15.Сімейне право за законами Ману в Давній Індії.

Способи укладення шлюбу за законами Ману. У законах Ману перелічено вісім способів укладення шлюбу: добродійних і згубних, і тут, і після смерті для чотирьох каст. Суть цих способів полягає у наступному: «Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і (спосіб) восьмий, найгірший — пишачів. Потрібно знати, що (перші) шість (способів) вважаються законними для брахмана, для кшатрія — чотири останніх (способи); ті самі (способи), за винятком (способу) ракшасів, залишаються законними і для вайшія і для шудри. Знавці вважають найкращими (способами) для брахмана перших чотири, для кшатрія — один (спосіб) — ракшасів, а для вайшія та шудри — один (спосіб) — асурів. А тут (у цій статті) з п'яти (останніх способів) визнані три законними і два незаконними; (способи) пишачів й асурів не повинні вживатися ніколи. Або кожен окремо, або обидва разом». Вищевказані два (способи) гандхарвів і ракшасів визнані законними для кшатрія^. Батько сам, запросивши брахмана, який добре знає веди, віддає йому наречену, обдарувавши і ушанувавши її. Це є шлюбом Брахми. А коли батько, під час здійснення жертвоприношення у трьох вогнях, розкладених як належить, віддає свою дочку, вбравши її, жрецеві, який здійснює священнодійство, — такий шлюб називають шлюбом богів. Отримавши від нареченого одну чи дві пари корів за законом, батько віддає дочку із здійсненням шлюбних обрядів. Це називається шлюбом ріші. Якщо батько віддає свою дочку, вшанувавши нареченого і проводжаючи їх словами: «разом обидва виконуйте закон», то такий шлюб переказ називає шлюбом праджапаті³. Якщо батько вищає свою дочку за її бажанням паренному, який скільки може, дає майно родичам чи самій нареченій, то такий шлюб називається шлюбом ; асурів Добровільне поєднання один з одним нареченого і нареченої називається гандхарвовим любовним поєднанням пари. Коли той, хто вчинив убивство, нанісши рани, здійснивши розгром (наречений), забирає силою з дому наречену, яка кричить про допомогу і плаче, то такий шлюб називається шлюбом ракшасів. Коли в безлюдному місці будь-хто заволодіє дівчиною, яка спить, сп'янілою, безтурботною, це — восьмий найгірший (спосіб), названий шлюбом пишачів⁴. На-I наперед не можна не помітити, що деякі з перелічених спосо-бів укладення шлюбу мають релігійні підстави, наприклад, спо-соби Брахми, богів і частково праджапаті⁵. Отже, усі вісім способів укладення шлюбу, перелічені у законах Ману, можна поділити на дві групи: 1) на способи з переданням нареченої нареченому її батьком чи родичами 2) на способи без такого передання. Юридичною мовою перший спосіб може бути названий похідним, а другий — первісним способом придбання жінки. Взяття руки було передбачене як церемонія в шлюбах осіб однієї касти, тримання палиці, стріли, вістря палиці, краю одяу в протилежному випадку. Зміст усіх цих способів один: жінка придбавалась чоловіком, подібно речі, у власність придбавача як дружина. Цей погляд на жінку як на річ проведений однак у законах Ману вкрай непослідовно. Це пояснюється тим, що пізніший чи пізніші редактори зводу законів Ману дивилися на жінку вже як на суб'єкт, на особу, а не як на об'єкт або річ права. Тому в законах Ману бачимо двоякий погляд на жінку: як на річ і як на особу. Викрадення як спосіб укладення шлюбу є найкращою формою укладення шлюбу для військової касти. Воїн міг і тому повинен був придбавати собі дружину силою. Звідси викрадення як спосіб укладення шлюбу сягає корінням військової організації громадянської общини. Цей спосіб був почесним, оскільки у першій редакції він вважався законним для військової касти і заборонявся для двох нижчих каст. Цей спосіб настільки відповідав військовій касті, що навіть пізніший редактор з його більш ідеальним поглядом на шлюб визнав цей спосіб законним для кшатрія. Усе це наводить на думку, що у викраденні маємо вбачати не тільки основний, а й іноді привілейований спосіб укладення шлюбу. Договір купівлі-продажу як спосіб укладення шлюбу був визнаний законним для усіх чотирьох каст, але, на думку знавців, купівля-продаж (спосіб асурів) є найкращим для двох нижчих каст. Знавці не вважали цей спосіб найкращим для жрецького прошарку. Пізніший редактор взагалі забороняє цей спосіб для усіх каст, не виключаючи найнижчої, четвертої касти. Отже, купівля-продаж жінки є переважним способом укладення шлюбу у нижчих каст. Однак цей спосіб з розвитком громадянської общини починає посідати провідне місце. З одного боку, він витісняє викрадення, з іншого — приводить до виникнення вищого, облагородженого способу укладення шлюбу у формі простого договору про передання дочки її батьком нареченому.Отже, з купівлі-продажу нареченої утворилася вища форма простого договору про передання дівчини, або, у деяких випадках, і форма договору самої нареченої з нареченим; але форми ці мають у собі риси походження їх від договору купівлі-продажу. Викрадення, купівля і договір про передання дівчини заміж — це три основні способи укладення шлюбу. У нашому праві та давньоримському ми не знаходимо спадкового вираження цих трьох способів укладення шлюбу. У римському праві викрадення збереглося у вигляді обряду виконання договору про передання нареченої (sponsalia) та у вигляді легендарних спогадів про викрадення сабінянок. Про купівлю-продаж нареченої як дійсну, а не мниму, угоду не збереглося слідів. Проте у римському праві знаходимо розвинутий договір (sponsalia) про передання нареченої, вже відокремлений від купівлі-продажу. Отже, порівняно із законами Ману ми маємо розглядати найдавнішу епоху римського права, про яку до нас дійшли ці відомості, як про епоху панування вже більш досконалого третього способу укладення шлюбу, а саме — договору про передачу. Щоб з'ясувати на підставі законів Ману особисте і майнове становище заміжньої жінки у сім'ї чоловіка, слід постійно мати на увазі два інститути: вільний і невільний шлюб. Суперечливість настанов законів Ману у галузі цивільно-правового становища заміжньої жінки пояснюється існуванням цих інститутів шлюбу. Майнове становище заміжньої жінки у невільному шлюбі характеризується повним її підкоренням владі чоловіка. Вона нічого не могла придбавати для себе, і усе, що вона придбавала, належало не їй, а її чоловікові. Такий само правовий принцип застосовувався, як відомо, і в римському праві². У законах Ману міститься далі, як і в інших стародавніх законодавствах, правило про те, що жінки мають перебувати вдень і вночі під владою своїх родичів і чоловіків.Зрозуміло, що при невільному шлюбі не могло бути і спадкування чоловіка після своєї дружини. Якщо ми знаходимо вказівки на спадкування чоловіка:

На користь існування вільного шлюбу є ще багато свідчень. Так:

1) інститут подарованої частини:

2) наявність у дружини власного майна:

3) спадкування дітей після матері:

4) повернення майна померлої бездітної дружини до її попередньої сім'ї:

Усі ці настанови зовсім не притаманні інституту невільного шлюбу.

16.Джерела розлучення за законами Ману Усунення дружини і заміщення її іншою дружиною могло мати місце лише у разі дотримання встановлених законом умов (77. «Чоловікові належить терпіти дружину, яка ненавидить [його], рік, а [зі спливом] року, відібравши дарунок, він може припинити проживання з нею»; 78. «Та, яка висловлює неповагу до чоловіка, який піддався [будь-якій поганій] пристрасті, до п'яниці чи хворого, має бути усунена на три місяці [і] позбавлена прикрас і начиння»; 79. «Проте для тієї, яка ненавидить божевільного, ізгоя, імпотента, безплідного і ураженого жахливою хворобою, не передбачається ні усунення, ні позбавлення майна»; 80. «Схильна до пияцтва, до [усього] поганого, яка сперечається, хвора, зла чи марнотратна, є дружиною, за якої може бути завжди узята інша»; 81. «Якщо ж дружина не народжує дітей, може бути взята інша на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими — на десятому, а якщо народжує лише дівчаток — на одинадцятому, якщо говорить грубо — негайно»; 82. «Але якщо хвора [дружина] ласкава і наділена доброчесністю, може бути взята інша [лише] з її згоди; вона ніколи не повинна зневажатися»).У вільному шлюбі особисте становище заміжньої жінки було, звичайно, більш незалежним.