7.Підвалини розлучення за Занонами царя Хаммурапі.

Питання про потрібність чи непотрібність розлучень перед законодавцями царя Хаммурапі не стояло. Вони однозначно бу­ли за розлучення.У законах Хаммурапі с норми, спрямовані на ослаблення влади чоловіка над дружиною. На особливу увагу заслуговує § 142: «Якщо дружина зненавидить свого чоловіка і скаже йому «Не чіпай мене», то треба дослідити цю справу серед її сусідів. Якщо вона доброчесна і безпорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже ганьбить її, то ця жінка є невинуватою; вона може узяти своє придане- і піти до дому свого батька». Відповідно до цього параграфа якщо буде доведено, що чоловік не має статевих зно­син з дружиною ВИКЛЮЧНО зі своєї вини, то дружина може взяти своє внесене майно і повернутися до дому свого батька. В ос­нову цієї норми було покладено не тільки особисті інтереси дру­жини, а й інтереси її сім'ї.

Отже, дружина охоронялася від неправомірних дій з боку чоловіка. Чоловік зобов'язаний був поводитися з дружиною як належить, інакше вона могла повернутися у свою сім'ю, забрав­ши з собою своє майно.

У законах Хаммурапі зазначені три фактори, які дозволяли дружині розлучатися з чоловіком: 1) перелюбство чоловіка;

2) залишення ним дому і місцевості проживання;

3) фізична не­можливість виконання чоловіком подружніх обов'язків.

§ 144: «Якщо чоловік візьме заміж безплідну жінку, ця без­плідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню і створить таким чином дітей, а цей чоловік матиме намір взяти собі наложни­цю, то цього не належить дозволяти цьому чоловікові, він не може взяти наложницю»³.Ця настанова своєрідно вирішує питання бездітності дружи­ни не шляхом розлучення, а тимчасовою заміною її рабинею. Більш того, не чоловік сам бере собі рабиню, а дружина йому її дає («ця безплідна жінка дасть своєму чоловікові рабиню»). Ці тонкощі у такій делікатній справі не обійдені увагою законодав­ця. З тексту випливає, що дружина мала давати чоловіку раби­ню не для любовних утіх, а для народження дітей.

§ 145: «Якщо чоловік візьме заміж безплідну жінку, вона не дасть йому змоги мати дітей і він не матиме намір узяти собі наложницю, то цей чоловік може узяти собі наложницю і ввес­ти її у свій дім; ця наложниця не повинна урівнюватися з без­плідною дружиною».Отже, знову закон стає на захист заміжньої жінки, навіть ду­же ревнивої. Він дозволяє чоловікові взяти наложницю для на­родження дітей, позбавляючи сім'ю підстав

для розлучення. Більш того, ця настанова регламентує пра­вове становище наложниці («ця наложниця не повинна урівню­ватися з безплідною дружиною»)¹.§ 129: «Якщо дружину чоловіка застануть лежачою з іншим чоловіком, то їх належить зв'язати і кинути у воду. Якщо гос­подар дружини збереже життя своїй дружині, то й цар збереже життя свому рабу».Ця стаття своєю санкцією не залишає альтернативи звичай­ного розлучення, оскільки написано: «Якщо господар дружини збереже життя своїй дружині...», збереже — означає пробачить їй зраду, отже, вона залишиться у статусі дружини. А якщо гос­подар не збереже життя своєї дружини, то їх втоплять. Отже, закон питання покарання за невірність залишає на розсуд чо­ловіка, він лише визначає санкцію.