зв’язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета економічної політики — визначити місце національної економіки в процесі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн — учасниць процесу у виробництві визначеною товарною номенклатурою. Навіть найрозвинутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках нау- ково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі альтернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед іншими її суб’єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному поділі праці, держава використовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмамекспортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання, до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці, важливе місце займає тісний взаємозв’язок і субординованість усіх її ланок і складових.

3. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ СИСТЕМІ

Конкуренція

Ринкова економіка має ряд достоїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку — конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохостичної системи, що зазнає постійного відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками — попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок — відкрита система, де багато мільйонів суб’єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень.

Що ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може

554

ринкова інформація, і тільки вона. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача — покупця до виробника — продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв’язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави-монополії змінюється рівень цін ), то ринкові суб’єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче призведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи — спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит — поняття взаємовиключні. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок — стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які виробляють товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології.

Зрозуміло, достоїнство ринкової системи — гнучкість і адаптивність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність — монополію, а з нею і можливість нав’язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужий до виробництва суспільних благ. Ринок неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічних проблем). По-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення.

Ринок нав’язує людям все нові й нові потреби, що призводить до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідний зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: «Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самотужки не

555

можуть робити взагалі або не можуть робити належно». Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення.

Регулювання державою ринкових відносин

Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільно значимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпеченні умов функціонування ринкового механізму; розробці й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові) методи. Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах — в період війн, природних катаклізмів, епідемій тощо, рідше — в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіші функції державного регулювання ринкової економіки — підтримка конкурентного середовища, забезпечення необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Iсторія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства — трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими

556

об’єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, оскільки це приводить до колосальних витрат. Процес злиття та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції — мо-

нополістична, олігополістична, чиста монополія. Ринок запере-

чує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не приводить до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, які переходять від командної економіки до ринкової. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка — дистрибутивна. Ринок — система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше — усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав, «суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну свободу вибору,— немислиме без правової системи, без влади закону».

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно змінюються умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство — процес творчий і безперервний.

Визначення мети — початок державної економічної політики та її здійснення. З цим пов’язана функція — визначення пріори-

557

тетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон’юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи сприяють підтримці макроекономічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.

Графічно це зображено на рис 3.

P

Рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією буде в точці перетину кривих AD і AS (точка Е). У випадку порушення рівноваги уряд заходами грошово-кредитної політики, операціями з цінними паперами, регулюванням процентної ставки й обов’язкових резервів комерційних банків може або стимулювати, або стримувати ріст економічної кон’юнктури.

У ситуації, коли держава виступає як ринковий суб’єкт, вона не має ніяких переваг у порівнянні з іншими учасниками ринкових відносин. У здійсненні макроекономічної політики роль держави провідна. Тут дуже тонка грань відокремлює оптимальні рішення від неадекватних. Американський економіст Джордж Стіглер, пише, що ступінь недосконалості ринку в американській економіці, відомий як фіаско ринку, куди менший за фіаско політики, до якого призводять прорахунки в економічній політиці.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.

558

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, за допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний максимально забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці в господарській і економічній діяльності існує правило — збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за які попадає під удари приватний бізнес, який або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера (рис. 4).

Рис. 4

По осі ординат відкладається розмір податкової ставки (N), по осі абсцис — податкові надходження в бюджет (Y). Точка t — оптимальна ставка, при якій максимізуються податкові надходження.

Подальше збільшення податкової ставки призводить до зменшення доходів бюджету з Y1 до Y2. Вважається оптимальною 30 % податкова ставка з прибутку підприємств. Але уряд може використовувати різні варіанти нижньої межі. Для стимулювання малих форм підприємництва, фермерського господарства, особ-

559

ливо в період їх становлення, податки можуть бути більш щадящі або навіть на якийсь термін скасовані.

У 80-х роках ХХ ст. у США при проведенні економічної політики, що одержала назву рейганоміка (від імені президента Рональда Рейгана), одним з найважливіших факторів стало скорочення з 50 % до 28 % ставок прибуткового податку і на прибуток підприємств. Це дало можливість забезпечити зростання виробництва і зайнятості, істотно знизити інфляцію та дефіцит державного бюджету. Для підприємств такий захід став засобом росту інвестиційної активності і прибутків для працівників — підвищення доходів. Фіскальні доходи можуть поповнюватися за рахунок державної монополії на горілчані і тютюнові вироби. Це особливо важливо для таких країн, як Україна, що зазнає значних труднощів при формуванні прибуткової частини державного бюджету.

Використання інструментів грошово-кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон’юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємопов’язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв’язуючи гарячі гроші.

Він збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов’язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси, зменшує розмір обов’язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, виробництво і зайнятість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогре-

560

су. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій, у певній мірі використовувалися у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу призвело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці

забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів нау-

ково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікрорівні — пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науко- во-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань, а це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Iнновації забезпечують майбутнє. Світ без науки — це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду.

Коли мова йде про розвиток освіти, то передбачається політика уряду щодо стимулювання виробництва суспільних благ.

І функція — фінансування суспільних благ і послуг, гасіння нега-

тивних зовнішніх ефектів — одна з важливих. На відміну від приватного блага, що є об’єктом суперництва, суспільне благо доступне усім без усякої плати. Використання суспільних благ теоретично розглядається як ефект безбілетника, коли людина вигадує користь з користування благом, що одержує його безкоштовно. Його не можна обмежити або виключити з числа людей, які користуються суспільними благами. Національна оборона, певний стандарт безкоштовної освіти й охорони здоров’я, світло маяка і святковий феєрверк — це тільки окремі приклади суспільного блага, а надаючи їх безкоштовно держава несе чималі витрати. Тому визначаючи ті чи інші види суспільного блага, їх обсяг, урядові структури аналізують з погляду витрати-вигоди. Такий аналіз менш точний, аніж при виробництві приватного блага, тому він торкається інтересів величезного числа людей. Так, будівництво швидкісної залізниці Харків — Київ бажане для одних людей, але

561

завдає шкоди інтересам інших, створює загрозу навколишньому середовищу, вивело із сільськогосподарської сівозміни певні родючі землі та ін. Суспільні витрати виробництва товарів — альтернативна вартість ресурсів, витрачених на реалізацію такого проекту. Якщо вихід (B) більше витрат (U), то відношення B/U буде більше одиниці. Отже, будь-який проект, у якому відношення B/U > > 1 буде прийнятним. Нарощувати виробництво суспільних товарів у межах проекту буде вигідно, поки відношення B/U< 1 не досягне одиниці, тому що B/U < 1 робить проект невигідним.

Приклад будівництва швидкісної залізниці виводить на проблему, що виступає об’єктом економічної політики — проблему зовнішніх ефектів або екстерналій. Екстерналії займають інтереси третіх осіб (не покупців і не продавців), а можуть бути вигідні третім особам і такі екстерналії називають позитивними, а можуть завдавати їм шкоди — це негативні екстерналії. Загальна середня або вища освіта крім збільшення вартості людського капіталу, підвищує загальний культурний рівень населення, сприяє зменшенню злочинності в країні. Це приклад позитивних екстерналій. Iлюстрацією негативних зовнішніх ефектів може стати забруднення навколишнього середовища. Теплова електростанція до того ж працює на низькосортному вугіллі, інтенсивно забруднює довколишню територію. У ціні її кВт/години зовнішні витрати не відображені, тому, що побічний негативний ефект — збідніння природи, хвороби людей, економісти електростанції не враховують. Отже, ціна електроенергії для суспільства несе спотворену інформацію і без виваженої економічної політики уряду тут не обійтись. Якими можуть бути заходи, що запобігають економічним збиткам? Адміністративними — аж до закриття підприємства і непрямими — формування ринку прав на скидання відходів, сплата податків, що компенсують шкоду, завдану брудним виробництвом та ін.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей — найважливіша економічна функція держави, що пов’язана з функціями фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок — найдосконаліший механізм формування доходів, у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і значно вищих сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу — рівень освіти, професійна підготовка — не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на півголодне існування і знищення. Така сувора реальність ринку.

562

Але участь держави в процесі розподілу прибутку породжує суперечності. Зодного боку, реалізація головного принципу сучасної ринкової економіки— волі вибору, обумовлює значну диференціацію доходів, з іншого боку— втручання держави в постійний процес роз-

поділу прибутків деформує найглибшу суть сучасного ринкового механізму, поводження ринкових суб’єктів, знижує ефективність ви-

користання ринкових ресурсів. Ця суперечність переборюється в залежності від економічних можливостей країни. Усередині 90-х років ХХ ст. у США при середньому прибутку на душу населення в 10 тисяч доларів, край бідності проходив для однієї людини на рівні 7 700 доларів, на сім’ю з чотирьох людей— 15 350 доларів. ВиробництвовнутрішньогонаціональногопродуктунадушунаселеннявСША складає 29 тисяч доларів. ВУкраїні такий показник у 40—50 разів нижче, а рівень малозабезпеченості в залежності від валютного курсу— 200—240 доларів в рік на душу. Незрівнянні можливості, незрівнянні величини і форми державної допомоги (пільги, субсидії, трансфертивнатуральнійформі).

Держава проводить динамічну політику регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Ця політика включає широкий спектр заходів, спрямованих на активну участь національного капіталу в міжнародному поділі праці, формуванні та розширенні зовнішньоекономічних зв’язків, що зміцнюють зовнішньоекономічний потенціал країни. Складовими зовнішньоекономічної політики виступають: по-перше, торгова політика, що включає експортну й імпортну політику; по-друге, валютна політика; по-третє, інвестиційна політика, що відображає рух капіталу; по-четверте, митна політика — протекціонізм та фритредерство (вільна торговля). Показниками включеності країни в систему світових господарських зв’язків служить експортний потенціал, що відображає відношення експорту до обсягу внутрішнього валового продукту, а також зовнішньоторговельний оборот, експорт на душу населення. Заходами державної політики регулюється зовнішньоторговельний і платіжний баланс.

Теоретично вільна торгівля (фритредерство) вигідна всім, але практично не завжди так. З незапам’ятних часів держава здійснювала протекціоністські заходи з приводу національного капіталу, використовуючи митно-тарифне і нетарифне регулювання. Зовнішня торгівля безперечно сприяє економічному прогресу країни, але пріоритетним повинен бути розвиток внутрішнього ринку і споживання за рахунок розширення внутрішнього виробництва. Винятково важливий об’єкт державної політики — валютне регулювання, яке включає встановлення валютного курсу

563

(грошова вартість національної валюти у валюті іншої країни), умови обігу національної валюти у своїй країні, систему міжнародних валютних розрахунків і платежів.

Еволюція економічної політики

На різних етапах розвитку світової цивілізації змінювалися уявлення про суть мети і завдань економічної політики, тому що змінювалася сама економіка, а з нею і держава. Вже вчення мислителів Стародавнього Сходу — Конфуція, Сюнь Цзи, в індійських «Законах Ману» висловлювалися ідеї про методи управління господарством і ролі імперської влади в підтримці стабільності в державі, регулюванні господарського життя. Нерідко правителі дотримувались порад стародавніх мислителів. Так, у Стародавній Греції і Стародавньому Римі, де Ксенофонт, Платон, Арістотель, Варрон, Лукрецій, Сенека висловлювали оригінальні думки з приводу ролі держави в економіці. Середньовічна Європа вже народжує зрілі форми економічної політики. Теорія меркантилізму уперше формулює значення державної політики для захисту інтересів національного купецького капіталу, її роль у здійсненні політики протекціонізму в зовнішньоекономічній діяльності.

Уявлення про економіку мали об’єктивну основу, хоча Адам Сміт називав меркантилізм марновірством Середньовіччя. Попередники класичної школи — фізіократи вустами Франсуа Кене проголошували принцип вільної економіки, обмеженої ролі уряду

вгосподарському житті. Класики (Адам Сміт, Девід Рікардо) найкращим регулятором вважали невидиму руку ринку, що найкраще справляється із завданням підтримки ринкової рівноваги. Державі відводилася роль нічного сторожа — захист прав власності, підтримки принципу вільної конкуренції.

Важним періодом у розвитку економічної думки про роль уряду

врегулюванні господарського життя — історична школа, що виступала з позицій заохочення державної участі в економіці, критикувала підхід класиків, як відірвану від життя теорію. Iсторичну школу

іноді називають теорією національної економіки. Державному управлінню економікою її представники відводили роль фундаменту національного господарства. Далі неокласична школа, представники якої Альфред Маршалл, Клод Менгер, Вільям Джевонс відстоювали ідеї волі вибору і негативно ставилися до ідеї активної ролідержави в регулюванні економічних процесів.

Сучасні економічні теорії досить глибоко розходяться в поглядах на економічну роль держави. Протилежні судження характерні кейнсіанству і монетаризму. Економічні школи в основному працювали

564

над вирішенням мікроекономічної проблеми. Однак, реальне економічне життя показало обмеженість мікроекономічного підходу. Економічні кризи ринкової системи, що почастішали, поставили перед наукою і господарською практикою нові завдання. Вимагалися нові підходи в осмисленні ролі держави у підтримці макроекономічних пропорцій. Настав час теорії Джона Мейнарда Кейнса. Упраці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», здійснено справжню революцію в поглядах на економічну роль держави, різка критика центрального положення класичної школи про здатність ринкового механізму підтримувати економічну систему в стані рівноваги, забезпечувати економічне зростання і повну зайнятість. Звичайно, кейнсіанство трактується як теорія, що вперше обґрунтувала необхідність систематичної і глибокої участі держави в регулюванні економічного життя. Однак нові положення, що перевернули звичне уявлення— ідеї про ефективний попит і роль держави в забезпеченні обсягу. Саме недостатність такого попиту— основа криз і безробіття. Необхідність активного стимулювання попиту, в тому числі збільшення державних витрат, пов’язана з тим, що в людей превалює психологія заощадження прибутків. Споживання зростає повільніше, аніж прибутки. Це наслідок відкритого психологічного закону. Оскільки частина, що зберігається, вилучається з обігу, Джон Кейнс сформулював концепцію мультиплікатора— коефіцієнта, що відбиває залежність приросту національного прибутку від приросту інвестицій, тобто приріст прибутку дорівнює приросту інвестицій, помноженому на мультиплікатор. Це означало, що 100 од. інвестицій, вкладених у виробництво через систему міжгалузевих зв’язків, дає багаторазовий приріст національного прибутку. Вихідні категорії кейнсіанства— споживчі, інвестиційні та державні витрати, визначають обсяг сукупногопопиту, стимулюютьвиробництвоізайнятість.

Будь-яка економічна теорія, кейнсіанство та інші в умовах, що динамічно змінюються, уже не можуть пояснити нові реалії господарського життя, поступаючись місцем новим теоретичним положенням. Так, на зміну кейнсіанству знову, хоча і на більш високому витку спіралі, приходить економічна школа неокласичного, ліберального напрямку — монетаризм. Батьком сучасного монетаризму вважається Мілтон Фрідмен — глава Чиказької економічної школи. За теорією Чиказької економічної школи ринок сам справляється з проблемою нерівноваги, що час від часу виникає в економіці. Втручання держави у відтворювальний процес лише підсилює нестабільність. Монетаризм змінює вектор стимулювання з попиту на пропозицію. В основу теорії покладена концепція про тісний зв’язок обсягу грошової маси і швидко-

565

сті її обігу — з одного боку, і обсягу внутрішнього національного продукту і рівня цін — з іншого. Мова йде про рівняння Фімера MV = PQ; M = PQ/V; де M — обсяг грошової маси; V — швидкість обігу грошових одиниць; Q — обсяг валового національного продукту; P — загальний рівень цін. Державі монетаризм призначає скромну роль — регулювання грошового обігу і створення умови для розвитку приватного підприємництва. Практики прискорення процесу нагромадження капіталу, зростання виробництва і зайнятості перешкоджають необґрунтовано високі податки і помилки уряду в економічній політиці. Зростання необґрунтованих державних витрат приводить до розкручування інфляційної спіралі, росту процентних і кредитних ставок, обмеженню інвестиційного процесу, скороченню виробництва, росту безробіття.

Які ж рецепти пропонує монетаризм? Передбачається через скорочення бюджетного дефіциту і подорожчання кредиту досягти скорочення попиту. Це приведе до банкрутства нерентабельних підприємств і тимчасовому спаду виробництва. На ринку збережуться лише сильні товаровиробники, яким необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, зменшити податки на бізнес і здешевити кредити. Наслідком цього буде зростання інвестицій, виробництва і зайнятості. Збільшеннятоварноїпропозиціїприведедозниженняцін.

В другій половині 70-х і на початку 80-х років концепція монетаризма вплинула на розвиток економіки в західних країнах. Однак спроби використати теорію для реформування економіки країн пострадянського простору, де не було навіть віддалено подібних із західними країнами умов, призвели до серйозних помилок і поглиблення економічної кризи.

У 90-х роках хх ст. широку популярність набула економічна школа — інституціоналізм. Її відомі представники — Томас Веблен, Джон Гелбрейт — виходять із тісного взаємозв’язку динамічно мінливих у процесі еволюції економічних та неекономічних факторів. Основна увага приділяється ролі, яку виконують різні інститути в прийнятті економічних рішень. Суспільні інститути — різноманітні за структурою і відносинами — від власності і ринку до сім’ї та профспілки. Особливе місце займають елементи соціальної структури, форми організації регулювання економічної діяльності. Без соціального контролю з боку суспільства за діяльністю всієї сукупності інститутів, і насамперед економічних, не можна досягти ефективного функціонування системи. Особливо важливо це в тих сферах, де найвиразніше виявляється фіаско ринку — економічні, соціально-культурні, регіональні проблеми. Вітчизняна економічна думка в сучасних умовах дедалі більше схиляється до того, щоб ме-

566

тодологічною основою проведених економічних реформ ставали б ідеї не однієї якоїсь економічної школи — монетаризма чи кейнсіанства, а відповідні специфічним умовам національної економіки та духовно-моральних цінностей народу найбільш цінні наукові розробки вітчизняних тазакордонних вчених.

Марксизм — практично єдина теорія, що заперечує роль ринкового механізму як найефективнішого інструменту економічної системи. Марксизм споконвічно виходив із провідної ролі держави у системі, що прийде на зміну капіталізму. Це суспільство — комунізм, з першою, нижчою стадією, іменованою соціалізмом. Інтерпретація марксизму послідовниками школи розподілилася на два напрямки — реформаторський (сучасна соціалістична думка на Заході) і радикальний, що одержав розвиток у працях Володимира Леніна і став теоретичною базою проведених після жовтня 1917 року перетворень у Росії.

У наведеній схемі відображено основні концепції державного регулювання економіки, включаючи марксизм, який донедавна займав центральне місце у вітчизняній економічній думці як справді наукова теорія. Але марксизм не може бути поставлений в один ряд із західними теоріями навіть регульованої економіки. Економічний механізм царської Росії хоча й ринковий, але значно деформований всевладдям бюрократичного апарату.

Відомий економіст Iван Чупров гірко жартував: «Усвіті є чотири видиправопорядку. Один— вАнглії, девседозволено, крім того, що заборонено. Iнший— у Німеччині, де все заборонено, крім того, що дозволено. Третій— у Франції, де все дозволено, навіть те, що заборонено. Ічетвертий— уРосії, де все заборонено, навіть те, що дозволено». Естафету командної економіки прийняли в 1917 році більшовики, яківумовахгромадянськоївійниівикликаноївійнамирозрухи, здійснювали жорстко централізовану економічну політику, що одержала назву політики воєнного комунізму. Великий і середній приватний капітал націоналізований. На селі вводилася продрозверстка, що вилучала в селян практично весь хліб. Вільна торгівля заборонена. Карткова система розподілу товарів першої необхідності введена в

місті. Стихійно виник спекулятивний тіньовий ринок. Невтримна грошова емісія, яку проводила нова влада, ще більше поглибила важкий економічний стан в країні— інфляція знецінила грошові знаки до мінімуму, обмін прийняв натуральні форми. Економічні важелі впливу на економіку замінені позаекономічним примусом. Насильство в господарській частині тільки продиктовано реальністю. Більшовики, за свідченням Стівена Коена, англійського економіста, не мали значущої економічної програми, тому схопилися за першу ліпшу, що

567

потрапилася. Здається, значну роль відіграли полегшені, романтичні уявлення керівництва більшовиків про будівництво комуністичного суспільства. Нова економічна політика (неп) почала здійснюватися з весни 1921 року. Вільний місцевий оборот переріс у вільну торгівлю, продрозверстказаміненапродовольчимподатком, суттєвополегшено тягар селянського господарства. Податок, що зменшився, дав можливістьселянамзалишкизернапродаватинаринкуікупувати необхідні товари промислового виробництва. Пожвавився внутрішній ринок, почалося повільне відродження промисловості. Підприємства, одержавши деяку самостійність, стали впроваджувати комерційний розрахунок, самофінансування, почали функціонувати і грошово-кре- дитніустанови.

568

Здійснення нової економічної політики хоча й обумовило зростання виробництва, підвищення життєвого рівня людей однак країна залишалася в основному аграрною з перевагою ручної праці. Неминуче постало питання про проведення індустріалізації. Але багаторічних нагромаджень від розвитку промисловості для здіснення індустріалізації, на відміну від Західних країн, не було. Зовнішні джерела фінансування були відсутні. Iснувало дві точки зору. Перша — джерелом нагромадження має стати мобілізація додаткового продукту, створеного селянським господарством. Це називалося перекачуванням коштів за рахунок так званих ножиць цін — високі ціни на товари для села, низькі ціни на сільськогосподарські товари. Це загрожувало руйнуванням селянського господарства, що склалося за століття. Iнша точка зору не заперечувала необхідності залучення для індустріалізації засобів села, але вважала, що робити це треба обережно, створивши насамперед умови для створення середняцького господарства, не захоплюватися понадіндустріалізацією. Перемогла перша точка зору: використовувати джерела нагромадження за рахунок мобілізації додаткового продукту, створеного сільським господарством. Однак вилучення додаткового продукту насправді більшої частини необхідного продукту можна було здійснити тільки застосувавши насильство.

Почалося насильницьке усуспільнення, що одержало назву колективізації. Багато політиків і вчених — Микола Кондратьєв, Олександр Чаянов та інші — виступили проти згубного для сільського господарства, та й, як показала вся подальша історія, для всієї країни, помилкового курсу. Однак Йосипу Сталіну і його оточенню вже вдалося створити основи тоталітарного режиму. Точка зору опонентів його політики відкинута, а самі вони пізніше репресовані. Форсування строків індустріалізації обернулося важкою трагедією для народу. Вилучення хліба в селян, як експортного товару для одержання валюти і закупівель за кордоном техніки, привели насамперед ті райони, що були житницею країни — Україна, Дон, Кубань, Поволжя, Чорнозем’я Росії до тяжкого стану. Поступово, але наполегливо формувалася казарменокріпосницька форма господарювання на селі.

У сферу загального одержавлення залучена і промисловість. Створено центрально-керовану економіку. Протягом 50—80-х років ХХ ст. боязкі спроби послабити адміністративні пута так і не увінчалися успіхом, і до початку 90-х років ХХ ст. система прийшла до занепаду. У сучасних умовах знову, як і багато років тому, країни пострадянського простору перебувають на перелом-

569