56. Біологічні та соціальні фактори психічного розвитку.

Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно і соціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічна істота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як член людського суспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливає на індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами - біологічним і соціальним.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі.

Людські задатки - це природні потенції виникнення, розвитку і функціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються у психічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування, виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивіда здійснюється його розвиток як особистості.

Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдяки історично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, в яке потрапляє і в якому розвивається дитина, - це і об'єкти, явища природи, і створене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності, загалом культура людської цивілізації.

Фактори психічного розвитку:

1.Біологічні – спадковість, якості, передані індивіду через генотип батьками, природженні ознаки (особливості внутрішньоутробного розвитку дитини і при народженні), результат дозрівання нервової системи.

2.Соціальне середовище – людське середовище, людина як частина соціуму і природи.

Рівні соціального впливу:

-мікрорівень(сімя, ровесники)

-макрорівень(космос,планета,світ,держава)

-мезорівень(шкільне середовище)

3.Активність особистості – самопізнання людини, яка працює над собою.

57. Закономірності динаміки психічного розвитку.

1) Закон психічності ( в періоді підйому інтенсивного розвитку змінюється періодами уповільнення розвитку, при цьому уповільнення не означає застій)

2) закон нерівномірності розвитку (психічні функції та властивості особистості розвиваються асинхронно)

3) закон метаморфози ( розвиток є ланцюгом якісних змін і перетворення якісних змін у кількісні)

4) закон поєднання процесів еволюції та інволюції ( те що заважає подальшому розвитку відмирає, або зазнає перетворень).

58. Проблеми співвідношення психічного розвитку і навчання.

Проблема навчання і розвитку актуалізується, як правило, в критичні періоди перебудови школи, тобто інтерес до неї загострюється тоді, коли система традиційної шкільної освіти не справляється з новими соціальними завданнями, не забезпечує необхідного рівня орієнтації людини в складних умовах сучасного виробництва і суспільного життя. Прагнення зробити цю систему адекватною новим соціальним вимогам неминуче призводить до перегляду змісту встановлених понять «навчання», «засвоєння», «формування психіки».

В психології можна виділити кілька підходів, кілька спроб розв'язати питання співвідношення розвитку і навчання.

У центрі першого підходу, який пропонувався в історії науки, було положення про незалежність процесів дитячого розвитку від процесів навчання. Таких теорій було кілька і всі вони розглядали навчання як зовнішній процес, який повинен так чи інакше узгоджуватись із дитячим розвитком, але який сам по собі не бере активної участі в дитячому розвитку, нічого в ньому не змінює, а швидше використовує досягнення розвитку, аніж просуває його хід і змінює його напрямок.

Типовим представником цього напрямку є Ж. Піаже, який вивчав розвиток дитячого мислення незалежно від процесів навчання дитини.

Другий підхід у розв'язанні цього питання — це теза про те, що навчання і є розвиток. Представники цієї точки зору Торндайк і У. Джеме вважали, що навчання і розвиток співпадають один з одним як дві рівні геометричні фігури при накладанні.

Третій напрямок об'єднує теорії, які намагаються подолати крайнощі двох попередніх шляхом їх простого суміщення.

З одного боку, розвиток мислиться як процес, що не залежить від навчання, з другого — саме навчання, в процесі якого дитина набуває цілого ряду нових форм поведінки, розглядається як тотожне з розвитком. Таким чином, створюються так звані дуалістичні теорії розвитку, яскравим представником яких може слугувати вчення Коффки про психічний розвиток дитини.

Принципово новерозв 'язання знайшла проблема співвідношення навчання і розвитку в роботах Л. С. Виготського. При вивченні цієї проблеми він відштовхується від своєї загальної теорії розвитку психіки.

Введення Л.С. Виготським поняття «зона найближчого розвитку» дає

можливість зрозуміти конкретно-змістовну суть загальної формули:

«навчання йде попереду розвитку».

В працях Л.С. Виготського вказується на ряд показників розумового

розвитку: степінь узагальнення, абстрагування понять, включеності їх в

певну систему понять. Вищим рівнем розумового розвитку Л.С. Виготський

вважав встановлення взаємозв’язку між різними поняттями.