6. Методи дослідження в психології. Експеримент і спостереження.

Психологія як наука має свої свої предмет і методи вивчення закономірностей, механізмів і психічних фактів. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати особливості психічного розвитку людини - шлях до пізнання психологічних особливостей особистості і застосування цих знань у практичній діяльності.

Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ такі вимоги: психічні явища треба вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; обраний метод психологічного дослідження має відповідати предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості предмета дослідження- психічного процесу, стану або властивості.

Головним принципом психологічного дослідженняє його об’єктивність. До методів, які забезпечують об’єктивність розкриття природи досліджуваного психічного явища, відносять: самоспостереження,спостереження, експериментальне дослідження,аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв’ю.

Спостереження.

Спостереження як метод об’єктивного дослідження широко застосовується в психології, в педагогічній практиці, у соціологічних дослідженнях.

Спостереження- специфічно людський метод пізнання об’єктивної дійсності. Воно вимагає активізації всіх психічних процесів особистості, особливо уваги та мислення. З розвитком науки ускладнюється і стає дедалі опосередкованішою структура спостереження. Аспекти: задум, гіпотеза, система методів, обробка результатів, їх контроль. Важливу роль відіграють попередні знання та методичний досвід ведення спостереження.

Обе’єктом спостереження може бути і поведінка особистості в найрізноманітніших її зовнішніх проявах, в яких реалізуються усвідомлені та неусвідомлені внутрішні психічні стани, переживання, прагнення. В особливостях мовлення , у виразності рухів- жестах, міміці,виразах обличчя, позах. Тоум вміле спостереження за поведінкою дитини та дорослого дає можливість з високою мірою ймовірності стверджувати про їх внутрішні, духовні особливості.

Спостереження може бути інструментальним( використання засобів запису, фотоапарату, диктофону) і звичайним( бачення, слухання).

Експеримент

Психологічний експеримент- це спосіб почуттєво-предметної діяльності в науці, метод пізнання психічної реальності. Вивчення явищ психіки, свідомості, діяльності людини здійснюється в спеціально створених умовах. Психологічний експеримент є активним прийомом емпіричного пізнання.

Експеримент є одним із провідних методів у психології, особливість якого полягає в тому, що дослідник сам створює умови, за яких явище виникає неодмінно швидко. Моделюючи певні умови , дослідник має можливість чітко визначити ті чинники, які діяли в момент виникнення та розвитку явища, з’ясувати причини, що їх зумовили. Експеримент також дає можливість повторити дослід, якщо в цьому є потреба, задля нагромадження нових відомостей, обґрунтування нових результатів. Розроблення і впровадження психологічного експерименту сприяли утвердженню психології як самостійної науки.

7.Стадії розвитку психіки у філогенезі.

Характерна ознака психічної реакції - чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (коли вони збігаються з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або потрібність задовольнити біологічні потреби організму.

Подразливість - властивість усієї органічної природи. Завдяки їй у рослинному світі відбуваються вроджені реакції—тропізми.

Тропізм - це автоматичні рухи в певному напрямку рослин і найпростіших організмів, зумовлені відмінностями перебігу фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, що є реакцією на однобічні впливи подразників на організм.

Розрізняють фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальвано-тропізми та ін., відповідно до різновидів енергії, що діють на організми у звичних умовах їх існування. Рух соняшника, наприклад, відбувається під впливом фото- і термотропізмів; у напрямку проростання коріння та стебла, в поведінці хробаків і деяких комах, які закопуються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія геотропізмів, фототропізмі в або термотропізмів.

Під впливом умов існування виникла нервова система, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища. Водночас виник механізм стихійного відображення, який ускладнювався у зв'язку з утрудненням умов існування, що й спричинило еволюційні зміни будови організму.

Розрізняють такі головні стадії розвитку психіки тварин:а) стадія елементарної сенсорної психіки; б) стадія перцептивної психіки; в) стадія інтелекту.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумовлюється впливом на організм окремих властивостей предметів, які повсякденно супроводжують життя тварин, - хімічних, світлових, температурних тощо.

Стадія перцептивної психіки. Сенсорна стадія психіки передує перцептивній стадії нервової діяльності у тварин, що виникає на її основі.

Для цієї стадії характерне відображення предметів як цілого, а не окремих їх властивостей, як це відбувається на етапі сенсорного розвитку психіки.

Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, на який спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, - тварина реагуватиме на огорожу і шукатиме спосіб її обійти.

На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни в процесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів.

Стадія інтелекту. Психіка більшості ссавців залишається на стадії перцсптивної психіки. Але в антропоїдів - людиноподібних мавп - ві-дображальна діяльність піднімається ще на один щабель розвитку психіки порівняно з перцептивною.

Цей вищий щабель називають стадією інтелекту, або "ручного мислення" (О. М. Леонтьєв). Як показали дослідження Кеслера, Ладигіної-Коте, Войтоніса, Вацуро, Рейнського та інших, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, елементи наочно-дійового мислення.

8.Поняття про діяльність. Структура діяльності. Інтеріорізація і екстеріоризація.

Діяльність - внутрішня психічна, предметна активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

Для того щоб говорити про діяльність необхідно виділити у структурі активності усвідомлену мету. Вона є необхідною ознакою діяльності.

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини відбувається свідомо й цілеспрямовано. Особистість як суб'єкт діяльності взаємодіє зі середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення тощо. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми, досягаючи поставленої мети.

Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.

Особливості: 1) Цілеспрямованість, 2) свідомий характер, 3) творчий характер, 4) соціальний характер, 5) предметний характер, 6) діяльність не дана нам від народження.

Діяльність ґрунтується на потребах як і в їх задоволенні.

Потреба - Це стан живої істоти, який виражає її залежність від конкретних умов існування і породжує активність стосовно цих умов.

Потреби людини можуть бути: біологічні, індивідуальні( матеріальні, духовні, фізичні), самореалізації, творчі, спілкування.

Потреба, яка знайшла свій предмет, тобто стала опредметненою.

Мотив - це спонукання до діяльності, яке пов’язане із задоволенням потреб в яких виявляється активність суб’єкта і визначається його спрямованість.

На першому етапі - брак чогось

На другому усвідомлення потреби - мотивація

Обґрунтування рішення - мотив.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета й мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з іншого - вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких вона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інтереси, ідеали та переконання тощо.

Діяльність має як зовнішні, так і внутрішні складові: зовнішня дія опосередкована процесами, які відбувають­ся у внутрішньому плані, а внутрішній процес про­являється зовні. Зовнішня і внутрішня діяльність взаємо­пов'язані, мають аналогічну будову. Наприклад, навчаль­на діяльність реалізується з допомогою внутрішніх (не лише розумових) і зовнішніх (письмо, креслення, кори­стування обчислювальною технікою) операцій. Зовнішня діяльність (наприклад, оброблення заготовки на верстаті) складається з внутрішніх дій: планування послідовності етапів її виконання, передбачення можливих змін у робо­ті, зіставлення результату з його образом тощо.

Зовнішня предметна діяльність ніби випереджає внутрішню, ідеальну. З часом предметні дії над об'єк­том замінюються ідеальними (психічними) операціями над його суттєвими властивостями завдяки інтеріориза­ції. Фізичне оперування речами замінюється ідеальним оперуванням їх образами.

Інтеріоризація (лат. interior - внутрішній) - процес переходу від зовнішньої (реальної) дії до внутрішньої (ідеальної).

Людина може діяти у свідомості, оперуючи образами, поняттями, схемами, слуховими уявленнями. При цьому важливе значення має слово, яке відображає суттєві властивості предметів, явищ. Оперування словами і сим­волами регулює діяльність та поведінку людини на основі досвіду, ідеалів, сформованих суспільною практикою вимог, забезпечує передання і зберігання такого досвіду.

У розумовій діяльності відбувається зворотний про­цес (екстеріоризація).

Екстеріоризація (лат. exterior - зовнішній) - винесення внутріш­ніх, розумових дій назовні.

Зовнішня (предметна) діяльність відбувається як екстеріоризація (перетворення на зовнішнє) внутріш­ньої психічної діяльності. Вона визначається і регулю­ється внутрішньою психічною активністю: мотивацій­ною, пізнавальною, регулятивною. Внутрішня переві­ряється і контролюється зовнішньою: думки, внутрішні дії перевіряються практикою.

Вихідною формою діяльності людини є соціальна (спільна) діяльність. Вона не є простим розширенням діяльності індивідуальної, перенесенням її особливо­стей на групу. Умовою групової діяльності є взаємна діяльність і взаємні дії, комунікації (обмін інформа­цією). Щоб зрозуміти іншого, суб'єкт учиться дивитися на себе збоку, виробляє рефлексію.

У спільній діяльності специфічно виявляється спів­відношення суб'єктивного та об'єктивного, зовнішньо­го і внутрішнього. Людина створює себе через діяль­ність. Розвиток її психіки відбувається через привлас­нення суспільно-історичного досвіду, формування на його основі індивідуальної діяльності. У комунікації з ін­шими формується Я. Завдяки вчинкам, які виводять свідомість за її межі, виникають стосунки з іншими, формується ставлення до об'єктивної ситуації. Зміни обставин через предметну діяльність змінюють особис­тість і її психіку. Процес інтеріоризації є не перенесенням зовнішньої діяльності у внутрішній план, а індивіду­альним привласненням форм колективної діяльності. У взаємодії з оточенням людина поводиться інакше, ніж під час створення предмета, зміни об'єктивної ситуації.

9.Види діяльності. Оволодіння діяльністю.

Людська діяльність різноманітна і багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють такі основні види діяльності: Ігрова, навчальна, трудова.

Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця.

Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.

Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працю

На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. Гра-це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів.

Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ

Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

Освоєння діяльності

Освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. У кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, що відповідно здійснюють її виконання, контроль і регулювання.

Способи виконання, контролю і регулювання дій, які використовує людина в процесі діяльності, називають прийомами діяльності. Залежно від поставленої мети і рівня оволодіння діяльністю кожну з цих функцій людина усвідомлює неоднаково.

Для характеристики рівня автоматизації і усвідомлення окремих рухів, які входять до складу дій, використовують термін «навичка», а дії, які виконуються в умовах, що постійно змінюються і характеризуються високим рівнем усвідомлення, позначають терміном «уміння». Навичка є складовою уміння.