діяльності. Науково-практичне кредо реалістів полягає в тому, що право перебуває в постійному русі і створюється судом, що право є не самометою, а засобом досягнення соціальної мети або функцій. Відмінною особливістю позиції реалістів є відверте негативне ставлення до стабільності права і нормативності взагалі.

Отже, соціологія права в США і Європі мала позитивний вплив на подолання консерватизму в теорії і методах пізнання права, запропонувала засоби для надання судовим рішенням більшої передбачуваності й ціннісні методи винайденого, і прийняття судових рішень, дискредитувала правовий формалізм тощо.

2. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ДІЯ ПРАВА

Законодавча соціологія права

Соціальна державна і суспільна, громадська діяльність, у результаті якої створюються, підтримуюється і розвиваються система законодавчих актів та інших правових норм є правотворчістю. Пра-

вотворчість (законодавча) діяльність — складна сукупність різноманітних елементів: реалізація державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами.

Однією з основних функцій соціального управління є формування й реалізація загальнозначних правил поведінки. Правотворчість пов’язана з аналізом методів і способів формування правових норм, результатів процесу вироблення норм і правил, їх реалізації і ефективності дії правових норм. Велике значення в процесі правотворчості надається його суб’єктам. Участь особи і колективу в прийнятті рішень залежить від ряду умов, від ступеня офіційного визначення прав на участь у прийнятті рішень, від змісту самого рішення. Тому стимулюючим фактором є рішення, спрямовані на формування єдності інтересів особи й мети колективу, від ступеня заінтересованості людини в прийнятті й реалізації рішень, що морально й матеріальнозадовольняють ілюдину, іколектив.

Демократія, народовладдя означає, що влада не тільки належить народу, але й повністю здійснюється народом у різних формах і тим самим забезпечується реальна участь населення у реалізації державної влади, багатоманітних функцій управління. Є дві основні сфери участі народу у вирішенні державних справ: безпосередньо і через представників. Представницька демократія означає рішення виборними представниками найважливіших державних і суспільних справ: Конституція України і прийняті на

497

її основі законодавчі акти визначають сферу діяльності представницьких органів влади так, щоб вони охопили основні питання державного, господарського та соціально-культурного будівництва. Забезпеченню пріоритету основ представницької демократії сприяють принципи державного життя: верховенство закону, право представницьких органів формувати органи управління і контролювати їх діяльність, забезпечення прямого впливу виборців на прийняття рішень тощо. Велике значення має і розвиток безпосередньої демократії, що відображають одну з особливостей народовладдя. Безпосередня демократія створює можливості формування думки з питань загального або місцевого характеру і бере участь у кожному з її формувань та реалізацій.

Специфіка правотворчої діяльності впливає і на соціальний механізм правотворчості. Механізм прояву у праві соціальноекономічних і політичних закономірностей дуже складний, а його результати далеко неоднозначні. Це обумовлено вірогідним характером явищ суспільного та економічного життя. Справедливо звертається увага на те, що норми громадянського права становлять лише юридичне відображення економічних умов суспільного життя, що вони, зважаючи на обставини, можуть відображати їх іноді добре, а іноді погано. Серед факторів, що відображають явища суспільного буття, особливе місце займає економічний: проявляються потреби та можливості розвитку економіки. Умови матеріального життя визначають не тільки виробництво, а й при- родно-географічне середовище, відтворення самої людини. Тому в системі факторів, що відображають явища суспільного буття, поряд з економічними варто враховувати екологічний, географічний і демографічний фактори. Екологічний фактор відображає збереження природних багатств і ступінь раціонального використання природних ресурсів. Географічний — особливості розташування країни. Ці фактори і є важливими для правотворчої діяльності. Дія соціально-економічних, природничих, географічних, демографічних факторів правової діяльності проявляється в земельному, водному, лісовому природоохоронному законодавстві. До важливих факторів правотворчої діяльності, в яких проявляються події і процеси духовного життя суспільства, належить полі- тико-правовий, соціально-економічний, культурний фактори таін.

Закон і суспільна думка

У системі комплексного соціологічного забезпечення законо-

творчоcті важливу роль відіграє суспільна думка. Складністю і

498

багатогранністю суспільної думки пояснюється той факт, що існує численне й різноманітне її визначення. Суспільна думка — своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якої-небудь соціальної спільності людей. Основою для виникнення суспільної думки часто є духовні процеси, спілкування. Теоретико-гносеологічні дослідження дали можливість установити співвідносини суспільної думки з різними формами суспільної свідомості, а в соціології суспільної думки доведено її дійсно практичний характер. Громадська думка на рівні побутової свідомості нерідко формується під впливом слухів, неадекватного розуміння частиною населення природних труднощів суспільного розвитку. Iнакше кажучи, буденний рівень масової свідомості в сучасних умовах містить значні елементи стихійності, ілюзорності. Тут нема нічого дивного, тому що стрімкий розвиток відкидає старі стереотипи й догми масової свідомості, в тому числі і в сфері політичних і правових відносин. Суспільна думка знаходить відображення у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється у схваленні або осудженні дій тих чи інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь соціальної спільності. Формується суспільна думка цілеспрямованою діяльністю, впливом на маси різноманітних державних, суспільних органів і засобів масової інформації і стихійно на основі практичного життєвого до-свіду, традицій, звичаїв, моралі та інше.

У сучасних умовах в Україні формується і функціонує різноманітна громадська думка. Плюралізм суспільної думки має об’єктивні передумови. Їх варто шукати в різноманітних відмінностях екологічного, соціального і культурного характеру, а також у тих відмінностях між людьми, які обумовлюються природними соціально-демографічними факторами (відмінності статі, віку, сімейного становища та інше). Особливе соціальне становище знаходиться в основі визначальних відмінностей між соціальними спільностями, верствами, прошарками тощо. Звідси специфічний інтерес в осіб певної соціальної спільності, яка тим самим виступає як соціальний суб’єкт. Близькість інтересів соціальних суб’єктів визначається спільним принципом їх виділення — характером поділу праці. Зрушення ж у соціальному характері поділу праці відбиваються на ступені диференційності соціальної структури, впливають на соціальний інтерес, а також на активність соціальних суб’єктів.

Отже, існування в Україні на сучасному етапі специфічних інтересів у різних соціальних спільностей обумовлює відмінність

499

оцінок тих чи інших явищ і фактів суспільного життя, породжує неоднозначність і різнохарактерність суспільної думки. Можуть проводитися також і спеціальні опитування громадської думки, спрямовані на виявлення ставлення громадян до тих або інших ідей і положень концепцій соціології права. Та було б неправильно перебільшувати, а тим більше абсолютизувати (як це іноді робиться) значення оці-нок або результатів опитів суспільної, громадської думки з приводу концепції права. Науці добре відомо, що громадська думка далеко не завжди може досить компетентно з’ясувати складні проблеми соціального життя. Ще Георг Гегель влучно зауважив, що в громадській думці все фальшиве й істинне, але знайти в ній істинне є справою великої людини. Та громадська думка в силу своєї оцінкової природи завжди несе в собі певну оцінку того чи іншого соціального явища, що становить предмет обговорення громадської думки.

У сучасних умовах нестабільного соціально-політичного життя особливо проявляються суперечності між інтересами різних со ціальних спільностей, верств, груп. Через певну нерозвинутість соціологічних досліджень часто відсутні емпіричні дані, що характеризують зміст і інтенсивність розбіжностей. Та це не досить суттєва для нормотворчості й законотворчості проблема. Можна дещо поповнити в процесі діяльності законодавчих органів. Нерідко ж буває, що і виявлена громадська думка суперечлива, не відповідає науковим уявленням про події, соціальні явища тощо. В таких випадках легко піддатися спокусі вважати громадську думку некомпетентною, сфальсифікованою ідеологічними догмами, примітивними стереотипами побутового мислення та інше. Проте, якщо за суперечностями можна виявити й реальні колізії інтересів людей, то можна виявити в громадській думці ту істину, яка потрібна для законодавчих актів, формування законодавчих норм тощо. В межах соціологічного забезпечення законо-

творчості важливо здійснювати експертизу досліджень громад-

ської думки. Створення постійно діючої наукової експертизи результатів соціологічних досліджень громадської думки сприятиме раціональній законотворчості. І хоча проблема інтересів досить глибоко розроблена в межах загальної теорії права, все ж ще не одержала належного вирішення й розвитку з позицій конкрет-

ної соціології права. Для правотворчості найбільше значення має той аспект соціології інтересів, що пересікається з предметною галуззю соціології нормотворення. Адже для законодавців важ-

ливий, насамперед, нормотворчий інтерес, що є результатом погодженості інтересів різних учасників суспільних відносин.

500

Соціальні функції права

Роль права в системі суспільних відносин, конкретні функції права та його норм, механізми дії права, особливості осіб учасників правових відносин і правова культура — ось ті вихідні позиції, що характеризують обумовленість вивчення соціальної дії права. Правова система, що існує в будь-якому державноорганізованому суспільстві, ставить за мету підтримку і захист соціально-політичного й економічного ладу, волі та інтересів різних соціальних спільностей — класів, верств, прошарків, створення і підтримку правопорядку. Починаючи з 80-х років ХХ ст.,

в Україні дедалі більше не тільки констатувалося визнання важливості, а й наполегливо підкреслювалася необхідність для розвитку суспільства захисту прав особи, стабільності, порядку й організованості, реалізації перспектив соціального та економічного розвитку. Підкреслювалося, що правова система має поєднувати соціальну цінність та ефективність на рівні правової норми й рівні правової системи. Соціальна ефективність правової системи визнавалася її реалізованою цінністю, тобто станом правової законності, рівнем соціальної активності особи, діяльності соціальних спільностей, суспільства. Визнання важливості й соціальної цінності права викликало необхідність визначення функцій пра-

вової системи. Досить часто право характеризується тільки як форма державної діяльності, що принижує соціальну цінність права і його роль у житті суспільства. Адже право з його специфічними властивостями впливає на поведінку людей (нормативність, обов’язковість, певну визначеність рекомендацій), прямо і безпосередньо впливає на різні сфери діяльності людини, сприяє досягненню соціально корисної мети, що можна мати саме в результаті нормативно-правового регулювання. До того ж право здійснює роль організуючого фактора у ставленні до громадян і до самої держави. Це випливає з провідного принципу правової держави: взаємної відповідальності держави і громадянина. От-

же, право тісно пов’язане з державою, є соціальною цінністю і здійснює самостійні функції в суспільстві.

Визначаючи соціальні функції права, варто виходити з того, що, по-перше, право надбудовне явище й визначене матеріальними умовами життя суспільства і соціальні функції обумовлені саме системою суспільних відносин; по-друге, право — продукт свідомої діяльності людей, спрямований на забезпечення й охорону особи, соціальних спільностей, досягнення спільної мети соціального розвитку, а правове регулювання суспільних відно-

501

син так або інакше пов’язане з реалізацією завдань, що їх ставить перед суспільним життям історичний розвиток; по-третє, право є одним з елементів соціальної системи, яка впливає на всі її складові елементи. Соціальні ж функції права об’єднані єдиною системою соціального управління в нерозривному зв’язку з економічними, власне соціальними, політичними й ідеологічними факторами суспільного розвитку.

Основними функціями правової системи є інтегративна, регулятивна, комунікативна, охоронна. Провідною, основною і визначальною є функція інтеграції — згуртування соціальних спільностей, верств, прошарків та ін. Правова система взаємодіє із суміжними соціальними системами — економічною, політичною,

моральною тощо, спрямовує діяльність на досягнення основної мети— соціальної і національної згоди, забезпечення захисту інтересів людини, а тим самим, і суспільства. Правова система організує і стимулює поведінку й діяльність людей, згуртовує їх, сприяє утвердженню прогресивних загальнолюдських демократичних норм. Усі інші соціальні функції права є допоміжними, доповнюючими основну і провідну.

Отже, правова система служить інструментом інтеграції елементів політичної системи, зміцненню зв’язків між ними, є юри-

дичною основою діяльності громадських, суспільних об’єднань, функціонування трудових колективів, базою безпосередньої де-

мократії. Саме з таких позицій варто оцінювати соціальну значущість та ефективність правової форми, переваг того чи іншого методу регулювання комплексу суспільних відносин. Природно правова система може успішно реалізувати в суспільстві завдання і мету не лише зміцнення й закріплення панівного правопорядку, а й ефективно забезпечувати інші важливі завдання, зокрема, функції соціального згуртування і забезпечення контролю за поведінкою людей. Реальне наповнення соціальних функцій права суспіль-но-корисним змістом залежить від типу соціальноекономічної системи, від того, інтереси яких верств населення захищаються за допомогою права, яку мету переслідує у своїй внутрішньополітичній діяльності держава, її владні структури та органи, як захищає і відстоює інтереси та потреби особи.

Механізм соціальної дії права

Соціальний механізм права — це механізм взаємодії правових та інших соціальних факторів, що беруть участь у житті права на всіх етапах його функціонування. В механізмі правового регулю-

502

вання виділяють три основні моменти: юридичні норми, право-

відносини та акти реалізації прав і обов’язків. По суті це юриди-

чний механізм дії права. Якщо ж вважати, що суб’єктивні права реалізуються не тільки в правовідносинах, але й у правових зв’язках, то в такому випадку юридичний механізм правового регулювання становить взаємозв’язок двох елементів: юридичних норм і правових зв’язків. Соціальний аспект механізму дії права передбачає дослідження, насамперед, соціальних обставин, що перебувають поза самим механізмом, але так або інакше його визначають, механізмів, на які покликаний зворотно впливати, а також соціальних факторів і процесів, які включені в сам меха-

нізм дії права. Сам же механізм дії права має певну структуру: управляючі соціальні системи (механізм державного та соціального управління, норми права); соціальні фактори (соціальноекономічні, політичні, соціально-демографічні, ситуаційні); системи передачі (інформаційні, нормативно-ціннісні, соціальнопсихологічні); регулюючі соціальні системи і, — як результат,— правомірна і соціально активна поведінка.

Уреалізації соціальної дії права важливе значення мають форми правового впливу дії, засоби правового впливу, стадії соціальної дії права. Правове регулювання суспільних відносин шляхом надання прав і покладення обов’язків на суб’єктів є найбільш специфічною формою правового впливу. Соціологія права вбачає за суб’єктами права конкретних осіб, які мають відповідний психологічний статус. Це психологічний вплив права. Результатом психологічного впливу права стає формування способу права, тобто «узагальненої, емоційно забарвленої форми відображення правової дійсності у вигляді комплексу уявлень про закони, методи їх реалізації в життя і про органи юстиції». Спосіб права— це, по суті, своєрідний згусток правосвідомості, її конкретність. Зрозуміло, на формування способу права впливають закони, діяльність правоохоронних органів та інше. Отже, безпосередньо спосіб права формується саме під впливом самих законів і практики їх реалізації. Але, з одного боку, закони, якщо вони є втіленням права, а не свавілля, мають бути згустком, відображенням об’єктивних правових потреб суспільства, а з іншого,— діяльність щодо застосування законів не може не випробовувати на собі вплив найрізноманітнихнеправових, алепов’язанихізправом, факторів.

Правова соціалізація особи

Соціалізація — процес безперервний, що залежить не тільки від форм зв’язків людини з соціальним середовищем, але й від

503

ступеня зрілості суспільства. Соціалізація включає, з одного боку, цілеспрямований вплив соціальних умов різних соціальних інститутів на людину з метою залучення її до системи понять, оцінок, уявлень, соціальних норм та інших цінностей культури, прийнятих у суспільстві, з іншого — соціальну діяльність самої людини в процесі соціалізації, становлення особи. Людина, яка діє в соціальному середовищі, змінює, вдосконалює її і одночасно змінює власну суть, формує в себе нові якості та властивості. Правова соціалізація становить необхідну й важливу частину загальної соціалізації. Специфічність правової соціалізації полягає в специфічному прояві її загальних законів у сфері формування й розвитку індивідуальної політичної і правової свідомості, правової культури. Правова соціалізація означає дедалі повніше усвідомлення людиною, громадянином своєї соціальної ролі, місця в соціальній структурі суспільства, формування самосвідомості представника класу, члена певної соціальної спільності, дедалі ширше включення в соціально-правові відносини, наповнення їх особистісним змістом. Цей процес триває безперервно протягом свідомого життя людини.

В умовах демократичного режиму основний зміст та особливість соціалізації індивіда полягає в залученні його до політичних і правових норм, цінностей, до політичної і правової культури і практики, до свідомої соціально-активної діяльності, яка є універсальним методом удосконалення соціального середовища й одночасно формування особи. Особа — соціальний продукт, залежить від розвинутості інших форм соціальної культури, від політичної і моральної зрілості соціальних спільностей, верств та інше. Внутрішня ціннісна нормативна система особи є продуктом індивідуального досвіду й колективних прагнень.

Особливості правової соціалізації — сувора конкретність,

спрямованість і визначеність у суспільстві, тобто в системі, що має свою власну історію і свою власну логіку культурного, соціального, політичного та економічного функціонування. Структуру владних відносин і роль авторитетів, тип державного ладу, форми належності до національної, соціальної спільності, правила і способи участі в справах суспільства визначає кожна держава. В державі діють історичні традиції і політичний режим, соці- ально-демографічні та економічні структури суспільства, законодавство, за допомогою якого формуються суспільні відносини і визначається соціальний і правовий статуси особи.

Могутнішими факторами, що обумовлюють процес правової і політичної соціалізації, виступають форма та історія взаємовід-

504

носин між суспільними установами і державою. Соціальні уявлення про форми належності до національної спільності, правила і способи участі в справах суспільства та інші явища суспільного життя формуються по-різному, залежно від того, який обсяг прав особи визнає суспільство. В будь-якому суспільстві є певний набір уявлень, позицій, цінностей, що поділяються більшістю населення. Та є й інші системи норм і цінностей, специфічні для кожної соціальної спільності. У процесі правової соціалізації виникають сприятливі можливості для спроб опору нормам, їх модифікації і навіть спростування. Отже, особа може перебувати в сфері тиску і нав’язування дуже суперечливих норм і цінностей.

Уся сукупність суспільних відносин, усі види і форми соціального спілкування не відбуваються поза предметно-практичною діяльністю індивідів. Суспільні відносини визначають організаційний зміст і діяльність, спосіб реалізації її соціалізуючих функ-

цій. Соціальна діяльність виступає як сила, що відтворює і змінює соціальне середовище, реальні суспільні відносини, зміст спілкування, зміст і статус соціальних ролей та інше, а разом створює і змінює структуру та зміст політичної і правової свідомості, поведінки, рівень політичної і правової культури особи.

Невід’ємною складовою частиною процесу соціалізації індивіда є політичне і правове виховання. Його мета — формування системи знань, переконань, мотивів і звичок соціально активної поведінки. Правове виховання здійснюється в різноманітних формах. Одержані знання допомагають індивіду формувати ціннісні орієнтації, соціальну настанову тощо, відіграють важливу роль в упорядкуванні свідомої діяльності особи, виступають віссю правової свідомості, істотно впливають на формування ставлення людини до різних політичних явищ, визначають її поведінку в сфері суспільства. Правове самовиховання передбачає засвоєння, розвиток, зміцнення певних принципів політики, права і моралі, цінностей, соціальних і правових норм поведінки для того, щоб вистояти проти будь-яких негативних зовнішніх впливів тощо.

Соціологія права займається, зокрема, проблемою соціальної цінності права, його престижу в суспільстві. Соціологія правової культури передбачає, по-перше, розробку теорії соціалізації особи й вивчення механізмів правової соціалізації, створення такої системи цінностей, що охоплює свідоме додержання правових норм. По-друге, дослідження громадської думки з питань виховання населення, насамперед, молоді, ставлення до злочинності та боротьби з нею. По-третє, дослідження правової свідомості особи, соціальних спільностей і її вплив на правову поведінку,

505