Розділ 15
Рис. 15.16. Схема сагітального розрізу клоаки:
1 — пряма кишка та її сфінктер; 2 — передній відділ клоаки (copródeum); 3 — середній відділ клоаки (uródeum); 4 — задній відділ клоаки (proctódeum); 5 — сім’явиносна протока; 6 — сечовід; 7 — фабрицієва сумка; 8 — сфінктер клоаки; 9 — залози в стінці клоаки
на поділяється на три відділи: передній — copródeum, середній — uródeum — і задній — proctódeum. У середній відділ відкриваються сечоводи й вивідні статеві шляхи. Задній відділ клоаки закінчується відхідником (рис. 15.16). У верхню частину заднього відділу клоаки відкривається дивертикул, або кло- акальна (фабрицієва) сумка — búrsa Fabricii, що є частиною імунної систе- ми. Вона добре розвинута у молодої птиці, а з настанням статевої зрілості редукується. Початок редукції фабрицієвої сумки збігається з початком ін- волюції тимуса. Найбільшого розміру вона досягає в 90-добовому віці. В складках слизової оболонки сумки міститься чимало лімфоїдних елемен- тів, що дає підставу вважати її важливим захисним органом. У качура, гуса- ка, лебедя, самця цесарки і страуса в клоаці розміщений орган парування — pénis (див. рис. 15.22).
У курей довжина кишок становить 160–170 см. Вона в шість разів пере- вищує довжину їх тулуба, а в качок і гусей — у 4–6 разів. У хижих птахів кишки набагато коротші (у 1,5–2 рази перевищують довжину тіла).
АПАРАТ ДИХАННЯ
Апарат дихання у птахів має деякі особливості: 1) малий об’єм і простота будови носової порожнини; 2) наявність у ділянці біфуркації трахеї присто- сування для утворення звуків — співочої гортані; 3) незначні об’єм і розміри легень, бронхи яких сполучаються з порожнинами повітроносних мішків.
Дихальна трубка у птахів починається ніздрями, які мають округлу або овальну форму. У курей при вході в ніздрі є невеликий нерухомий по- крив — носовий клапан, а навколо ніздрів розміщений вінець короткого щетинкоподібного пір’я. Краї, що облямовують ніздрі, складаються з вос- ковиці. У качок і гусей ніздрі наскрізні і розміщені спереду носової пере- городки.
ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТІЛА СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ
Носова порожнина. В кожній половині носової порожнини у птахів є по три хрящові раковини. Лабіринту решітчастої кістки у них немає. Нюховий нерв розгалужується в дорсальній раковині і носовій перегородці. В лобовій кістці біля внутрішнього кута ока є кілька носових залоз, протоки яких від- криваються в носову порожнину.
Гортань — lárynx — лежить на дні ротоглотки і з’єднана з нею вузькою щілиною, яка оточена вінцем сосочків слизової оболонки (рис. 15.17). Слизова оболонка гортані вкрита війчастим епітелієм. Голосових зв’язок у ній немає. Остов гортані утворюють черпакуваті та кільцеподібний хрящі. Вони рухли- ві і приводяться в дію чотирма парами спеціальних м’язів гортані. Роль над- гортанника виконує поперечна складка слизової оболонки.
Трахея у птахів утворена округлими хрящовими кільцями. У старих гу- сей і качок кільця костеніють. Оскільки трахея довша за шию, то вона, йду- чи по шиї, робить вигин. Трахея досить рухлива і приводиться в дію двома спеціальними парними м’язами. Слизова оболонка трахеї багата на залози альвеолярного типу. В ділянці біфуркації трахеї на бронхах розміщений го- лосовий апарат — співоча гортань — sýrinx, s. lárynx inférior (див. рис. 15.17). Утворена вона потовщеними кільцями трахеї — барабаном — tympánum, містком, розміщеним у місці поділу трахеї на два бронхи, півмі- сяцевою складкою на ньому, а також барабанними перетинками, які зв’язують барабан з першими кільцями бронхів. В качура з лівого боку тра- хеї є спеціальний кістковий барабанний міхур — резонатор — búlla tympanifórmis. У самок птахів співоча гортань менш диференційована, ніж у самців.
Легені у птахів відносно малі, яскраво-рожевого кольору. Вони ніби вда- влені в заглиблення між хребетним стовпом і хребцевими закінченнями ре- бер і розміщені від 1-го ребра до нирок (рис. 15.18). Головний бронх кожної
Рис. 15.17. Співоча гортань птахів:
А — розріз (схема); Б — качки; 1 — трахея (а); 2 — барабанна порожнина (с — барабанний міхур); 3 — місток; 4 — зовнішня, 5 — внутрішня барабанні мембрани; 6 — бронхи (b)
559
Розділ 15
легені відкривається в парний черевний повітроносний мішок. Від головно- го бронха відходять дорсальні зовнішні (у повітроносні мішки) і вентральні внутрішні (розгалужуються в межах кожної половини легень) екстра- та ін- трабронхи. Вони з’єднуються між собою дрібними парабронхами, які ведуть у респіраторні ділянки легень. Екстрабронхи утворюють дуже тоненькі пові- троносні мішки — випини слизової та серозної оболонок. Слизова оболонка їх вкрита війчастим епітелієм, який у каудальній частині переходить у пло- ский. У серозній оболонці є сполучнотканинні волокна. В усіх повітроносних мішках (крім шийних) біля вхідного отвору розміщений вихідний отвір, який веде в бронх, що розгалужується в легенях і з’єднується з пара- бронхами, а останні — в респіраторні ділянки легень. Є також дані про те, що в гирлі повітроносного бронха є клапан, або сфінктер, який закривається під час вдиху і відкривається під час видиху. Наведені дані свідчать про те, що повітроносні мішки — не кінцевий пункт головного бронха, а велике розширення (гігантська альвеола) на шляху складного кільцевого розгалу- ження бронхів.
У птахів розрізняють чотири парних і один непарний повітроносні міш- ки. Парні повітроносні шийні мішки розміщені під трахеєю і стравоходом — вони пневматизують шийні й грудні хребці, а також ребра; парні краніальні грудні мішки лежать під легенями; парні каудальні грудні мішки приляга- ють до печінки, шлунка, кишок; парні черевні мішки найбільші, розміщені в задній частині тіла на кишках. Вони утворюють ряд дивертикулів, через які пневматизуються поперекові й крижові хребці, кістка таза і стегна. Не- парний міжключичний мішок складається з двох частин: внутрішньогрудної
— лежить між ключицями і обхоплює серце — і позагрудної — утворює ряд випинів (дивертикулів). Один з них називається пахвовим і з’єднується з порожнинами плечових кісток. Між- ключичний мішок виконує роль міхів, які заміняють рухи грудної клітки під час польоту.
Повітроносні мішки беруть участь у газообміні. Повітря в легені потрапляє не лише під час вдиху, а й під час ви- диху. В цьому разі воно надходить у легені з повітроносних мішків. Завдя- ки цьому процеси окиснення в організ- мі птахів відбуваються досить інтен-
Рис. 15.18. Схема будови легень і повітронос- них мішків птахів:
1 — міжключичний мішок; 2 — пахвові дивертикули; 3 — отвір у плечову кістку; 4 — шийні мішки; 5 — краніальні грудні мішки; 6 — каудальні грудні міш- ки; 7 — черевні мішки; 8 — легені; а — медіальні краї легень; b — присінок головного бронха; с — екто- бронх у черевні мішки; d, e — мішкові бронхи
ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ТІЛА СВІЙСЬКОЇ ПТИЦІ
Рис. 15.19. Органи сечовиділення і роз-
множення півня:
1 — сім’яник; 2 — сім’япровід; 3 — нирка; 4 — сечовід; 5 — клоака; 6 — пряма кишка (каудаль- на частина); 7 — надниркова залоза; 8 — аорта; 9 — зовнішня клубова артерія; 10 — сіднична артерія; 11 — внутрішня клубова вена; 12 — зов- нішня клубова вена; 13 — загальна клубова вена
сивно. Одночасно за такої системи циркуляції повітря виділяється ве- лика кількість теплоти (температу- ра тіла у птахів вища, ніж у ссав- ців). Крім того, у водоплавних пта- хів повітроносні мішки сприяють полегшенню тіла і дають можли- вість тривалий час перебувати під водою.
Завдяки повітроносним мішкам при утворенні звуку посилюється повітряний струмінь під час види- ху. Тиск заповнених повітрям міш- ків полегшує дефекацію. Під час роботи крилами в польоті, коли виділяється значна кількість теп- лоти, повітроносні мішки сприяють
охолодженню тіла. У деяких диких птахів (лелека, гагара) біля хвоста є ще повітроносні мішки задньої частини тулуба.
АПАРАТ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
Нирки у птахів темно-червоного кольору, довгасті. Вони ніби втиснуті у вентральні заглиблення попереково-крижового відділу хребта й клубової кістки (рис. 15.19). Сечовивідна і сечовидільна зони виражені нечітко. Нир- ки можна поділити на три частки: передню, середню і задню. Сечовидільні канальці на вентральному краї нирки з’єднуються в короткі гілки, що від- криваються в сечовід. Останній закінчується в середньому відділі клоаки. Сечового міхура і сечівника у птахів немає.
ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ
Органи розмноження самок. У птахів розвинуті тільки лівий яєчник і лі- вий яйцепровід. Яєчник висить на брижі під передньою часткою лівої нир- ки, має горбисту форму. В зв’язку з тим, що ріст і повне дозрівання фоліку- лів відбуваються неодночасно, поверхня яєчника нерівномірно горбиста. До початку статевого циклу яйцеклітини, збагачуючись жовтком, набувають
561
Розділ 15
Рис. 15.20. Яйцепровід курки:
А — статева система курки; Б — топографія статевої системи курки; 1 — яєчник з фолікулами; 2 — оболон- ка фолікула; 3 — лійка яйцепроводу; 4 — білкова частина яйцепроводу; 5 — перешийок; 6 — шкаралупова частина; 7 — вивідна частина; 8 — клоака; 9 — пряма кишка; 10 — брижа; 11 — кровоносні судини; а — легені; б — нирки; в — клубова кишка; г — сліпі кишки
жовтого забарвлення. Яєчник підвішений на багатій на судини серозній обо- лонці. На боці яєчника, повернутому в порожнину тіла, утворюється дуго- подібна лінія — stígma, яка визначає місце розриву оболонки фолікула під час виходу яйця. Лівий яйцепровід (рис. 15.20) на своєму шляху робить багато складок і в окремих ділянках має різну будову. Він складається з
п’яти відділів і бере участь у фор- муванні третинної оболонки яйце- вої клітини.
Початковий відділ яйцепрово-
ду — лійка — infundíbulum — зав-
довжки до 4 см, має тонкі стінки, вкриті війчастим епітелієм. У ньо- му відбувається запліднення яйце- клітини. Лійка переходить у білко- ву частину яйцепроводу. Тут утво- рюються товста білкова оболонка і тонка волокниста плівка — membrána téstae. На тупому кінці яйця
ця тонка волокниста оболонка з ча- Рис. 15.21. Схема розрізу курячого яйця: сом розшаровується, утворюючи по-
1 — білкова оболонка; 2, 3 — внутрішній і зовнішній шари шкаралупової оболонки; 4 — вапняна оболон- вітряну камеру (рис. 15.21). Насту- ка; 5 — повітряна камера; 6 — градинка; 7 — жовт-
кова оболонка; 8 — зародковий диск; 9, 11 — білий пна ділянка яйцепроводу — пере- жовток; 10 — жовтий жовток
562
