34. Форми мислення.

Форми мислення вивчає насамперед логіка. До їх числа належать: поняття, судження та умовиводи.

Форма мислення – це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма мислення виражає дещо загальне, інваріантне в різних за змістом думках.

По формі думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення.

Мислення оперує елементарними (образ, уявлення) і логічними формами мислення. До останніх відносять:

Поняття – форма мислення, що відображає загальні, суттєві і відмінні властивості, зв’язки і відношення предметів або явищ через слово чи словосполучення;

Судження – форма мислення, що містить ствердження або заперечення зв’язку предметів і явищ з їх властивостями або відношення між предметами і явищами (судження властивості, судження відношення);

Умовивід – логічна форма, в якій відображається процес мислення; в умовиводі з одного, двох або кількох суджень, з’єднаних відношенням логічного слідування, виводиться судження, що містить нове значення.

35. Мислення як розв’язання задач. Проблемна ситуація.

Психологічна характеристика мислення як процесу розв'язання задач передбачає врахування таких його внутрішніх закономірностей.

Оригінальність стратегії суб'єкта свідчить про творчий підхід до розв'язання задачі. У процесі розв'язання усвідомлені й неусвідомлені елементи поєднуються між собою. Інколи, особливо в досвідчених суб'єктів, розв'язання приходить раптово. У такому разі йдеться про інтуїтивне мислення.

Останнім етапом є перевірка розв'язування задачі. На цьому етапі увага суб'єкта спрямована на причинно-наслідкові зв'язки між елементами задачі, підтверджені гіпотезою та результатами. У цей час може відбутись переосмислення задачі, нове її бачення, виявлення в ній інших проблем і стратегій.

Отже, до схеми розв'язування задач входять основні етапи (усвідомлення і розуміння задачі, складання та здійснення плану, рефлексія - погляд назад, аналіз пошукового процесу), які вказують на послідовність дій, необхідних для правильного розв'язку задачі. Вибір практичної дії (способу) не має відбуватися шляхом спроб і помилок, тобто безпосереднього маніпулювання можливостями елементів, а потім виважування вдалих і невдалих результатів такого шукання. Пошук розв'язання слід будувати на вивченні особливостей елементів і припущенні про можливий шлях розв'язання задачі (антиципація). Цей шлях припускає один спосіб розв'язання задачі й водночас ігнорує інші, що скорочує пошуковий процес загалом. Вибір різних варіантів дії відбувається на основі досвіду особистості, спираючись на який, доводиться шукати подібну й успішно розв'язану задачу, порівнювати її з тією, яку потрібно розв'язувати.

Проблемна ситуація - це психічний стан,який змушує пізнавати нас те що ми не знаємо або невміємо.

Проблемна ситуація характеризує певний психологічний стан суб'єкта , що виникає в процесі виконання такого завдання, яке вимагає відкриття (засвоєння) нових знань про предмет, способи, умови виконання завдання. Отже, головний елемент проблемної ситуації — невідоме, нове, те, що повинно бути відкрите для правильного виконання завдання.

Однією з умов виникнення проблемної ситуації є необхідність (потреба) в розкритті нового відношення, властивості або способу дій. При цьому відкриття (засвоєння) нового збігається з певними змінами у психіці суб'єкта, які складають мікроетап у розвитку його мислення.

Отже, на відміну від задачі, проблемна ситуація включає три головні компоненти:

1) пізнавальну потребу в новому, невідомому знанні;

2) невідоме, яке повинне бути розкрите в проблемній ситуації;

3) можливості учня у виконанні поставленого завдання.