Розділ 11

ТИМУС

Тимус — thýmus — непарний орган, який має багато синонімів (рис. 11.1): вилочкова залоза, зобна залоза, загруднинний вузол. Крім кровотвор- ної функції тимус забезпечує вироблення біологічно активних речовин, які стимулюють утворення Т-лімфоцитів, зменшують вміст у крові інсуліну, кальцію і впливають на ріст тварин. Тимус добре розвинений у молодих тварин, з віком він значно редукується.

Тимус складається з парної шийної і непарної грудної часток. Права й лі- ва шийні частки лежать на відповідних поверхнях трахеї. Грудна частка розміщена в грудній порожнині спереду від серця. Вона вкрита середостін- ною плеврою. Частки тимуса поділяються на часточки, в яких розрізняють кіркову та мозкову речовини.

Увеликої рогатої худоби грудна частка тимуса велика, шийні частки до- сягають гортані. Найбільшу масу тимус має у 7–8-тижневих телят (1050 г).

Увівці й кози передній кінець грудної частки тимуса виступає в ділянку шиї і в її середній третині поділяється на шийні частки, які досягають гор- тані. Найбільша маса тимуса встановлена у 7-тижневих ягнят і козенят.

Уконя грудна частка велика. Шийні частки короткі, їх довжина зале- жить від віку тварин.

Усвині шийні частки простягаються до гортані і глотки. Найбільша маса тимуса відмічена у 9-місячних тварин.

Усобаки грудна частка розміщена на груднині на рівні 1–6-го ребра. Шийні частки короткі.

СЕЛЕЗІНКА

Селезінка — líen — непарний плоский багатофункціональний орган (див. рис. 11.1). В постнатальному періоді онтогенезу тварин у ній відбувається диференціація Т- і В-лімфоцитів в ефекторні клітини, здійснюється елімі- нація еритроцитів і лейкоцитів, депонується до 16 % крові, яка циркулює в кровоносному руслі. У плодів у селезінці утворюються еритроцити. У гризунів селезінка є універсальним органом кровотворення впродовж усього життя.

Селезінка розміщена в лівому підребер’ї черевної порожнини. У коня, свині й собаки вона лежить на більшій кривині шлунка, у жуйних — на лі- вій поверхні дорсального мішка рубця. Форма і колір селезінки у різних тварин неоднакові.

На селезінці розрізняють парієтальну й вісцеральну поверхні, дорсаль- ний і вентральний кінці, краніальний і каудальний краї. Парієтальна пове- рхня прилягає до діафрагми, вісцеральна — до стінки шлунка. На вісцера- льній поверхні знаходяться ворота селезінки — hílus liénis, через які в орган входять артерія й нерви і виходять вена та лімфатичні судини. Дорсальний кінець спрямований до хребетного стовпа, вентральний — у ділянку мечо- подібного відростка або в пупкову ділянку (в собаки). Краніальний край се- лезінки спрямований у бік грудної порожнини, каудальний — у бік тазової порожнини.

444

ОРГАНИ КРОВОТВОРЕННЯ ТА ІМУННОГО ЗАХИСТУ

Рис. 11.1. Селезінка і тимус:

вгорі — селезінка собаки (А), свині (Б), корови (В), вівці (Г), коня (Д); Е — тимус теляти: 1 — ліва шийна частка; 2 — грудна частка

445

Розділ 11

Зовні селезінка вкрита серозною оболонкою, яка переходить на більшу кривину шлунка і утворює шлунково-селезінкову зв’язку — lig. gastrolienále. Остання є частиною більшого сальника. Серозна оболонка щільно з’єднується з капсулою селезінки. Від капсули в середину органа відходять перегородки — трабекули. Капсула і трабекули формують сполучнотканин- ну строму селезінки, яка побудована з щільної сполучної тканини. В ній знаходяться пучки м’язових клітин. Між капсулою і трабекулами розміщена паренхіма селезінки — пульпа. Консистенція селезінки у свійських тварин пухка, лише у свині й собаки вона щільна.

Увеликої рогатої худоби селезінка має видовжено-овальну форму із заок- ругленими кінцями і прямими краями. Довжина її становить 4—50 см, ши- рина 10–15 см, товщина 2–3 см, відносна маса 0,1–0,3 %. У корів селезінка має сіро-синій колір, у биків — червоно-коричневий. Серозна оболонка із селезінки переходить на рубець і діафрагму.

Увівці селезінка має округло-трикутну форму, у кози — округло-чотири- кутну. Колір селезінки червоно-коричневий. Відносна маса становить 0,15 %.

Уконя селезінка зовні нагадує косу. Її дорсальний розширений кінець утворює основу селезінки — básis liénis, а вентральний звужений — верхів- ку селезінки — ápex liénis. Краніальний край селезінки увігнутий і загост- рений, каудальний — опуклий і тупий. Колір селезінки буває синьо-черво- ним, синьо-фіолетовим або червоно-коричневим, що, очевидно, залежить від

їїкровонаповнення. Селезінка розміщена в площині останніх 2–3 ребер і 1-го поперекового хребця, довжина її становить 30–35 см, відносна маса —

0,2–0,35 %.

Усвині селезінка має видовжено-овальну форму із загостреними кінця- ми. Форма поперечного розрізу трикутна. Колір селезінки ясно-червоний. Довжина її коливається від 38 до 45 см, ширина — 5–8 см, відносна маса —

0,1–0,3 %.

Усобаки селезінка видовжена і має форму неправильного трикутника. Її вентральний кінець ширший за дорсальний. На краніальному краї є глибо- ка вирізка. Колір селезінки червоний з синюватим відтінком. Відносна маса коливається від 0,08 до 0,4 %, що залежить від породи тварин.

446

Розділ 12

Периферичну групу органів складають щитоподібна, прищитоподібні і надниркові залози.

До органів, що поєднують ендокринні функції з неендокринними, нале-

жать підшлункова залоза, тимус і статеві органи.

Поодинокі ендокриноцити є майже в усіх органах тварин і утворюють ди- соційовану ендокринну систему. Крім перелічених складових частин ендо- кринної системи до неї відносять і тимчасові органи вагітних самок (жовте тіло, плаценту).

За походженням ендокринні органи поділяють на ектодермальні, ентоде- рмальні й мезодермальні. До ектодермальних належать епіфіз, задня част- ка гіпофіза, мозкова речовина надниркової залози; до ентодермальних — щитоподібна й прищитоподібна залози, тимус, передня частка гіпофіза (бранхіогенна група) та острівці Лангерганса підшлункової залози. З мезо- дерми розвиваються кіркова речовина надниркової залози і статеві залози.

Рис. 12.1. Щитоподібна залоза:

А — собаки; Б — свині; В — корови; Г — коня; 1, 2 — права і ліва частки; 3 — перешийок; 4 — прищитопо- дібна зовнішня залоза; 5 — прищитоподібна внутрішня залоза; а — стравохід; b — трахея; с — гортань

448