53.Реформи Карла Мартелла у Франській державі.

Майордом Карл Мартелл (715—741 рр.) почав свою діяль­ність з утихомирення внутрішньої смути в країні, з конфіскацій земель своїх політичних супротивників, з часткової секуляризації церковних земель. Він скористався при цьому правом королів на заміщення вищих церковних посад. За рахунок створеного в такий спосіб земельного фонду почали роздаватися новій знаті земельні наділення в довічне умовне держання — бенефіцій (від лат. beneficium — благодіяння, милість) при несенні тієї чи іншої служби (найчастіше кінної військової). Землю одержував той, хто міг служити королю і приводити із собою військо. Відмова від служби або зрада королю спричиняли втрату наділення. Бенефіціарій одержував землю з залежними людьми, які несли на його користь барщину чи панщину або сплачували оброк. Використання такої ж форми наділення іншими великими землевласниками привело до виникнення відносин сю-зеренітету-васалітету між великими і дрібними феодалами.Поземельні відносини, що існували усередині класу феодалів, лежали в основі його військово-політичної організації. Бенефіцій, як правило, був пов'язаний з відносинами васалітету, коли вільна людина, яка одержала бенефіцій від великого землевласника, називалася його васалом (від латинського слова «vassus» — слуга) і зобов'язувалася відбувати для нього військову службу. Вступ у васальні відносини закріплювався певною церемонією. Одержуючи бенефіцій, вільна людина оголошувала, що вона стає васалом того чи іншого пана (сеньйора), а сеньйор брав від неї клятву вірності. Ця церемонія одержала пізніше назву оммажу (від латинського слова «homo» — людина, оскільки в клятві вірності були слова: «стаю вашою людиною»).На відміну від відносин, що встановлювалися між селянином і феодалом, васальні відносини не виходили за межі одного і того самого панівного класу. Васалітет закріплював феодальну ієрархію, тобто підпорядкування дрібніших землевласників великим, а великих — найбільш великим, у той час як особиста залежність селянина від феодала призводила до закріпачення селян.

54.Виникнення Салічної правди та її загальна характеристика

Найповніше уявлення про ранньофеодальне право дають так звані варварські правди, в яких були записані різні правові звичаї, усталені зразки судових рішень германців. Однією з найдавніших є Салічна правда, укладена за часів правління Хлодвіга, в кінці V — на початку VI ст. Салічна правда , як і інші подібні до неї германські «варварські правди» не являє собою систематизованого зводу законів або кодексу, який має охоплювати абсолютно всі сторони суспільного життя і викладатись у формі загальних постанов. Положення її не носять характеру загальних юридичних норм, а є фіксованим переліком правових конкретних звичаїв і відповідним їм покарань, головно, у вигляді різних грошових штрафів. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи і майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. Салічна правда передбачала суворі покарання, великі штрафи (вергельди) за вбивство, тілесні ушкодження.

«Салічна правда» — це судебник, що складається з конкретних судових випадків (казусів), які в результаті багаторазових повторів перетворилися на судовий звичай. Однак ця конкретність, детальний опис різних сторін повсякденного життя франків надають творові найбільшої наукової привабливості як історичному джерелу.

За своєю структурою «Салічна правда» досить складний документ, що зберігся у кількох редакціях, послідовність яких не така зрозуміла, як, наприклад, у вестготських законах. Текст «Салічної правди», на думку переважної кількості дослідників, був складений і записаний латинською мовою в останні роки правління франкського короля Хлодвіга, очевидно між 507 і 511 роками.

Первісний текст не дійшов до наших днів. Рукописи, що збереглися, частково є копіями (більш або менш видозміненими) зниклого оригіналу, частково — переробками, кампіляціями, іноді скороченими, іноді, навпаки, значно розширеними. Переважно ці рукописи належать до VIII або IX століття. Дослідники здійснили кілька спроб реконструювати втрачений оригінал, однак всі вони є спірними. Наявні варіанти тексту «Салічної правди», як правило, поділяють на п'ять основних груп, що мають різну кількість рукописів.

• Перша група складається з чотирьох найдавніших списків, що дійшли до нас (Паризький рукопис із Національної бібліотеки, № 4404; Вольфенбюттельський рукопис; Мюнхенський рукопис; Паризький рукопис з Національної бібліотеки, № 9653), кожний з яких містить 65 титулів. Для них характерна варварська латина і примітки на салічному наріччі франкського діалекту (так звана мальберська глоса), іноді надзвичайно перекрученому переписувачами. Вважається, що найдавніший і найповніший список «Салічної правди» зберігся у рукописі Паризької Національної бібліотеки, № 4404.

• Друга група представлена лише двома рукописами з Паризької Національної бібліотеки, № 18237 і № 4403, що належать до початку IX століття і також мають кожний по 65 титулів і мальберзьку глосу. Будучи в цілому кампіляціями першої групи, вони містять і деякі доповнення, що відображають, зокрема, поширення серед франків християнства (сліди деяких нових християнських обрядів і звичаїв).

• Третю групу становлять дев'ять більш обширних рукописів, що є кампіляцією і доповненням до рукописів другої групи. Кількість титулів у них — до 100. Три рукописи, а саме: рукопис з університетської бібліотеки Монпельє 764 року; Паризький — із Національної бібліотеки, № 4627; Сент-галленський 793року, — мають мальберзьку глосу, решта (шість) — не мають.

• До четвертої групи належить лише один рукопис — Heroldina (за ім'ям німецького вченого XVI століття Герольда, який вперше опублікував його 1557року в Базелі). Твір датовано IX століттям. Він близький до рукописів останньої — п'ятої групи.

• П'ята група, так звана Емендата (Emendata), найбільш чисельна, створена за часів правління Карла Великого та його синів, — це буквально виправлені або покращені, тобто відредаговані рукописи. Їх збереглося найбільше — близько 50 примірників. Переважно вони складаються із 70 титулів, без мальберзької глоси. Текст Емендати значно очищений від германізмів і більш літературний, аніж інші варіанти рукописів, перекладений також на франкський діалект. У IX столітті тільки Еменданта мала силу закону.

Як уже зазаначалося, наймовірнішим часом виникнення «Салічної правди» (у її найдавнішій редакції) є 507–511 роки. Потім, як і до інших германських правд, до неї додалися шість нових законів (капітуляріїв), виданими меровінзькими королями, частково є додатками, частково з поправками окремих статей. Капітулярій перший (§ 1-4) і шостий мають такий самий архаїчний характер, як і «Салічна правда». У них є і мальберзька глоса, і розрахунок вергельду усолідах-денаріях. Параграфи 5-8 першого капітулярія, які стосуються сімейного права, являють собою нейстрійський закон середини VI століття, де чітко відбивається вплив римських і вестготських законів. Другий і третій капітулярій належать до періоду правління синів Хлодвіга, так само, як і четвертий капітулярій під назвою «Договір про дотримання миру» королями Хільдебертом І (511–558 роки) і Хлотарем І (511–561 роки). П'ятий капітулярій становить едикт нейстрійського короля Хільперіка (561–584 роки). У ньому змінено (для території Нейстрії) один із важливих пунктів «Салічної правди» про право успадкування землі. Згідно з текстом «Салічної правди» (титул 59, § 5): «Земельна ж спадщина ні в якому разі не повинна дістатися жінці; вся земля нехай переходить чоловічій статі, тобто братам». Тоді як едикт Хільперіка забезпечує успадкування землі і за дочками, відміняючи право сусідів-общинників, що означало розклад попередніх відносин.