15. Спрямованість як центральний компонент структури особистості. Мотиви ,їх класифікації.

Активність людини визначається його потребами. Сутність потреб відповідає на запитання ЧОМУ людина виявляє активність, але щоб з’ясувати НА ЩО вона спрямована, необхідно проаналізувати ,чим визначається й спрямованість, яка являє собою сукупність мотивів, що й орієнтують діяльність особистості.

Особистість – певна якість індивіда, завжди залежить від соціуму, є цілеспрямованою і само організованою системою, формується в онтогенезі відносно пізно.

Мотиви – пов’зані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності. Мотиви розрізняються за своєю усвідомленістю. Неусвідомлюваними є установки і потяги, усвідомлюваними – інтереси, переконання, прагнення. Установка – стан готовності до певної діяльності. Потяг – спонукання до діяльності, що є недостатньо чітко усвідомленою потребою. Інтерес – емоційний вияв пізнавальних потреб особистості. Переконання – система знань, пропущених через почуття ( ідеї поєднались із почуттям і волею ). Прагнення - мотиви поведінки,в яких виявлена потреба в чомусь, що може бути досягнуте вольовими зусиллями.

16. Самооцінка та її роль у розвитку особистості. Рівень домагань.

Центральним компонентом «я-концепції» є самооцінка особистості. Самооцінка – це та цінність ,значущість, якої надає собі індивід загалом та окремими сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка виконує регулювальну та захисну функції , впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань – це прагнення досягти тієї мети складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі лежить самооцінка.

Самооцінка характеризується за такими параметрами :

- за рівнем – висока, середня , низька

- за співвіднесенням з реальними успіхами – адекватна та неадекватна (завищена , занижена )

- за особливостями будови – конфліктна та безконфліктна

Самооцінка формується на підставі оцінок оточення, власної оцінки своєї діяльності.

17. Поняття про соціальні групи, їх класифікація

Група –спільність людей, об’єднаних численними та різноманітними стійкими зв’язками .

* За формою існування:

- умовні – її члени не взаємодіють як певне стійке об’єднання (всі відмінники 9 класів)

- реальні – згуртовані спільною взаємодією. До них відносять малі групи – відносно стійке, не чисельне за складом, пов’язане спільною метою; здійснюється безпосередній контакт(30-40 осіб)

* за способом створення :

- офіційні (формальні) – створюються на підставі наказу ,розпорядження ( склад кафедри)

- неофіційні – виникає на основі єдиної спрямованості психологічної мотивації –симпатії, переконань, визнання авторитетності.

* залежно від рівня згуртованості членів :

- дифузна група – майже не згуртована, існує короткий час, випадковий склад члені, прості взаємини, стосунки з антипатії

- асоціація (кооперація) – згуртована, постійно основний склад, існує протяг відносно тривалого часу, стосунки – антипатії, ділові

- колектив – характеризується особистісно значущими і суспільно цінним змістом групової діяльності. ( + корпорація – відрізняється замкненістю на власних групових інтересах, максимальною централізацією та авторитетністю керівництва)

* референтна група (уявлювана) – норми ,погляди якої є зразком для особистості.