». Iнакше кажучи, доцільність дії характеризується ясним розумінням того, що хоче добитися людина, які шляхи, засоби найпридатніші, ефективніші та ін. Людина сама співвідносить свої дії і засоби, прораховує позитивні та негативні наслідки своїх дій, засобів і знаходить розумне поєднання особистої мети і соціальної. Але все це — лише ідеальний зразок, а в реальному житті вдається зустрітися з такими діями, на жаль, нечасто. В реальному житті масовішими є цінніс- но-раціональні дії, що під-порядковані певним вимогам, встановленим у суспільстві цінностям (релігійні, моральні, естетичні норми, традиції тощо). Раціонально зрозумілої мети для людини-

288

особи, соціальної спільності не існує, і в соціальних діях людинаособа, соціальна спільність орієнтуються на дотримання своїх переконань про обов’язок, гідність, красу тощо. Цінніснораціональна дія завжди підкорена заповідям або вимогам, у підпорядкуванні яким людина вбачає свій обов’язок тощо. Свідомість особи, соціальної спільності скута орієнтацією на цінності,

що існують у суспільстві. І цінності, норми, існуючі в суспільстві, є основою для людини у вирішенні суперечностей між особистою метою і орієнтацією на інших оточуючих.

Традиційна і афективна соціальні дії здійснюються на самій межі, а часто навіть за межами того, що усвідомлено, осмислено, зорієнтовано. Гранично мінімізована самостійна діяльність свідома у тра-диційній соціальній дії. Глибоко засвоєні соціальні зразки поведінки, норм, що стали звичними, традиційними, які не зазнають перевірки на істинність, і є основою, базою традиційної соціальної дії. Морально звичне може також бути традиційною соціальною дією. Пояснюється це тим, що самостійна моральна свідомість людини «не включена», людина поводиться, як і всі, як прийнято споконвіку і що є звичним у побуті. Саме тут поширена і взагалі природна форма людських дій становить основу соціального життя, його звичний і природний фон. Афективна дія обумовлена чисто емоціональним становленням, здійснена в стані афекту (тобто душевного хвилювання). Афективна дія менш усвідомлена, а більше характеризується прагненням до негайного задоволення пристрастей, жадобою помсти, потягу тощо.

У реальному житті існують усі види соціальних дій. А деякі з них, зокрема традиційно-моральні, взагалі є характерними, типовими для певних спільностей людей суспільства. Життю окремої особи притаманні й афект, і суворе врахування, і розрахунок, і традиційно звичне, і орієнтації на свій обов’язок перед друзями, рідними, батьківщиною. Раціональна соціальна дія за всякої привабливості і навіть в чомусь романтично піднесена ніколи не може і не повинна стати надзвичайно поширеною. Iнакше буде багато втрачено привабливості й багатоманітності, чуттєвої наповненості соціального життя. Звичайно ж, більше вірогідності, що особа, соціальна спільність, суспільство розвиваються ефективно, якщо при реалізації складних, вузлових проблем соціального життя людина-особа, соціальна спільність, стають частіше цілераціональні. Адже від багатьох причин залежить вірогідність реалізації того чи іншого типу мотивації соціальної дії. Часто індивідуальні особливості, культура, освіта, інтелектуальні можливості індивіда, соціальних верств впливають на соціальні дії і ба-

289

гато в чому залежать від суспільства соціокультурного середовища і масового поширення того чи іншого типу мотивації. Наскільки мотиви дозволяють, стимулюють цілераціональну соціальну дію або традиційну, настільки обмежують, пригнічують один тип поведінки і стимулюють інші.

Iсторичний досвід свідчить: людина завжди живе неодномірно, суперечливо. Афективна соціальна дія примхливо поєднується з цілераціональною, ірраціональна — з ціннісно-раціональною та ін. Але там, де істотною є сфера раціональної або ірраціональної соціальної дії, створюється простір для мракобісся, міфів, тоталітаризму, створюється атмосфера нестримного захоплення вождями, лідерами та ін. Людський здоровий глузд заганяється в тупик. У житті людина своїм зусиллям, діям надає сенс, мотив. Який сенс вбачає людина, які цінності стверджує в своїй діяльності, таку реальність здебільшого і творить. Звичайно ж, не все, що задумується, реалізується в житті. Причин багато. І тут, насамперед, частіше бажання людини, соціальних спільностей людей зустрічаються з бажаннями інших. Але життя підвладне тому, чого люди хочуть досягти, в що вірять, яким хочуть зробити його, в чому вбачають сенс свого буття.

Звичайні життєві явища. В 30-х роках в Україні здійснювалася масова колективізація людей, яка, можливо, реалізувала мету створення, організації колективних господарств, розкуркулювання заможних селян і мала високий сенс, осяяний соціалістичною ідеєю. І створено було колгоспний лад, при цьому морально, а часом і фізично нищилося безліч незгодних. Або ще. У 80-х роках у свідомості людей, які споруджували під Києвом у Чорнобилі велику атомну електростанцію, мала високий сенс мета — забезпечити Україну електроенергією, до речі, значно дешевшою, ніж інші її види. Та потім катастрофа принесла багато лиха, викликала неоднозначне ставлення до атомної енергетики. Треба пам’ятати, що незмінна мотивація соціальних дій має тенденцію відтворити тотожні за соціальним сенсом дії, і, отже, аналогічну соціальну реальність, дійсність та ін. Поки ж не змінилося розуміння діяльності, наївно сподіватися на зміни самих соціальних дій людей.

Суть соціальних зв’язків, аспектів мало змінюється, хоча і змінюється речово-предметна оболонка соціальної реальності. Підприємець, управлінець може на роботу їздити й на «Вольво», і трамваєм, і електричкою метро. Священик на молитву може їздити і на «Мерседесі». Чи не тут загадка того парадоксу, який викликає глибоку занепокоєність людей, що мотиви ринкової діяльності багатьох вітчизняних підприємців замішані на мафіозно-

290

кримінальних основах, які сформувалися в минулому, а в сучасних умовах відтворюють в Україні нерідко ринково-мафіозну реальність, тобто існування «п’ятої влади», «тіньової» економіки. Відтворюється і «більшовизм» політиків, їх бажання в усіх випадках, хай навіть на руїнах, взяти гору над опонентами тощо. А чи не такого ж типу є «пристрасть» українських націонал-патріотів, націонал-демократів відірвати Україну за будь-яку ціну від ринкових відносин і джерел сировини Росії і країн Співдружності, навіть, якщо це шкідливо для України, «пристрасть» до використання службового становища, привілеїв, правил подвійної моралі, телефонного права та ін.? Ні фантастичністю, ні божественністю сенс не привертає, та й не виникає звідкись сенс діяльності. Формується сенс не тільки внутрішньо, а й за допомогою зовнішніх факторів, включаючи і матеріальні тощо. І хоча сенс одержує ззовні життєві імпульси, все ж має і власну незалежність, стійкість та ін. Крізь призму цінностей, властивих людині, розуміння, в ім’я чого живе і хоче діяти людина, вона бачить, відчуває, оцінює зовнішні імпульси, соціальні дії.

Звичайно ж, осмислюючи соціальну реальність, відповідаючи на питання, чому людина діє так, а не інакше, чому «маємо те, що маємо», в мотивації соціальної дії треба виділяти саме культуру — один з важливих боків життя і діяльності людини. Особа, її потреби, інтереси матеріальні та духовні — джерело дії соціальної, і якщо розуміння мотивів дії є культурою, то соціальні зв’язки, взаємодії є діяльна реалізація орієнтації на іншого тощо.

Соціальні конфлікти

Соціальна взаємодія — це така форма спілкування осіб, соціальних спільностей, верств, угруповань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досягається пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, минущою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною тощо. За влучним виразом Карла Маркса суспільство — це продукт взаємодії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідно-

сини обумовлені різноманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Саме тому, мабуть, неправильно зводити взаємовідносини до форм міжособистісного спілкування або безпосереднього контакту. Адже соціа-

291

льні взаємовідносини обов’язково передбачають розподіл ролей між партнерами і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігаються в політичних кампаніях, типу виборчих, у них демонструється або ж загальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єд-

ність. Групова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коаліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фронтів та ін. У суспільно-політичних, соціальних кампаніях і соціальних процесах спостерігаються й інші соціальні явища — соціальні, політичні конфлікти.

Конфлікт (лат. conflictus — сутичка) — сутичка двох або більшої кількості різноспрямованих сил, забезпечення їх інтересів в умовах протидії. Малі й великі соціальні спільності, формально організовані й соціальні (політичні, економічні структури та ін.) об’єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угруповань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, а також окремі індивіди і складають суб’єкти конфліктів. Зіткнення різноманітних об’єктивних та суб’єктивних тенденцій в діяльності особи, соціальних спільностей, соціальних структур є конфронтацією ідей, теорій, шкіл, змаганням за монопольне панування певних сфер діяльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні

(непримиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, переростають у хронічні й навіть непримиренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостроти конфлікту, а потім — при розвитку тактики компромісів — і до перетворення його в примиренний; продовження політики взаємних уступок або зміни зовнішніх обставин відкриває можливість взаємоприйнятного вирішення конфліктів. Відомі також ситуації імітації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах їх учасники, виступаючи конфліктуючими сторонами, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних суперечностей. Саме тоді відносини супроводжуються негативними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або можуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»).

292

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, соціальних верств, угруповань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей — одна з його форм, яка характеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що виступають ядром конфлікту, а також усвідомленням конфліктуючими сторонами (угрупованнями) своїх протилежних інтересів і мети діяльності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти відбуваються у процесі вирішення об’єктивних суперечностей в соціальних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або зародження нових, закладають основу нових соціальних конфліктів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумовлений діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси.

В такому випадку конфлікт проявляється саме як зіткнення групових або особистих інтересів, що відображає різноманітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спільностей і соціальних верств, угруповань, які беруть участь у конфлікті.

Конкретні умови виникнення конфлікту визначають форму його розвитку, сам процес — прихований (латентний) або відкритий та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в конфлікті відбувається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політичний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображаються в конфліктній поведінці індивідів і малих соціальних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі — в середині соціальних та політичних структур, а по вертикалі — між керівними структурами і підлеглими, контролюючими органами та підзвітними їм індивідами, соціальними спільностями або організаціями, між лідерами та управлінцями. Багатоманітність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об’єднують спільні ознаки: виникнення нових груп на основі соціальної дисоціації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і протиборства.

У соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші конфлікти ті, що водночас охоплюють усі рівні соціальної і політичної структури, торкаються й економічної сфери, залучають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні конфлікти). Такі конфлікти відбуваються у сфері суспільних відносин, пов’язаних із проблемами збереження або пова-

293

лення влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу значущість мають часткові конфлікти, що охоплюють лише частину соціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, соціальна напруженість та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угруповань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту в соціальному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорення розвитку суспільства, або поро-

джує соціальний хаос. Складність ситуації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав можливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, у тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади — держава, у якого нема конкуруючих соціальних спільностей, верств, угруповань. Якщо в плюралістичному суспільстві конфлікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної системи формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небезпечного, пов’язаного з боротьбою групових амбіцій. Саме тому різкий спалах конфліктності застає і владу, і суспільну свідомість зненацька. У модернізованому суспільcтві більшість конфліктів вирішується не державою, а іншими політичними інститутами. Держава втручається лише в тих випадках, коли, поперше, конфлікти загрожують серйозно вразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, людьми, які беруть участь у конфлікті, здійснюються акти насилля, не припустимих з точки зору закону, і, по-третє, існує загроза перетворення конфлікту в причину масового, затяжного насилля одних членів суспільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має період їх тривалості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водночас, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуровані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіційні програми, які практично неможливо здійснити, а короткострокові заходи, що передбачають постійне функціонування зворотних зв’язків, дозволяють коректувати мету та засоби реформи, долаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різних соціальних верств і угруповань населення. I, звичайно, багато залежить від рівня професіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортається

294

здійснення реформ переходу до ринкової економіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи, переходу до ринкових відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загальнонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Соціальний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії людства і стимулом соціального розвитку суспільства. Такої ж позиції і думки про соціальний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який називав соціальний конфлікт боротьбою. Со-

ціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та інші, називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психологічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із засновників чиказької школи соціальної екології Роберт Парк включив соціальний конфлікт до чотирьох основних видів соціальної взаємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж виступає соціальною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетворюється в соціальний конфлікт, що завдяки асиміляції та співробітництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соціальному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші прихильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспільство має деякі елементи напруження і потенційного соціального конфлікту, розглядаючи суспільство як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв’язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони відвертають закостеніння соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Соціолог Ральф Дарендорф, протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової боротьби і концепції соціальної згоди, вважає соціальний конфлікт результатом опору існуючим у будь-якому суспільстві відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а «раціональна регуляція» — до підконтрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «ліберальне суспільство» може узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними спільностями та ін. Розв’язання соціального конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування конфліктної ситуації: компроміс, перемога однієї з

295