3. СОЦІАЛЬНО-ПОСЕЛЕНСЬКА СТРУКТУРА

Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура— одна з різновидностей соціальної структури суспільства.

Це обов’язковий компонент соціальної структури будь-якого суспільства. Соціально-поселенська структура мінлива і рухома по суті, яскраво свідчить про багатство ознак, за якими розглядають якісні характеристики й оцінки суспільства і, насамперед, рівень розвитку продуктивних сил, характер виробничих відносин, рівень загальної виробничої культури членів суспільства, можливі тенденції сучасного і перспективного, соціального і політичного розвитку, соціально-демографічні процеси і ступінь соціальної мобільності та ін.

Урбанізація — тенденція розвитку поселенської структури

Під впливом об’єктивних процесів поступово посилюється урбанізація, підвищується роль міст, зростає їх авторитет, а разом з тим і соціальна роль міського населення. Якщо на початку

ХХст. міста становили 10 % всіх населених пунктів, то в кінці

ХХст. — уже понад 60 %. У багатьох країнах світу міське населення чисельно переважає сільське.

Урбанізація (лат. urbanus — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Основний соціальний зміст урбанізації полягає в особливих міських відносинах, що охоплюють со- ціально-професійну і демографічну структуру населення, його спосіб життя, культуру, розміщення продуктивних сил, розселення. У масовій свідомості західного, а потім і східного суспільства урбанізація передбачає, що велике місто є відображенням машинної цивілізації. Та в соціології існує і протилежний напрям урбанізації, характерними рисами якого виступають протиставлення великого міста традиційній малій громаді (общині), критика міста як відображення майбутньої байдужості машинної цивілізації, розуміння урбанізації як порушення природного процесу розвитку та ін. Ознаки урбанізації: частка міського населення; густота і ступінь розміщення по країні мережі міст; чисельність і рівномірність розміщення великих міст; транспортна та інша доступність великих міст для решти населення, багатоманітність галузей народного господарства; доступність різноманітних видів трудової діяльності і дозвілля населення.

335

Iстотним стає процес урбанізації в умовах капіталістичних, ринкових виробничих відносин, що супроводжуються високим рівнем індустріалізації і зосередженням великих соціальних спільностей, верств населення в міських центрах. Процес урбанізації пов’язаний з певними історичними етапами у розвитку того або іншого суспільства, як результат вимог об’єктивних законів розвитку економіки, продуктивних сил, ступеня інтеграції суспільного виробництва. Капіталістичне виробництво створює матеріальні і духовні передумови для синтезу землеробського і промислового виробництва. Міста стають носіями революціонізуючої дії великої промисловості, наслідком якої є збільшення соціальних суперечностей. Урбанізація приводить до становлення і поширення нових, розвинутіших форм способу життя і соціальної організації, до прискорення розвитку основних соціальнокласових і групових можливостей, навіть до загострення суперечностей, що базуються на об’єктивних процесах удосконалення базових, а, отже, і соціально-політичних відносин. Урбанізація пов’язана з перетворенням середовища проживання людини, сфер її повсякденної життєдіяльності, методів задоволення потреб, поширенням типу побутової культури і дозвілля за прогресивними зразками, що виникають у великих містах. Разом з тим урбанізація може супроводжуватись відставанням розвитку соціальної сфери села, умов життя сільських трудівників.

У сучасних умовах демократизації України в межах політики економічних і соціальних реформ викликає сумнів та обставина, що створення фермерських господарств потребує найбільш передових соціально-культурних відносин. Адже зростання попиту на робочу силу в сільськогосподарському виробництві в процесі формування фермерських господарств призвело навпаки до зниження обов’язкового загальноосвітнього рівня (з 10—11 класів до 7—8 класів). Фермерські господарства ще не оволоділи достатньою кількістю високопродуктивної техніки, що потребує висококваліфікованих кадрів механізаторів, а обмежувались спеціалістами, які мали середню або неповну середню освіту.

Отже, в суспільстві, де реалізуються економічні і соціальні реформи, формуються ринкові відносини програми зближення або вирівнювання рівней розвитку міського і сільського населення, не враховують саме забезпечення найбільш прогресивних со- ціально-культурних відносин, а обмежуються досягненням найелементарнішої прагматичної мети: зробити доступною виробничу діяльність. І якщо фермеру, тобто сільському жителю, досить неповної середньої освіти, щоб забезпечити виробництво, то на-

336

віщо «обтяжувати» його більш широким загальноосвітнім кругозором. Мабуть, тут простежуються не просто суперечності між індустріальною і аграрною працею, але й суперечності між багатьма соціальними верствами, яким доступна та чи інша праця, що базується на різних рівнях розвитку і світогляду учасників суспільного виробництва, розподілу і перерозподілу суспільного продукту. Закриття сільських загальноосвітніх шкіл, де відсутня їх наповненість (у другій половині 90-х років в Україні закрито майже 1,5 тис. сільських шкіл з метою ощадливого використання бюджетних асигнувань), у майбутньому (через п’ять—десять років) призведе до ще більшого зниження загальноосвітнього рівня серед сільського населення, і для відновлення потрібно буде витрачати коштів у два рази більше, аніж тепер на їх утримання, а це завдасть значної шкоди народному господарству України. В результаті здійснюваних в Україні реформ відбувається глибокий процес розшарування серед населення і міст, і сіл. Iде поляризація працівників різної кваліфікації і належності до форм власності. Навіть найближча перспектива свідчить про те, що процес поляризації чітко поділяє людей за класовими і соціальними ознаками, коли не всім буде доступна (матеріально) освіта не лише вища, а й повна загальноосвітня. Новий Закон про освіту пристосований до процесу розвитку освіти в Україні, а точніше, не суперечить передбаченому політикою демократизації перспективному соціальному і культурному прогресу в суспільстві, котрий включає докорінне перетворення соціальної географії міст і великих населених пунктів, тобто оптимізацію соціального складу жителів різних регіонів, подолання економічних відмінностей не лише між сільськими і міськими територіями, але і всередині міст — між міськими районами.

Сучасним містам в Україні, способу життя їх мешканців властиві спільні ознаки: зайнятість населення переважно індустріальними формами праці, а звідси його соціально-професійна структура: відносно високопросторова, професійна і соціальна мобільність (переміщення); широкий вибір видів праці і дозвілля; значна відстань між житлом і місцем праці; переважання державного і кооперативного житлового фонду над приватним; зміна ролі особистого підсобного господарства (садово-городня ділянка); перетворення її в джерело засобів існування малозабезпечених, низькооплачуваних верств міського населення; великий обсяг необхідної для людини інформації, що веде до психологічних перевантажень і вимагає нових методів організації відпочинку; значний ступінь етнічної інтеграції і соціально-етнічні різновиди в сімейно-дружніх

337

зв’язках, що вимагають особливо чіткої програми реалізації націо- нально-етнічних інтересів у суспільстві; висока насиченість людських контактів, що обумовлюють анонімність і формальність спілкування, у зв’язку з чим падає роль сусідських зв’язків та ін. З високим рівнем концентрації промислового виробництва на наявній території просторовий аспект урбанізації відображений у вузькому освоєнні територій, тобто переважно шляхом інтенсивного розвитку розташованих на них міст.

Міграція населення — складний суспільний процес, пов’язаний з переміщенням населення в регіони постійного в соціальноекономічному житті суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства. Люди змінюють звичні для них місця проживання через ряд обставин, що змушують їх переселятися в інші міста, регіони, країни. Це, по-перше, виштовхування, яке пов’язане з незадовільними або тяжкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей пов’язане із серйозними соціальними потрясіннями, конфліктами тощо, економічними кризами, стихійними лихами тощо. По-друге, це притягання — сукупність привабливих рис або умов для проживання в інших місцях (в регіонах, де високі заробітки, де можна зайняти високий соціальний статус, та ін.). Відмінні умови життя можуть створювати штучно для управління потоками мігрантів і притягання робочої сили та кваліфікованих кадрів у певні райони, де їх не вистачає. I, по-третє, це шляхи міграції — характеристика безпосереднього пересування мігрантів з одного географічного місця в інше (доступність міграції, відсутність бар’єрів для міграції тощо). З міграцією населення пов’я- зані процеси заселення, господарського освоєння і змішування рас, мов і народів. Міграція населення досліджується багатьма галузями науки: демографією, економікою, географією, етнографією, соціологією, статистикою та ін. Соціологічні дослідження міграції населення мають дуже важливе прикладне значення для загальноекономічного і раціонального регулювання, використання трудових ресурсів.

Загальні функції міграції населення: функція рухомості населення, що відображає забезпечення того чи іншого рівня просторової рухомості, тобто зміни складу мешканців різних районів та регіонів і багатоманітності місць проживання окремих громадян, спільностей, верств і прошарків; функція перерозподілу, тобто перерозподілу загальної чисельності населення, пов’язаного з розміщенням продуктивних сил між окремими територіями країни, в тому числі між природними зонами, економічними района-

338

ми, різними типами сільських і міських поселень; функція селекції населення — зміни якісного складу населення різних територій, що пов’язано з нерівномірною участю в міграції різних соці- ально-демографічних груп та верств, прошарків. Внутрішня міграція населення в Україні викликається, по-перше, переселенням в пошуках роботи з відносно перенаселених, малоземельних районів у заново освоювані райони із сільської місцевості — на сільськогосподарські роботи і в місто (відхідництво), переселення селян на вільні (незаселені і неосвоєні) землі; по-друге, міграція населення може стати досить значною і під впливом соціаль- но-політичних процесів, національних конфліктів, що виступають наслідком націоналістичних прагнень і спроб утвердження етно-кратії. Такий процес обумовлений не об’єктивними факторами, а трагічним відображенням суб’єктивістських націоналістичних прагнень та інтересів; по-третє, серйозно впливають на міграцію населення екологічні проблеми: забруднення навколишнього середовища, стихійні лиха та ін.

Міграційна політика — різновидність соціальної. Найбільшою проблемою, що супроводжує суспільство під впливом поділу праці на сільськогосподарську і ремісничу, є загострення проблеми взаємовідносин міста і села. Взаємовідносини між містом та селом надзвичайно суперечливі і проявляються не тільки в перерозподілі робочої сили, але й в соціально-психологічних процесах, що супроводжують переміщення населення із села в місто, з міста в село. Обумовлюється це тим, що в результаті економічного вивищення міста над селом виникає об’єктивна потреба в додаткових робочих руках. Місто поглинає сільське населення. Село, звичайно ж, стає джерелом робочої сили для міста. Науко- во-технічний прогрес супроводжує історичний шлях не тільки міста, а й села. Під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюється суспільне виробництво в сільській місцевості, що дозволяє вивільнити з сільського виробництва частину працівників без шкоди для села. Зосередження в місті основних осередків науки, мистецтва, культури, освіти тощо стає великою притягальною силою, що залучає населення сільської місцевості.

Багатоукладність в економіці села і політика соціального розселення неоднозначно впливають на процес міграції. З одного боку, з’являється потреба у новосформованих фермерів та інших власників закріпити робочу силу у власному господарстві, до того ж сучасний рівень сільськогосподарського виробництва такий, що й не завжди виникає потреба в допомозі міста у підготовці кадрів для сільського господарства. А з іншого боку, процес со-

339

ціального розшарування на селі під впливом посилення капіталізації виробництва і суспільного ладу життя змушує багатьох на селі задуматися над проблемою, як вигідніше розпорядитись власною здатністю до праці, де і в якій сфері діяльності знайти застосування своїх здібностей. Часто такі роздуми приводять до висновку про необхідність переселення в місто. Місто поглинає частину сільського населення, яке прагне одержати професію, спеціальність, а потім не бажає повертатися в село. Ринкові зв’язки і відносини, що формуються в економіці, сприяють появі потреби в посередництві, яке прямо не пов’язане з виробництвом, посередницькі структури створюють певний соціальний вакуум у місті, що заповнюється вихідцями із села. Отже, місто дедалі більше стає тією силою, що викачує робочу силу із села і особливо активізує процеси «вимивання» молоді і старіння села. Ось чому в усі об’єктивні процеси необхідне компетентне втручання, щоб якось урегулювати процес міграції. Але міграція не лише процес переселення із села до міста, а й зворотне переселення з міста до села. Міграція населення — складний соціальний процес, що сприяє розвитку населення.

Соціологія міста

Спеціальні теорії соціології досліджують соціальні закони взаємодії не лише соціальних спільностей — мешканців міст і сіл, а й ті глибинні процеси, які в Україні набувають широкого розмаху, перетворюють суспільство, змінюють його соціальне обличчя. Со-

ціологія міста досліджує генезис, суть і загальні закономірності розвитку й функціонування міста як цілісної системи. Соціологія міста розробляє проблеми: визначення ролі міста в суспільстві і системі поселення; основні причини і фактори, що впливають на розвиток міста; визначення основних ланок, компонентів міста і встановлення їх взаємозв’язків; соціальна структура населення; особливості міського способу життя і міської культури, характер, спрямованість, цикли відтворення міських структур і міста як цілісного організму; зв’язки з навколишнім середовищем тощо. Соціальний розвиток вимагає своєї реалізації не лише в містах суспільства, а й на всіх структурних рівнях. Особливу роль відіграє місто — соціально-етнічне, територіальне утворення, де найтісніше переплітаються інтереси суспільства, трудових колективів, установ, організацій та інтереси самої людини як мешканця.

Гострота соціального розвитку міст у сучасних умовах пояснюється тим, що більшість (майже 60 %) населення України

340

складають люди, які живуть у містах. З початку ХХ ст. і до сучасності в Україні виникло майже 450 міст і міських селищ. Характерною особливістю сучасного періоду є тенденція укрупнення міст. Та ріст урбанізації визначає не лише сам процес утворення міст. Науково-технічний прогрес знаменує перехід від старого типу розселення — невеличке місто-село — до нових — агломерацій і урбанізованих районів. В Україні є ряд великих агломерацій — київська, харківська, донецька, львівська, які ставлять принципово нові соціальні проблеми, викликані проживанням величезної чисельності населення на обмеженій території. Саме функціонування міст має загальні і специфічні проблеми. Для всіх важливе значення має адаптація приїжджих, суспільне і навколишнє середовище, розвиток сучасного житла, раціональна організація повсякденного життя людей. Є і специфічні проблеми. В великих містах це — упорядкування будівництва, приведення його у відповідність до виробничих і культурно-побутових потреб, в малих — ефективне використання трудових ресурсів, благоустрій, створення сучасного комплексу зручностей житлового і комунального обслуговування. На жаль, соціальний розвиток міст досі фактично розглядається як другорядна справа. Відчувається гостра нестача установ культури.

Соціологія розглядає місто з різних боків — архітектурномістобудівельного, географічного, політичного, економічного тощо. Проте очевидно, що в процесі функціонування міст недостатньо орієнтуватись тільки на технічні або архітектурні характеристики, а необхідно старанно займатися їх соціальним обличчям, тими умовами, які створюють можливість для здійснення оптимальної життєдіяльності, створення раціонального, ефективного середовища проживання для задоволення потреб особи. Адже в соціології місто розглядається як соціальний осередок суспільства, що охоплює всі етапи людського життя. Місто забезпечує людині працю, споживання матеріальних і духовних благ, підготовку кадрів, охорону здоров’я, захист середовища, соціальне забезпечення, охорону суспільного порядку, суспільнополітичну діяльність. Місто — матеріальна основа розвитку особи. Якщо на виробництві людина проводить певний час і тільки в працездатному віці — в середньому з 18 до 60 років, то населений пункт, місто обслуговує його все життя — від пологового будинку до кладовища. Разом з тим варто врахувати взаємозв’язок міста і трудових колективів та ін. Здавалось би, колективи, підпорядковані різним відомствам, мало пов’язані один з одним. Проте, коли на одному підприємстві виростає заробітна

341

плата, поліпшуються умови і зміст праці, побут, то це дуже швидко впливає на рух кадрів. Перехід працівників з одного підприємства на інше, з одного міста в інше майже автоматично веде до міграції. Якщо в місті відсутні шанси соціального просування, не відповідає сучасним вимогам житлово-побутова сфера, високим є рівень забруднення навколишнього середовища тощо, то посилюється і міграція населення, створюється обстановка нестачі робочої сили, погіршується соціальне самопочуття. Виробництво вирішує проблеми трудової діяльності безпосередньо в процесі праці, місто ж забезпечує підготовку до трудової діяльності, а також загальні умови для ефективного функціонування робочої сили. Iнтелектуальний потенціал міста, духовну атмосферу створюють люди, які мають загальну і спеціальну підготовку. Піклування про примноження їх числа і рівня впливу — це запорука розвитку культури.

Ще в 20—30-х роках XX ст. в США проведені перші емпіричні дослідження, що поклали початок формуванню соціології міста. У розвиток соціології міста значний вклад внесли соціологи Роберт Парк, Ернст Берджесс, Чарльз Бут, Роберт Маккензі, Луїс Вірт та ін. Їх дослідження генезису, суті загальних закономірностей розвитку та функціонування міста викликані й обумовлені швидким тоді зростанням чисельності міського населення, що значно переважала чисельність сільського населення. Бурхливий процес урбанізації в США супроводжувався великим притоком емігрантів з інших країн. Ця обставина приводила часто до ламання, зіткнення усталених традицій, життєвих устоїв корінних жителів і чужинців, до загострення класових, соціальних і етнічних суперечностей, безлічі інших проблем. Соціологи Роберт Парк, Луїс Вірт основне завдання бачили у формуванні механізмів просторового розташування міст. Значна частина їх праць має описовий характер. Суспільні і соціальні процеси і проблеми пояснювались причинами переважно просторового визначення. У кінці 60-х років у країнах Заходу велику соціальну активність проявляла радикальна молодь, яка вимагала вирішення проблем соціальної справедливості. Стали масовими виступи молоді, що привело до виникнення в соціології міфа так званої критичної школи. Вимоги критичної теорії, сформульовані Максом Хоркхаймером на противагу «традиційній теорії» зводились, поперше, до усвідомлення обмеженості будь-якої спеціалізованої діяльності, в тому числі, пізнавальної, ураховуючи, що будь-яка спеціалізована діяльність лише частина цілісної історичної «практики»; по-друге, до дослідження як предмета соціальних

342

наук всієї системи взаємовідносин суспільства і природи, що входять в поняття «практика».

Соціальні процеси в містах України стають, починаючи з 90-х років, значно специфічнішими, що істотно відрізняється від процесів у містах близького зарубіжжя і особливо від процесів у містах країн Західної Європи, а багато процесів, що відбуваються тепер у містах України, уже давно стали історією в містах Заходу, вирішені або перейшли в нову стадію. Та в соціологічному кліматі міст ще помітний вплив попереднього їх становища. Це і обумовлює не лише специфіку соціологічних досліджень, а й їх структуру, мету, інтереси та потреби.

Сучасне місто неможливо уявити без духовної культури, комплексного розвитку культурно-освітніх установ, кінообслуговування, бібліотек, театрів, музеїв, концертних залів, парків культури тощо. Не випадково однією з важливих проблем залишається організація ефективного використання вільного часу людей. В соціології міста аналізуються стан проблеми і спрямованості всіх видів освіти, приділяється особлива увага молоді, яка закінчує школу, вищі навчальні заклади тощо. Велика роль відводиться місту як соціальному організму, здатному створити необхідні умови для розвитку людини, особливо для працівника невеликого підприємства, установи, де не завжди є можливості для раціонального використання вільного часу. Таке становище ряду великих підприємств вимагає від них вишукувати додаткові резерви для задоволення духовних потреб людей. Соціальний розвиток міста неможливий без аналізу заходів щодо планомірного впливу на негативні процеси: наркоманію, проституцію, організовану злочинність, правопорушення, дитячу безпритульність та ін. У зв’язку з переходом до ринкових відносин гостро постає питання про безробіття, що найбільш хворобливо проявляється в містах. Соціологічні опитування свідчать, що понад 70 % населення в тій чи іншій мірі випробували вплив повного або часткового безробіття, що викликало серйозну тривогу населення. Люди бояться, щоб реформи не завдали більшого лиха. Це особливо загострюється тоді, коли багато реформ через ряд причин стають неефективними, практично відбиваються негативно на становищі людей, ведуть до соціальної напруженості в суспільстві.

Соціологія села

Методологією соціології села є те, що, по-перше, сільськогосподарське виробництво — сфера, яка забезпечує цілісність на-

343

родного господарського організму, без якого неможливе функціонування ніякої іншої галузі; по-друге, до праці, до життя в селі причетна величезна чисельність людей — так, чисельність сільських жителів України в середині 90-х років становила близько 14 мільйонів або 26 % всього населення. Значною віхою в становленні соціології села стали дослідження Iнституту історії Академії наук України, в яких висвітлювався стан суспільної свідомості селянства, відображені зрушення в укладі життя сільських жителів, зміни, що сталися в усіх сферах трудового повсякденного життя селянства.

До революції, коли села України складалися з дрібних виробників, вони становили досить міцну, стійку, консервативну одиницю з тенденцією до ще більшого уособлення і роздрібнення. На перших етапах існування колективних форм господарювання село і його головні соціальні інститути — колгосп, радгосп — в основному збігалися між собою. Далі, починаючи з 50—60-х років, коли завершилася колективізація в західних областях, посилилась концентрація, спеціалізація і укрупнення сільськогосподарського виробництва, села України стають виробничими і територіальними одиницями. Та в середині 80-х років через нераціональну і неефективну аграрну політику на селі вибухнула серйозна криза. Обличчя села визначала не та незначна кількість передових колгоспів і радгоспів, а їх основна маса, що відставала від реальних потреб сучасності, почався процес розорення села, масова міграція, зниження престижу праці в сільському господарстві. Технічний прогрес, зміни в сільському господарстві не привели до нового поділу праці, викликали необхідність зміни форм землеволодіння, якісної структури зайнятості, підготовки працівників, здатних корінним чином підвищити продуктивність праці в сільськогосподарському виробництві. В 80-х роках соціологи стали більше уваги приділяти раціональному використанню землі, задоволенню виробничих потреб, організації праці, спеціалізації і кооперації виробництва та ін. В сучасних умовах життя свідчить, що перетворення на селі проходять неоднозначно. Селяни з настороженістю і певною млявістю сприймають пропозиції організації фермерських господарств, бояться, щоб це не стало черговим обманом. Захоплення сподіваннями на фермерство обертається розчаруванням, зневірою в справжній допомозі з боку держави, недосконалістю взаємовідносин у суспільстві.

Проблеми трудових ресурсів і ефективності організації виробничої діяльності на селі постають у сучасних умовах у центрі соціології села. Належить виробити нову систему взаємовідносин,

344

вивільнити прагнення людини до підприємництва, до самостійного господарювання. Треба, щоб сільське господарство ставало високорентабельною галуззю виробництва, яка приваблює трудівника, є полем прояву його творчої активності. Необхідність подолання хронічного відставання села обумовлена тим, що продуктивність праці в сільському господарстві України залишається не тільки незмінною, а й знижується і становить у середині 90-х років майже 30 % від рівня США. Зменшуються і трудові ресурси, які до того ж використовуються нераціонально. Проблема використання трудових ресурсів села — не просто внутрішньосільська, внутрішньогалузева. В сучасних умовах доводиться мати справу з однорідною аморфною масою, яка не має достатньої професійної підготовки. І навіть така провідна фігура на селі, як механізатор, тепер не перевищує 15—20 % серед працівників сільського господарства. Їх підготовка ведеться на низькому рівні. А без підготовки кадрів спеціалістів сільського господарства немислимий соціальний розвиток села. І хоча кількість спеціалістів за 70—80-ті роки на селі зросла майже втричі, ефективність їх праці залишається низькою, до того ж, значна кількість спеціалістів з початку 90-х років залишила село.

У сучасних умовах ясно, що все вирішується людиною, її бажанням або небажанням ефективно і високопродуктивно працювати. Для соціального розвитку села велике значення має поєднання сільськогосподарської і промислової праці. А ця проблема не вирішена і не вирішується. Промислове виробництво в сільському господарстві ще розвинуте слабко. Занепадають підсобні сільськогосподарські виробництва промислових підприємств. Незадовільно ще вирішуються на селі проблеми торгівлі, культури, охорони здоров’я тощо. Саме ці обставини ставлять жителів села в нерівні умови з мешканцями міст. Саме тому об’єктивний процес подолання істотних відмінностей між містом і селом не самомета, а засіб досягнення великої мети — перетворити сіль-

ськогосподарське виробництво на високопродуктивну галузь, створити умови для розвитку особи.

Отже, реальне життя показує, що складні проблеми соціальної структури вирішуються тим ефективніше, чим повніше об’є- ктивна логіка її функціонування збігається із суб’єктивною діяльністю людей, а матеріальний аспект доповнюється духовним, моральним. Безперечно одне: соціальна структура має відображати соціальний стан людини і чітко виражену тенденцію до того, щоб її оцінка корелювала, по-перше, з реальним вкладом людини в суспільне виробництво, по-друге, — з її творчим

345