мічних або моральних принципів, релігійних та етнічних символів, але надають їм самостійного значення, вбачають у них вищий зміст і нерідко готові відстоювати їх за будь-яку ціну. Навіть і тоді, коли інструментальна роль звичних регуляторів вичерпана, вони можуть ще деякий час за інерцією зберігати свій колишній престиж у суспільній свідомості, підживлюючи її консервативні моменти. Для сучасного суспільства України характерні численні маргінальні прошарки; до того ж ситуація посилюється значною територіальною неоднорідністю населення. Додамо, що поведінка маргінальних прошарків вже не вписується в рамки колишньої системи соціального регулювання і ще не вписується в рамки нової системи. Такі люди живуть одночасно в двох світах, не будучи повністю адаптованими до жодного з них. Iнтеграція особи такої людини ускладнена, її свідомість роздвоєна, людина легко губить орієнтири, стає зручним об’єктом політичного маніпулювання, звертає на шлях асоціальної поведінки, вдається до агресивності або апатії.

2. ВЗАЄМОДІЯ МІЖ СУСПІЛЬСТВОМ, ОСОБОЮ ТА ВИХОВАННЯМ

Учення про цінності в соціології виховання

Соціологія вивчає людину як носія суспільних відносин і соціальних функцій, прав і обов’язків. Без соціологічного підходу неможливо розкрити складний механізм соціального визначення людської свідомості і поведінки, що реалізуються в процесі соціалізації особи. Дослідження функціональних зв’язків людини з різними сферами соціального життя — необхідна передумова для розкриття та з’ясування об’єктивних факторів і механізмів духовного світу особи, що допомагає регулювати вплив середовища, звужуючи певною мірою стихійну соціалізуючу дію і розширюючи зону соціальних діянь особи. Соціологія впливає на процес виховання переважно зовні, проте соціологічні знання можуть і мають функціонувати в контексті виховного процесу. Виховний же процес носить схоластичний характер, тобто значна частина причин і факторів, що впливають на кінцеві результати виховання, не піддаються ефективному контролю або просто залишаються невідомими. Сучасна теорія виховання надає великого значення вченню про цінності — основні і часткові, тобто цінності, що

729

стають предметом аксіологічних та деонтологічних досліджень, які ведуться в сфері соціології.

Аксіологія — вчення про цінності, деонтологія — особливий вид духовних явищ; обидві не є самостійними науковими галузями знань, а становлять суміжні проблемні галузі наукового знання, що допомагають перекладати загальні теорії на мову конкретніших понять. Специфічне значення ціннісної сфери в різних її формах — політичній, моральній, релігійній, правовій — для нормального функціонування суспільного організму зумовлює необхідність розглядати її з ширших позицій соціології, теорії культури і соціального управління. Ці багатоаспектні й одночасно цілісні теоретичні напрями виникають на базі об’єктивної потреби розглядати ціннісні та значущі явища в межах усього суспільства, а не лише в окремих його сферах. Якщо в аксіологічній галузі на перший план виступають взаємини «цінність—ціни- тель», які знаходять відображення в оцінювальному акті, то в деонтологічній сфері найважливішого значення набувають взаємини між нормою (вимогою) та виконавцем. Оскільки соціальна норма відображає потреби, інтерес та волю суспільства у формі синтезованих вимог і зобов’язань, адресованих до особи, то головним питанням деонтології є взаємини між особою і суспільством. Ця теорія, насамперед, досліджує, з’ясовує і обґрунтовує лише ті соціальні стосунки між особою та суспільством, що мають значущий характер, тобто вимагають від особи способу життя, відповідного до потреб та інтересів суспільства. Деонтологічну сферу можна було б уявити як складну мережу взаємних вимог та обов’язків особи і суспільства, суспільства і колективу, колективу і особи. Деонтологічні цінності — особливий вид духовних явищ, що задовольняють потреби суспільства в регулюванні соціальних стосунків та вчинків людей, мають виняткове значення для створення і стабілізації соціального порядку. Виховний аспект деонтологічних цінностей пов’язаний з механізмом перетворення суспільних вимог у свідомість і поведінку особи.

Соціальна програма виховання особи

У найзагальнішому вигляді виховання можна визначити як триєдиний процес взаємодій впливу суспільного середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних та інших дій і соціальної активності самої особи. Особа — це складна система, яка здатна сприймати зовнішні дії, знаходити у них певну інформацію і творчо ставитися до зовнішнього світу відповідно змісту

730

соціальних програм. Така програма відображає можливі зміни системи в майбутньому, що визначається її структурою і сприйнятливістю до різних зовнішніх впливів. Соціальна програма, як і будь-яка інша, акумулює соціальний досвід поколінь, різні типи впливів середовища. Її специфічною функцією є зміна особи в будь-якому напрямі. І те особливе значення, яке індивіди одержують всередині суспільства, зрештою визначається їх місцем і середовищем в багатоманітній системі відносин, що виникають у виробництві, суспільній праці. Всі особливі ролі і гідність, що відрізняють одного індивіда від інших, по суті, вважають суспільними відносинами. Такими є: доблесть, розум, багатство, талант тощо. Кожна з таких якостей становить щось суттєве лише тоді, коли реалізується як відносини індивіда з іншими людьми (ставлення до їх потреб, сподівань, способів і методів діяльності). Заберіть індивіда із суспільства, і всі його особисті властивості й гідність виявляться такою ж фікцією, як купівельна здатність грошей, не забезпечених реальними товарами. Звідси стає зрозумілою важлива характеристика людини, що її сформулював Карл Маркс, вказавши, що «суть людини не є абстракт, властивий окремому індивіду». У своїй діяльності людина є «сукупність усіх суспільних відносин». Для визначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне успадкування, в зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства.

Соціальне успадкування забезпечує передачу і засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь та елементи заперечення негативної частини цивілізаційного досвіду. Без цього неможливий розвиток і вдосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Проте не слід оцінювати соціальне успадкування лише через ретроспективні параметри. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і теперішнього досвіду, але й перспективних потреб і мети. Це — прогностична модель майбутнього становища особи.

За соціальною програмою будується система освіти в середній та вищій школі. Щоправда, в сучасних умовах система навчання потребує глибоких змін у змісті, формах і методах. У особи, яка формується, виховують не лише репродуктивне ставлення до соціального досвіду, не лише виконавські якості, але й здібності до адаптації та евристичного, тобто задовільного, пошуку. У соціології, коли йдеться про процес становлення та розвитку особи, насамперед мається на увазі процес розуміння індивідом, що володіє певними задатками та здібностями, суспільних відно-

731

син та перетворення його суспільних функцій у вільну самодіяльність. Iншими словами, акцентуючи увагу на механізмах розвитку особи, соціологія виховання вбачає у розвитку особи процес поступових, внутрішньо обумовлених якісних змін її суті, тобто тієї системи соціальних зв’язків, що характеризує її як особистість і реалізується в діяльності. До того ж, слід відзначити, якщо зовнішній вплив з боку суспільства не викликає змін рівня діяльності особи, то її розвиток не відбувається. Зовнішні дії соціального оточення поступово готують внутрішню зумовленість змін якісного стану життєдіяльності людини.

У становленні та розвитку особи соціологія відзначає три основні етапи. На самому початку життєвого шляху індивід повністю підпорядкований впливу соціального оточення: привласнює системи цінностей, норми і стандарти, зразки поведінки, що притаманні даному суспільству. Мета його діяльності має переважно пошуковий характер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи крізь призму індивідуальних особливостей, поступово створює соціально-психологічну структуру особи. Iндивід досягає нового, якісного рівня розвитку, стає суб’єктом саморозвитку, тому що виникає потреба визначити своє місце і роль в суспільній життєдіяльності, мету та зміст власного існування. Логічним завершенням етапу є поступове перетворення особи в цілісність, тобто в людину з остаточно сформованою суттю. Людина стає суб’єктом соціальних змін, намагається орієнтувати соціальне оточення на встановлення наміченої нею мети діяльності. Отже, виховання особи здійснюється через розуміння нею суспільних відносин, і тоді особа стає суб’єктом удосконалення соціального середовища. Оскільки зв’язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної суспільної діяльності індивіда, то під прогресивним розвитком особи слід розуміти процес внутрішньо зумовлених якісних змін її суті в ході становлення особи як суб’єкта цілеспрямованої діяльності, зорієнтованої на прогрес соціальної системи.

Потреби та інтереси відображення суспільних відносин

Соціальна сфера — це певна єдність визначених вимог, які суспільство пред’являє людям, та відповідь кожного члена суспільства на вимоги у формі вчинків, реальної поведінки. Проте справжню природу соціальної сфери неможливо зрозуміти, якщо досліджується лише нормативне втілення соціальних вимог і індивідуальні способи їх усвідомлення. Такий підхід поза полем

732

соціальної діяльності людей залишає без уваги ті спонукальні сили, над якими надбудовуються відповідні прагнення, бажання, мотиви, що є безпосередніми пружинами дій та вчинків людей. Необхідність постійного вдосконалення всієї системи виховання пов’язана з точнішим врахуванням і розумінням не тільки соціальних умов становлення і розвитку особи, але й з виявленням її внутрішніх спонук, основу яких становлять різноманітні потреби та інтереси.

Створення атмосфери творчості і пошуку нового, ініціативи і громадянської відповідальності членів суспільства за ефективність і якість роботи та діяльності багато в чому визначається факторами соціально-психологічними. Адже відомо, що об’єктивні умови, створюючи ті чи інші труднощі та суперечності, знаходять відбиток у мотивах, інтересах та потребах. При правильному співвідношенні суспільних та особистих інтересів, при своєчасному, принциповому вирішенні назрілих конфліктних ситуацій в суспільстві створюються реальні можливості для оперативного знищення антиподів моралі. Всебічний розвиток ототожнюється з процесом оволодіння різноманітною інформацією, підвищенням освітнього і культурного рівня особи. Зрозуміло, це суттєвий бік розвитку людини, але він не вичерпує її суті. Цілісність особи передбачає: єдину соціальну основу для всебічного прояву і розвитку особи, її життєдіяльність у суспільстві, ліквідацію розриву між свідомістю і поведінкою особи. Цілісність особи, взаємозв’язок і єдність її якостей і властивостей, формується та проявляється в системі діяльності й суспільних відносин.

Система суспільного виховання передбачає цілеспрямований вплив на психологію людей, що має на меті гармонійне формулювання всіх компонентів їх свідомості, певні соціальнопсихологічні якості і властивості, що реалізуються через вчинки і дії особи та в її соціальній поведінці. Таке виховання має на меті не «книжкове засвоєння» принципів і норм, а реалізацію їх в усіх видах діяльності особи. Адже не можна досягти результату у вихованні, якщо йти шляхом «чистої словесності». Важливим виховним принципом є постановка людини в об’єктивні відносини відповідної залежності, що спонукали б її вибирати правильну форму поведінки і блокували б небажану, стимулювали б соціа- льно-корисну спрямованість діяльності особи. Свідомість особи, розуміння нею навколишнього природного, соціального світу, свого місця в ньому формується під впливом двох відносно різних потоків інформації: один з них іде від соціальних умов, реальних відносин людини, другий — від засвоєних у процесі на-

733

вчання і виховання знань, норм, вимог, принципів і ідеалів, властивих суспільній свідомості, і становить сукупний, теоретично узагальнений і осмислений досвід суспільства.

Переконаність особи формується в результаті співвідносин засвоюваних нею знань з безпосередніми спостереженнями і практикою соціальних відносин. Якщо у змісті й соціальній спрямованості інформації, яку одержує особа з різних джерел, відсутні суперечності, невідповідності, якщо вони підкріплюють одне одного, то результатом є цільність, гармонійність свідомості особи. Незбігання, суперечливість у змісті інформації породжує конфлікти між особою і суспільством, суперечливість же її позицій призводить до роздвоєності її свідомості. Саме знання суперечностей, що призводять до конфліктів, допомагає знайти найраціональніші шляхи і методи оперативного вирішення їх, і тим самим попередити відхилення від норм моральності.

По-перше, є суперечності пошуку, коли протистоять новаторство і консерватизм, по-друге, суперечності групових інтересів, коли люди відстоюють тільки інтереси своєї групи й ігнорують або недооцінюють спільні інтереси, що часто породжують відомчість, корупцію, місництво тощо; по-третє, суперечності, пов’язані з особистими егоїстичними прагненнями, коли користь, кар’єризм відтісняють усі інші мотиви; по-четверте, суперечності, пов’язані із впровадженням нової техніки, технології нових виробництв тощо, несумісність характерів і т. д. Щоб попередити наростаючий соціальний конфлікт, важливо знати індивідуальні особливості людей, їх інтереси, мотиви, ін. Дисгармонія особи, розрив між словами і ділом, між свідомістю і поведінкою, між думкою і дією є, насамперед, продуктом тих суспільних умов, де знання, отримані людьми і засвоювані ними через систему суспільного виховання та навчання, суперечать за своєю суттю безпосередній практиці життя. Позитивний виховний вплив на особу, яка відхиляється від вимог моралі, багато в чому залежить від врахування закономірностей соціально-психологічного ставлення індивіда до явищ дійсності.

У поділі: суспільні потреби й інтереси та індивідуальні потреби й інтереси, увага зосереджується на індивідуальних. У соціології пріоритет віддається суспільним інтересам і потребам. Суспільні потреби — зовсім не проста сума індивідуальних потреб, так само, як проста сума індивідуальної свідомості не створює суспільної свідомості. Суспільні потреби відображають, поперше, потреби суспільства або певної суспільної соціальної спільності у специфічній системі регуляції людських відносин, в

734

особливому типі їх оцінок, і, по-друге, потреби індивіда за певної поведінки. У співвідношенні суспільних та індивідуальних потреб мають вирішальне значення суспільні потреби, які виконують на всіх етапах історії людства дві основні функції: потребу в регуляції спільної діяльності і потребу в спілкуванні людей. Саме суспільні потреби характеризуються універсальністю охоплення усіх без винятку сторін соціальної дійсності і здатністю задовольняти різноманітні вимоги суспільства.

Тісний зв’язок між потребами індивіда і суспільства визначається тим, що індивід не спроможний задовольнити свої вимоги поза суспільним виробництвом та соціальними формами життя. В суспільстві виникає особлива, складна й розгалужена, постійно діюча система потреб, а для їх задоволення — не менш складна, що вимагає постійного вдосконалення, система суспільної діяльності.

Суспільна діяльність складає дії, що здійснюються індивідами. При сучасному розподілі праці кожна така дія безпосередньо не пов’язана з задоволенням будь-якої матеріальної потреби людини. Тому й суспільні потреби лише опосередкованими шляхами стають для індивіда його власними потребами. Суспільні потреби не передаються генетично, а розуміються індивідом у процесі його життєдіяльності разом з усім історичним досвідом, тому входження суспільних потреб в індивідуальні — неодмінна сторона процесу перетворення «кандидата в людину» (так називає французький психолог Анрі П’єрон немовля) в «дійсного члена» роду людського. Ступінь такого входження — один з найважливіших показників рівня розвитку особи. Але далеко не всі суспільні потреби стають індивідуальними. Поряд з потребами суспільства існують потреби нації, етносу, професійної або вікової групи та ін. Вони можуть поєднуватися і суперечити одна одній. Чужими для індивіда можуть виявитись і об’єктивно важливі потреби соціальної групи, суспільства. Можливість такого відчуження закладена в опосередкованому характері зв’язків між потребами індивіда і його діями, що включені в систему суспільної життєдіяльності. Iндивідуальні потреби виявляються нерідко в цілковитій опозиції до суспільних, а участь у задоволенні суспільних потреб надається індивіду лише обтяжливим засобом задоволення його власних потреб. Всьому протистоїть історична необхідність, бо суспільство не може розвиватись без активних, творчих, самовідданих дій людей, спрямованих на задоволення корінних потреб суспільного розвитку. Такі дії неможливі без органічної трансформації суспільних потреб в особисті.

Стосунки між людьми з приводу задоволення їх потреб складають зміст соціального інтересу. Об’єктивна природа суспіль-

735

них відносин зумовлює відповідно об’єктивну природу соціаль-

ного інтересу. Соціальний інтерес складається незалежно від свідомості людей — його зміст задано соціально-економічним станом в існуючій соціальній системі. Особисті інтереси вира-

жають суто індивідуальний стан індивіда в системі соціальних відносин, відображають суспільні умови життя людини, а тому виступають як суспільні інтереси. Між потребами та інтересами існує прямий взаємозв’язок, зумовлений тим, що ці два явища мають багато спільного. І потреби й інтереси є специфічним видом стосунків особи з соціальним середовищем. Основу їх виникнення створює матеріальне і духовне виробництво.

Соціальна роль потреб і інтересів, матеріального і духовного виробництва складається, насамперед, з того, що вони «працюють» в системі механізмів виховання і формування особи. Забезпечення чіткого та стійкого зв’язку особи з соціальними потребами та інтересами, закріплення і посилення потреб та інтересів є найголовнішим завданням виховання. Місце і роль інтересів в соціальному механізмі виховання особи обумовлені тим, що інтереси не тільки поєднують членів суспільства, але одночасно виступають і формою реалізації існуючих у суспільстві об’єктивних законів. Саме люди є творцями історії, які виступають і акторами, і авторами своєї всесвітньо-історичної драми. А виходять вони з потреб та інтересів, визначених умовами, труднощами та суперечностями їх власного життя.

Визначальна роль соціальних інтересів у вихованні та формуванні особи полягає в тому, що соціальні інтереси виступають безпосередньою основою для стимулювання виробничої діяльності та соціальної активності людей. Розуміння індивідом своєї соціальної суті, а, отже, і формування відповідних особистих якостей, відбувається в процесі і на основі його участі в життєдіяльності суспільства, певної соціальної спільності. І чим активніше соціальне життя людини, тим скоріше дозріває і інтенсивніше розвивається особа. І тут виховання покликано вирішувати дуже складне завдання — сприяти появі у самої людини потреби в розвитку, в самовдосконаленні. Соціальні якості кожної особи виявляються результативною сукупністю не всіх суспільних відносин взагалі, а лише тих сторін та елементів, що стосуються людських інтересів. Вся сукупність людських інтересів немовби підлягає цензурі особистих інтересів, просіюється та відбирається ними, а, отже, загальний світ зв’язків звужується. Проте на рівні окремої особи соціальні зв’язки і відносини не тільки не спрощуються, а навіть стають складнішими та суперечливішими.

736

Адже кожна особа виступає носієм найрізноманітніших інтересів: суспільних, національних, колективних, сімейних, економічних, політичних, духовних та ін. Ось чому соціальні якості людини, її внутрішній духовний світ формуються під впливом дуже складного динамічного, суперечливого, інколи зовсім непередбачуваного сплетіння різноманітних інтересів, нашарування їх одних на інші або їх конфронтації.

Усвідомлення інтересів, їх всебічне врахування та розумне використання — необхідна передумова успішної організації виховного процесу. Iнтересами безпосередньо визначається багато соціальних якостей особи, в тому числі здібності, потреби, внутрішній духовний світ. Під їх впливом у особи виникає складна ієрархія духовних спонук: прагнень, мотивів, свідома зацікавленість у певних вчинках. Iнтереси вирішально визначають соціальну спрямованість особи. Iндивід, власне кажучи, тільки тоді й стає особою, коли володіє досвідом соціального життя, визначає особисту позицію в суспільному житті. Питання про співвідношення особистих і суспільних інтересів безпосередньо пов’язане з проблемою особистої свободи людини, тому що людина в найбільш суттєвому своєму виявленні є не що інше, як констатація суперечностей між потребами та інтересами індивіда і потребами та інтересами соціуму. В такому розумінні свобода людини виявляється залежною, з одного боку, від соціально-економічного ладу, а з іншого — від системи виховання і ступеня вихованості особи, її універсальності. До того ж поняття універсальності може бути інтерпретоване і як найбільш повне подолання професійної обмеженості, як вихід людських потреб та інтересів за межі того кола, яке окреслено необхідністю підтримки та відтворення власного існування в широкому світі культурних цінностей. На основі спілкування з цими цінностями відбувається подальше піднесення потреб та розширення інтересів, утворюються нові «канали зв’язку» між духовним світом людини і культурою, як сукупної духовної діяльності нації, суспільства, людства.

Характеризуючи процеси формування прогресивних раціональних людських якостей в сучасному демократичному суспільстві, варто відзначити, що людство накопичило величезне духовне багатство, склалась гуманна система моральних норм і суспільних цінностей. Відбуваються зміни і в соціальній психології людей, встановлюються зв’язки між людьми в процесі праці, складається довір’я та ін. І все ж у процесі демократизації суспільства, формуванні ринкових відносин в економіці нерідко зустрічаємося з проявами егоїзму, користолюбства, споживацького

737

ставлення до життя. Одним з небезпечних явищ в житті є егоїзм.

Егоїзм— індивідуальна ознака людини, яка проявляється порізному, має неоднозначний соціальний зміст у ставленні до різноманітних соціальних цінностей. Егоїзм виступає, насамперед,

як протиставлення особистих інтересів суспільним, як прагнення до споживацького, життєвого комфорту й особистого благополуччя за рахунок суспільства, за рахунок інших людей, соціальних спільностей та ін.

На жаль, ще чимало є недоліків у вихованні молоді. Багато відхилень від норм і звичаїв зароджуються в сім’ї або пов’язані з нею та викликані саме недоліками сімейного виховання. Зайнятість батьків, малодітність, усунення дітей від домашньої праці і серйозних життєвих проблем часто стають тим фактором, що сприяє розвитку непристойних схильностей і вчинків. На психології і вчинках дітей негативно відбиваються розходження між словами і ділами батьків, родичів, дорослих. Важко чекати, що у підлітка сформується моральна стійкість, здорові звички, коли той, хто виховує, проголошуючи ті чи інші «істини», насправді поводяться всупереч їм. Ще майже дві третини школярів не помічають суттєвих розходжень між тим, чому вчать їх батьки, близькі родичі або вчителі, і тим, як у повсякденному житті поводяться вони самі. Несприятливо впливає на виховання підростаючого покоління сліпа батьківська любов і віра в безгрішність своїх дітей, прощення їм будь-яких непристойних вчинків. Культивування в деяких сім’ях принципів власної вигоди, на шкоду суспільним інтересам, безмежне потурання капризам підростаючої дитини (свідомо реалізуючи «педагогічні принципи», чи безмірної батьківської любові, чи сімейних суперечок або безвілля — не так важливо) — такі основні умови для формування суто індивідуалістичного, егоїстичного способу мислення, що межують зі злочинними.

Створюються своєрідні ножиці між сформованими домаганнями, претензіями, потребами, бажаннями індивіда і можливостями їх задоволення власною працею, коли він не вміє обмежувати свої потреби, не рахується з близькими й оточуючими його, коли може стати на шлях порушення суспільних норм. Такій поведінці дитини можуть сприяти й інші суперечності в сімейному вихованні. Деякі батьки опираються на такі «методи виховання», як окрик, лайка, побої. Внаслідок чого зростає відчуження дитини, особливо у підлітковому віці, з’являються озлобленість, образа, навіть агресивність, що стає ґрунтом для антигромадських вчинків. Виховання, засноване на матеріальному заохоченні, призводить до розвитку у підлітків і юнацтва споживацьких орієнта-

738