# ’

91

Розділ 2

Шви — sutúrae (рис. 2.1) — з’єднують краї кісток тонким шаром волокни- стої сполучної тканини. За формою і характером з’єднання розрізняють такі види швів. 1. Зубчастий шов — sutúra serráta (див. рис. 2.1, а), зазубрений край однієї кістки входить у відповідний йому край суміжної кістки, міцно з’єднуючи їх між собою. Такими швами з’єднується більшість кісток даху че-

репа. 2. Лускоподібний шов — sutúra squamósa (див. рис. 2.1, б), у якому стоншений, скошений край однієї кістки накладається на такий край іншої кістки (як луска у риби). Так з’єднується луската частина вискової кістки з тім’яною. 3. Листоподібний шов — sutúra foliáta (див. рис. 2.1, в), у якому ли-

стоподібні вирости однієї кістки обростають іншою кісткою, що утворює най- міцніше з’єднання. 4. Плоский шов — sutúra plána (див. рис. 2.1, г) — з’єднує відносно рівні краї кісток. Це найменш міцний з усіх швів.

Вклинення — gomphósis — вид з’єднання, за якого одна кістка ніби вклинена в іншу. Буває між коренями зубів і зубними комірками щелеп.

Хрящові з’єднання — junctúrae cartilagíneae — поділяють на синхонд- рози і симфізи.

Синхондрози — synchondrósis — утворені хрящовою тканиною. За струк- турою хряща їх поділяють на гіалінові й волокнисті. Гіаліновий хрящ пруж- ний, міцний, але крихкий; волокнистий — пружний і міцний. У синхондрозах без значної рухливості міститься гіаліновий хрящ (між епі- фізами й діафізами трубчастих кісток у молодих тварин, кісткою ребра й ре- берним хрящем тощо). В інших випадках за більшої рухливості в синхондро- зах міститься волокнистий хрящ (міжхребцевий диск). Синхондрози забез- печують міцність з’єднання, певну його рухливість і послаблюють поштовхи, виконуючи ресорну функцію. Всі ці якості здебільшого властиві волокнисто- му хрящу.

Симфіз — sýmphysis, або зрощення, — це своєрідне хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).

Кісткове з’єднання — synostósis — як самостійне не виділяється, оскі- льки являє собою заміну хрящової чи волокнистої сполучної тканини кістко- вою. З віком у тварин відбувається скостеніння хряща між епіфізом і діафі- зом (метафізарний хрящ) у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тка- нини швів черепа, апофізів хребців тощо.

Рис. 2.1. Шви кісток:

a — sutúra serráta; б — sutúra squamósa; в — sutúra foliáta; г — sutúra plána

92

СИНДЕСМОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО З’ЄДНАННЯ КІСТОК

ПЕРЕРИВЧАСТІ (СИНОВІАЛЬНІ) З’ЄДНАННЯ КІСТОК

До переривчастих (синовіальних) з’єднань кісток — junctúrae synoviáles — належать суглоби.

Під суглобом — articulátio* (árthron) — розуміють рухоме з’єднання двох або більшої кількості кісток (чи хрящів) між собою, суглобові поверхні яких вкриті хрящем і утримуються суглобовою капсулою та зв’язками (рис. 2.2). Порожнина капсули заповнена синовіальною рідиною.

Суглобовий хрящ — cartilágo articuláris (див. рис. 2.2, 2.3) — шар гіаліно-

вого хряща на суглобовій поверхні кісток. Він не має судин і нервів, його живлення забезпечується за рахунок поживних речовин, що надходять із крові судин суглобової капсули та кістки і з синовії. Зовнішня поверхня суг- лобового хряща рівна й блискуча, блакитно-білого кольору і не вкрита охря- стям. Перехід шару хряща в кісткову основу відбувається поступовим звап- нуванням хряща, чим досягається закріплення суглобового хряща на сугло- бовій поверхні. Іноді суглобовий хрящ випинається так, що його суглобова поверхня у вигляді облямівки охоплює кістку, з якою з’єднується, збільшую- чи суглобову ямку і контактну поверхню суглоба (плечовий і кульшовий су- глоби). Така облямівка відома як суглобова губа — lábrum glenoidále.

Іноді суглоби великих свійських тварин мають у ділянці суглобових хря- щів неправильної форми заглибини, які досягають кістки, розміщеної під хрящем. Це синовіальні ямки — fóssae synoviáles. Вважають, що вони при- значені для кращого розподілу суглобової рідини (функція змащування вту- лки). Вони властиві суглобам, у яких можливі більш протяжні рухи.

Суглобова капсула — cápsula articuláris (див. рис. 2.2) — складається з двох шарів — зовнішнього волокнистого — mem-

brána fibrósa 4, який багатий на нерви й судини і являє собою окістя, що переходить з кістки на кіс- тку, і тоненького внутрішнього синовіального — membrána synoviális 5, який вкриває зсередини волокнистий шар, обмежуючи суглобову щілину, і продукує шляхом ультрафільтрації суглобову рі- дину — synóvia. Це світла, жовто-бурштинового кольору тягуча рідина, яка виконує функцію зме- ншення тертя всередині суглоба, а також обміну речовин у суглобовому хрящі (його живлення). Вона складається з плазми крові і своєрідних глі- козаміногліканів (мукополісахаридів).

Суглобова порожнина — cávum articuláre (див. рис. 2.2, 6). У живих тварин — це капілярна щі- лина, яка заповнена синовією і має від’ємний тиск. У цілому конгруентні (відповідні) суглобові поверхні вкриті хрящем і торкаються одна одної. Якщо вони інконгруентні (невідповідні), то між

* У сучасній анатомічній номенклатурі терміном articulátio об’єднують усі з’єднання кісток (фіброзні, хрящові й синовіальні).

93

Зв’язки — ligaménta — це міцні волокнисті тяжі, що являють собою пото- вщення волокнистого шару суглобової капсули, які з’єднують кістки і вини- кають там, де відбуваються механічні навантаження, особливо часті й силь- ні. Вони є вторинними утворами і для будови суглоба не обов’язкові. Зв’язки не чинять опору можливим рухам залежно від форми суглобової поверхні, але перешкоджають пасивно, через зовнішній вплив нефізіологічним рухам, а також незвичним натягам. Називають їх залежно від положення в сугло-

бі — ligaménta extra-, intracapsulária — або кісток, які вони з’єднують.

Деякі суглоби у коней і великої рогатої худоби мають здатність стопори- тися ніби пружиною чи заскочкою. Це блокоподібні суглоби, в яких бічні зв’язки прикріплюються вище від осі обертання циліндра. При згинанні чи розгинанні в такому суглобі в період, коли подолано найсильніший натяг бічних зв’язок, рух далі відбувається «автоматично» з ефектом пружності заскочки.

Суглоби класифікують за кількістю кісток, що їх утворюють; за формою суглобових поверхонь цих кісток; за функцією суглоба (можливими рухами).

Існує тісний корелятивний зв’язок між анатомією суглобової поверхні та функцією суглоба.

Суглоб, утворений тільки двома кістками, називають простим — articulátio símplex, а суглоб, утворений більш ніж двома кістками, або якщо між двома кістками є хрящові прокладки, називають складним — articulátio compósita.

Одновісні суглоби (рис. 2.4, 2.5, 2.6). Суглоби, в яких рухи можливі лише навколо однієї осі, називають одновісними. Це шарнірні, валикоподібні, або блокоподібні, суглоби — гінгліми — gynglímus, циліндричні, або колесоподі-

бні, суглоби — articulátio trochoídea (рис. 2.6), спіральні суглоби — articulátio spirális.

Блокоподібні суглоби — це суглоби, в яких можливі рухи згинання — fléxio — і розгинання — exténsio — лише навколо однієї поперечної осі, а

94

СИНДЕСМОЛОГІЯ — ВЧЕННЯ ПРО З’ЄДНАННЯ КІСТОК

інші рухи неможливі. Такі суглоби функціонально позначають як гінгліми. У гінглімах голівкою суглоба є валик або блок — tróchlea — з віссю, прямо- висною до осі визначеного напрямку руху. Відповідна заглибина, суглобова ямка — fóssa articuláris — пристосована для рухів по осі блока. Анатомічно такі гінгліми називають валикоподібними, або блокоподібними, — articulátio trochleáris (ліктьовий, плесно-, п’ястково-фалангові суглоби).

Блокоподібні суглоби, в яких вісь валика проходить не перпендикулярно, а косо до осі руху і валик має вигляд шнека чи гвинта — cóchlea, називають

гвинтоподібними — articulátio cochleáris (у коней суглоб заплесна).

Циліндричні, чи колесоподібні, суглоби також мають одну вісь, але вона збігається з поздовжньою віссю голівки суглоба. Суглобова ямка виконує відповідно до цього обертальні рухи навколо поздовжньої осі. Голівка сугло- ба є віссю, а суглобова ямка — втулкою колеса (атланто-осьовий суглоб).

Двовісні суглоби. Суглоби, в яких рухи можливі навколо двох осей, нази-

вають двовісними. Це сідлоподібний — articulátio selláris, еліпсоподібний — articulátio ellipsoídea — і виростковий — articulátio condyláris — суглоби.

В еліпсоподібному суглобі суглобова голівка має еліпсоподібну опуклість, якій відповідає суглобова ямка. У такому суглобі можливі згинання — fléxio — і розгинання — exténsio, а також відведення — abdúctio — і приведен- ня — addúctio, а при комбінації цих рухів має обмежені обертальні рухи (на- приклад, атланто-потиличний суглоб).

Різновидом еліпсоподібного суглоба є сідлоподібний. Він є двовісним і при комбінованих рухах має обмежені обертальні рухи (вінцевий та копито- вий суглоби).

Багатовісні суглоби. До них належать кулястий — articuláris sphaeroídea (плечовий, кульшовий суглоби) (рис. 2.7) — та його різновид — горіхоподіб- ний — enarthrósis (кульшовий) суглоби (рис. 2.8). У кулястому суглобі можливі

95