94. Ефективність діяльності вчителя

Критерії оцінки діяльності вчителя

Перший критерій :

виконання державних програм у повному обсязі. Оцінюючи роботу вчителів, необхідно переконатись, що вони працювали згідно з програмою, забезпечили вивчення передбачених тем, виконання практичних, лабораторних і контрольних робіт, екскурсій.

Другий критерій :

рівень знань і розвитку учнів, ступінь їх самостійності, оволодіння навичками

навчальної праці, інтелектуальними вміннями.

Третій критерій :

якість навчально-виховної роботи на уроці. Чи вчить, виховує вчитель на уроці, чи добивається він того, що саме під час уроку відбувається процес формування знань, розвиток самостійності, чи здійснюється виховання в процесі навчання?

Особливо треба приділити увагу питанням: які методи роботи застосовує вчитель, чи вміє він обирати оптимальні прийоми навчання з урахуванням навчального матеріалу і особливостей класу? Не існує універсальних методів навчання, їх нескінченна множина. Вибір правильних методів - ознака професійної майстерності.

Четвертий критерій :

диференційований підхід до учнів у процесі навчання, який забезпечує оптимальний розумовий розвиток учнів, попереджає неуспішність. Одним із способів перевірки ступеня ефективності індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи з класом є вивчення системи роботи вчителя із слабими та відстаючими учням, а також з тими, хто проявляє особливий інтерес до вивчення того чи іншого предмету, роботи вчителя після уроків.

95. Самоосвіта і самовиховання як умова успішної діяльності вчителя.

Самоосвіта є важлив. індивід. формою праці педагога. Вона сприяє покращенню якості викладання предмета, підвищенню рівня навчальних досягнень учнів. Кількість часу й сил, які вчитель витрачає на самоосвіту, залежить від його мотивації. Наскільки педагог оволодіє майстерністю викладання,зале жить від його наполегливості. Педагог вчиться сам, переживає перші успіхи та невдачі, шукає себе. Але може наступити такий момент, коли здається, що ти вже майстер своєї справи. Якщо вчитель не вдосконалює себе, не експериментує, то перетв. на ремісника, який стоїть за верстатом і робить кожного дня одну й ту ж роботу. Проте в учителя інше завдання: неперервне вивчення предмета, саморозвиток, самовдосконалення.

Самовиховання: адекватне оцінювання самого себе. Самових починається з оцінки власних успіхів і промахів, з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала й реальними можливостями. Чим краще вчитель знає предмет, тим зрозуміліше та цікавіше зможе його подати. А все починається з любові до свого предмета й відчуття відповідальності за свою діяльність. Однак не варто обмежувати себе рамками певної дисципліни. Учитель повинен усебічнорозвиватись. Чим ширше коло інтересів учителя, тим цікавішим він стає не тільки для оточуючих, а і для себе.

Самоосвіта чи самовиховання - це формування людиною себе відповідно до поставленої мети, яка має бути свідомою й бажаною.

96. Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. Структура соціальної психології як науки охоплює таке коло проблем: а) соціально-психологічні явища у макросередовищі, у великих соціальних спільнотах (закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, упереджень, моди, смаків, чуток тощо); б) соціально-психологічні явища в мікросередовищі, у малих групах і в колективах (психологічна сумісність і несумісність людей у різних видах спільної діяльності, міжособистісні стосунки і груповий клімат, явища лідерства і керівництва, типи групової згуртованості тощо); в) соціально-психологічні прояви особистості (співвідношення самооцінки й оцінки, конформність, стан фрустрації тощо). Функції соціальної психології. Як самостійна галузь знання, соціальна психологія реалізує усі функції, властиві психологічній науці: теоретико-пізнавальну, комунікативну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та ін. Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне і конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи, а також з'ясування закономірностей, механізмів та чинників, що детермінують соціально-психологічні явища. Комунікативна функція реалізується як систематизація знань з проблем сприймання, передавання інформації, взаємодії і взаємовпливу людей. Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда, в захисті соціальних спільностей, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду. Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Зміст прикладної функції полягає у з'ясуванні на основі теоретичного й емпіричного аналізів закономірностей становлення соціально-психологічної реальності форм існування та способів функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, вироблення практичних рекомендацій з різних аспектів взаємодії, впливу людей один на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті.

97. У вітчизняній психології існують різні підходи до розуміння взаємозв'язку спілкування і діяльності. Так у працях Б.Г. Ананьева, І.С. Кона спілкування, праця і пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.М. Леонтьева, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність - умовою спілкування. У багатьох працях М.С. Кагана і О.О. Леонтьева спілкування розглядається як особливий, специфічний різновид діяльності (комунікативна, мовна діяльність). На основі аналізу різних підходів до розуміння взаємозв'язку спілкування і діяльності можна виділити три такі найголовніші підходи: - спілкування як самостійний вид людської діяльності; - спілкування як атрибут інших видів людської діяльності; - спілкування як взаємодія суб'єктів. Спілкування - це взаємодія двох або більше людей, під час якої виникає психічний контакт, що проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаєморозумінні, взаємо-переживанні. Структура спілкуванняКомунікативна сторона спілкування (чи комунікація у вузькому змісті слова) складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями). Перцептивная сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Уживання цих термінів умовно, іноді в боле-менее аналогічному змісті вживають і інші: у спілкуванні виділяють три функції – інформаційно-комунікативна, регуляционно-коммуникативная, афективно-комунікативна. Процес спілкування За характером комунікантів у просторі та часі розрізняють спілкування: контактне, дистантне Поняття контактного спілкування зрозуміле: співрозмовники поряд. При контактному спілкуванні важливими компонентами є ситуація, жести, міміка та інтонація. До видів дистантного спілкування належать такі, де комуніканти розділені простором і часом. Це може бути розмова телефоном, спілкування у листах тощо. Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки тощо. ДІЯЛЬНІСТЬ - це внутрішня і зовнішня активність людини, яка спрямована на особистісні зміни, трансформація предметів та явищ залежно від потреб людини, а також створення нових. Мета - це те, чого прагне досягнути людина, задля чого вона працює, долаючи труднощі й перешкоди, чого хоче досягти у своїй діяльності. Отже, без мети не може бути свідомої діяльності. Мотив — це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов'язані з її органічними й культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними. Спонуками до діяльності є різні матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі) та соціокультурні (пізнавальні, суспільно-політичні, есте­тичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане найближ­чим часом), віддалена (здійснення бажаного планують на тривалий час) та далека (здійснити бажане через десятки років). Розрізняють мотиви також за рівнем усвідомлення.

98. Види спілкування вирізняються за різними параметрами. 1. Залежно від контингенту учасників спілкування може бути між-індивідним індивідно-груповим та міжгруповим. 2. За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосередковане спілкування. 3. За тривалістю - короткочасне і тривале. 4. За закінченістю - закінчене та незакінчене. 5. Специфічним є так зване особистісне спілкування, яке має свою мету, засоби і прийоми. Особистісне спілкування - це таке спілкування, в процесі якого в людини, яка вступає в контакт, виявляється доброта як якість її особистості (М.І. Бобнєва). Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють суттєвої ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не "транслюється" в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини - забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його події включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їхньою оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні. Оптимальним педагогічним спілкуванням є таке, при якому: - створюються найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності; - відбувається сприяння правильному формуванню особистості; - забезпечується сприятливий емоційний клімат навчання; - запобігається виникнення психологічних бар'єрів; - забезпечується управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі; - максимально використовуються особистісні особливості вчителя. Найоптимальнішою для особистісного та психічного функціонування є діалогічна стратегія як найвищий рівень організації спілкування. Спілкування можна розглядати на різних рівнях: • макрорівень (людина спілкується з іншими людьми відповідно до традицій, звичаїв, суспільних стосунків, шо склалися); • мезарівень (спілкування відбувається в межах змістової теми); • мікрорівень (це акт контакту: запитання — відповідь). Стандартизований рівень дуже різниться від примітивного й маніпулятивного рівнів спілкування, але не «дотягує» до конвенціонального з тієї причини, що справжньої рольової взаємодії на цьому рівні не відбувається. Ігровий рівень спілкування розташований «над» конвенціональним. Він наділений повнотою й людяністю останнього, але перевершує його глибиною змісту й багатством відтінків. Діловий рівень передбачає не звичайні ділові контакти, а вид людських занять. Духовний рівень вважається найвищим рівнем людського спілкування, адже на цьому рівні партнер сприймається як носій духовного начала, яке пробуджує високі почуття: від дружби до можливості наблизитися до найвищих цінностей людства. проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства — керівництва. Відомою є класифікація К. Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва): • авторитарний (тверді способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, припинення ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення і т. п.); • демократичний (колегіальність, заохочення ініціативи); • ліберальний (відмовлення від керування, усунення від керівництва).

99. Засоби спілкування. Вербальна комунікація за допомогою слова - головна і найбільш досконала форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості. Паралельно з мовою як засобом спілкування за допомогою слова широко використовуються немовні засоби - жести, міміка, інтонація, паузи, манери, зовнішність. Спілкування як жива безпосередня комунікація суб'єктів закономірно виявляє емоції тих, хто спілкується, утворюючи невербальний аспект обміну інформацією. Невербальна комунікація. Це особлива мова - "мова почуттів". Вона - продукт суспільного розвитку людей, що значно посилює змістовий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин може її замінювати. Відомо, наприклад, що мовчання іноді буває красномовнішим, ніж слова, а обмінюючись поглядами, люди можуть збагнути зміст інформації, який не вкладається в адекватні категорії вербального висловлювання. Найбільш динамічно зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці. Жест - це соціально сформований та усталений рух, що передає психічний стан людини. Міміка та жести мають біологічну природу, містять елементи природженого характеру і в той же час соціальні за походженням. Праксеміка виокремлює чотири дистанції у спілкуванні: 1) інтимну; 2) особисту, яка засвідчує, що ті, хто спілкується, є близькими друзями; 3) соціальну, яка характеризує офіційні контакти між сторонами, які входять у стосунки; 4) публічну, що має місце між чужими людьми (епізодичні, ситуаційні контакти).

100. СОЦІАЛЬНА ГРУПА - це певна сукупність людей, об'єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле. За характером взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.), до них входять люди, які реально між собою не взаємодіють. Реальна група - це обмежена обсягом спільнота людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування. Усі групи суспільства з практичного погляду доцільно поділити на гіпергрупи, супергрупи, декагрупи, великі, середні, метагрупи, малі й мікрогрупи (у вітчизняній психології всі соціальні групи поділяють на великі й малі). Гіпергрупи - це населення всієї планети, Європи, Азії, Південної Америки тощо як соціальні групи. Супергрупи - населення великих за чисельністю держав - Китаю, Індії, США, Росії та ін., а також великих міжнародних організацій, блоків (наприклад, НАТО) тощо. Декагрупи - це соціальні групи, які відображають цілі суспільства (наприклад, України, Польщі, Франції тощо) або спільнот окремих республік у складі держави (Росія) чи штатів (США). Великі групи - це такі спільноти людей, які виокремлюють за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок, пенсіонери тощо), або реальні, чималі за обсягом та складно-організовані спільноти людей, об'єднані спільною діяльністю (велика конфесія в конкретному суспільстві, політична партія тощо). Великі групи - це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, спільноти великих організацій тощо. Великі соціальні групи мають свою неповторну соціальну психіку, яка регулює їхню життєдіяльність. До неї належать звичаї, обряди, традиції, специфічні форми і мова спілкування, контакти, потреби, інтереси, цінності та ін. Метагрупи - це підприємства, невеликі громадські організації, військові частини тощо. МІКРОГРУПИ - це групи обсягом 2-4 особи (деякі сім'ї, екіпаж космічного корабля, друзі, злочинна група, група за інтересами тощо).

101. Мала група являє собою невелика кількість людей, від 2-3 до 20-30 чоловік, що виділяються за такими основними, загальним для них ознаками: • наявність спільної справи (цілі, діяльності і т. П.); • особисте знання один одного;• безпосередню взаємодію один з одним; • існування сталих особистих і ділових взаємин між членами групи; • наявність внутрішньої організованості групи, наприклад присутність лідера, розподіл ролей, групових норм і т. П. 1. У малій групі людина освоює норми поведінки, які дозволяють йому стати повноправним членом суспільства, заснованого на цих нормах (наприклад, нормах права і моралі). 2. У малій групі людина виявляє образні і форми поведінки, наслідуючи яким (освоюючи які) він виявляється здатним нормально взаємодіяти з іншими людьми. 3. У різних малих групах людина освоює необхідні йому для життя знання, вміння та навички, формує і розвиває свої здібності. 4. У малій групі чоловік забезпечується зворотним зв'язком або інформацією про те, як він виглядає з боку, як сприймають і оцінюють його оточуючі люди. В результаті у людини складається уявлення про самого себе (образ "Я", або Я-концепція). 5. У малій групі людина отримує моральну, матеріальну та іншу підтримку (наприклад, у своїй родині або серед близьких друзів). 6. У малій групі людина освоює соціальні ролі. Завдяки цьому він виявляється здатним брати на себе і виконувати різні суспільні ролі: групові та соціальні. 7. У малій групі людина за допомогою інших людей і завдяки спілкуванню з ними задовольняє свої основні, життєво важливі соціальні інтереси і потреби. Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність, яка виділяє і відокремлює дану групу, робить її відносно автономним соціально-психологічним утворенням. Ця спільність може виявлятися в різних речах - від суто зовнішніх (наприклад, територіальне об'єднання людей як сусідів за місцем проживання або партнерів по роботі) до глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім'ї). Міра психологічної спільності визначає згуртованість малої групи - одну з основниххарактеристик рівня її соціально-психологічного розвитку.

102. Рівні розвитку групи За рівнем розвитку розрізняються такі групи: • дифузні; • асоціації; • корпорації; • колективи. Розвиток малої соціальної групи починається з низьких рівнів і завершується на вищих. У радянській психології найвищим рівнем розвитку групи вважався колектив. Мала організована група, виникнувши, безперечно, розвивається. При цьому не кожна досягає рівня колективу. Від моменту, коли незнайомі воїни збираються разом для спільної діяльності, до періоду, коли цю малу організовану групу можемо назвати військовим колективом, минає іноді тривалий час. На шляху становлення колективу група долає ряд етапів - вона згуртовується, розвиваються внутрішньогрупові стосунки, які відповідають рівневі розвитку групової діяльності. Позитивною стороною подібної схеми групового розвитку є виразна реалізація в ній принципу діяльності, що дозволяє вивести аналіз проблеми за межі окремо взятої малої групи і розглянути її в системі широких соціальних детермінантів. Більш проблематично, проте, йде справа з конкретним додатком обговорюваної схеми до безлічі реально функціонуючих груп, оскільки процес розвитку представлений в ній в занадто узагальненій формі, минаючи багато, можливі етапи і не відображаючи складання окремих компонентів життєдіяльності групи як складових цілісного соціального організму. І, очевидно, в силу труднощів операціоналізації схеми її апологети, проводячи диференціацію груп за рівнем розвитку, як правило, апелюють до традиційного житейському критерієм: низький - середній - високий рівень [Немов, 1984; Петровський, 1979]. Близьким до попереднього і по вихідним теоретичним позиціях, і за загальним абрису динаміки групового розвитку, і, нарешті, по ряду виділяються при цьому етапів виявляється параметричний підхід до дослідження групи, розроблений Л. І. Уманським. В основу підходу покладено уявлення про соціально-психологічних параметрах групи - своєрідних критеріях її розвитку як колективу. До їх числа Л. І. Уманський, зокрема, відносить: (а) зміст морального спрямування групи - интегративное єдність її цілей, мотивів, ціннісних орієнтації; (б) організаційна єдність групи; (в) групову підготовленість у сфері реалізації спільної діяльності; (г) психологічне єдність - інтелектуальну, емоційну, вольову комунікативність, що характеризує відповідно процес міжособистісного пізнання та взаєморозуміння в групі, міжособистісні контакти емоційного характеру, стрессоустоічівость і надійність групи в екстремальних ситуаціях [Уманський, 1980].

103. Механізми групової динаміки. Існує декілька підходів до опису психологічних особливостей взаємодії суб'єктів групи. Одну з таких моделей запропонували американські психологи М. Вудкок і Д. Френсіс. Їх уявлення про основні етапи розвитку групи зводиться до наступного. Перша стадія розвитку групи - "притирка". На цій стадії члени групи придивляються один до одного. Визначається ступінь особистої зацікавленості в тому, щоб працювати в цій групі. Особисті почуття і переживання маскуються чи приховуються. Щирого і зацікавленого обговорення мети і методів роботи практично немає. Члени групи не цікавляться своїми колегами, майже не слухають один одного. Творча і надихає колективна робота фактично відсутня. Друга стадія - за термінологією авторів - "ближній бій". Це період боротьби і переворотів. Період, коли оцінюється внесок лідера, коли утворюються клани і угрупування, а розбіжності висловлюються більш відкрито. На цьому етапі особисті взаємини набувають дедалі більшого значення. Сильні і слабкі сторони окремих членів групи все більш виразно виявляються. Іноді відбувається силова боротьба за лідерство. Група починає обговорювати способи досягнення згоди, прагне налагодити ефективні взаємини. Третя стадія - "експериментування". На цій стадії члени групи усвідомлюють свій потенціал, який в цілому зростає. Все більш актуальною стає проблема ефективного використання здібностей і ресурсів групи. Виникає інтерес до того, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються. З'являється бажання експериментувати. Вживаються заходи до реального підвищення ефективності роботи групи. Четверта стадія - "ефективність". Група набуває досвід успішного вирішення проблем і використання ресурсів. Працівники переживають почуття гордості за свою приналежність до команди-переможниці ". Виникаючі проблеми досліджуються реалістично і вирішуються творчо. Управлінські функції можуть плавно делегуватися то одному, то іншому члену групи в залежності від конкретного завдання. П'ята стадія - "зрілість". На цій стадії група функціонує як колектив, згуртований навколо добре усвідомлюваних усіма реальних спільних цілей, в які конверговані (зведені) цілі індивідуальні. Діють міцні зв'язки між членами групи. Людей оцінюють за достоїнств, а не з їх претензій. Відносини носять неформальний, психологічно комфортний характер. Особисті розбіжності вирішуються без негативних емоцій і психологічного напруження. Група демонструє відмінні результати і встановлює високі стандарти своїх досягнень. Розширюється делегування повноважень, і все більше членів групи бере участь у плануванні та прийнятті рішень. Психолог І. П. Волков запропонував модель емоційної динаміки группообразования як послідовність фаз розвитку міжособистісного контакту. З його точки зору, структура емоційної динаміки виглядає наступним чином.