Дезінтегративна функція. Дезінтегративна функція полягає в роз’єднанні людей і соціальних спільностей, відчуженні їх від певних цінностей і ідеалів, один від одного, що сприяє конфліктам і суспільній дисгармонії. Дезінтеграція загострюється в тому випадку, коли певні цінності релігії суперечать фундаментальним цінностям тих або інших суспільних систем і структур. Відомо, цінності буддизму, що поставили достоїнство особи вище кастової приналежності індивіда, вступили в суперечності з кастовим ладом в Iндії. Християнство, що проголосило вищими цінностями Бога й особу Христа-Спасителя, протистояло римській релігії з культом обожненого імператора. Проголошення в 324 році християнства державною релігією Римської імперії спричинило використання релігії як засобу зміцнення влади імператора і суспільного порядку. Але в середовищі християнської релігії стали виникати секти з їх радикальним протестом проти існуючого ладу.

4. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В СУСПІЛЬСТВІ

Релігія у певних історичних ситуаціях здатна одночасно виступати фактором соціальної інтеграції і дезінтеграції, стабілізувати існуючі суспільні устої і дестабілізувати їх. В одних випадках релігія консервативна сила, в інших — фактор соціальних змін. Підтвердженням служить історія суспільно-політичних рухів, у яких різні протиборчі сили використовують ту саму релігію у своїх політичних устремліннях.

Роль релігії в суспільстві

Воцінках суспільної ролі релігії необхідно враховувати характер

ірівні соціальних зв’язків і відносин. Вони характеризуються суперечливими тенденціями — гармонією і дисонансом, що стабілізують факторами і дестабілізують на найрізноманітніших рівнях. Усе це виражається в суперечливих устремліннях соціальних груп, що апелюють до релігії. Релігія здатна виступати не тільки гармонізуючим у суспільстві фактором, але й фактором соціальних конфліктів. Відбуваються розмежування в характері функціонування релігії і релігійних об’єднань. Релігійні об’єднання виконують функції, що виходять за межі власне релігійних функцій, хоча тісно взаємодіють. Є функції релігії політичні, правові, виховні. Це уможливлює використання релігійних організацій у виконанні різних державних

ісоціально-групових програм. Російське самодержавство широко

770

використовувало православну церкву в колонізації східних і південних окраїн, встановлюючи ізабезпечуючи вних своє панування.

Використання релігійних об’єднань у державних і суспільних інтересах обумовлено об’єктивними і суб’єктивними обставинами: включенність релігійних об’єднань у суспільний простір, що пов’я- зує їх з численними соціальними інститутами, наявність ряду спільних інтересів і вирішення завдань релігійними організаціями і світськими інститутами — державними і недержавними. Суб’єктивним фактором є прагнення до взаємної співпраці кожної з них. З одного боку, необхідна рішучість релігійних організацій до такої співпраці. Відмовлення від співпраці із суспільними інститутами властиве сектам і деяким деномінаціям, що пов’язано з позицією ізоляціонізму. Тому однією з найважливіших умов є використання релігійних об’єднань у вирішенні суспільно-значимих завдань, їх відмовлення від ізоляціонізму і перехід на позицію відкритості до широкого суспільного середовища. В Україні, як і в інших країнах, що звільнилися від колишніх тоталітарних режимів, створене політичне і правове поле, завдяки якому відкрилася широка перспектива тісної співпраці з релігійними організаціями у вирішенні ряду питань економічного, соціального іду-ховногожиття суспільства.

Релігія змінюється. Змінам піддаються структура релігії, характер і напрямки її відносин із суспільною системою. Зміни обумовлюються характером, рівнем і ступенем попиту на релігію, потребами в її інститутах і функціонуванні. У залежності від суспільного попиту на релігію створюється певний соціальний простір її функціонування, що охоплює сфери суспільного буття і суспільної свідомості на рівнях окремих індивідів, соціальних спільностей, суспільства. У залежності від конкретної історичної ситуації сфера функціонального додатку релігії змінюється у бік звуження або у бік її розширення.

Для визначення процесів у соціології релігії використовуються поняття сакралізація і секуляризація. Поняття сакралізації відображає процес розширення функціонального впливу релігії на суспільство, релігійного санкціонування соціальної поведінки, відносин інститутів. Iстотнийпроявсакралізаціїклерикалізація(clerical — церковний), що означає процес посилення впливу церкви на суспільні сфери. Уклерикальному суспільствіцерквамаєстатусдержавногоінституту інайважливішоюрегулюючоюіконтролюючоюсилою.

Поняття секуляризації характеризує діаметрально протилежний процес звуження сфери функціонального впливу релігії на всі сторони життя суспільства й індивіда, звільнення від впливу релігійноцерковного санкціонування їх життєдіяльності. Ослаблення суспі-

771

льного попиту на релігію супроводжується збільшенням попиту на світські форми культури. Те, що служило надбанням релігії і церкви згодом стає від них незалежним, світським. Секуляризація означає обмирщення. Розрізняють два її рівні — об’єктивну секуляризацію (на рівні суспільства) і суб’єктивну (на рівні індивіда). Секуляризація і сакралізація — дві основні тенденції суспільного розвитку релігії. Однак домінуюча лінія розвитку релігії: секуляризаційніпроцеси.

У європейських країнах процес секуляризації почався в епоху Відродження (XIV—XVІ ст.) і тривав, розширювався і поглиблювався в наступні століття. З XVIІ ст. починається секуляризація суспільної думки. Принцип поділу розуму і віри, світська і сакральна, незалежність світських початків від релігійних виявлялося в науковій, філософській і політичній думці. У XVIIІ ст. Європейське Просвітництво розсунуло межі та поглибило процес секуляризації, протиставивши релігії самостійний і незалежний від неї людський розум. Утверджувалася самостійність від релігії світу. Поняття секуляризації стало виражати переважно ідею самостійності світу, волі вибору людиною світогляду. Йшла боротьба за відділення церкви від держави й освіти від церкви. Секуляризація, що почалася в країнах Західної Європи, охопила увесь світ. Людина живе в секуляризованому суспільстві.

Секуляризаційні процеси проявляються у вигляді політичної, соціальної і культурної секуляризації. У політичній сфері в більшості країн церква відділена від держави, а право сповідувати релігію стало приватною справою громадян. Державне і політичне регулю-

вання громадським життям стало ґрунтуватися на світських, але не на релігійних нормах. Помітно знизилася інтенсивність використання релігії і її організацій з політичною метою. Емансипувалися від релігії і церкви різні соціальні інститути, що уже не мають потребу в релігійній легітимації. Вплив релігії відчувається в природознавстві, техніці, соціальних і гуманітарних науках, мистецтві. Релігійні і світські картини та скульптури стають популярними: в XII— XIIІ ст. на 97 % і3 %, у XIV ст.— 50,2 % і49,8 %, у XIX ст.— 10 % і 90 %, у ХХ ст.— 3,9 % і 96,1 %. Аналогічна ситуація простежується й у музиці: у XI—XIIІ ст. практично вся музика носила релігійний характер у XVII—XVIIІ ст. співвідношення між світськими і релігійними музичними творами склало 42 % і 58 %, у XIX ст.— 21 % і 79 %, у ХХ ст.— 5 % і 95 %. Аж до XIX ст. в усіх існуючих суспільствах релігія служила фундаментом формування світогляду. Сучасне суспільство тяжіє до формування власного світогляду, незалежного від релігійних символів, що спираються на науку і світську

772

культуру. Секуляризація обумовлюється рядом факторів економічного, соціального, політичного ідуховного розвитку.

Раціоналізація в суспільстві

Iндустріальне виробництво немислиме без раціоналізації. Високий ступінь суспільної раціоналізації пояснюється тим, що розвиток індустрії поєднаний з розвитком науки і техніки, що обумовлює участь у виробництві численного наукового та технічного персоналу. Формується високорозвинена технократія і бюрократія, яка керується у своїй діяльності раціоналістичною системою обґрунтування економічних, соціальних, політичних програм. Iстотні ознаки індустріального суспільства — плюралізація і зростаюча диферен-

ціація соціальної структури. Така ситуація демонополізує релігію і позбавляє її можливості зберігати колишній контроль над усіма суспільними сферами. Сама релігія стає приватною справою громадян і одночасно приватним соціальним інститутом. Плюралістична ситуація сприяє множенню різноманітних конкуруючих одна з одною релігійних структур. Релігія плюралізується на численні конфесіональні утворення. Виникають нові релігійні рухи, що співіснують і успішно конкурують з традиційними релігіями для того або іншого регіону. Так, у сучасних умовах у США є більше 200 конфесій, а в Україні — більше 70. Замість колишньої монопольності, характерної для середньовічного суспільства, в індустріальному суспільстві утверджується поліконфесійність. Це породжує релятивізацію релігійних уявлень, що втрачають колишній статус достовірної й об’єктивної істини. Релігія стає «справою індивідуального смаку», справою суб’єктивної переваги. Процес спрямованості релігії в приватний світ особи, коли релігія стає особистим переконанням, спра-

вою особистого вибору, називається приватизацією релігії. Плюра-

лізація релігії і її приватизація в сучасному суспільстві розвиваються з наростаючою силою.

Багато соціологів вважають секуляризацію деструктивним і згубним початком функціонування релігії. Однак висловлюється і протилежна думка. На думку Толкотта Парсонса, відомого американського соціолога, втрата впливу релігії на державу і суспільні інститути компенсується тим, що, витиснута зі сфери соціальної, релігія переміщується у внутрішній світ індивіда. Релігія дедалі менше впливає на економіку, державу, культуру. Між тим, у західному суспільстві сучасна людина перебуває в соціальній системі, що усотала християнські цінності і живе під їх впливом. Вплив релігії на громадське життя відбувається не прямо, а побічно. Роль релігії

773

стає значущою в тому випадку, якщо її вплив здійснюється зсередини, але не через зовнішній диктат і церковний примус. Американський соціолог Роберт Белла визначає сучасного християнина як секу-

ляризованого християнина, який живе мирським життям.

У сучасній ситуації релігія змушена шукати ґрунт не в потойбічному світі, а в етичних цінностях поцейбічного світу. Процес секуляризації означає не ліквідацію релігії, а зміну її переорієнтації і ролі. Секуляризація в трактуванніТолкотта Парсонса і Роберта Белли для релігії нездійсненна. Вплив релігії на світогляд і соціальну поведінку не зменшився, але істотнозмінився.

Секуляризацію не варто уявляти спрощено, як процес, що повсюдно і в усіх ситуаціях веде до ослаблення впливу релігії на маси

ігромадське життя. Досвід світового суспільного розвитку дозволяє знайти ряд факторів, що свідчать про зворотне. У сучасному суспільстві діють фактори, що значно послабляють секуляризаційні процеси і сприяють подальшому відтворенню релігії, зростанню її ролі

івпливу на індивідів і різні сфери громадського життя. У країнах Західної Європи стався сильний занепад християнства. Це зовсім не означає світоглядної переорієнтації людей від релігії до невір’я. Занепад християнства в країнах Заходу створив релігійний вакуум, що стали заповнювати нетрадиційні релігії і містичні культи. Спостерігається зростаючий інтерес до астрології, спіритизму, парапсихології, магічних ритуалів. У містиці приваблюють уявлення про безпосереднє єднання з Абсолютом, мрія проникнути в таємниці буття і Розуму, прагнення до всебічного розкриття і реалізації внутрішніх,

потенційних можливостей людини. Серед різних верств населення особливо популярна ідея здобуття душевного, сердечного і фізичного здоров’я, підірваного витратами цивілізації. Широко використовуються нетрадиційні методи оздоровлення: йога, медитація. Сучасний містицизм (неомістицизм) прагне активно використовувати науку в традиційній містиці й обпертися на езотеричні знання і практику Сходу. Усе це дозволяє зробити висновок, що індиферентне або негативне ставлення до традиційних релігій окремих верств населення, їх відторгнення від офіційних релігійних організацій найчастіше супроводжуються спрямованістю не до нерелігійного невір’я, а до містичних культів, що лежать за межами офіційних конфесій.

Досить суперечливий процес секуляризації в країнах, що входили раніше до складу СРСР, де панував тоталітарний режим і штучно насаджувався атеїзм. Скасування колишніх обмежень на релігійну і на широку суспільну діяльність релігійних об’єднань створили в країнах Співдружності незалежних держав умови для значного

774

розширення соціального простору функціонування релігії і зростання її ролі в суспільному житті. Процеси релігійного відродження мають десекуляризаційний характер. Однак кваліфікувати ситуацію релігійним бумом в Україні, Росії та ряді інших країн Співдружності немає чітких основ. По-перше, помітне зростання інституційних форм релігії (культових споруджень, місій, навчальних закладів та ін.) ще не означає значного піднесення у суспільстві релігійності, але свідчить про створення оптимальних умов для задоволення релігійних потреб віруючих людей. По-друге, інтенсивне звертання до релігії часто відбувається з позарелігійних мотивів. Багато представників інтелігенції апелюють до релігії як до історичної, моральної і культурної цінності, однак не як до божественного одкровення і шляху, що ведедо досягненняпорятунку в потойбічній перспективі. Звертання до релігії, невмотивоване внутрішньою релігійною переконаністю, називається прорелігійністю. Зростання прорелігійних настроїв не дає підстав зробити висновок про масову релігійність. За соціологічними прогнозами, Україна й інші країни Співдружності незалежних держав навряд чи стануть суспільствами масової релігійності.

Майбутнє релігії

Під впливом секуляризаційних процесів, що підривають суспільні позиції релігії, у суспільній думці склалися песимістичні уявлення про відмирання в майбутньому релігії і повсюдному пануванні в суспільстві світських форм культури. Такий прогноз початий ще в XVIIІ ст. мислителями французького Просвітництва, що прагнули до радикальної перебудови суспільства на засадах Розуму ідуховної освіти, у якому не знайдеться місця вірі в потойбічні сили і надприродні чудеса. Через століття основоположником соціологічної науки Огюстом Контом висунуто «закон трьох стадій», відповідно до якого релігія буде витиснута і замінена наукою. На користь песимістичних прогнозів говорить та обставина, що в сучасності розум і наука, дійсно, впливають на громадське життя. Під впливом науки і зростання освіти людей у суспільній свідомості формується залежна від релігії картина світорозуміння. За висловом Макса Вебера, наука викликала розчаклунення світу, що означає природне пояснення явищ природи, суспільства, людини без апеляції до надприродного. Однак ХХ століття, назване століттям науки, не підтвердило прогнози про релігію французьких просвітителів і Огюста Конта: релігія продовжує існувати, не витіснена ні наукою, ні освітою. Мало того, протест проти зростаючої раціоналізації і

775

бюрократизації сучасного суспільства, у якому людина є придатком машини, розчарування в наслідках науково-технічної цивілізації обумовлює тяжіння людей до ірраціональності, містики і релігії. В основі прогнозів французьких просвітителів і Огюста Конта спо-

стерігаються дві обставини: абсолютизація ролі розуму і науки в суспільному прогресі і зведення взаємовідносин між релігійною вірою і розумом, між релігією і наукою до їх неминучого конфлікту. Проте у сучасності утверджується уявлення про зростаючу роль в суспільному прогресі позанаукових форм культури, що мають високий гуманістичний потенціал, в тому числі і релігії. Для оздоровлення суспільних відносин громадськість змушена не тільки апелювати до науки, але й до релігії, використовуючи її гуманістичний потенціал. Така ситуація робить релігію і науку не взаємними ворогами, але й не союзниками. Варто враховувати, що чимало сучасних віруючих, особливо представники інтелігенції, апелюють не тільки до релігії, містики, але й до численних наукових досягнень, адаптуючи їх до релігійного світогляду. У їх свідомості наука і релігія, незважаючи на властиві їм протилежні початки, можуть приводитися до стану взаємної гармонії.

Iнша теорія, що прогнозує зникнення релігії, запропонована Карлом Марксом, який у релігії вбачав, насамперед, прояв феномена відчуження, думав, що тією мірою, якою переборюватиметься економічне гноблення і супровідні його форми мінливого світу, релігія поступиться місцем реалістичному розумінню життя. Релігії, що орієнтує людину на потойбічний світ, протиставляється прогресивне високоіндустріальне суспільство, що орієнтує людей не на потойбічне благо, а на поцейбічне в суспільній сфері. Однак початий у ряді країн експеримент побудови суспільства, вільного від релігії, зазнав краху. Вороже ставлення тих або інших політичних сил до релігії в будь-якій формі її прояву неминуче приводить до відчуження від нихвіруючих мас.

На сучасному етапі більшість політичних рухів з метою успішного здійснення своїх програм намагаються заручатися підтримкою релігійних об’єднань і віруючих. Навпаки, гасло створення суспільного порядку без релігії насправді приводить до відсторонення від боротьби за такий порядок величезного соціального потенціалу в особі релігійних об’єднань. Карл Маркс і багато хто з його послідовників однозначно співвідносили релігію з експлуататорськими класами, інтереси яких релігія покликана освячувати божественним ореолом. Боротьба з релігією стала розглядатися складовою частиною класової боротьби експлуатованих проти гнобителів. Між тим на досвіді гострих соціальних і політичних конфліктів переконує-

776

мося, що релігія не пов’язується однозначно з імущими верствами і що її гасла найчастіше використовуються соціальними низами в боротьбі за свої права. Прогнози відмирання релігії в секулярному суспільстві не здійснилися і вже не є актуальним питання: «А чи є майбутнє у релігії?».

Iсторичний досвід свідчить, що релігія з її інститутами спроможна не тільки виживати в секуляризованому світі, але й у конкретних ситуаціях підсилювати свою соціальну роль. Майбутнє релігії багато в чому залежить від рівня суспільного попиту на неї. Суспільство ускладнюється, змінюється, а отже, змінюється життя людей, і люди звертаються до все нових цінностей, де прагнуть знайти собі життєву опору. З одного боку, постіндустріальне суспільство з його матеріально-споживацькими цінностями виявляє його несумісність з релігійними ідеалами, що орієнтують людину на божественний початок. Людині, що шукає життєву опору у володінні матеріальними цінностями й одержує від їх володіння внутрішнє задоволення, далека релігія, що закликає відмовитися від такої позиції і відповідного їй способу життя, звернувшись до божественної першооснови. Але, з іншого боку, розчарування людей в існуючих суспільних устроях, утрата довіри до різних соціальних програм дозволяє їм звертатися до релігії і приймати її цінності, у яких вбачається джерело подолання соціального зла інесправедливості.

Суспільний попит на релігію неоднозначний: в одних випадках знижується, в інших — зростає. Майбутнє релігії також багато в чому залежить від позиції релігійних об’єднань у ставленні до суспільства з його секулярними порядками. З одного боку, секуляризація завдає шкоди традиційним основам життєдіяльності релігійних інститутів, але з іншого — вона відкриває широкі можливості для використання багатьох досягнень світської культури з метою оптимізації релігійного життя. У такому випадку перед релігійною громадськістю стоїть дилема: або блокувати світську культуру, або вступити з неюв діалог.

Шлях блокування світської культури веде до фундаменталізму, а вступрелігіїв діалог з наукою — домодернізму.

Фундаменталізм — антисекулярний рух, спрямований на збереження в непорушності традиційних релігійних основ, супроводжуваний ворожим ставленням до світських початків. Фундаменталісти вважають, що релігія має вирішувати всі проблеми суспільства й індивіда, висувають основним нормативом життя ідею божественного порядку і утверджують монополію релігії на духовне життя. Фундаменталізмом відкидаються будь-які спроби відновлення релігії, світський гуманізм, можливість діалогу і співробітництва зі світсь-

777

кими громадськими організаціями. Прихильники фундаменталізму є в різних конфесіях — іудаїзмі, християнстві, ісламі й інших релігіях, виступають під гаслом релігійного відродження в дусі повернення до своїх первісних джерел і очищення релігії від нашарувань цивілізації. Фундаменталізм — захисник традиційного способу життя і ставить завданням не тільки зміцнити спосіб життя, але й поширити його на всі суспільні сфери. Так, у ряді мусульманських країн (Iраку, Пакистані, Судані та ін.), що проводять політику ісламізації, режими вводять обов’язкове носіння жінками «шаріатського одіяння», що закриває все тіло й обличчя. За законами шаріату злодіям відтинають руки, розбійникам — руки і ноги. На місцях вводяться шаріатські суди, що здійснюють свою діяльність за принципами ісламської конституції. Намагаючись зберегти в непорушності релігійну традицію, фундаменталізм підриває довіру до релігії широких суспільних верств. Соціальні верстви здатні бачити в релігії консервативнусилу, щоперешкоджаєсуспільномуікультурномупрогресу.

Модернізм— тенденція, спрямована на відновлення структур релігійного комплексу. Модерністів не слід вважати кон’юнктурниками, що пристосовуються до соціальних умов з корисливою метою, як це вважалося вульгарною атеїстичною критикою. Релігійний модернізм варто розглядати як спосіб оволодіння світською культурою, впровадження окремих її досягнень в релігійних структурах. Це означає не просте пристосування релігії до умов, що змінилися, але освоєння нею соціальних і культурних цінностей. Тому прихильники модернізму виступають за активний діалог і співробітництво релігії з наукою і світською культурою, релігійних організацій з нерелігійними в галузі вирішення глобальних проблем цивілізації. Однак, модернізм небеззбитковий для релігії. Впровадження елементів світської культури в релігійні структури здатне привести до «обмирщення» релігії, що викликає серйозне занепокоєння в релігійних колах. З їх боку також викликає занепокоєння, що інтенсивна включенність релігії і релігійних організацій у здійснення тих або інших соціальних програм створює загрозу перетворення релігії в придаток секулярного суспільства і світського гуманізму, тому для модерністів дуже актуальним є пошук оптимальної взаємодії тенденції релігійного відновлення зі збереженням конфесіональної традиції, тенденції «служіння світу» зі служінням Богу. Усе це означає тенденцію по-мірного відновлення, де елементи релігійного модернізму поєднуються з елементами фундаменталізму.

Сучасне суспільство перебуває в ситуації вирішення ряду глобальних проблем, пов’язаних з виживанням людства. Їх успішне вирішення вимагає об’єднання всієї громадськості — релігійної і світ-

778