СОЦIОЛОГIЯ ПОВСЯКДЕННОСТI

1.СВІТ ПОВСЯКДЕННОСТІ: ПОНЯТТЯ, СУТЬ

Усучасній соціології соціальне явище повсякденність, тобто повсякденне життя людей, стало справді викликом. Спираючись на те, як в естетиці розглядалося філософом Георгом Лукачем повсякденне мислення, соціолог Агнес Хелер поставила поняття повсякденне життя в безпосередній зв’язок із можливістю невідчуженого повсякденного життя в сучасному суспільстві. Культура повсякденного життя виступає правом і реальною можливістю для людини щодня переборювати труднощі, що зустрічаються, різноманітні форми свого відчуженого життя, включаючи сюди і саму творчу працю, і саму культуру, і повсякденну життєву суєту.

Що таке світ повсякденності?

Повсякденність, буденність — побут, побутове життя. Повсякденність — здійснюваний день у день, завжди постійний, невпинний процес буття, життєдіяльності людини. Світ же повсякденності — світ, де щодня і щогодини живе і діє, творить людина. У повсякденному світі народжуються люди, і в світі повсякденності, в побуті люди вмирають. Саме тут, у повсякденному світі, кожна людина радіє, а буває і плаче, тужить і засмучується, журиться, переживає. Саме тут, у повсякденному світі люди конфліктують один з одним і вирішують конфлікти, сперечаються, миряться, творять та ін. Саме тут, у повсякденності, кожен когось любить, а когось ненавидить. І в плині подій та явищ у політичних, соціальних, духовних, люди і не помічають повсякденності.

Якщо людина задається питанням: в якому ж світі живуть люди — у світі проблем або їх розв’язання, суєти або надій, то палітра відповідей строката. Так уже трапляється, що люди до всього підходять неоднозначно і в усьому навколишньому встигають помітити те, на що інші, буває, навіть уваги не звернуть. Задовольнити людину рівносильно позбавити її бажань. У знаменитого японського письменника Рюноске Акутагави є оповідання «Бататова каша», де говориться про те, як один бідний самурай все мріяв попоїсти князівського блюда — бататової каші, хоча б не-

455

багато. Нарешті, князь дав йому повний великий казан, і дивно — самураю відразу ж перехотілося їсти кашу, якої так нестерпно бажав. Яка безрадісна річ — задоволене бажання. Одержиш бажане — і відчуваєш одне лише розчарування. Якщо коли-небудь захочете справитись з якоюсь людиною (непокірливою, примхливою або нехай капризною і безглуздою) — позбавте її бажань. Побачите — як стане така людина ручною. Перемога над нею набагато сильніша, ніж навіть вплив на неї фізично. Це велика властивість людей. Така властивість виручає і рятує людей. І якби їй бути завжди!

Природа, невичерпна в проявах, своїй вигадливості, торкнулася людей ще й тим, що, наділивши людські істоти невсипущою гостротою сприйняття зовнішнього предметного світу, тоді ж завуалювала їх чутливість один до одного. Через це всі перемоги цивілізації над таємницями універсуму незрівнянні з поразками кожного, якщо не сказати всіх, і в міжособовому спілкуванні, і на полях побутових битв, і в індивідуальних війнах один з одним. От чому, мабуть, філософія століттями ігнорувала звичне побутове життя, віддаючи перевагу речам складнішим і проблематичнішим: Iстині, Добру, Красі, суттєвим визначенням буття. А між тим, тільки в межах звичного, досконалого світу виникають і розквітають усі інші світи: світ мистецтва і науки, світ фантазії і мрії, загадкові нетрі математики і сплячі химери релігії. І тільки при всіх ілюзіях безпосередньою вірогідністю володіє життєвий світ буття. Повсякденність — джерело і вмістилище реальності. Повсякденне життя — це своєрідний посередник між суспільною суттю людини і природою, між природою і безпосередньо суспільством.

Філософія та історія про повсякденний світ

Світ повсякденності досліджується й описується не тільки філософією, історією, але й етнографією, соціологією, культурою. Буденне життя висвітлюється в образотворчому мистецтві і в історії. Відновлюючи хронологію подій і явищ у попередні періоди життя суспільства, історія описує і повсякденність: побут, традиції, право, звичаї, конкретний досвід, ту плоть і кров, з якої формуються будь-які події — значущі і доленосні. Правда, та змістоутворююча активність мас, що творить культуру в її історії, далеко не завжди потрапляла в сферу уваги істориків. Наприкінці 20—30-х років ХХ ст. створюється історична школа. Її організаторами стали історики і психологи Марко Блок і Люсьєн Февро.

456

Особливість історичної школи полягала в тому, що її представники вивчали свідомість не тільки видатних особистостей, які залишили слід в історії, але й масову, властиву так званій безмовній більшості суспільства. Такі дослідження не самомета, а повне підпорядкування їх з’ясуванню важливої ролі масової свідомості у функціонуванні суспільної системи. Активна роль людини у створенні повсякденності й історії стала основним у дослідженні прихильників історичної школи.

Багато хто з істориків, етнографів, соціологів, досліджуючи повсякденне життя людини, насамперед приділяли увагу процесам формування культури повсякденності, побуту і творчості людей, вдачам, звичаям, поглядам, сподіванням і звичкам, страхам та ідеям людини. Так, у 40-х роках ХХ ст. та й пізніше, аналіз предметного світу повсякденності відображається в працях Фернана Броделя, Аркадія Гуревича, Маргарет Мід та інших, що досліджували структуру повсякденності, побут, звичаї на різних етапах і в різні періоди історії людства. Iсторики, етнографи, культурологи, досліджуючи повсякденний світ людини, прагнуть охопити в аналізі повсякденне життя у всьому обсязі та всебічності, із усіма складнощами і хитросплетіннями, прагнуть вникнути в усі деталі повсякденності, установки і негласні латентні домовленості, що існують між членами суспільства і сприймаються ними як щось саме собою зрозуміле.

У філософії та соціології, психології та психіатрії, лінгвістиці та інших галузях знань предметом дослідження і є повсякденність. В історичних працях Фернана Броделя досліджуються проблеми буденності, а в працях Людвіга Вітгенштейна аналізується буденна мова, в працях Михайла Бахтіна досліджується народність мовної культури та сміху, філософ Ролан Барт аналізує міфологію буденності, а патологію повсякденності досліджує Зігмунд Фрейд. У 60-ті роки ХХ ст. формулюються соціологічні теорії про соціальне життя, міжособистісні взаємодії, а також теорії про повсякденне життя людей в різноманітних аспектах. Осмислення повсякденності відбувається в межах різних теоретичних підходів: символічного інтеракціонізму, соціального обміну, з позиції теорії феноменологічної орієнтації. В 90-х роках ХХ ст. теорії, що концентрують увагу на щоденних взаємодіях людей, об’єднують в окремий напрямок — соціологію повсякденності. Та, на жаль, все ще немає єдності у висвітленні повсякденності, пропонуються зовсім не схожі моделі пояснення щоденних ситуацій, звичайних дій людей, їх буденних, звичних способів життя і спілкування. Версії розуміння щоденного світу

457

відмінні своїми теоретичними та методологічними основами, але об’єднує їх критичний пафос макросоціології, що випустила з поля зору реальне соціальне життя і не здатна його пояснити. Прихильники макросоціології дотримуються ідеалу об’єктивності, свідомо уникають оцінок подій і явищ, роздумів про сенс життя людини тощо. Мікросоціальні теорії соціології (соціального обміну Джорджа Хоманса, драматургічна соціологія Ервіна Гоффмана, етнометодологія Гарольда Горфінкеля та ін.) стали справжнім викликом усталеним теоріям і методам вивчення соціальної реальності.

Джерелами соціологічної теорії обміну стали концепції соціальної антропології (Броніслава Малиновського, Джеймса Фрезера, Марселя Моса, Джорджа Хоманса та ін.). Наріжним каменем фундаменту теорії обміну стали ідеї біхевіоризму, що належать американському психологу Берресу Скінеру та його школі. Поведінка людей, як і тварин, є оперантною, тобто в процесі спілкування індивіди одержують взаємовигідне та справедливе психологічне підкріплення, що стає регулюючим фактором. Скінерівський біхевіоризм склався під впливом утилітаризму: поведінка людини і тварини вважається спрямованою на одержання користі та уникнення втрат (економічні прорахунки та ін.). Щоправда, уявлення про соціальне життя як взаємообмін ресурсами існувало в соціології й антропології і до Джорджа Хоманса. Соціологи Герберт Спенсер і Еміль Дюркгейм використовували поняття обмін. Джордж Герберт Мід розглядав суспільне життя як обмін символами; Георг Зіммель писав про відносини обміну в суспільстві. Та саме Джорджу Хомансу належить формулювання

соціологічної теорії соціального обміну. Багатьом поняттям Джордж Хоманс надає біхевіористичної інтерпретації: діяльність — факти поведінки, що ставлять за мету одержання винагороди; винагорода — одержання за діяльність; цінність — міра здатності власної діяльності; взаємодія — поведінка, спрямування людьми своєї діяльності. Iнші поняття теорії запозичені з економіки (витрата, вартість, вклади, прибуток, справедливість розподілу тощо). Теорія соціального обміну в основних поняттях є поєднанням біхевіористської психології та економічного аналізу.

На початку ХХ ст. нідерландський історик Йохан Гейзінга, осмислюючи походження культури, висуває сміливу думку про ігровий характер культури, про соціальну людину як людину граючу. Концепція гри Йохана Гейзінги цікавила вчених різних галузей знання, а в 50—60-ті роки ХХ ст. справила величезний вплив на радикальну, нонконформістську думку Заходу, насам-

458

перед США (на думку Йохана Гейзінги уся культура — це нескінченний розвиток і ускладнення принципу ігрового начала, поза межами гри нічого не залишається). Американський учений Ервін Гоффман сприйняв ідеї Йохана Гейзінги і поклав в основу оригінальної теорії соціальної драматургії. Буденне життя Ервін Гоффман розглядає як суцільний ланцюг соціальних ситуацій, що нагадують драматичні спектаклі. Соціальні актори в них прагнуть створювати й підтримувати позитивне враження у глядачів, використовуючи декорації, костюми, виражальні елементи своєї поведінки. Керуючи враженнями інших про себе, індивід добивається вигідної поведінки для себе і нормальної взаємодії. Коли індивід одержує потрібну йому реакцію оточення, можна сказати, що він ефективно спроектував визначення ситуації і ефективно сприяв потрібному розумінню стану справ. Уміння людини ефективно спроектувати ситуацію, добитися бажаного враження про себе й очікувати дій інших свідчить про драматургічні здібності. Це означає, що людина володіє мистецтвом добиватися мети.

Повсякденний світ — світ звичок, удач, звичаїв, стереотипів мислення, життєвих аксіом, у ньому велика сфера недомовленості, що не потребує пояснення і доведень. Відомий етнограф і етнолог Маргарет Мід відзначає, що в світі повсякденності важливо усвідомити приховані мотиви переваг і переживань, не зрозумілі людині іншої культури. І історик, що не володіє можливістю прямого контакту з людьми досліджуваної епохи, прагне описати повсякденний світ такої або іншої культури, удач, звичаїв, обря-дів максимально об’єктивно, хоча його свідомість неминуче втручається в реконструкцію процесу, накладає на нього своєрідний відбиток.

Проблемами взаємодії свідомості дослідника і свідомості звичайних людей, що відтворює щохвилини значеннєві структури повсякденності, зайнята феноменологічна соціологія. Її цікавить, чи збігаються поняття звичайної соціології, що вивчає реалії повсякденності, з тими уявленнями, що характерні для масової свідомості. Зрозуміло, що історика і соціолога цікавлять різні сторони того або іншого процесу, явища, події та ін. Адже повсякденна свідомість і соціологія вкладають в одне і те ж поняття різний зміст, розкриваючи різні його сторони, і тим самим доповнюючи одна одну а в підсумку одержують визначення суті. Iсторія і культурологія разом із соціологією прагнуть дати максимально об’єктивну картину повсякденності, уявити життя в чітких визначеннях, придатних для використання на практиці. Феноменологічна соціологія, навпаки, прагне розвінчати уявлення

459

про повсякденність як сферу чітких визначень, показує, що всі реалії повсякденного життя безупинно створюються і перетворюються. Очевидно й те, що можна простежити, як саме відбувається повсякденне творення тих або інших явищ, подій, понять, як формується сама повсякденна індивідуальна і масова свідомість, те або інше уявлення, що складає одну з реалій повсякденності. Складність становища соціолога полягає в тому, що він ніби намагається вийти за межі процесу творення змістовних, розумових утворень, знайти позицію поза ними, зіграти роль стороннього спостерігача.

Різноманітні моделі повсякденного життя людини співіснують одна з одною, доповнюють одна одну, вступають в суперечності, творять синтез. Звертаючись до проблем змісту і мети життя, значення смерті, важливості дружби, самих ритмів життя кожного індивіда та інших, сучасні філософи, ведучи вільну полеміку, знаходять взаєморозуміння із судженнями і визначеннями не тільки своїх сучасників, але й дошукуються джерел визначення тих або інших явищ світу повсякденності у філософів античності, Західної Європи, Китаю та ін. Сфера інтересів філософів широка і різноманітна. Філософи, часом далекі від повсякденної дійсності, вивчають ті пласти реальності, що, так би мовити, підняті над повсякденним життям. Так, онтологія — теорія буття, взятого в широкому змісті. Гносеологія — теорія пізнання — зосереджує увагу на тонких механізмах збагнення світу і конструювання його образів. І філософи, що раніше не думали про дослідження щоденності подій і явищ буття і побутового життя людей, в ХХ ст. зосереджують зусилля й увагу саме на повсякденності побутового життя. Уперше починає вивчення повсякденного життя людей, побуту німецький філософ Едмунд Гуссерль — людина, що бажала знайти основи раціонального чистої свідомості, відділеного від буття, і свідомості конкретного індивіда (суб’єкта). Але вирішити проблему повсякденності світу Едмунду Гуссерлю так і не вдалося, хоча і вво-дить поняття життєвий світ.

Що таке життєвий світ

Поняття життєвий світ — сукупність усіх можливих або справжніх обріїв досвіду людського життя. Єдино реальний, даний у відчуттях життєвий світ протиставляється світу природни- чо-наукових і математичних абстракцій, що генетично пов’язані з допредикативним досвідом життєвого світу. Повсякденне життя протиставляється природничо-науковим теоріям. Для дослідників

460

сфера понять, категорій різних теоретичних формулювань іноді виступає істиннішою, аніж суттєво зрозуміла дійсність. І сама реальність життя, наповнена випадками, іноді недосконалістю явищ і подій, форм і методів реалізації різних життєвих проблем, різноманітної чуттєвої конкретики, виступає менш значною, аніж наукова картина реальності. Сама щоденність: щоб не змерзнути, люди вдягаються; щоб мати дах і їжу, люди організуються, об’єднуються в колективи; щоб задовольнити потреби, люди організують виробництво; тобто на кожен запит буття, свого єства люди відповідають тим або іншим компенсаційним забезпеченням. У такому випадку що ж таке розлад, протистояння людини людині? Хіба завойовувати планету легше, аніж знайти спільну мову, розгадати підступництво чужих задумів, устояти проти запущеної кимось інтриги, проти люті наявного в людині зла? Ніякі природні катаклізми, хай то ураган або землетрус, повінь або пожежа, не здатні розладнати плани людей сильніше, аніж недобра або навіть просто неузгоджена з іншими воля однієї людини.

Взаємодія людей, зовні благородна і прекрасна, піднесена, чуйна, при зближенні або, навпаки, припиненні відносин, буває, різко змінює становище, навколишнє соціальне середовище. Взаємодія людей раптом усвідомлюється не як деяка притаманна комусь властивість або стан, а як початок відчуження. Чому так буває? На це питання немає очевидної відповіді. Пам’ятається відомий вислів Дениса Фонвізіна: «Такий сей світ, а чому він такий, того не відає ані розумний, ані дурень». Адже допитливість, цікавість — у крові людини. І чого отут судити-рядити. Закон заборонного інтересу непорушний: ніхто не є винятком, обов’язково крадькома загляне в шпарину. Таке життя. Життєвий світ — сукупність інтерсуб’єктивно поділеного досвіду повсякденного життя, що включає сприйняття природних об’єктів і людських істот, матеріальних і символічних продуктів людської діяльності.

Ще наприкінці ХIХ — на початку ХХ ст. дослідження філософів показали, що в сфері повсякденних уявлень і переживань, стану і установок свідомості в повсякденному житті людей складаються пізнавальні інструментарії замість відображення суті світу, формулюються різні теорії, концепції і часто повсякденність людей стає світом теорій, що виростають з повсякденного життя. Але й світ мрій та сподівань, марень, світ мистецтва і навіть світ потойбічний залежні від повсякденності, вплетені в досвідне мереживо життєвого світу. Людина не знає про способи гіпотетичного, тобто заснованого на гіпотезі, домислу можливого посмертного існування, навіть не може уявити загробне життя, та

461

й узагалі чи загробне життя є, а якщо є, то яке воно, чи схоже воно на земне, чи нагадує переживання в умовах зміни свідомості та ін. Повсякденність — джерело і вмістилище будь-яких варіантів реальності.

Повсякденне життя, виступаючи злитим процесом, що охоплює існування всіх інших відомих людині світів, є єдиний універсум, що володіє своїми власними внутрішніми законами. Німецькі соціологи Альфред Шюц і Томас Лукман ґрунтовно розкривають особливості повсякденного світу, його відмінність від світу природи. Однією з важливих особливостей повсякденності є інтер-суб’єктивність. У спілкуванні, в постійно поновлюваному контакті, зв’язках людей виникає і формується дійсність, повсякденність. Її провідні складові не предмети і процеси самі собою, а людський зміст. Надані речам і стосункам значення складають полотно повсякденної дійсності. Соціальні ж предмети та їх значення залежать від сприйняття і розуміння їх суспільством, окремими соціальними спільностями, верствами й індивідами. Коли ж узяти якість таких повсякденних соціальних явищ,

як порядність, злочинність, любов, політична влада, державна влада, то визначення їх суті залежать від того, яке значення й у яких контекстах їм надається. Соціолог Девід Уолш зауважує, що «природний світ не залежить від визнання або невизнання людиною його існування, навіть якщо людина аналізує його в термінах структури значень, що не властива йому по самій його природі. Навпаки, даний соціальний світ неминуче припиняє своє існування, якщо йому відмовлено в людському визнанні, тому що поза таким визнанням він не має властивості існування». Повсякденність постійно і, мабуть, щодня інтерпретується і переінтерпретовується в комунікації. Все в повсякденності з’ясовується, прочитується і перечитується, створюються незліченні варіанти розуміння, приростають і убувають змісти.

Повсякденне життя — це те, що відбувається щодня. Але, на думку соціолога Агнес Хелер, зрозуміло, що повсякденне життя — це не те, що відбувається щоденно, а те, що протиставляється йому, буває не щодня — свято, пережита подія, явище. З філософії життя випливає, що пережита подія все-таки не пов’язана з не повсякденним, навіть коли воно в структурі суспільної праці супроводжує повсякденну діяльність. У людини це створює політичну готовність у повсякденному житті переживати буденні справи аж до катарсису, тобто очищення, полегшення, облагороджування почуттів людини. Але не будь-яке посередництво між природою і суспільством повсякденне. Повсякденне

462

життя навіть приблизно не вичерпується роллю посередництва людини між природою і суспільством, а дедалі більше й такою діяльністю, що належить до чистого суспільства. Повсякденне життя є і такою діяльністю, яка є невизначеною: художня творчість, проста балаканина, медитація та інше, і тим, що природно притаманне людині.

Поняття повсякденний світ

Розкриття змісту повсякденності створює її складну внутрішню структуру, породжує безліч різноманітних реальностей, що переплітаються, що борються і взаємодоповнюють одна одну. Але повсякденність, щоденність не є клубок переплутаних ниток, скоріше — це єдиний функціонуючий організм. Повсякденний світ — світ прагматизму, тобто дії. Люди, живучи в повсякденності (а не в мріях, надіях і не на висотах теорій і доктрин), піклуються про власне виживання, про якість життя, про збереження навколишнього соціального середовища. «Але світ повсякденності ще єдиний і тому, що, в яку б сферу реальності не «пірнула» людина, хай то релігійно-містичний екстаз, теоретичне дослідження, солодка мрія або естетична фантазія, вона незмінно повертається сюди ж, у наповнене турботами, радощами, сумом, труднощами звичайне життя. Iнші світи виростають із щоденності і живуть лише будучи вкоріненими в її практичному, пухкому, відчутному ґрунті і доти, поки люди існують у тілі і поєднані з реальністю органами чуттів».

Повсякденність — світ людський і практичний. Його життєвий простір створюється навколо самої людини. Повсякденна картина світу не охоплює позалюдський космос як простір, де об’єктивно розташовується Земля. Космічний простір значущий у повсякденному житті людини тільки тоді, коли корисний: якщо від положення зірок залежать розливи Нілу, то неодмінно виникають астрономія й астрологія, призначені для земної практичної мети. Місяць потрібний, щоб світити закоханим та освітлювати шлях у темряві. Навіть мовні просторові характеристики ландшафту несуть на собі висловлену антропоцентричність: підніжжя гір, гірський хребет, гирло річки та ін. Люди живуть у світі, де кожен існує лише остільки, оскільки існує не фізично, а соціально. Тільки суспільне визнання якої-небудь приналежності або якої-небудь потреби перетворює людину в громадянина і правоносія. У повсякденному світі — у світі повсякденності — йде процес самореалізації особи у всіляких сферах діяльності.

463

І людина, живучи повсякденним життям, постійно в різних ситуаціях і обставинах шукає і знаходить вже стійкі норми, методи, способи поведінки, найкоротший шлях, що веде до бажаної мети. Причому мета буває найрізноманітнішою.

Визначаючи універсальність повсякденної свідомості кожного індивіда, слід відзначити, що повсякденна свідомість, до якої причетний кожен — хай він академік або двірник,— проникаючий, конститутивний момент повсякденного світу (приписування знань і змісту — власна і пряма функція свідомості). Повсякденна свідомість характеризується специфічними рисами, безпосередньо знайомими кожному, і ці риси різко відрізняються від тих, які наука пред’являє як раціональні еталони. Повсякденна свідомість, насамперед, включає безліч уявлень, прийнятих людиною на віру (якщо намагатися перевіряти кожне констатуюче або керуюче уявлення, з яким зустрічаємося в побуті та діяльності, то ніколи не зрушимось з місця). Найважливіші складові усвідомлення людиною реальності — загальні місця, очевидності. Так, реальність — це не тільки те, що є. Реальністю буває і те, що хочемо, щоб воно було. Реальністю стають і фантазії людини, спричинені силою своїх власних основ. Нічого не віщується і не угадується. Люди здатні визначати. Люди не випереджають, а прискорюють історію, ведучи її за собою, услід собі, а то й викликаючи на себе, коли стають її частиною. Мабуть, всяка суперечність здатна впливати на вісь подій реальності, даючи простір

івигадці, і фантазії, і факту.

Єзакон абсурдності. Будь-які пропозиції люди розуміють інакше, аніж той, хто їх вносить. Адже в житті нерідко буває: бачимо і схвалюємо краще, а виходить гірше. І якщо існує два або більше способів зробити будь-що, причому використання одного зі способів призводить до катастрофи, то хтось все ж обере саме цей, останній спосіб. Будь-яка неприємність, халепа, що здатна статися,— трапляється. Це закон Мерфі. Знання про світ — набір типових конструкцій. Адже передумовою нормальної людської поведінки, органічного включення у визначений соціум є віра у певний порядок устрою світу, довіра до сформованих соціокультурних установок, рекомендацій, визнання поділу усіх фундаментальних допущень. Усе велике і відоме здатне дивувати собою і впливати на людей навіть після того, як його не стало. Життя підтверджує, що можуть бути піддані сумніву або запереченню істинність або справедливість якихось спочатку прийнятих поглядів. Навколо суб’єкта і будується повсякденна свідомість, і саме тим вона докорінно відмінна від науково-теоретичного пі-

464

знання, що бажає мати уявлення про об’єкт пізнання і взагалі розглянути будь-яке явище дійсності як об’єкт. Найцінніша риса людини — вміння викликати в людей ентузіазм і розвивати те, що є кращим, раціональним у людині за допомогою заохочення та визнання її гідності. Ніщо інше так сильно не б’є по честолюбству людини, як критика оточуючих.

Людська база методу піднесення — поступове відчуття всіма без винятку людьми їхньої неповноцінності. Що тут зробиш? Такі є люди. Від народження до смерті. І треба з цим миритися, рахуватися. Людина має потребу в суспільному визнанні. Помітьте, не в особистому, а суспільному. Але саме такий елемент особливості людської натури і є найголовнішим у житті людини. Iсторія буяє безліччю прикладів того, як навіть відомі люди прагнули до знаходження усвідомлення власної значущості. Джордж Вашингтон хотів, щоб його називали «Ваша світлість президент Сполучених Штатів», а Христофор Колумб клопотався про титул «адмірала океану і віце-короля Iндії». Катерина IІ не бажала розкривати листів, на яких було відсутнє: «Її імператорській величності». Місіс Лінкольн як тигриця накинулася в Білому домі на місіс Грант із лементом: «Як ви смієте сідати в моїй присутності без мого запрошення!» Людину на троні грає не вона, а оточуючі її люди, які показують їй, що бачать і її, і трон, і демонструють їй своє бажання, щоб сидів на троні не хтось там, а саме вона: єдина, заслужена. Найнеправдивіше на Землі, мабуть, правда: усі знають її, й усі не впевнені, що нею володіють.

Повсякденна свідомість складається не тільки з компонентів знання, але й пронизана звичайними уявленнями повсякденного світу — світу переживань. Переживання — істотний компонент повсякденного життя, емоційно забарвлений стан внутрішнього світу людини. Люди в переживанні злиті з пережитим. Переживання виникає без усунення, без дистанції. Соціальні, політичні, економічні, духовні дії викликають приємний або неприємний стан людини, те або інше почуття. Переживання виникають спонтанно (хоча викликаються і навмисно), і неможливо одночасно переживати і впливати на власні почуття, тому що відповідні дії роблять переживання предметом аналізу в минулому, за межами актуального моменту. За змістом переживання найрізноманітніші: позитивні і негативні, короткочасні спалахи емоцій, настрою та ін. Форми переживань набувають і всі види ціннісних відносин.

Природно, життєвий світ, щоденність, повсякденна свідомість, світ переживань тощо не вичерпують уявлень про світ повсякденності. Для більш повного, всебічного обґрунтування ви-

465