4.Будова психологічної науки.

Основою психологічної науки є теорії відображення, рефлекторна теорія психіки, вчення про принципи психології та методологія науки. На основі цих теорій ґрунтується вся система психологічних знань.

Завдання психологічної науки:

- науково-дослідницькі – вивчення об’єкта науки на різних рівнях

- діагностичні – мають на меті розпізнати й оцінити рівень психіки особистості, ступінь зрілості індивідуальних і соціальних характеристик людини на різних етапах; оцінити відхилення у психічному розвитку порівняно з віком і досвідом; визначити потенційні можливості психічного розвитку; здобути наукові дані для вдосконалення та прогнозування розвитку окремого індивіда.. Передбачає визначення конкретного завдання.

- корекцій – спрямовані на виправлення дефектів у психічному розвитку, усунення причин, що призводять до таких дефектів.

5. Принципи психології.

1)Принцип детермінізму. Психіка, особистість людини мають свою специфічну детермінацію, яка дає змогу з'ясувати причини психічних явищ, їх динаміку і розвиток: зовнішні причини діють на особистість через внутрішні умови (психіку людини); піддатливість людини зовнішнім впливам залежить від внутрішніх станів, властивостей, її активності та самоактивності, які є джерелом розвитку, а зовнішні причини - його умовами, обставинами, впливами. Використання цього принципу важливе при розкритті причин виникнення психіки у філогенезі (історії людства) та онтогенезі (індивідуальному розвитку), зумовленості психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. Він має велике значення для пізнання психіки, шляхів передбачення, цілеспрямованого розвитку психічних властивостей людини.

Реальними детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб'єкта з об'єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв'язку заломлення зовнішнього через внутрішнє і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб'єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об'єктом і водночас сама є важливою детермінантою поведінки й діяльності людини.

2) Принцип єдності психіки і діяльності. Цей принцип розкриває діалектику взаємодії людської психіки та діяльності: будь-яка діяльність передбачає мету, умови, способи та засоби її досягнення, певний результат, а також систему саморегулювання (планування, прогнозування, організування, контролювання, діагностування, оцінювання, моделювання та коригування діяльності). У діяльності психіка людини не тільки проявляється, а й розвивається.

За цим принципом психіка і діяльність не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність. Психіка є внутрішнім, ідеальним планом діяльності. Психічні моделі дійсності дають змогу людині орієнтуватися на всіх рівнях детермінації - організму, індивідуальному й особистісному, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і творення соціального досвіду. Послуговуючись ним, вивчають «таємниці» психіки через процеси, продукти діяльності та поведінки людини, розкриваючи об'єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.

3) Принцип особистісного підходу. Жодне психічне явище (процес, стан, властивість особистості), яке виявляється у діяльності, і саму діяльність та її складові не можна зрозуміти без урахування їх особистісної зумовленості. Тому, наприклад, особливості конкретної особистості необхідно розглядати з урахуванням цілісної системи внутрішніх умов (елементів структури особистості, її душевно-духовної роботи), які опосередковують усі зовнішні впливи, а особистість вивчати у конкретній соціальній, моральній та духовній ситуації. Кожне психічне явище потрібно досліджувати в системі психічних властивостей особистості (потреб, знань, цілей, діяльності, поведінки, емоційно-почуттєвої сфери, здатностей до спілкування, спрямованості, рис характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіології) відповідно до конкретних умов.

4) Принцип саморозвитку. Орієнтує на визнання пріоритету індивідуального майбутнього особистості (цілей, намірів, мрій, особистісних сенсів, ідеалів) над минулим (досвідом, стереотипами, звичками). Зрозуміти людину - означає зрозуміти не стільки її минуле (чому?), як її майбутнє (для чого?), адже конструктив¬но-стратегічні спонуки (мотиви) її поведінки зумовлені переважно не минулим, а майбутнім. У пізнанні саморозвитку необхідно враховувати цільову причинність душевних явищ (мети, ідеалу, мрії, сенсу життя), в яких минуле сприяє досягненню одних цілей і пригнічує інші. Причини розвитку та поведінки слід шукати в майбутньому, минуле є лише їх передумовою.

5) Принцип системності. Передбачає розгляд психічних утворень як сукупності елементів, кожен із яких залежить від інших, впливає на них, породжує разом з ними відносно самостійні утворення. Тому особистість необхідно досліджувати в цілісному баченні, взаємозв'язку з її структурою, діяльністю, системою соціальних норм і духовних цінностей, а також у взаємодії психологічних і соціально-психологічних явищ.

Основними твердженнями системного підходу у психології є:

- необхідність багатопланового аналізу психічних явищ, що дає змогу виокремити різні сторони психічної реальності;

- розуміння багаторівневості психічних явищ (в особистості вирізняють когнітивну, перцептивну, комунікаційну, регулятивну підсистеми, що зумовлює використання різних систем вимірювання при їх вивченні та розгляд зв'язків між ними;

- багатовимірність класифікації властивостей людини (індивідні, індивідуальні, особистісні, системні, суб'єктні, духовні);

- урахування причинних зв'язків, умов, передумов, чинників, багаторівневого опосередкування психічних явищ.