альний досвід — модель сакральних символів. Релігійна творчість, навіть якщо визнавати її божественним установленням, як у теології, в соціології виступає соціальною творчістю. У процесі спільного поклоніння відбувається поділ між його учасниками обов’язків і відповідних їм соціальних ролей, які ускладнюються й дедалі більше диференціюються з розвитком релігійних традицій. Згодом формуються релігійні організації з ієрархічною системою, органами управління, інститутами вірувань. Релігія стає соціальним інститутом. Якщо на містичному рівні релігію визначають як зв’язок між людиною і Богом (теологічний підхід), то на соціальному рівні її утворюють зв’язки і відносини між людьми, призначені для спільногопоклоніннянадприродному (соціологічнийпідхід).

2. ТИПИ РЕЛІГІЙ

Скільки ж існує у світі релігій? Відповісти з точністю неможливо. За неповними даними, у світі близько 200 найбільш розповсюджених релігій і релігійних напрямків. Порівняльний аналіз дозволяє виділити певні релігії з характерними для кожної з них ознаками, тобто типи. Iснує безліч моделей релігії. За об’єктом поклоніння виділяються політеїстичні і монотеїстичні релігії. Їх принципове розходження не зводиться тільки до кількісної сторони (поклоніння багатьом богам або одному Богу). У монотеїзмі Бог уявляється вседосконалим — всюдисущим, всемогутнім, всеблагим, безмежним і ін. Політеїстичні боги не вседосконалі. Вони локалізовані стосовно до тих або інших стихій (бог Сонця, Землі, грози, водяних просторів та ін.), і їх могутність найчастіше обмежується відповідними стихіями. Політеїстичні боги, навіть ті, які визнаються верховними, що не вічно існують, народжуються в часі, здатні піддаватися небезпекам та залежать від ряду обставин.

Різновидність політеїстичних релігій: дуалістичні релігії, засно-

вані на вірі в двох головних богів, що уособлюють діаметрально протилежні початки — Добро і Зло, Світло і Тьму. Зороастризм — да-

вня релігія персів, що збереглася в сучасності в деяких країнах, у віровченні якої Добрим уявляється бог Агура-Мазда (Ормузд), а Злим — Ангра-Майнью (Ариман). Серед монотеїстичних релігій виділяються деякі форми монотеїзму — унітарна, тринітарна та поліформна. Унітарний монотеїзм ґрунтується на поклонінні одному єдиному Богу (іудаїзм і іслам). У тринітарному монотеїзмі об’єктом поклоніння служить один Бог у трьох обличчях (у християнстві БогОтець, Бог-Син іБог-Святий Дух).

759

Монотеїстична ідея християнської Трійці виражається через уявлення про божественну єдиносущність всіх її трьох облич, відповідно до якого кожне обличчя володіє загальною божественною природою.

Поліформний монотеїзм характеризується визнанням поклоніння єдиному абсолютному Богу і поряд з єдиним Богом визнаються інші божества. На відміну від політеїзму, усі вони проголошуються формами прояву абсолютного Бога (кришнаїзм). Кришнаїзм ґрунтується на вірі в абсолютного Бога — Кришну, тоді як інші боги (Iндра, Варуна, Брахма, Шіва, Вішну та ін.) визнаються його проявами (експансіями). Якщо в політеїстичному індуїзмі, з якого виділився кришнаїзм, творцем світу вважається Брахма, охоронцем — Вішну, руйнівником і відбудовником — Шіва, то кришнаїзм вважає, що все у світі створено Кришною з допомогою його експансії — Брахми, зберігається Кришною за допомогою його іншої експансії — Вішну, руйнується і відновлюється Кришною за допомогою третьої його експансії — Шіви. Таке явище пояснюється тією обставиною, що кришнаїзм, який виник з індуїстської релігії, йшов не шляхом радикального заперечення божественного пантеону, а шляхом включення у систему, поєднавши їх шанування з поклонінням верховному богу Кришні.

Релігії розрізняються і за етнічною орієнтацією: родоплемінні,

народно-національні і світові. Родоплеміннім релігіям притаманні суспільні умови життя роду і племені. Важливу роль у них відігра-

вали культи предків — заступників роду і племені, що виражають кровноспоріднені зв’язки, а також культ вождя, уособленням якого служило уявлення про дух божества, заступника роду і племені. Родоплемінний тип релігії виражає сакралізацію родоплемінних відносин. Народно-національні релігії виникають на історичному етапі формування народностей, а в процесі переростання народностей у національні спільності такі релігії здобувають статус національних. Їх носієм виступає певний етнос, хоча представники інших народностей і націй можуть стати їх послідовниками при дотриманні тих або інших вимог, що ставляться до релігій (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство та ін.), орієнтованих відповідно на єврейський, індійський, японський і китайський етноси. Народно-національним релігіям властиві детальна ритуалізація повсякденної поведінки людей, специфічна обрядовість і система норм, що обмежують послідовників релігій і схильні до них етноси від послідовників етнорелігійних співтовариств.

Центральним символом іудаїзму виступає ідея Заповіту між Богом і ізраїльським народом. Відповідно до Заповіту, Бог обирає з

760

усіх народів Iзраїль священним народом для особливого служіння й обіцяє зробити його святим народом при неодмінній умові виконання ним божественної волі. Умови відбиті в Торі — Священному писанні іудейської релігії, де докладно викладаються різні ритуальні, правові і моральні розпорядження. Їх дотримання розглядається як основна умова богообранності Iзраїлю. Обов’язкове святкування священної суботи (Шабат), здійснення обрізання та інших обрядів служать символами між Богом і Iзраїлем. У Біблії є коротка розповідь про пропозицію ізраїльтянам з боку Еммора, правителя міста Сихема, укладати з ними спільні шлюби, щоб жити на одній землі. Однак ізраїльтяни неодмінною умовою поставили обрізання всіх осіб чоловічої статі. Обрізання, як і інші символи ритуалу, розглядається як священна норма етнічної самоідентифікації, межею, що відокремлює Iзраїльвід інших народів.

Світові релігії, на відміну від народно-національних релігій, мають значно велике географічне й етнічне поширення, охоплюючи різноманітні регіони й етноси. У центрі їх уваги стоїть не нація або народ у взаємодії із сакральним, не людське співтовариство, а лю-

дина, незалежно від етнічної належності. Класичні світові релі-

гії — буддизм, християнство й іслам. Їм властиве проголошення ідеї рівності перед Богом усіх людей, відкритість ритуалу, що знімає перешкоди для можливості представників різних етнічних спільностей стати прихильниками тієї або іншої світової релігії. Однак світові релігії існують і розвиваються в історичних і культурних умовах певних народів і націй, що додає їм відповідної етнічної своєрідності.

На початку ХХ ст. відомий соціолог Макс Вебер запропонував класифікацію релігій. Критерієм класифікації виступають три релі-

гійних типи: конфуціансько-даоський, індуїстсько-буддистський та іудео-християнсько-ісламський. Конфуціансько-даоському типу притаманна орієнтація на пристосування до існуючого світу, що виражено в прагненні до ідеального порядку. Позиція індуїзму і буддизму характеризується втечею від світу, оскільки головним для традицій служить звільнення людської особи від її матеріальної залежності і порятунок у нірвані (буддизм) або єднання душі з божественним Абсолютом — Брахманом (індуїзм), Кришною (кришнаїзм). Нарешті, ставлення іудаїзму, християнства й ісламу до світу визначається Максом Вебером як позиція оволодіння світом, як орієнтація на його перетворення. У релігіях порятунок як духовне перетворення не обмежується тільки людиною, не мислиться у вигляді всесвітнього процесу встановлення царства Бога — не тільки на небі, але й наземлі.

761

3. РЕЛІГІЙНИЙ КОМПЛЕКС І СТРУКТУРА

Поняття релігійного комплексу застосовується в соціології релігії для інтегральної характеристики релігії в сукупності її елементів, поєднаних певною структурою. Елементами комплексу визнача-

ються: релігійні почуття, погляди, дії, відносини, спільності вірую-

чих людей, предмети ритуалу — все, що має спрямованість на поклоніння надприродному. Всі елементи існують не самі собою, вони взаємозалежні і утворюють окремі компоненти релігійного комплексу. Виділяються компоненти релігійного комплексу: релігійна сві-

домість, релігійна діяльність, релігійні організації. Зазначимо, що модель не єдина в структурі релігії. У світовому релігієзнавстві варіантів структури комплексу запропонована безліч.

Релігійна свідомість

Релігійна свідомість — система, що охоплює почуття, емоції, погляди, ідеї, концепції та вчення, предметом яких виступає ставлення людей до надприродного. Ядром релігійної свідомості служить віра в існування двосторонніх відносин між людиною і надприродними суттєвостями: божества (Бог) і духи сходять до людини, людина до них піднімається; божества роблять дарунки людині, а людина підносить божествам дарунки зі свого боку. Бог рятує людину, спрямовуючи її до себе. Людина рятується, звертаючись до Бога. Необхідно, щоб людина вірила: Бог, боги і духи за певних умов, які залежать від людини, можуть і бажають зробити їй бажане благо. Основною умовою вважається шанування надприродного в найрізноманітніших формах. Найбільш розповсюдженим служить шанування через спеціальні обряди: магічний аспект шанування. Віра в особливу магічну силу обряду називається обрядовір’ям. Віра переважала в архаїчних і ранніх формах релігії і властива релігійній свідомості багатьох сучасних віруючих. Релігійними мислителями обрядовір’я засуджується як прояв марновірства й ідолопоклонства, що зводили релігію до формальногодотримання ритуалу.

Осудобрядовір’яякявищарелігійноїсвідомостівжезустрічається на рубежі VIII-VIІст. до н. е. у старозавітній книзі пророка Iсайї: «До чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь, Я пересичений всеспаленням овнів і туком відгодованої худоби; і корів і тельців, і агнців, і козлів не хочу... Не носіть більше дарунків марних; паління огидне для Мене; новомесяч і субот, святкових подій не можу терпіти: беззаконня— і святкування! Омийтесь, очістіться; усуньте злі ді-

762

яння ваші від очей Моїх; перестаньте робити зло; навчіться робити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтесь за вдову» (Книга пророка Iсайї, гл. 1, ст. 11,13, 16-17). Уфрагменті простежується усвідомлення суперечностей між формальним ритуалізмом, що обумовлюється вірою в магічну силу обряду, і моральністю. Це означає, що усвідомлення релігійного шанування здатне перевершувати обрядовір’я тим, що магічний аспект у релігійній свідомості доповнюється моральним аспектом. З розвитком релігійної свідомості магічна її сторона не просто співіснує з його етичною стороною, але одухотворяється останньою, піднімається на духовну висоту. Усвою чергу мораль включається в систему релігійної свідомості на правах її сакралізованого відображення. Це означає, що моральні норми виникають за божественними задумами, виконання їх є засобом підтримки оптимальних відносин з божественними істотами, найважливішою умовою досягнення порятунку і єднання з божественною реальністю. Усвідомлення сакрального— основна характеристика релігійної свідомості. Релігійна свідомість простежуєтьсявміфологіїйідеології.

Віруюча особа не тільки вірить у надприродні сили, а бажає знати про об’єкти своєї віри, мати інформацію про життя божественних істот, властивості їх характеру, досвід відносин людини з Богом (богами). Потреба в такому знанні задовольняється за допомогою міфології, що подає ту або іншу картину життя шанованих богів. Міфологія одна з істотних сторін релігійної свідомості. Щоправда, міф і релігія розглядаються різними світоглядами по-різному. Вони не зведені у систему релігійного комплексу. Міф становить міфологічний бік божества. Найважливішим у міфі служить опис досвіду взаємин богів і людей. В одному випадку боги карають людей за порушення їх волі, в іншому — винагороджують. Осмислення досвіду необхідне віруючій людині для визначення нею позиції сакральної орієнтації і правильного встановлення своїх відносин із шанованиминею священними істотами.

Життєписи в міфі героїв і праведних людей служать зразками для життєвого їх наслідування. У міфі є посилання на конкретні норми поклоніння богам і санкції, що накладаються богами на людей за виконання або невиконання ними встановлених норм. Міф у на- очно-зразковій формі встановлює культуру релігійного поклоніння. На більш пізньому етапі людства інтелектуальний розвиток в ідеології релігійної свідомості охоплює й ідеї, концепції і вчення, а також принципи їх аргументації. Релігійна ідеологія стає можливою у зв’язку з процесом розвитку філософської думки. Якщо міф оперує чуттєво-наочними образами, то філософія — абстракціями. Філо-

763

софська думка, будучи відносно самостійним типом світогляду, інтегрується в систему релігійного комплексу і стає концептуальним методом вираження релігійних поглядів іуявлень.

В ідеології релігійна свідомість має системність. Різні релігійні уявлення упорядковуються, поєднуються одне з одним у взаємній координації (упорядкування по горизонталі) і субординації (упорядкування по вертикалі). Релігійні вірування трансформуються у віровчення, де осмислюється природа Бога (божества), його (їх) ставлення до світу і людини, характер відносин людини до Бога (богів), способи поклоніння, перспектива блаженного життя для праведників та ін.

Визначені конкретні системи віровчень прийнято називати доктринами. Суть, ядро концепції доктрини становить догматика— система найбільш фундаментальних істин, офіційно прийнятих релігійними співтовариствами. Авторитет догматів забезпечується шляхом їх сакралізації, при якій вони проголошуються божественними настановами. Важливу роль у системі доктрин відіграє апологетика— захист і обґрунтування істин віровчення. Функції доктрини не обмежуються тільки інструктуванням віруючих відносно правил сповідання істин релігії іповедінки усередині релігійного співтовариства. Доктрині властиві й інші функції. Одна з них— нормативна, що полягає у формуванні традиції віровчення, забезпеченні віровченню стійкості, збереження в сучасності і наступних поколіннях. Iнша функція— полемічна, що відгороджує дане віросповідання від критикизбокупредставниківіншихконфесій, реформаторів, атеїстів.

З доктринами віровчення в релігійну ідеологію входять релігій- но-філософські, релігійно-етичні, релігійно-політичні, релігійноправові й інші вчення. Релігійна свідомість виявляється не тільки на суб’єктивованому, але й на об’єктивованому рівні, що означає втілення суб’єктивних поглядів і уявлень людей у культурних пам’ятниках — писемності (Священне писання, релігійні трактати), живописі (іконопис), архітектурі, скульптурі, а також у релігійному поводженні, відносинах між людьми. Їх релігійна цінність визначається священним змістом, що вкладається в кожен предмет, у кожну діюіміжособистісні відносини щодо поклоніння надприродній суті. Отже, у системі релігійного поклоніння релігійна свідомість становить його змістовну сторону.

Релігійна діяльність

Релігійна діяльність підрозділяється на культову і позакультову. Культова діяльність безпосередньо спрямована на поклоніння над-

764

природному. Її зміст утворюють культові дії, відносини між учасниками дій, норми, що регулюють культові дії і відносини, а також різні засоби поклоніння — священні території і культові предмети. Форми культової діяльності — дотримання свят і ритуалів (молитви, паломництво, пости, ритуальні танці та ін.).

Будь-яка культова дія допускає нормативні і значеннєві дії. Нормативні дії встановлюють порядок поклоніння відповідно тим або іншим достоїнствам об’єкта поклоніння. Достоїнство віруючого визначається міфологічними сюжетами або вченнями, доктринами. Одні боги можуть задовольнятися символічними жертвами, інші — натуральними (коштовності, продукти харчування, домашні тварини і навіть люди). У кришнаїзмі проголошення священного імені абсолютного Бога-Кришни не тільки дозволяється, але й пропонується як необхідна умова єднання з ним, тоді як в іудаїзмі вимова священного імені Яхве недопустима. У будь-якому випадку норми ритуалу відгороджують достоїнство священного від профанного. У комунікації божественного — людського норми покликані встановлювати певну дистанцію між обома сторонами, і якщо людина прагне наблизитися до божества, то норми встановлюють міру допустимості такого зближення. У такому випадку часто пропонується здійснення обрядів очищення (натуральні і символічні жертвоприношення, піст, сповідь).

Культова діяльність відбувається спільно її учасниками, між ними відбувається поділ соціальних ролей. Поклоніння сакральним істотам вимагає точного виконання ритуалу, обумовлює виділення професійних служителів культу — духівництва з властивими його представникам ролями, відмінними від ролі простих віруючих. Культова діяльність дедалі більше диференціюється й ускладнюються ролі її учасників. Відношення між людьми в про-цесі культової діяльності виражаються відносинами між ролями. Відносини упорядковуються за допомогою норм, що визначають характер обов’язків учасників культу відповідно до виконання ними визначених ролей. Усі культові дії мають певний сакральний зміст. Загальним для всіх них є залучення у священне середовище проживання і прилучення до священного. Багато містерій драматизують життєвий шлях поклоніння божеству, і віруючі стають співучасниками такої драми. Зміст співучасті полягає в містичному єднанні з божеством. Позакультова діяльність становить інші аспекти релігійної ді-

яльності: богословської, навчально-педагогічної, адміністративно-

господарської, місіонерської тощо, покликаних задовольняти релігійніпотребилюдей.

765

Релігійні організації

Релігійні організації — об’єднання прихильників тієї або іншої релігії, призначені для спільного задоволення людьми релігійних потреб. Елементарною одиницею такого об’єднання виступає релігійна громада, учасники якої пов’язані загальним інтересом поклоніння надприродним істотам. Однак будь-яка соціальна спільність становить хитке утворення. Диференціація й ускладнення релігійного життя викликає потребу в релігійних організаціях, які відрізняються від громад стійкістю об’єднання й упорядкуванням різних сторін релігійної діяльності і відповідних їм відносин. У релігійних організаціях чітко розподіляються і визначаються соціальні ролі їх членів, здійснюються координація і субординація діяльності соціальних інститутів, встановлюється суворий соціальний контроль за різними сферами життя релігійного співтовариства. Виділяється три типи релігійних організацій: церква, секта і деномінація.

Релігія завжди включає такий важливий елемент, як церква, тобто форма соціального об’єднання служителів культу. Характерні ознаки церкви: відсутність постійного і суворо контрольованого членства, що характеризує церкву як масове об’єднання; чіткий поділ усіх прихильників на професійне духівництво (клір) та інших прихильників — мирян; ієрархічний принцип упорядкування соціальних позицій і ролей; наявність органів управління і бюрократії; сувора централізація у всіх сферах діяльності об’єднання — культовоїіпозакультової.

Секта — опозиційний рух в тих або інших релігійних напрямках. Її основні ознаки: постійне і суворо контрольоване членство, що робить секту співтовариством вузького кола осіб, на відміну від церкви; відсутність розподілу на професійне духівництво і мирян, що виражає опозиційність секти у ставленні до церкви, на противагу якій проголошується принцип загального священства; відсутність ієрархічності та харизматичності лідерів; відсутність бюрократичних органів управління; чітка виразність позиції елітності і тенденція до ізоляціонізму.

Поняття деномінація використовується в двох змістах: визначення певного віросповідання (синонім поняття конфесії) і позначення організацій проміжного типу між сектою і церквою. Типу організації — деномінаціївластиві сталість і суворо контрольоване членство (подібність із сектою); відсутність розподілу на клір і мирян (подібність із сектою); наявність ієрархії служителів (подібність з церквою, але, на відміну від церкви, у деномінаціях ієрархія спрощена); наявність органів управління і бюрократії; позиція елітності, але

766

ізоляціонізм не вважається обов’язковим. Деномінації — об’єднання баптистів, п’ятидесятників, адвентистів сьомого дня та ін. Виникнувши у вигляді сектантських рухів, усі вони зазнали еволюції.

Функції релігії

Функціонування релігії виступає як спосіб її буття, а в суспільному просторі як соціальний інститут. Функціонування релігії здійснюється конкретними функціями, формами, способами, напрямками і різними впливами релігії на соціум, його структурні елементи, спільності людей і окрему особу. Виділяються функції релігії: сві-

тоглядна, компенсаторна, психотерапевтична, легітимуюча, комунікативна, регулятивна, інтегративна, дезінтегративна.

Світоглядна функція. Світоглядна функція складається в процесі формування у людей певних поглядів на світ, людину та специфічного до них ставлення. Функція не обмежується тільки поясненням картини створення Всесвіту, але й допускає формування певного ціннісного ставлення до нього, що визначається в оцінках. Особливість релігійного світогляду — подвоєння буття на надприродне і природне, священне і мирське. Відповідно формується оцінка буття — вище і нижче, зроблене і недосконале, справжнє і несправжнє. Висувається ідеал і орієнтується людина на його досягнення, тобто встановлюються змістовно-життєві орієнтири. Релігія закликає людину використовувати свій творчий потенціал, щоб піднятися над мирським і перебороти залежність від його недосконалих умов, повністю і остаточно ввійти у священне середовище проживання. Світоглядна функція спрямована не тільки на задоволення інтелектуальних потреб у поясненні світу, але й потреби людини в ідеалі, на який спрямовується зміст її життєвої орієнтації.

Компенсаторна функція. Компенсаторна функція складається в процесі заповнення ущербності людського буття орієнтацією людини на світ сакральних цінностей. Ця ущербність полягає в неповноті життєвої ситуації людини і виявляється в суперечності між зробленим і недосконалим, вічним і тимчасовим, нескінченним і кінцевим, щирим і помилковим, добрим і злим, прекрасним і потворним, благом і неблагом. Релігія заповнює обмеженість умов людського існування орієнтацією на сакральні цінності. Наочним прикладом служать релігійні уявлення про загробне життя. У них утверджується ідеал людського безсмертя, що заповнює обмеженість кінцевої природи людини в земному бутті. Iдея загробного вшанування, що розмежовує потойбічне буття на рай і пекло, компенсує обмеженість ідеалу справедливості в умовах громадського життя.

767

Уявлення про Бога, божеств і духів, у яких віруючі вбачають собі захисників, заступників, подателів яких-небудь благ, компенсує відсутність могутніх заступників у земному житті.

Психотерапевтична функція. Психотерапевтична функція полягає в психологічній розрядці, знятті життєвих стресових ситуацій, звільненні від душевних, сердечних страждань. Психотерапевтичну функцію також називають психологічним аспектом компенсації.

Психотерапевтичну функцію релігія здійснює в процесі впливу на свідомість людей з допомогою ідей віровчення. Релігія дає розраду людям зневіреним, страждаючим, що переживають якісь життєві колізії, що втратили надію на краще майбутнє, впадають в становище страху перед майбутнім. Віруюча людина здатна переживати розраду завдяки своїй вірі у всемогутнього і люблячого Бога і сподіванню на його підтримку й допомогу, порятунок у загробному житті. Вплив на свідомість відбувається через культову практику: богослужіння, молитва, сповідь як засіб зняття негативних переживань, що накопичилися в людей. В процесі здійснення різних обрядів відбувається трансформація негативних переживань у позитивні, що супроводжуються емоційною розрядкою, заспокоєнням. Для суспільства дуже важливо, що релігійне поклоніння приносить спільностям і індивідам почуття нескінченності життя, надію на майбутнє, що тривожить своєю невизначеністю, надає відчуття стабільного благополуччяв загальній ситуації нещасть, стражданьінебезпек.

Легітимна функція. Легітимна функція полягає в узаконенні (легітимації) певних суспільних порядків (соціально-політичних, правових, моральних) за допомогою їх релігійної санкції. Такою санкцією служить авторитет Бога, богів і інших вищих сакралізованих осіб (наприклад, Будда), що встановлюють той або інший порядок. У більшості релігій багато політичних, правових і моральних норм проголошуються божественними настановами, а їх реалізація — волевиявленням Бога або богів. У євангельській заповіді полюбити ближнього як самого себе цінностями виступають людське я, ближній, любов, а нормою — полюби, що виходить з вуст Iсуса Христа. Завдяки легітимній функції, що створює священний ореол довкола суспільних норм, здійснюється підтримка певних культурних зразків поведінки.

Комунікативна функція. Комунікативна функція полягає в забезпеченні комунікації між віруючими, а також між віруючими і релігійною культурою та окремими її цінностями. Релігійна комунікація має свою структуру, що включає різні процеси взаємодії — спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін і засвоєння інформації — між окремими віруючими, між віруючим і

768

релігійною спільністю, її інститутами та ін. Релігійна комунікація простежується в двох зрізах — вертикальному (містичному) і горизонтальному (соціальному). У вертикальному випадку здійснюється спілкування між віруючим і надприродним у процесі ритуальних дій. У горизонтальному випадку — спілкування між прихильниками релігійної традиції, а також з релігійною традицією. Релігійна комунікація здійснюється в культовій іу позакультовійдіяльності.

Регулятивна функція. Регулятивна функція полягає в регулюванні поведінки людей і відносин між ними. Способами такого регулювання виступають норми культової і позакультової поведінки, авторитет яких забезпечується їх священною мотивацією. Завдяки нормам встановлюється і підтримується соціальний порядок у межах релігійного співтовариства. Для його підтримки встановлюються санкції заохочення і покарання. Такими санкціями можуть служити не тільки заохочення по службі або відсторонення від наділених обов’язків, але й санкції морального схвалення або несхвалення. Так, до порушників порядку можуть застосовуватись санкції особливого покаяння за провини (покута), тимчасового позбавлення спілкування з членами громади, відлучення від церкви. Особливими санкціями відзначається обіцянка вічного блаженства або вічних мук у загробному світі за праведне або неправедне життя. З регулятивною метою широко використовуються зразки для наслідування, якими служать життя та діяльність основоположників релігійних рухів (Христос, Будда, Мухаммед).

Iнтегративна функція. Iнтегративна функція полягає в забезпеченні солідарності членів релігійних співтовариств, утвердженні в них гармонії і безконфліктних відносин. Здійснення релігією інтегративної функції здатне охоплювати не тільки релігійні співтовариства, але й поширюватися на більш широке суспільне середовище — етнічні, державні об’єднання, суспільство. Для забезпечення в суспільстві гармонії та солідарності надзвичайно необхідно, щоб його члени дотримувались загальнолюдських моральних норм. Узаконення їх за допомогою священної санкції прилучає індивідів до загальнолюдських моральних цінностей, сприяє суспільній консолідації. Суспільний попит на інтегративну функцію релігії зростає в тому випадку, коли система релігійних цінностей збігається з фундаментальними потребами суспільства. З особливою силою це виявляється на сучасному етапі, коли надзвичайно актуальним є вирішення глобальних проблем людства. Усі потреби суспільства сконцентровані навколо однієї, загальної й універсальної проблеми — проблемифізичноготадуховного виживання людства.

769