ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
céssus dorsális glándis. Голівка на кінці потовщена у вигляді вінця — coróna glándis. На передній поверхні голівки знаходиться ямка голівки — fóssa glándis, з якої виступає відросток сечостатевого каналу. Крайня плоть по- двійна: із зовнішнім і внутрішнім листками. Відповідно розрізняють два отвори крайньої плоті — зовнішній і внутрішній. Внутрішня крайня плоть сформована подвоєнням внутрішньої пластинки зовнішньої крайньої плоті і називається кільцем крайньої плоті — ánulus preputiális. Пластинки край- ньої плоті мають сальні й потові залози.
Укнура (див. рис. 8.3, Б) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідни- ка (анального отвору). Сім’яники розміщені майже вертикально, головчас- тим кінцем вниз і дещо вперед, а придатком сім’яника вперед. Шкіра товста, без волосся, непігментована. Сім’яники великі (900–1000 г), щільно зроста- ються з придатком сім’яника, еліпсоподібної форми. Голівка й хвіст придат- ка сім’яника широкі, товсті. Сім’яники на розрізі мають сіро-коричневе за- барвлення. Сім’явиносні протоки без ампул. Сім’яний канатик широкий. Міхурцеві й цибулино-сечівникові залози дуже великі, передміхурова зало- за незначна. Статевий член має сигмоподібний згин. Сечостатевий канал позаду перешийка має човноподібну ямку. Сечостатеві залози розсіяні в слизовій оболонці. Порожнина крайньої плоті довга, на дорсальній стінці є випин крайньої плоті — diverticúlum preputiále, який досягає значних роз- мірів (до 15 см завширшки).
Упса (див. рис. 8.5, В) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідника, його шкіра пігментована, вкрита невеликою кількістю волосся. Сім’яники лежать у мішку головчастим кінцем уперед і дещо вниз (придаток сім’яника лежить зверху). Сім’яники мають овальну форму, на розрізі — сіре забарв- лення, невеликі (30 г). Придаток сім’яника добре розвинутий. Сім’яний ка- натик широкий. Міхурцевих та цибулино-сечівникових залоз немає. Застін- на частина передміхурової залози велика, щільна, жовтуватого кольору. Пристінної частини залози немає. Голівка статевого члена довга, циліндри- чна. Печеристі порожнини добре виражені. В передній частині статевого члена міститься кістка статевого члена — os pénis (див. рис. 8.6, Г). Крайня плоть довга, у внутрішній пластинці велика кількість лімфоїдних вузликів.
Нерви: nn. corpóris cavernósi pénis. Судини: a., v. pudénda intérna.
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ САМОК
До статевих органів самок належать: яєчники, в яких утворюються жіночі статеві клітини (яйцеклітини) і статеві гормони; маткові труби (яйцепрово- ди) — сприймають яйцеклітини і переміщують їх у матку; матка — призна- чена для розвитку плода; піхва — є органом парування та родовим шляхом; присінок піхви — є продовженням піхви; зовнішні статеві органи (рис. 8.7).
Яєчник — ovárium ( рис. 8.8; див. рис. 8.7, 1) — парний орган овальної форми. Яєчники невеликі, найбільші за масою вони у кобили — 20–40 г, дещо менші у корови — 12–16, у свині — 7–9 і у собаки — 1 г. У молодих тварин яєчники дещо менші, ніж у дорослих, хоча в старості вони значно зменшуються.
335
Розділ 8
Рис. 8.7. Будова статевих органів:
А — корови; Б — суки; В — кобили; Г — свині; 1 — ovárium; 2 — túba uterína; 2′ — infundíbulum; 3 — córnu úteri; 4 — córpus úteri; 5 — cérvix úteri; 6 — vagína; 7 — vestibúlum vagínae; 8 — clitóris; 9 — óstium uréthrae extérnum; 10 — lábium pudéndi; 11 — gl. vestibuláris májor; 11′ — розрізана залоза; 12 — a., v. ovárica et uterína; 13 — lig. úteri látum; 14 — caruncúlae úteri; 15 — отвори гартнерових проток; 16 — óstium úteri éxternum; 17 — pórtio vaginális úteri; 18 — vesíca urinária; 19 — búrsa ovárica; 20 — gll. vestibuláris minóres
336
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Рис. 8.8. Яєчник і маткові труби:
А — корови; Б — свині; В — кобили; 1 — úterus; 2 — córnu úteri; 3 — ovárium; 4 — túba uterína; 5 — óstium abdominále túbae uterínae; 6 — lig. ovárii próprium; 7 — búrsa ovárica; 8 — mesovárium; 9 — lig. úteri látum
Розділ 8
0,8–1,5 см у діаметрі, у вівці — 0,5–0,7, у свині — 0,8–1,1 см. Вони добре по-
мітні на поверхні яєчника і виділяються на ній великими виступами (їх мо- жна пропальпувати через пряму кишку). Пухирчасті фолікули лопаються, фолікулярна рідина виходить разом з яйцеклітиною. Цей процес називаєть- ся овуляцією. Після овуляції в яєчнику на місці фолікула, що лопнув, протя- гом кількох днів формується жовте тіло — córpus lúteum 10 — залоза внут- рішньої секреції, яка особливо розвивається під час вагітності. Якщо вагіт- ність не настала, жовте тіло розсмоктується.
Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яє- чникову сумку — búrsa ováricа (див. рис. 8.8, 7). Глибина й розміри сумки у свійських тварин різні.
Укорови (див. рис. 8.7, А) яєчники овальні з гладенькою поверхнею. Правий яєчник більший від лівого. Довжина яєчників — 2–4 см. Яєчники підвішені на рівні крижового горба клубової кістки.
Укобили (див. рис. 8.7, В) яєчники бобоподібної форми, 8–15 см завдовж- ки. Зовні вони вкриті серозною оболонкою. Овуляція відбувається в одному місці — яєчниковій ямці — fóssa ovárii, де немає серозної оболонки. Яєчники лежать позаду нирок (рис. 8.10).
Усвині яєчники мають горбкувату поверхню, оточені добре розвиненою яєчниковою сумкою. Розміщені на рівні 5–6-го поперекових хребців.
Усуки яєчники невеликих розмірів і повністю знаходяться в яєчниковій сумці. Розміщені на рівні 3–4-го поперекових хребців.
Нерви: pléxus ováricus. Судини: a., v. ovárica.
Маткова труба — túba uterína, s. sálpinx, s. túba Falloppii — являє собою парні, тонкі, дещо звивисті трубки, які з’єднують яєчники з рогами матки (див. рис. 8.7, 8.4). Яєчниковий кінець маткової труби розширений і формує лійку маткової труби — infundíbulum túbae uterínae (див. рис. 8.7, 2). Остання обмежена торочками труби — fímbria túbae. У глибині лійки є черевний отвір маткової труби — óstium abdominále túbae uterínae (див. рис. 8.8, 5),
крізь який маткова труба з’єднується з очеревинною порожниною. З про- тилежного кінця розміщений мат-
ковий отвір — óstium uterínum túbae, що веде в ріг матки. Черевний отвір веде в ампу- лу маткової тру-
би — ampúlla túbae uterínae, яка бли-
жче до матки зву- жується і назива- ється перешийком маткової труби —
ísthmus túbae uterí- nае.
338
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Маткова труба лежить у брижі, що є частиною широкої маткової зв’язки. Слизова оболонка маткової труби вкрита війчастим епітелієм. М’язова обо- лонка складається з непосмугованих м’язових волокон, скорочення яких сприяють просуванню яйцеклітин.
Довжина маткової труби найбільша у кобили — 14–30 см, у корови —
21–28, дещо менша у свині — 15–25, у дрібних жуйних — 14–16 та у суки —
4–10 см.
Матка — úterus, s. métra — являє собою добре розвинутий порожнистий орган (див. рис. 8.7). У свійських тварин вона дворогого типу — úterus bicórnus. Основу матки становить непарне, дещо сплющене зверху вниз ті- ло — córpus úteri 4 — з порожниною всередині. Остання добре виражена у кобили і слабко у свині. Тіло матки краніально продовжується в парні роги матки — córnua úteri 3, форма і розмір яких у тварин значно різняться. Ду- же довгі роги матки у свині. Тіло матки, звужуючись у каудальному напря- мі, переходить у непарну шийку матки — cérvix úteri 5. Всередині шийка має обмежений значними поздовжніми складками звужений канал, що від- кривається в піхву зовнішнім матковим отвором, а в порожнину матки — внутрішнім отвором. Основу шийки матки становить сильний коловий шар м’яза. Шийка матки в звичайному стані закрита, всередині неї є слизова пробка, яка особливо щільна під час вагітності. Форма шийки матки у тва- рин різна. В одних тварин вона різко виступає в піхву (у кобили, корови, хижаків, оленів), в інших цього не спостерігається (у свині, вівці).
У стінці матки розрізняють три оболонки: слизову, м’язову й серозну. Слизова оболонка матки — endométrium — вистелена циліндричним епіте- лієм з окремими війчастими клітинами, рух війок спрямований у бік піхви. У слизовій оболонці міститься багато маткових залоз — gll. uterínae, які ви- діляють секрет для живлення зародка. Залози в матці розміщені нерівномі- рно, у корови вони в основному в рогах. У слизовій оболонці невагітної мат- ки відбуваються складні циклічні зміни. Перед овуляцією вона дуже пролі- ферує (у жінки вона досягає товщини 8 мм замість звичайних 1,5–2 мм).
Рис. 8.10. Топографія ор-
ганів розмноження:
А — корови; Б — кобили;
1 — ovárium; 2 — túba uterína; 3 — córnu úteri; 4 — córpus úteri; 5 — cérvix úteri; 5′ — pórtio vaginális úteri; 5′′ — óstium úteri extérnum; 6 — lig. úteri látum; 7 — vagína; 8 — réctum; 9 — vesíca urinária; 10 — m. constríctor vúlvae; 11 — córpus cavernósus vestibúli; 12 — pudéndum feminínum; 12′ — ríma pudéndi; 12′′ — commissúra labiórum dorsális et ventrális; 13 — ren; 14 — uréter; 15 — aórta; 16 — m. urethrális; 17 — a., v. ovárica et uterína; 18 — ánus; 19 — m. sphíncter ani extérnus; 20 — m. levátor ani; 21 — m. constríctor vestibúli; 22 — m. rectococcýgeus
339
Розділ 8
М’язова оболонка матки — myométrium — значно розвинута і надає мат- ці потовщеного вигляду. Вона складається з трьох шарів непосмугованої м’язової тканини: зовнішнього — поздовжнього і внутрішнього — колового. Волокна останнього особливо розвинуті в ділянці шийки, де утворюють доб- ре розвинутий стискач. Між шарами м’язової тканини міститься судинний шар — strátum vasculósum.
М’язова оболонка відіграє важливу роль у виведенні плода з матки під час родів.
Серозна оболонка матки — perimétrium — з боків матки переходить у па- рну широку маткову зв’язку — lig. úteri látum, яка підвішує цей орган до хребта (див. рис. 8.10). На латеральній поверхні зв’язки, в спеціальній скла- дці, проходить кругла зв’язка матки — lig. téres úteri. Між листками зв’язки знаходяться непосмуговані м’язові клітини. В широкій матковій зв’язці до матки підходять маткові артерії — aa. uterínae (див. рис. 18.10). Широкі ма- ткові зв’язки під час вагітності розтягуються, м’язові волокна потовщуються, а діаметр судин збільшується в 4–5 разів. Відбувається додаткова васкуля- ризація тканин матки. Під час вагітності в стінках матки міститься велика кількість крові (застійна гіперемія) і серозної рідини. Маса вагітної матки збільшується у кобили в 15 разів, у корови — в 12, у вівці й кози — в 10, у свині — в 20 разів.
У корови матка короткорога, зі слабко вираженим тілом (див. рис. 8.7, А). Роги матки зігнуті подібно до баранячих. У задній частині роги з’єднуються міжроговою зв’язкою. На слизовій оболонці рогів знаходиться 80–120 карун- кулів (88–96 у овець і кіз), розміщених у 4 ряди. Карункули (м’ясце) — carúncula úteri — містять крипти — crýptae uterínae, в які входять ворсинки плідних оболонок (рис. 8.11). Карункули під час вагітності досягають знач- них розмірів. Частини плідної оболонки, що вкривають карункули, назива- ють котиледонами. Тіло матки коротке (до 6 см). Шийка матки у корів добре виражена і у вигляді втулки (пробки) значно виступає в піхву. Шийка матки досягає довжини 7–11 см. У овець і кіз шийка не чітко виражена, слизова оболонка у вигляді ребристих кільцевих складок утворює довгий звужений рукав. У дрібних жуйних форма карункулів своєрідна — поверхня їх має втиснення у вигляді ямок.
|
У кобили тіло матки добре ви- |
|
ражене, досягає 15 см у довжину |
|
(див. рис. 8.7, В). Роги матки 3 |
|
відносно широкі, незначно вигну- |
|
ті донизу. Закінчуються роги мат- |
|
ки заокругленими кінцями, в які |
|
входять маткові труби. Шийка |
|
матки 5 добре виражена, товста, |
|
втулкоподібно виступає в піхву 17. |
|
Слизова оболонка матки складчас- |
|
та, з матковими криптами. Матка |
|
прикріплюється в ділянці від 3-го |
|
поперекового до 4-го крижового |
Рис. 8.11. Карункул вагітної матки корови |
хребця. |
340
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Усвині матка дворога, багатоплідна, з дуже довгими рогами (до 2 м) і слабко вираженим тілом (див. рис. 8.7, Г). Роги 3 тонкі, кишкоподібні, зібра- ні у петлі. Шийка матки (до 18 см) без різких меж переходить у піхву. Сли- зова оболонка шийки формує характерні хвилеподібні складки з бічними виступами (до 2 см), що заходять у проміжки протилежної складки. Тіло ко- ротке (до 7 см).
Усуки (див. рис. 8.7, Б) матка дворога, з довгими прямими й тонкими ро- гами (до 9 см). Тіло матки 4 коротке, вузьке. Шийка матки 5 різко виступає в піхву 17. Матка розміщена в черевній порожнині.
Піхва — vagína — являє собою значних розмірів видовжену трубку з товс- тими м’язовими стінками (див. рис. 8.7). Піхва розміщена каудально від ма- тки і переходить у сечостатевий присінок. Межею між ними на вентральній стінці є зовнішній отвір сечівника — óstium uréthrae extérnum 9. У молодих тварин дещо краніальніше від отвору сечівника знаходиться клапаноподіб- ний утвір півмісяцевої форми — присінковопіхвова складка — plíca vestibulovaginális. Вона дещо звужує вхід у піхву і ідентична дівочій перети- нці (hýmen). Ця складка по-різному розвинута у тварин, найбільшого розви- тку вона досягає у кобил та хижаків. Стінка піхви складається із слизової, м’язової й адвентиціальної оболонок. Остання вкриває задню частину піхви,
акраніальна частина вкрита серозною оболонкою.
Слизова оболонка піхви вистелена багатошаровим плоским епітелієм, без залоз, зібрана в численні поздовжні складки, за рахунок яких еластична піх- ва може значно розтягуватися. У слизовій оболонці піхви міститься багато нервових закінчень, подразнення яких викликає рефлекс збільшення моло- ковіддачі. (Це враховували ще скіфи, використовуючи трубочки з кісток для роздування повітрям піхви у кобил. Деякі африканські племена ще й нині використовують подібний спосіб для корів.) М’язова оболонка побудована з колових і поздовжніх непосмугованих м’язових волокон.
Піхва у корови довга (до 28 см). Присінковопіхвова складка майже не розвинута. У корів дуже часто зберігаються задні кінцеві часточки вольфо- вих проток, що відкриваються позаду присінковопіхвової складки отворами (отвори гартнерових проток; див. рис. 8.7, 15).
У кобили піхва довга, широка. Склепіння піхви — fórnix vagínae — над шийкою матки різко виражене. У свині піхва має вигляд вузької трубки, склепіння не формує. Трапляються отвори гартнерових проток. У суки піхва добре розвинута, з численними складками.
Нерви: pl. hypоgástricus, n. pudéndus. Судини: a. uterína.
Присінок піхви (сечостатевий) — vestíbulum vagínae (див. рис. 8.7) — є продовженням піхви від зовнішнього отвору сечівника до зовнішніх стате- вих органів. Стінки присінка товсті, оскільки в них знаходиться м’яз — сти- скач присінка — m. constríctor vestíbuli. Слизова оболонка вистелена бага- тошаровим плоским епітелієм. Підслизовий шар присінка багатий на веноз- ні сплетення, які в бічних його стінках утворюють особливі печеристі ділян- ки — цибулини присінка — búlbus vestíbuli. Останні при заповненні кров’ю потовщуються. Ці утвори добре розвинуті у кобили й хижаків. Крім того, в бічних стінках розміщена парна більша присінкова залоза (бартолінієва) —
341
Розділ 8
Рис. 8.12. Зовнішні статеві органи:
А — корови; Б — кобили; В — свині; Г — суки; 1 — pudéndum feminínum; 2 — ríma pudéndi; 3 — ánus; 4 — períneum; 5, 5′ — commissúra labiórum dorsális et ventrális
gl. vestibuláris májor 11. У нижній стінці присінка міститься ряд дрібних залоз, які називають меншими залозами присінка — gll. vestibuláres minóres 20.
Укорови більша присінкова залоза 11′ велика, менші залози невеликі.
Укобили протоки менших залоз присінка добре помітні (8–10 отворів). Ци- булини присінка довгі (до 8 см) й широкі. У суки й свині присінок короткий, вузький. Отвори залоз невеликі.
Зовнішні статеві органи (соромітна ділянка) — pudéndum feminínum, s. vúlva (рис. 8.12) — є зовнішньою частиною статевого апарату. Вони склада- ються з двох соромітних губ 1, які обмежують соромітну щілину 2, та кліто- ра. Зовнішні статеві органи розміщені вентрально від відхідника 3, відокре- млюючись від останнього промежиною — perinéum 4.
Соромітні губи — lábia pudéndi — парні потовщені шкірні складки, що обмежують вхід у статеві шляхи. Вони являють собою вертикальні потов- щення й містять у товщі скупчення жирової клітковини, еластичні елементи та венозні сплетення. В їх шкірі є потові та сальні залози. Соромітні губи обмежують соромітну щілину — ríma pudéndi (див. рис. 8.12, 2). У верхніх і нижніх кінцях губи утворюють дорсальну й вентральну спайки губ — commissúra labiórum dorsális et ventrális 5, 5′. У товщі губ розміщений стис- кач соромітних губ — m. constríctor vúlvae.
Унижній частині соромітних губ міститься клітор — clitóris (див. рис. 8.7, 8). Він має конусоподібну форму і прикритий краніальною плоттю клітора — prepútium clitóridis. Клітор складається з двох ніжок, тіла й голівки, тобто відповідає статевому члену самця. Він рельєфно виступає у кобили (див. рис. 8.7, В), довжина його до 8 см. У корови він дещо більший (до 12 см).
Удеяких тварин він має значні розміри і містить кісточку клітора (куниця, мавпа).
Нерви: n. pudéndus. Судини: a. pudénda intérna.
342
СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА
Р о з д і л
9
ФІЛОГЕНЕЗ КРОВОНОСНОЇ СИСТЕМИ
ОНТОГЕНЕЗ КРОВОНОСНОЇ СИСТЕМИ
СЕРЦЕ
КРОВОНОСНІ
СУДИНИ
СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА
о складу серцево-судинної системи вхо-
Ддять кровоносна і лімфатична системи, які доповнюють одна одну функціона- льно й морфологічно, а також органи кровотворення та імуногенезу.
Кровоносна система складається з серця та по- рожнистих трубок — судин, в яких тече кров. Течію крові в судинах забезпечує скорочення серця.
Кровоносні судини, що відводять кров від серця, називають артеріями, судини, які приносять кров до серця, — венами. Між артеріями і венами знахо- дяться судини мікроциркуляторного русла. Отже, кровоносні судини разом із серцем утворюють за- мкнену систему.
Кровоносна система заповнена кров’ю. Її клітини функціонують упродовж короткого періоду, тому во- ни постійно утворюються в органах кровотворення. До них у дорослих тварин відносять: червоний кіст- ковий мозок, який є складовою кісткових органів; тимус, селезінку у гризунів; фабрицієву сумку у птахів. У плодів до органів кровотворення належать також жовтковий мішок та печінка.
Основними функціями серцево-судинної системи є: трофічна, що забезпечує обмін речовин, гумо- ральна регуляція організму, його терморегуляція і захист.
Необхідні для обміну поживні речовини і вода надходять у кров з кишок, а кисень — з легень і кров’ю розносяться по всьому організму. Продукти обміну речовин, які виділяються клітинами в між- клітинну речовину, також надходять у кров і пере- носяться до органів виділення — легень, нирок, потових залоз та ін.
Ендокринні залози виділяють у кров особливі хімічні речовини — гормони, які разом з нервовою системою забезпечують регуляцію діяльності орга- нізму.
У процесі обміну речовин, особливо в органах, що активно функціонують (скелетні м’язи, травні залози) утворюється значна кількість теплової ене- ргії, надлишок якої через кров виводиться шкірою і органами дихання.
343