27. Поняття про пам'ять.Теорії пам'яті.Фізіологічні основи пам'яті.

Пам'ять – це процеси запам’ятовування, збереження, відтворення і забування індивідуального досвіду. Пам'ять – характеристика пізнавальної функції психіки, основа життя всіх живих організмів, основа збереження цілісності «Я» особистості, усвідомлення людиною єдності її минулого і майбутнього. Теорії пам'яті: 1)Асоціативна теорія – пояснює пам'ять як асоціації,тобто зв’язки між враженнями про явища та предмети. За характером зв’язків виділяють такі асоціації: а) за суміжністю (просторова і часова) – події, що відбуваються одночасно або послідовно запам’ятовуються разом, б)за подібністю: іноземне слово запам’ятовується краще, якщо звучання нагадує рідне в)за контрастом – знаючи, що явища є полярними, нам достатньо запам’ятати лише одне з них, а про друге знати, що воно є протилежним. 2)Гештальтизм стверджує, що запам’ятовування відбувається не від окремих елементів до цілісного образу, а навпаки: людина схоплює всю ситуацію одразу, а потім вже виокремлює в ній деталі. Перша і друга теорія схожі тим, що переоцінюються залежність запам’ятовування від особливостей організації зовнішнього матеріалу та ігнорують роль особистості. Але протилежною є наступна 3) теорія А.Бергсона, яка перебільшує значення активності людини, стверджує незалежність памяті від зовнішньої ситуації. Активність людини пояснюється як надприродна сила, причини якої неможливо пояснити. 4) Вітчизняна теорія стверджує, що діяльність- визначальний фактор памяті. Запамятовування визначається не тим, яким є сам по собі матеріал, а тим, що з ним робить людина. Фізіологія пояснює пам'ять як основну умовного рефлексу, як утворення зв’язку між новим і уже відомим. Це фізіологічна основа памяті.

28. Запамятовування, фактори мимовільного і довільного запам’ятовування.

Запамятовування – процес пам'яті, внаслідок якого відбувається закріплення нового матеріалу. Мимовільне – найбільш продуктивне, якщо матеріал входить у зміст діяльності. Умовою мимовільного запам’ятовування є активне сприйняття матеріалу. Чим вища пізнавальна активність людини, тим краще мимовільне запам’ятовування. Мимовільне запам’ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості, на нього впливають яскравість та емоційне забарвлення, інтерс, контрастні предмети на загальному тлі, схожі на вже відомі предмети та явища. Довільне запам’ятовування – від впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається через систему мнемічних дій. Залежить від: а) особивостей мімічної задачі (запам’ятати близько до змісту; відтворити переважно форму, а не зміст; запам’ятати фрагмент дослівно), б) мотивів (заради оцінки, інтерес, обов’язок, зв'язок з майб.професією.), в)оволодіння способами запам’ятовування: -смислове групування (розбиття матеріалу на частини), - смислові опорні пункти (створення схем, креслень, малюнків), - співвідношення запам’ятованого з відомим, - відтворення (переказ, повторення). При вивченні нового матеріалу переважає мимовільне запам’ятовування, а при закріпленні на першому плані (задача запам’ятати), то переважає довільне запам’ятовування.