ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ (ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ)

ПЕРИФЕРИЧНІ ОРГАНИ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ*

Периферичні органи виконують лише ендокринну функцію. Їхні гормони не впливають на функції інших ендокринних органів. До них належать щи- топодібна, прищитоподібна і надниркова залози.

Щитоподібна залоза — gl. thyroídea (рис. 12.1) непарна, складається з лі- вої і правої часток 1, 2 і перешийка 3. Частки лежать на відповідних повер- хнях щитоподібного хряща гортані та перших хрящів трахеї і вентрально з’єднані перешийком. Залоза має темно-червоне забарвлення різних відтін- ків. Її гормони регулюють загальний обмін речовин в організмі і вміст каль- цію в крові.

Увеликої рогатої худоби частки залози дрібногорбисті, масивні, завдовж- ки 6–7 см, завширшки 5–6 см. Ширина перешийка 1–1,5 см. Маса залози —

15–42 г.

Увівці частки залози видовжені, мають довжину 3–4 см і ширину

1,25–1,5 см.

Укози частки залози розміщені асиметрично на трахеї до 3-го або 7-го хрящів. Довжина часток 2,5–5 см. Перешийок побудований із сполучної тканини, часто його немає.

Уконя частки залози завдовжки 3,5–4 см, завширшки 2,5 см, мають оваль- ну форму. Перешийок тонкий. Маса залози 12–40 г.

Усвині дуже добре розвинений перешийок залози. Він має вигляд плас- тинки завдовжки 4–5 см і завширшки 2–2,5 см. Частки малі, у вигляді від- ростків перешийка. Маса залози 12–40 г.

Усобаки частки залози мають видовжено-овальну форму, завдовжки 1,3– 5,2 см. Перешийок тонкий, часто його немає. Маса залози 0,5–25 г.

Прищитоподібна залоза — gl. parathyroídea — парна, поділяється на зо- внішню й внутрішню прищитоподібні залози — gl. parathyroídea extérna et intérna (див. рис. 12.1, 4, 5). Зовнішня лежить на частці щитоподібної залози або поряд з нею, внутрішня міститься всередині частки щитоподібної залози або на її медіальній поверхні. Залози мають округлу форму, їхні гормони регулюють обмін кальцію.

Увеликої рогатої худоби зовнішня залоза завдовжки 0,8–1,2 см лежить краніально від частки щитоподібної залози, поблизу загальної сонної арте- рії, внутрішня — на медіальній поверхні частки щитоподібної залози, ближ- че до її дорсального краю.

Увівці зовнішня залоза лежить у місці поділу загальної сонної артерії, внутрішня — всередині краніального кінця частки щитоподібної залози.

Укози зовнішня залоза розміщена вентрально від крила атланта, у місці поділу загальної сонної артерії, внутрішня — там, де й у вівці.

Уконя зовнішня залоза лежить між стравоходом і дорсальним краєм час- тки щитоподібної залози, внутрішня — на латеральній поверхні трахеї, пе- ред її входом у грудну порожнину. Довжина залоз 1–1,3 см, маса 0,29–0,31 г.

* Центральні органи описані в розд. «Центральна нервова система», статеві залози й жовте

тіло — у розд. «Сечостатевий апарат», підшлункова залоза — у розд. «Апарат травлення», ти- мус — у розд. «Органи кровотворення та імунного захисту», плацента й поодинокі ендокрино- цити — в курсі «Гістологія».

449

Розділ 12

Рис. 12.2. Надниркові залози (d — права, s — ліва):

А — собаки; Б — свині; В — вівці; Г — корови; Д — коня; Е — коня (розріз); 1 — капсула; 2 — кіркова ре- човина; 3 — мозкова речовина; 4 — судинні отвори

Усвині виражена тільки зовнішня залоза, завдовжки 0,1–0,4 см, масою 0,05–0,4 г. Вона розміщена краніально від частки щитоподібної залози, у ділянці поділу загальної сонної артерії.

Усобаки зовнішня залоза лежить краніально від частки щитоподібної залози або на її латеральній поверхні, часто під капсулою, внутрішня — на медіальній поверхні частки. Довжина залоз 0,2–0,4 см.

Надниркова залоза — gl. suprarenális — парна, розміщена краніомедіа- льно від нирки (рис. 12.2). Складається з кіркової 2 і мозкової 3 речовин, які мають різне походження. Клітини кіркової речовини виділяють гормони, що регулюють обмін мінеральних речовин, вуглеводів, білків, ліпідів, статеву діяльність, а мозкової — діяльність серцево-судинної системи.

Увеликої рогатої худоби права залоза серцеподібна, ліва — ниркоподіб- на, завдовжки 4–6 см, масою 13–14 г, червоно-коричневого кольору.

Укози й вівці залоза бобоподібна, завдовжки 2–2,4 см, масою 1,4 г.

Уконя залоза видовжено-овальна, завдовжки 4–9 см, масою 5–41 г, чер- воно-коричневого кольору, права більша за ліву.

Усвині залоза коричневого кольору, видовжена, з борознами, завдовжки

5–8 см, масою 3–6 г.

Усобаки залоза жовтуватого кольору, еліпсоподібної форми, завдовжки 2 см, масою 0,6 г.

450

Розділ 13

Сучасна кібернетика показала спільність цього принципу для управлін- ня й координації процесів, що відбуваються як в автоматичних пристроях, так і в живих організмах. З цієї точки зору в нервовій системі розрізняють зв’язок робочого органа з нервовими центрами, так звану «зворотну аферен- тацію», яка є своєрідною доповіддю центру про виконання наказу на пери- ферії.

Під час взяття рукою якоїсь речі очі постійно вимірюють відстань між ру- кою і ціллю і свою інформацію у вигляді аферентних сигналів посилають у мозок, де відбувається перехід (замикання) на еферентні нейрони, які пере- дають рухові імпульси в м’язи руки, що виконують необхідні дії для взяття предмета. М’язи однозначно впливають на рецептори, розміщені в них, і весь час надсилають мозку чутливі сигнали про положення руки в кожну дану мить. Така двостороння сигналізація по ланцюгах рефлексів відбува- ється доти, доки відстань між кистю руки і предметом не дорівнюватиме ну- лю, тобто доки рука не візьме річ. Отже, весь час відбувається самоперевірка роботи органа, яка можлива завдяки механізму зворотної аферентації, що має характер замкнутого кола в такій послідовності: центр — ефектор (мо- тор) — об’єкт (робочий орган, рецептор) — центр.

Без механізмів зворотного зв’язку живі організми не змогли б раціональ- но пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Таким чином, крім відкритої системи слід мати на увазі й замкнуті рефлекторні дуги, по яких забезпечується зворотний зв’язок робочого органа із центрами нервової системи і які об’єднують рефлекторну координацію всієї її діяльності.

Нервова система поділяється на центральну і периферичну, а також на соматичну й автономну, або вегетативну. До центральної нервової системи належить головний і спинний мозок, а до периферичної — усі спинномозко- ві, черепномозкові вузли та нерви, а також вузли автономної системи. Авто- номна нервова система поділяється на симпатичну (судинну) і парасимпа- тичну (вісцеральну) частини. Парасимпатична частина автономної нервової системи пов’язана з внутрішніми подразниками і діє на м’язові елементи та залозисту епітеліальну тканину внутрішніх органів. Симпатична нервова система також пов’язана з внутрішніми подразниками, але діє на серцево- судинну систему, яка забезпечує обмін речовин у всіх органах.

Під час вивчення нервової системи слід мати на увазі й те, що регулю- вальну й координуючу роботу всіх органів і систем організму нервова систе- ма робить за активної участі таких важливих органів, як ендокринні залози. Гормони гіпофіза, надниркових та інших залоз впливають на процеси росту, обміну речовин і саму нервову систему.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ БУДОВИ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Основною структурною і функціональною одиницею нервової системи є нейрон — neúron. У ньому розрізняють тіло і відростки — дендрити з їхніми рецепторними закінченнями і аксон (нейрит) з його ефекторним закінчен-

ням (рис. 13.1).

Тіла нервових клітин у центральному відділі нервової системи (головний і спинний мозок) утворюють сіру мозкову речовину — substántia grísea, а на

452

НЕРВОВА СИСТЕМА

периферії — вузли, або ганглії (спінальні й автономні). Нервові волокна в центральній нервовій системі утворюють основу білої мозкової речовини — substántia álba — і виконують функції провідників нервових імпульсів. У периферичному відділі нервової системи вони входять до складу нервів і проводять імпульси від центра до периферії (рухові, або еферентні, волокна) або, навпаки, від периферії до центра (чутливі, або аферентні, волокна).

Усі нейрони містяться в спеціальному остові — нейроглії, яка утворена гліальними клітинами; вони виконують захисну, а в центральній нервовій системі — трофічну й опорну функції. За об’ємом ці клітини становлять по- ловину мозку, а за кількістю — до 90 %. В нейроглії проходять кровоносні судини, які відокремлюються від нейронів макроглією.

Рецепторні нервові закінчення чутливих нервових волокон (рецептори) сприймають подразнення і передають нервові імпульси по дендритах (рецеп- торних нервових відростках) у тіло нейрона.

Аксон (нейрит), або еферетний нервовий відросток, завжди один. Він пе- редає імпульси — відповідь із тіла нейрона через синапси на інші нейрони або на робочі клітини (м’язові чи залозисті). Весь шлях від сприйняття по- дразнення до місця передавання збудження на виконавчі органи називають

рефлекторною дугою (див. рис. 13.1).

Рис. 13.1. Рефлекторна дуга та її елементи:

А — схема будови нейрона; Б — поперечний розріз спинного мозку і схема рефлекторної дуги; 1 — денд- рити; 2 — колатераль аксона; 3 — аксон; 4 — сегменти мієлінової оболонки; 5 — перетяжки мієлінової оболо- нки; 6 — тіло нейрона; 7 — оболонка нейриту; 8 — мієлінова оболонка; 9 — нейролемоцит; 10 — ефектор- не нервове закінчення; 11 — м’язове волокно; 12 — шкіра; 13 — рецепторне нервове закінчення; 14 — вставний нейрон; 15 — спинний мозок; 16 — ефектор- ний нейрон; 17 — його нейрит

453

Розділ 13

Найпростіша рефлекторна дуга являє собою ланцюг, що складається з трьох нейронів, один з яких знаходиться на периферії — чутливий, або ре- цепторний, нейрон, другий — розміщений у вентральних рогах спинного мозку або в рухових ядрах стовбура головного мозку і своїм аксоном з’єдну- ється з робочим органом. Між цими нейронами міститься третій, так званий вставний, нейрон, який забезпечує передавання імпульсу з чутливої ланки рефлекторної дуги на рухову. Як правило, в рефлекторній дузі бере участь значна кількість нейронів у зв’язку з паралельним приєднанням вставних та ефекторних нейронів. Паралельне приєднання нейронів можливе завдя- ки наявності у нейронів великої кількості колатеральних зв’язків. У нерво- вій системі вищих хребетних тварин ланцюг нейронів складніший внаслідок послідовного приєднання вставних нейронів. Зазвичай у рефлекторній дузі бере участь величезна кількість нейронів (один нейрон може контактувати своїм дендритом більш як з 4 тис. інших нейронів, а своїм аксоном — з 27 тис. нейронів). За такої будови рефлекторної дуги збудження, що виникає навіть в одному рецепторному нейроні, передається клітинам різних виконавчих органів, при цьому забезпечується координація їхніх фу- нкцій.

Складна будова рефлекторної дуги забезпечує і таку важливу особливість функції нервової системи, коли збудження якогось одного нервового центра закономірно спричинює гальмування відповідного другого нервового центра. Наприклад, у разі збудження нервових центрів згиначів суглобів відбувається гальмування нервових центрів розгиначів тих самих суглобів і нервових центрів судин м’язів (у даному разі згиначів), що забезпечує необ- хідне живлення кров’ю цих м’язів, і навпаки.

454