73.Виникнення феодальної держави у Болгарії

Протягом VІІ – ІХ ст. у Болгарії відбувається процес формування феодальних відносин. Панівне становище у феодальному суспільстві займають представники родоплемінної знаті протоболгар на чолі з ханом і його дружиною, про що свід-чить термінологія протоболгарського походження, яка збере-глася до наших днів (Болгарія, болгари, назви багатьох міст і т.д.). Але панування протоболгар над слов’янами продовжу-валось недовго. Оточені монополітним і сталим землевласни-цьким слов’янським середовищем, кочівники-протоболгари з часом стали осідати на землі, засвоювати слов’янські звичаї і мову, а через два століття повністю асимілювались слов’янами, втративши свою стару культуру і мову. До Х ст. Завершується процес формування єдиної болгарської народності. З кінця VІІІ ст. із розповсюдження християнства до феодалів приєдналось і вище духовенство, єпископат. Представники аристократії називалися жупанами, боілами, тарханами, бага-гурами, а в сукупності вся знать називалась боярством (бо-лярством). Дружинники хана (богаїни) входили в склад нижчого шару правлячого класу. Невелика частина багатих селян-общинників (кмети) ви-ділялась із общини і вливалась у склад феодалів. Одночасно йшов процес розорення вільних селян, які потрапили в боргову кабалу.З часів візантійського панування і протягом всього Дру-гого Болгарського царства феодальна власність на землю бу-ла в двох основних формах: баштина – спадкова і вільно-відчуджувана власність феодалів та пронія – земельне воло-діння васала, яке надавалось йому великим феодалом або ца-рем за умови несення васальної (військової) служби.Селянство, яке складало основну масу населення, поді-лялось на баштинників, париків, отроків. Баштинники вважа-лись особисто вільними людьми, які зберегли право власності на свій наділ і навіть обмежене право розпорядження ним. Із розвитком феодалізму їх кількість скорочувалась. Парики були найчисельнішою групою залежного селянства. Вони були спадковими держателями землі без права розпорядження нею і без права покинути свій наділ. Парик вико-нував різні роботи, ніс інші повинності на користь феодального власника землі і, крім того, сплачував державні податки. Отроки – потомки рабів, посаджених на землю, знаходи-лись в найтяжчому, найбезправнішому становищі. Їх кількість збільшилась після візантійського завоювання. На початку ХІV ст. з розвитком феодальних відносин рабство практично зникло, а отроки за своїм правовим становищем зблизились з париками, поповнивши ряди кріпосних селян. У ХІІІ ст. швидко зростає міське населення, розвивається ремесло, розповсюджуються візантійські монети. У середині століття в Болгарії налічувалось близько 70 міст, серед яких виділялись Средець (Софія), Пловдив, Плиска, Тирново та ін. Потрібність обміну викликає появу значного прошарку куп-ців. Велике значення мала зовнішня торгівля Болгарії з Візан-тією, Київською Руссю, Венецією, Генуєю, Сербією, Чехією, Угорщиною.

На чолі феодальної Болгарії стояв монарх, верховний правитель країни – хан (слов’янською “князь”), який мав ти-тул “івіги” (великий). Хан був військовим керівником і одно-часно верховним жрецем. При хані діяла рада знаті. Інколи болгарські князі скликали збори “всього народу“. При Сим-соні монарх став називатися царем (кесарем, василевсом). Ці титули були запозичені у Візантії. Влада болгарського царя була спадковою. Після смерті царя вона переходила до його сина чи брата. Найбільшої мо-гутності царська влада досягає в Першому Болгарському цар-стві при Симеоні і на початку Другого Болгарського царства при Івані-Асені ІІ (1218 – 1241 рр.). Але і в ці періоди царі змушені були рахуватися з думкою вищої феодальної знаті. Впливовим дорадчим органом при царі була постійна рада (сінкліт), членами якої були “великі бояри”, вищі поса-дові особи придворної адміністрації та патріарх. Продовжували існувати народні збори (“народні собо-ри”), але їх політична роль поступово зменшувалась. Вищі посади в державному управлінні займали бояри. Найбільш значну роль в управлінні країною відігравав великий логофет, перший міністр, який завідував канцелярією і зовнішніми зносинами. Важливе становище займали: протовестіарій, який завідував фінансами царя і держави, великий воєвода і прото-стратор, що здійснювали безпосереднє керівництво військом. В адміністративному відношенні Болгарія поділялась на області, якими управляли правителі, що призначались царем – дуки або севасти. Правителю області підкорялись кефалії, що керували окремими містами. У сільській місцевості вся влада зосереджувалась у руках феодалів.