БАЗОВI КОМПОНЕНТИ СОЦIАЛЬНОГО ЖИТТЯ

1. СОЦІАЛЬНІ СПІЛЬНОСТІ, СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

Суть соціальних спільностей

Соціальна спільність — сформоване історично за спільними інтересами відносно стійке об’єднання людей, які перебувають у взаємодії, надають один одному допомогу в досягненні особистої мети і реалізації особистих і спільних потреб та інтересів. Со-

ціальні спільності людей відрізняються за роллю і місцем у системі соціальних зв’язків історично певного суспільства. Солідарність, потреба у взаємодії людей, координації їх спільних дій і обумовлюють відносини між людьми. Як же люди утворюють, формують ті або інші соціальні спільності, верстви, групи? В суспільстві індивіди відрізняються один від одного багатьма соціальними характеристиками: професією, характером праці, ставленням до власності, розмірами прибутку та ін. Відрізняються індивіди один від одного і здібностями розумовими, темпераментом характеру, поведінкою, вихованістю тощо. Характеристику досить чітко і точно кількісно, якісно і порівняльно визначають соціальні спільності: робітники, селяни, вчені, кооператори, військовослужбовці, студенти, пенсіонери та ін. Чи об’єднані між собою такі люди в якісь певні соціальні спільності, верстви? Якщо говорити про формальне об’єднання, як буває в політичних партіях, то ні, якщо ж говорити про реальне об’єктивне об’єднання людей та їх становище в суспільстві, то — безперечно.

В соціальні спільності, верстви, стани людей об’єднують соціальні інтереси, що становлять реальні причини їх дій, звершень і формують інтереси у членів різних соціальних спільностей, верств у зв’язку з їх відмінністю у становищі й ролі в суспільному житті. Соціальні інтереси спільності, групи, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх членів, не зводяться до суми індивідуальних інтересів, тому що в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається формування колективного інтересу як цілого, що відображає уже спільні риси соціального становища окремих індивідів. Соціальний інтерес соціальної спільності, верстви, групи завжди спрямований на збереження або зміни їх становища в суспільстві. Виділяються основні види соціальних спі-

270

льностей людей; по-перше, соціально-станові спільності людей — класи, соціальні верстви, соціальні групи тощо; по-друге, націона- льно-етнічні; по-третє, трудові колективи (соціально-професійні об’єднання, групи та ін.); по-четверте, сім’я (соціально-демо- графічні групи), соціально-територіальні (поселенські) групи та ін.

Природно, в спільність об’єднуються люди, які мають схожі, однакові функції і обумовлені ними статуси соціальних ролей, культурні запити, етнічні ознаки та ін. Соціальна спільність має особливості: по-перше, спільність перебуває в постійному розвитку, зазнаючи змін, самовідновлення; по-друге, для спільності характерний певний набір соціальних цінностей, інтересів, норм, що регулюють взаємодію; по-третє, спільність відіграє в суспільстві певну, свою роль, має ролеву структуру. Прагнення до переваг солідарності, об’єднання зусиль частіше й лежить в основі соціальної спільності, індивіди, які утворили спільності, якісно підвищують ефективність своїх індивідуальних дій, здатність до вдосконалення своїх інтересів, виживання. Так, мобільною, активною силою, здатною ефективно розвивати культуру, економіку тощо виступають індивіди однієї етнічності, об’єднані в націю, сповнені єдиною національною ідеєю і розвинутим почуттям національної самосвідомості, організовані політично в єдину національну державу. І навпаки, відставання розвитку спільності, солідарних зв’язків між представниками того або іншого етносу посилюють небезпеку втрати етнічної самобутності, згасання національної культури, державності та ін. Україна, що перебуває в глибокій економічній, соціальній, політичній кризі, шукає різні шляхи ви-ходу з кризового стану. Та біда в тому, що економічні реформи, формування державності здійснюються зверху, без широкої підтримки низів.

Загальнонаціональна українська ідея, суть якої полягає в реформуванні суспільства економічно, політично, культурно і соціально, не оволоділа всім населенням України. і пропоновані зверху реформи повисають у повітрі, іноді взагалі не знаходять всебічної підтримки низів. Від ефекту солідарності, що надається індивіду спільністю, залежить і стійкість соціальних зв’язків у спільності. Звичайно ж, ефект може бути явним, очевидним або прихованим, зовнішньо не проявлятися для індивіда, може проявлятися не досить швидко, а може і проявлятися через певний проміжок часу та ін. Але те, наскільки винагородження позитивного ефекту участі індивідів і спільності перевищує витрати, плату за координацію зусиль індивідів, за їх готовність жертвувати в окремих випадках своїми прямими інтересами, залишається го-

271

ловним критерієм результативності та стійкості будь-якої спільності. Проте ніяк не можна ставити під сумнів необхідність самої координації зусиль між індивідами, участі їх у спільностях, індивідуальну доцільність формування соціальних спільностей. У індивіда в межах спільності виникає повне коло намірів, ідей, зобов’язань, сподівань, що прямо з особистими потребами не поєднані, але виражають ті моменти, що забезпечують ефективніше функціонування спільності як соціального об’єднання.

Разноманітність спільностей

Щорічно в Україні публікуються статистичні дані про те, що стільки-то є робітників, селян, студентської молоді, стільки-то фермерів, кооператорів, бізнесменів та ін. Часто дані свідчать про чисельність тієї або іншої соціальної спільності, соціальної верстви, професійної групи тощо. Та справа в тому, що статистика не визначає соціальних спільностей, їх чисельність, а здебільшого виділяє якусь безліч, тобто людей за якоюсь спільною ознакою, наявністю між ними соціальних зв’язків. Розрізняють і соціальні категорії: професійні, вікові, майнові та ін. Але під соціальною спільністю розуміють лише групи людей, об’єднані соціальним зв’язком. Якщо ж урахувати, що соціальні групи формуються на базі певних об’єктивних обставин, то належність до соціальної групи пов’язана з об’єктивним становищем людей у системі соціальних зв’язків, здійсненням певних соціальних ролей. Важливими вихідними соціальними спільностями є національно-етнічні об’єднання, які виникають на ґрунті спільності історико-геогра- фічного походження культури, і демографічні, пов’язані з соціа- льно-біологічною природою людини. З розвитком суспільства з’являються спільності, пов’язані з диференціацією трудової діяльності, із специфікою соціально-економічного становища, розвитком поселенських об’єднань, спільностей. Якщо ж існують переважно два типи зв’язку: соціальні контакти та соціальні взаємодії, то можна виділити і два основних типи соціальних спільностей. Iснують і інші соціальні об’єднання: соціальна верства, соціальна група та ін.

У сучасному суспільстві функціонує безліч соціальних груп. Соціальна верства, група — люди, між якими здійснюються певні контакти, спілкування, є спільні інтереси, потреби, цінності, мета. Спільність, в основі якої лежать зв’язки типу взаємодії з приводу об’єднання, солідарності, узгодженості спільних зусиль, становлять соціальну групу. Безліч соціальних груп у суспільстві

272

обумовлена різноманітністю ознак вирішуваних ними завдань і проблем. Адже об’єднують людей у спільності професійні інтереси, релігія, етнічні ознаки та ін. Соціальні групи розрізняються між собою й іншими ознаками, особливостями, властивостями. Так, є соціальні групи, для яких характерна наявність безпосередніх особистих взаємодій, контактів. Бувають малі і великі соціальні групи (класові, територіальні, національні), спільності, формальні та неформальні. Виділяються і соціальні групи за метою, тобто групи навмисно створені, сформовані для вирішення тієї або іншої групової єдиної мети. Мета може бути господарська (підприємство, комплекс, цех та ін.), науково-дослідницька (нау- ково-дослідний інститут, лабораторія, конструкторське бюро та ін.), політична (політична партія, суспільно-політичні рухи та ін.), освітня тощо. Наявність більш або менш жорсткої системи взаємних прав і обов’язків учасників соціальної групи, контролю за додержанням зобов’язань, угод, поділ функцій, статусів і ролей учасників спільності й обумовлює навмисність створення за метою конкретних та інших соціальних груп.

Соціальна група: внутрішні зв’язки

Становлення соціальної спільності — групи — тривалий і складний процес її визрівання, що пов’язаний з усвідомленням свого становища, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості та норм поведінки. Група стає соціально зрілою тоді, коли усвідомлює свої інтереси, цінності, формує норми, мету та завдання діяльності. Саме усвідомлення інтересів перетворює групу людей у самостійний суб’єкт соціальної дії.

Соціальній групі як типу соціальної спільності властиві основні, важливі ознаки. Однією з ознак групи є взаємодія і регуляція ін-

тересів, цінностей, потреб і самих дій щодо їх реалізації, що від-

різняється багатошаровістю, багатоманітністю. Соціальна група виникає там і в таких обставинах, де є стійка мережа контактів між індивідами. До того ж, не має значення, з якого конкретного приводу встановлюються контакти: реалізація ідеалів, пошук засобів життя, корисні інтереси, злочинний задум, взаємна симпатія. Важливо те, що об’єднання індивідів стає як цілісність суб’єкта. Соціальне життя, безсумнівно, відтворюється, підтримується діями саме спільностей.

Отже, індивіди мають потреби в спілкуванні, створенні об’єднань, груп здебільшого з метою задоволення життєво важливих потреб. У сучасних умовах є дуже мало справ, прагнень,

273

що реалізуються, досягаються власними зусиллями. Правда, належність до групи вимагає і певних обмежень, наприклад, свободи поведінки, індивідуальних прав, дотримання групових вимог і норм. Баланс надбань і втрат від участі в групі в різних ситуаціях різний. До того ж, кожен належить до кількох груп, вихід з групи, розрив з нею може обернутися нереалізованістю сподівань, прагнень і суб’єктивне неприйняття тих чи інших норм, джерелом яких є група. Важливу роль у формуванні соціальної групи, її єдності є культура: цінності, норми, стандарти поведінки та ін. Кожний обізнаний з правилами, нормами, що регулюють внутрішнє життя.

Візьмемо студентську групу, парний особистий зв’язок з однокурсниками, що виникає в зв’язку із взаємною залежністю один від одного. Значущість зв’язку, вчинку, дії іншого студента оцінюється

зточки зору того, як вони впливають на вирішення особистих проблем студента. Зовнішній парний особистий зв’язок із колегою зі студентської групи, в тому числі надання допомоги, оцінка його дії

зточки зору зміцнення престижу студентської групи тощо, хоча той або інший вчинок колеги із студентської групи може ніяк не вплинути на вирішення особистої мети інших, але вони оцінюють вчинок, надають допомогу, орієнтуючись на користь або шкоду, що їх здобуває студентська група. Ставлення (реакція, оцінка) до взаємодії між двома студентами може бути різне. Так, один студент підвів іншого: обіцяв попрацювати разом, та забув про обіцянку. На інших студентах це ніяк не відбилося, не позначилось. Але буває ставлення до взаємодії студентів у групі з точки зору функціонування студентської групи: зміцнення її позицій, спільних досягнень тієї чи іншої мети, здійснення тих чи інших потреб та ін. «Якщо не виконав обіцянки, підвів не тільки колегу студента, а й усю студентську групу». Це вже соціальна взаємодія, а не особисті взаємовідносини між окремими студентами таін.

Звичайно, своєрідність зв’язків у тому, що вони встановлюються і розвиваються з метою збереження тих умов, тих переваг, що закладені в координації взаємодопомоги та ін. В спільності людей виникає складне переплетіння зв’язків, відносин. У житті буває по-різному, виникає спектр залежностей та зв’язків, що іноді не тільки безпосередньо «зав’язані» на особистих потребах і меті, скільки на необхідності зміцнення позицій спільності, забезпечення умов функціонування спільності. У соціальній групі виникають і специфічні моменти духовної регуляції соціальних зв’язків. Для об’єднаних у соціальні групи людей характерна єдність провідних духовних регуляторів: цінностей, норм, принципів поведінки. Подібність, збіг систем цінностей стає умовою і

274

результатом стійкості, міцності внутрішніх зв’язків між членами соціальної групи. Особливу роль відіграють і цінності соціальної солідарності (взаємна підтримка, узгодженість дій, співробітництво, координація, взаємодопомога та ін.). У соціальній групі особа дивиться на себе очима колективу, а в основі самооцінки лежать не просто цінності, потреби, принципи поведінки, а колективна думка, визнання заслуг і помилок колективом та ін. Ознаками реальної групи є також самоідентифікація з певною спільністю і сприйняття групи як якісно певної цілісності з іншими. Особливо важливі ознаки полягають у спільному відстоюванні інтересів, створенні самостійних організацій структур.

Неформальна група створюється негласно, стихійно, в ній стихійно розподіляються і владні засоби впливу. Стихійно висувається в групі і лідер. Законність, легітимність лідерства утверджується мовчазною згодою та добровільним підкоренням, спирається на силу, енергію, волю підтримувати групові стандарти претендента на лідерство. Авторитет і повагу, якими користується лідер, називають статусом, а функції, що їх реалізує — роллю. Між різними людьми звичайно розподілені різноманітні якості: організаторські, виконавські, творчі тощо. Реалізація таких якостей, закріплення їх за конкретними індивідами перетворюють їх на роль. У групі завжди відомо, хто допоможе словом і ділом, хто справедливо розсудить, хто розвеселить, а хто є джерелом напруги та неспокою. Різноманітність статусів та ролей, поєднання і взаємодоповнення їх є структура групи, що дає змогу групі усвідомлювати й артикулювати, відтворювати власну мету й інтереси, досягати та реалізовувати їх, більш-менш ефективно реагувати на вимоги зовнішнього середовища тощо. Справді, багато цінностей та благ стають доступними лише за умови взаємодії з іншими людьми, а іноді і спільного захисту своїх прав.

У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, які відрізняються об’єктивно за своїм положенням у системі соціальних зв’язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Зв’язки взаємної допомоги, «координації», солідарності в межах соціальної групи, інституалізуються, набувають передбачуваного, керованого характеру. Виникають певні соціальні фактори, що забезпечують стійкість групи, її мобільність, здатність ефективно і надійно вирішувати завдання, проблеми, що об’єднують індивідів у соціальну групу. Особливості взаємодії людей в соціальних групах стосуються уже розвинутих. Але завжди є етап, коли починає формуватися система взаємодій.

275

Суть соціальних інститутів

У різних формах відбувається взаємодія як тип соціальних зв’язків. Задоволення найважливіших індивідуальних і суспільних потреб забезпечується взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв’язках, діях. У повсякденному житті багато явищ — безпека людини або її освіти, здоров’я або господарська діяльність, науковий пошук або відпочинок, дозвілля — становлять реальний щоденний сенс життя, який набуває інституалізованого характеру (тобто гарантованого від випадковості, спорадичності), стійкості, самовідновлення. Саме хаосу, нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять інституалізовані соціальні явища, зв’язки, дії.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему. Обумовлюючи стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, соціальні інститути інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Соціальний інститут — різновид особливих соціальних зв’язків, тобто зв’язків, що забезпечують цілісність. У сучасній соціології існують визначення й аналіз соціальних інститутів та соціальних організацій з позицій матеріальних, формальних та функціональних. Узагальнюючи зміст численних понять соціальних інститутів, український соціолог Володимир Оссовський, польський соціолог Ян Щепанський визначають, по-перше, інститути як групи людей, покликані для вирішення справ, важливих для всієї спільності, для реалізації публічних функцій; по-друге, інститути — це форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються деякими членами групи від спільності, тобто не депутати Ради є інститут, а організація Ради, що надає їй право діяльності і забезпечує можливість презентувати жителів міста; по-третє, інститути — комплекс установ і знарядь діяльності, що дають змогу деяким членам групи виконувати публічні функції, спрямовані на задоволення потреб і регулювання поведінки цілої групи. Визначені для Ради як інституту такі істотні засоби, як бюджет, персонал, технічні засоби тощо. Саме вони роблять Раду інститутом. По-четверте, інститут — певна соціальна роль деяких осіб, особливо важлива для життєдіяльності групи, наприклад, соціальна роль голови Ради, членів її президії, депутатів, технічного персоналу тощо. Узагальнюючи зміст підходів до визначення соціального інституту, Ян Щепанський вважає, що «ін-

276

ститут — це комплекс установ, в яких обрані члени групи одержують право на реалізацію публічних та імперсональних дій, спрямованих на задоволення індивідуальних і групових потреб, для регулювання поведінки індивідів». Особливостями інститутів є те, що у їх розпорядженні — способи діяльності, визначені імперсонально, незалежно від особистості й інтересів людини, і вони реалізують їх завжди однаково, користуючись підтримкою соціальної спільності або принаймні її більшості. Кожний соціальний інститут визначає дії, що передбачені його функціями, встановлює і закріплює за людьми соціальні ролі, визначає систему санкцій і соціального контролю. Мету інститут реалізує різними засобами і знаряддями: матеріально, ідеально, символічно.

Соціальні інститути поділяються на п’ять груп: економічні, що займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці, фінансово-грошовим обігом і т. д., політичні— пов’язані із здійсненням функцій влади. Iнститути стратифікації — визначають розподіл позицій і людських ресурсів. Iснують також інститути сім’ї, пов’язані зі шлюбом, соціалізацією (вихованням) молоді. Культурні інститути, пов’язані з релігійною мораллю, звичаями і діяльністю, з науковою і художньою творчістю, стверджують і розвивають прийнятність культури суспільства, передають її наступним поколінням, формують ставлення людей до релігії, культури та ін.

Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою взаємодії є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін. Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні, залежно від кількості основних і неосновних функцій, що вони реалізують. Проте якщо сталися зміни, що в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального інституту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних неполадках, у неясності мети діяльності. Складність усунення дисфункції соціальних інститутів полягає в тому, що виникнувши, соціальні інститути і в умовах зростання дисфункції продовжують діяти, працювати на себе, на інтереси, що не збігаються із суспільними. Адже «свій» інтерес завжди має свого конкретного носія. Така персоніфікація приводить до виродження соціальних інститутів. Соціальні ін-

ститути— велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави на-

277

діятись на те, що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток пов’язана з людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв’язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв’язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності, є стверджуючий, відлагоджений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.

Однією з найважливіших умов динамічного розвитку суспільства, життєвого успіху особи є оволодіння певними знаннями, набутими поколіннями. І це вирішується соціальним інститутом освіти. Відомо, що чим вища освіченість членів суспільства, тим вище розвинуте суспільство. Та як соціальний інститут освіта сформувалась не відразу. Рідні від випадку до випадку передавали якісь знання, навички своїм дітям. Часто й діти підглядали: хто за ткачем, хто за ковалем, хто за тесляром та ін. Та це все спорадичні випадкові соціальні зв’язки передачі знань. І відрізняється освіта як соціальний інститут від випадкових поверхових контактів, безсистемних зв’язків передачі знань тим, що, по-перше, встановлюється постійна і глибока взаємодія між учасниками такого зв’язку, по-друге, чітко визначаються функції прав і обов’язків, що забезпечують високий ступінь опрацювання, взаємодії кожного з учасників зв’язку (учителі і учні), по-третє, регламентація і контроль за взаємодією вчителя і учнів, наявність соціально-підготовлених людей для передачі знань молоді і концентрація зусиль вчителів і учнів на професіоналізації та ін.

У повсякденному житті соціальні зв’язки, дії між людьми до-

сягаються через соціальні інститути.

По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємовідносин, механізмами регуляції соціальних інститутів більш твердо забезпечуються регулярність, велика чіткість, висока передбачуваність і надійність функціонування соціальних зв’язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов’язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому й кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов’язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачуваністю, а діяльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.

По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціальних інститутів забезпечується також знеосібленістю вимог до

278

того, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов’язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв’язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ресурсами тощо. Соціальний інститут охорони здоров’я має такі установи: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи управління. Для діяльності системи охорони здоров’я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

Соціальні інститути здійснюють функції закріплення і відтворення суспільних відносин в певній сфері суспільства; інтеграції і згуртування суспільства; регулювання і соціального контролю; включення людей в діяльність або комунікації суспільних зв’язків і дій. Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і своєрідності, в багатоманітних соціальних інститутах.

Iнституалізовані соціальні зв’язки є формальні і неформальні.

Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємо-

дії між суб’єктами здійснюються на основі формально застережених правил, законів, регламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства.

Неформальні соціальні інститути хоча й регламентуються в соціальних діях, зв’язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби. Йому властиві багато ознак соціального інституту. Адже дружба — один з елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов’язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, а часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв’язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламентація ніяк не оформлена у вигляді законів, адміністративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір’я, симпатії), але немає настанов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідносин із колегами по службі, братніх стосунків, але не має чіткого професійного статусу, прав, обов’язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв’язках, взаємних симпатіях, безпосередньому спілкуванні, спільності дій, прагненнях, почуттях, інтересах. Соціальний інститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів, вирішуваних ними проблем.

279

Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних зв’язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути, тобто соціальні інститути, пов’язані із завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи і засоби, політичні партії і рухи, об’єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори тощо.

Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації: політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети. В процесі інституалізації стихійні й нестійкі форми політичної діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної спільності, незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв’язки і внутрішньогрупову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.

Iнститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко рег-

ламентовані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізації особи, оволодіння нею культурних цінностей суспільства (сім’я, освіта, наука, художні творчі об’єднання та ін.). У сучасних розвинутих суспільствах доміную-

чими виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відповідальності та раціональності, ефективності дії та ін.

Соціальні інститути в системі соціальних зв’язків

Основним у розвитку суспільства є формування чітко налагоджених, регламентованих, контрольованих і стійких соціальних взаємодій, соціальних зв’язків. Система соціальних інститутів визначає суспільний устрій суспільства і відповідно економічний,

280

політичний його устрій, тип культури, освіти та ін. Багато в чому розвиток суспільства йде через формування і діяльність соціаль-

них інститутів. Чим ширше інституалізована сфера в системі соціальних зв’язків, тим більшими можливостями володіє суспі-

льство. Зрілість суспільства саме й визначається багатоманітністю соціальних інститутів, їх розвинутістю, здатністю надійно, стійко, професіонально задовольняти різноманітні потреби індивідів, соціальних спільностей людей.

Розвиток соціальних інститутів відбувається у двох основних варіантах. По-перше, виникнення нових соціальних інститутів. У сучасних умовах формування державності України створюються такі важливі соціальні інститути: фінанси, армія, дипломатія, соціальні інститути вищої освіти, науки та ін., що стають важливим чинником підвищення динамізму суспільства. По-друге, розвиток, удосконалення уже сформованих соціальних інститутів. У сформованих соціальних інститутах є значно більша потенція різноманітності, спеціалізації зв’язків, функцій, установ і на такій основі формування нових соціальних інститутів. Так, в Україні з надр загальносудової системи розвивається конституційний суд, виділяється в самостійний правоохоронний інститут слідства, в межах інституту охорони здоров’я має тенденцію стати самостійним соціальним інститутом наркологічна служба та ін.

Виникнення соціального інституту робить обслуговуючий ним соціальний зв’язок незалежним, самостійним і рівноправним з іншими зв’язками. Важливе значення має перерегуляція інституалізації зв’язків. Зберігаючи соціальні інститути, основні учасники соціальних дій, зв’язків змінюють кардинально принципи регуляції. Так, зокрема, сталося з інститутом власності. Людей не влаштовує моральне, матеріальне, юридичне регулювання їх обов’язків і прав, пов’язаних з власністю. Якщо раніше громадяни України не володіли, не мали власності, але одержували право на гарантований мінімум рівня життя, то тепер багато хто хоче володіти, розпоряджатися власністю, ризикувати, мати шанс жити заможно й незалежно, вільно. Якщо ж відбувається накладення основних систем соціальних інститутів (економічних, політичних та ін.), то проводиться і перегляд основних систем цінностей, принципів регулювання тощо, але сам процес збою соціальних дій, зв’язків призводить до небажаних наслідків, драматичних подій та ін. Суспільство — система соціальних інститутів, їх регулятори постійно перебувають у процесі оновлення.

281