94.Сімейне та спадкове право в Англії 16-17ст (Майорат)

В англійській сімейному праві тривалий час зберігалася церковна форма шлюбу, цивільний шлюб став можливий тільки з 1836 р. Форма шлюбу вибиралася майбутнім подружжям. Особисті відносини подружжя були засновані на верховенстві чоловіка: право керування та розпорядження подружнім майном належало чоловікові, дружина могла здійснювати самостійно тільки угоди повсякденному житті. Лише в 1882 р. законом була встановлена ​​самостійність заміжньої жінки в розпорядженні своєю власністю. Розлучення отримав визнання тільки в 1857 р. До досягнення 21 року сини і дочки знаходилися під батьківською владою, мати здійснювала батьківську владу лише за відсутності батька. Визнання позашлюбних дітей допускалося у виняткових випадках і тільки на підставі парламентського акта. У 1908 р. була встановлена ​​відповідальність батьків у випадках поганого поводження з дітьми. Англійському спадкового права відомо як спадкування за законом, так і спадкування за заповітом:

спадкування за законом регламентується рядом правил для наслідування земельної власності і для наслідування іншого майна; при спадкуванні за заповітом характерною відмінністю є повна свобода заповіту - будь-яку особу, яка досягла 21 років, могло заповісти своє майно кому завгодно, і найближчі родичі за наявності заповіту не мали права на отримання будь-якої частки майна. Існують три основні види майорату успадкування старшим в роду (сеньорат, лествичного право); успадкування старшим на момент смерті спадкодавця сином (майорат у вузькому сенсі слова); успадкування старшим сином, а в разі його смерті раніше спадкодавця - онуком від старшого сина (прімогенітури). 95."Фелонія" з кримінального права феодальної Англії

Фелоніі - одна з основних категорій злочинів у кримінальному праві Великобританії та США, до якої, як правило, ставляться більш тяжкі злочинні діяння. Розподіл злочинів на фелони і місдімінор виникло в середні століття в Англії спочатку в рамках норм загального права, а потім стало проводитися і в статутах (актах парламенту). Формальною ознакою фелония служили предусм. отренние за неї покарання у вигляді смертної кари та конфіскації майна. Після скасування в XIX ст. см. ертной страти за більшість злочинів, а в 1870 р. - і конфіскації майна, відмітною ознакою фелоніі стало традиційне віднесення того або іншого злочину до цієї категорії або визнання його таким згідно знову виданим закону.Уголовное законодавство більшості держав, які колись були англійськими колоніями або домініонами (Індія, Австралія, Канада, Нова Зеландія тощо) і нині входять до англосаксонську правову систему, не сприйняло англійської поділу злочинів на фелони і місдімінор. Виняток становить кримінальне законодавство США. Як правило, до фелоніі відносяться злочини, за які загрожує позбавлення волі на строк до 1 року або більш тяжке покарання.

96.Буржуазна революція 1789-1794 рр. У Франції та її основні етапи

У процесі утвердження капіталістичного суспільства і буржуазної держави особливе місце належить французькій революції

1789-1794 рр. її недарма називають Великою. Це була буржуазно- демократична революція, керівну роль в якій відіграла буржуазія. Але вона була народною за своїми рушійними силами і тому радикальною за своїми результатами. Революція зруйнувала підвалини феодального ладу, ліквідувала середньовічні економічні і політичні порядки у Франції. Французька революція XVIII ст. визрівала і протікала в умовах, коли конфронтація буржуазії з феодальною монархією, дворянством і панівною церквою була значно гострішою, ніж це було півтора століття тому в Англії. Усвідомлюючи зростання своєї економічної сили, французька буржуазія усе більш болісно сприймала своє політичне безправ'я і свою станову приниженість. Вона не бажала більше миритися з феодально-абсо-лютистСькими порядками, за яких представники третього стану не тільки усувалися від участі в державних справах, а й не були захищені від незаконних конфіскацій майна, не мали особистих гарантій від сваволі королівських чиновників тощо.

Готовність до політичних дій і революційна рішучість французької буржуазії наприкінці XVIII ст. мали під собою і певні ідеологічні підстави. Видатні просвітителі XVIII ст. (Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін.) у своїх творах піддали критиці всі сторони феодального суспільного ладу, переконливо показали його «нерозумність». Французькі революціонери XVIII ст. (спираючись на досвід англійської й американської революцій) мали у своєму розпорядженні досить чітку програму боротьби за буржуазну демократію, взяли на озброєння політичні гасла («свобода, рівність, братерство»), здатні підняти широкі народні маси на безкомпромісну боротьбу з феодальним ладом. Революційна ситуація, що виникла у Франції наприкінці 80-х років у зв'язку з торгово-промисловою кризою, неврожайними роками і «голодними бунтами», а також фінансове банкрутство держави підштовхнули королівську владу на політичні маневри, на скликання Генеральних штатів. Сподіваючись знайти за допомогою останніх вихід із скрутного фінансового і політичного становища, король погодився навіть піти на збільшення в Генеральних штатах кількості представників від третього стану (до 600 чоловік), тоді як духовенство і дворянство, як і раніше, посилали по 300 представників. Цю поступку мало нейтралізувати збереження старого порядку голосування по станах. Але вже в травні 1789 р. після відкриття Генеральних штатів депутати третього стану, до яких приєдналася частина депутатів інших станів, виявили непокору королю, зажадавши проведення не станових, а спільних засідань із прийняттям рішень на основі більшості голосів усіх депутатів Генеральних штатів. Розглядаючи себе як представників усієї нації, вони організувалися спочатку в Національні, а потім (9 липня 1789 р.) в Установчі збори, що поставили перед собою революційну мету — визначити основи нового, конституційного ладу для Франції.Рішучі дії вождів третього стану мали успіх, тому що вони відображали переважні політичні настрої в країні й у критичний момент були підтримані революційним виступом широких народних мас. У відповідь на спроби короля Людовіка XVI розігнати Установчі збори трудящі Парижа 14 липня 1789 р. піднялися на повстання, яке стало початком революційного підйому, що продовжувався до літа 1794 р. Революція розвивалася по висхідній лінії. У її розвитку, а отже, й у становленні буржуазної державності у Франції, виокремлюють три основних етапи.На першому етапі (14 липня 1789 р. — 10 серпня 1792 р.) представники ліберального дворянства і великої буржуазії (так звані конституціоналісти), які виступили від імені рсволюційного народу і переважали в Установчих зборах, проводять ряд важливих антифеодальних заходів. Але конституціоналісти бояться радикалізму народних мас, ідуть на компроміс з королів.....о владою, у результаті чого у Франції встановлюється конституційна монархія.Другий етап революції (10 серпня 1792 р. — 2 червня 1793 р.) характериризується подальшим наростанням революційних настроїв і розширенням народного руху, що призводить до нового Повстання і переходу влади до рук більш радикальних кіл торгово - промислової буржуазії (так званих жирондистів). За вимогою народних мас у Франції проголошується республіка, здійснюється ряд більш глибоких антифеодальних заходів, зміцнюються позиції революційної демократії.Нa третьому етапі (2 червня 1793 р. — 27 липня 1794 р.) до влади приходить широкий блок революційно-демократичних сил (так звані якобінці). Провідну роль у цьому блоці відіграванії дрібнобуржуазні революціонери. Це були «якобінці з народом, з революційною більшістю народу, з революційними передовими класами свого часу». На цьому етапі вплив широких народних мас на хід революційної боротьби досягає своєї кульмінації, завдяки чому були викорчувані корені феодальної системи, проведені глибокі демократичні перетворення, ліквідована загроза контрреволюційної інтервенції, коаліції європейських держав і реставрації монархії. Саме революційно-демократичний режим, сформований за якобінців, забезпечив остаточну перемогу у Франції нового, капіталістичного суспільного і політичного устрою.

Падіння якобінців, які вичерпали до середини літа 1794 р. свою революційну активність і втратили опору в широких народних масах, привело до влади велику контрреволюційну буржуазію, що зміцнилася за роки революції. Поступовий відступ революційних сил, зростання консервативних настроїв серед буржуазії і власницького селянства завершилися в 1799 р. новим контрреволюційним переворотом Бонапарта, а потім і падінням республіканського ладу