21. Інтеграція в групах. Колективістська ідентифікація. Ціннісно-орієнтаційна єдність, покладання відповідальності за результати спільної діяльності.

Колектив (лат. collectivus — збірний) — вищий рівень розвитку спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим і сус-пільно цінним змістом спільної діяльності. Цінності суспільства завжди опосередковують офіційні стосунки у спільностях, проте вони далеко не завжди приймаються людьми і дійсно опосередковують міжособистісні стосунки. Сумісність є показником згуртованості (інтеграції в групах) спільності — ступеня міцності міжособистісних стосунків, їх стійкості щодо негативних чинників. У свою чергу, ступінь згуртованості є показником психологічного клімату спіль­ності, який відображає ступінь задоволеності її членів наявними міжособистісними стосунками. Психологічний клімат зумовлює самопочуття кожного члена спільності, впливає на продуктивність спільної діяльності. Існують внутрішньо групові зв’язки, а саме збіг оцінок, установок, позицій членів групи, цілей і завдань. Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність — характеристика міжособистісних стосунків, що свідчить про ступінь збігу оцінок, наста­новлень і позицій групи відносно цілей, цінностей і норм спільної діяль­ності. У групах високого рівня розвитку ступінь такого збігу досить ви­сокий, тоді як у групах низького рівня — незначний. У перших, наприк­лад, уявлення про властивості характеру, необхідні лідерові, чіткіші, ніж у других. Важливо, що в царині смаків, уподобань, інтересів буває так, що між членами групи високого рівня розвитку є розходження, а між членами групи низького рівня — збіг. Але це майже не позначається на спільній діяльності. Лише згуртованість навколо цінностей сприяє об'єднанню спільних зусиль і позитивно впли­ває на їх ефективність. Колективістська ідентифікація (від лат. identificare — ототожнюва­ти) — ставлення члена групи високого рівня розвитку до інших учас­ників спільної діяльності, яке загалом збігається з його ставленням до самого себе. Це явище досліджувалося під час експерименту, в якому за допомогою спеціального приладу порівнювалась ефективність спільної діяльності груп високого і низького рівнів розвитку. Так, колективістська ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, об'єк­тивність у покладанні і прийнятті відповідальності забезпечують сумісність членів колективу. Отже, колектив — складно організована система міжособистісних сто­сунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності. Це група високого рівня розвитку, що відкриває можливості для узгодження спільної й інди­відуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності.

22. Поняття про увагу. Теорії уваги. Фізіологічні основи уваги.

Увага – цілеспрямованість і зосередженість свідомості, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності. Завдячуючи увазі, будь-яка активність індивіда в стані неспання є ви­бірковою: серед великої кількості об'єктів оточення виділяються, усвідом­люються й утримуються лише деякі. Вони й стають предметом здійснюваних відносно них практичних або теоретичних, зовнішніх або внутрішніх дій; інші ж відступають у цей час на задній план.

Теорії уваги: 1)Увага- результат аперцепції, що розглядається як первинна духовна здатність(В. Вундт) чи внутрішня воля,автономна, первинна, духовна сила (В.Джинс). 2)Увага розглядається як результат духовного пристосування, що миттєво поліпшує сприймання предмета чи розумовий розгяд ідеї. 3)Увага – результат обмеження обсягу свідомості (І. Герборт). Вона пояснюється тим, що обсяг свідомості обмежений і сильні уявлення витісняються з неї більш слабо. 4)Увага – результат особливої активної здатності духу(волі) 5) Увага – результат посилення нервової діяльності або додаткового нервового подразника, що виходить від вищих нервових центрів, веде до посилення поняття або образу. 6) Увага – результат емоцій. Явище уваги є результатом емоцій і окремого процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди так чи інакше пов’язане з інтересом, а інтерес – це емоція, вона і надає об’єкту сприймання або додаткової інтенсивності, а з нею – ясності, виразності і стійкості у зміні асоціацій. 7) Увага як діяльність розрізнення. Первинний ефект уваги – не в посиленні (підвищення, інтенсивності) уявлення, а в зясуванні (більшому розрізненні) його.

Фізіологічні основи уваги: У здійсненні складних процсів уяви бере участь кори головного мозку, також у глибинних відділах: -гіпоталамо-мімічна система, - гіпоталамус. У разі їх ушкодження виникають розлади психіки. Деякі психологи розглядають фізіологічні механізми уяви як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль.