81.Джерела мусульманського права. Коран, Сунна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани

Найважливішим джерелом шаріату вважається Коран — священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, приписуваних пророку Мухаммеду. Складання Корану розтяглося на кілька десятиліть. Канонізування його змісту і складання остаточної редакції відбулося за халіфа Омара (646—656 рр.). Коран має 114 глав (сур), розділених на 6 тис. 219 віршів (аятів). У самому Корані його правове значення відображене в таких словах: «І так ми дарували його як арабський судебник».. Другим авторитетним і обов'язковим для всіх мусульман джерелом права була Суна («священний переказ»), що склада ється з численних розповідей (хадисів) про судження і вчинки самого Мухаммеда.

Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права посідала іджма, що розглядалася як «загальна згода мусульманської общини». Практично іджма складалася з однакових думок з релігійних і правових питань, що були висловлені сподвижниками Мухаммеда (кількість яких налічувала понад 100 чоловік) або згодом найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами, муфтіями, муджтахідами). До іджми як джерела права, що доповнює шаріат, примикала і фетва — рішення і думки окремих муфтій з правових питань. У VIIІ—IX ст. у зв'язку із значним поширенням методу «іджтихада» мусульманське право активно розвивалося доктринальним шляхом у працях зазначених вище засновників головних правових шкіл, а пізніше — в працях їх провідних послідовників і учнів. У X ст. деякими авторитетними теологами-юристами були проведені роботи із систематизації накопиченого на той час великого обсягу правового матеріалу.Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, яке викликало гострі суперечки між різними напрямами, був кияс — вирішення правових справ за аналогією. Відповідно до киясу правило, встановлене в Корані, Суні чи іджмі, може бути застосоване до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах права. Кияс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, а й сприяв звільненню шаріату в цілому ряді моментів від теологічного нальоту. Проте в руках мусульманських суддів кияс часто ставав і знаряддям відвертої сваволі.Нарешті, похідним від шаріату джерелом мусульманського права були укази і розпорядження халіфів — фірмами. У подальшому в інших мусульманських державах з розвитком законодавчої діяльності як джерело права почали розглядатися і відігравати дедалі більшу роль закони — кануни. Фірмани і кануни також не повинні були суперечити принципам шаріату і доповнювали його насамперед нормами, що регламентують діяльність державних органів і регулюють адміністративно-правові відносини державної влади з населенням.

Отже, становлення мусульманського права відбувалося в умовах формування ранньофеодального устрою і пов'язане з появою класичних джерел мусульманського права.

82.Злочин та покарання за мусульманським правом

Злочин відповідно до вчення ісламу являє собою заборонену законом дію, причому, очевидно, мається на увазі і закон релігії, і закон, що видається світською владою. Покарання за мусульманським правом розглядається як відплата за скоєння шкоди і гріховної дії. Тому на злочинця чекає подвійне покарання: на тому світі — мучення в пеклі, на цьому — покарання за вироком судді. За шаріатом до злочинця ставляться як до небезпечного звіра, чим пояснюється жорстокість покарань і відсутність у мусульманському кримінальному праві принципу гуманності. Водночас слід зазначити, що в мусульманському кримінальному праві більш послідовно застосовується принцип осудності при визначенні кримінальної відповідальності, ніж у європейському феодальному праві, яке притягало до кримінальної відповідальності тварин і померлих людей, вчиняючи суд над ними. Але в мусульманському кримінальному праві зберігся реакційний інститут об'єктивного поставлення у провину в справах про державні злочини, оскільки покаранням піддавалися й особи, не винуваті в скоєнні цих злочинів. Кримінальну відповідальність за свої вчинки несе тільки жива людина, яка перебуває при здоровому глузді, досягла повноліття. До підлітків від 15 до 18 років застосовуються особливі примусові заходи. Божевілля або сп'яніння до втрати свідомості звільняють від кримінальної відповідальності. У мусульманському кримінальному праві застосовувалися такі покарання: 1) смертна кара через відсікання голови, повішення, побиття камінням, утоплення тощо; 2) тілесні покарання — відрубування рук і катування; 3) грошовий штраф; 4) заборона носити чалму (ганебне для злочинця покарання); 5) просте умовляння. Взагалі покарання призначалися довільно. Як додаткові покарання застосовувалися конфіскація майна і позбавлення громадянських прав. Існують пережитки первіснообщинного ладу у вигляді кровної помсти і композиції (грошового відшкодування за вбивство або тілесні ушкодження).За вченням Мухаммеда встановлена така класифікація злочинів:

злочини проти держави і релігії. Повстання і заколот (фетна) вважаються найтяжчими злочинами. Релігія ісламу дозволяє застосовувати до повсталих будь-які заходи, аж до кровопролиття. Заколотом вважається не тільки опір владі, а й будь-який прояв невдоволення політикою правлячих кіл панівного класу. Усі ці дії розглядаються як злочини проти віри. Винні в них підлягають смертній карі через відсікання голови, позбавленню громадянських прав і конфіскації майна. Застосовувалися і більш жорстокі види смертної кари. Таким само покаранням піддавалися родичі винних чоловічої статі. Дружин і дітей вин­ного і родичів-чоловіків продавали в рабство і конфісковували їхнє майно.Власне релігійні злочини — віровідступництво і богохульство призводили до смертної кари (відсікання голови) і конфіскації майна;,

злочини проти особи. Вбивство. Тілесні ушкодження. За шаріатом поняття цих злочинів поділяється на три види: абсолютно умисне; абсолютно неумисне і проміжне між ними, коли важко визначити, які види вини — умисел чи необережність — мали місце при скоєнні цих злочинів.За умисне вбивство покаранням була узаконена кровна помста або грошове відшкодування. Злочинець віддавався родині потерпілого, яка на свій розсуд вирішувала, яке покарання з цих двох застосувати до нього. Правило кровної помсти застосовується за шаріатом також у разі нанесення поранень із заздалегідь обдуманим умислом;

майнові злочини. Мусульманське право захищає приватну власність і нещадно переслідує тих, хто посягає на неї. Це вважається злочином проти бога;

крадіжка. За крадіжку, скоєну вперше, призначалося відсікання правої руки, за повторну — лівої. Ці заходи не застосовувалися до рабів, викритих у крадіжці, оскільки їх господар мав або повернути вкрадене, або відшкодувати його вартість, а з рабом він розправлявся сам;

злочини проти моральності. У початковий період історії халіфату за перелюбство відповідали обидва з подружжя. За нього передбачалося побиття камінням. Але надалі за цей злочин піддавалися такому покаранню лише жінки. Дії чоловіків залишалися безкарними. У разі зради дружини чоловік міг вбити її або дати розлучення без повернення приданого, а також без сплати аліментів.За вживання вина, пити яке забороняється Кораном, передбачалося 40 ударів батогом. Участь в азартних іграх загрожувала тілесним покаранням палицями.За інші злочини, наприклад, утечу під час бою, бродяжництво, неправдиве звинувачення кого-небудь у злочині або лжесвідчення, застосовувалися тілесні покарання батогами, вигнання, грошовий штраф, заборона носити чалму і, нарешті, просте умовляння.Якщо ж покарання за злочинні дії не було передбачене шаріатом, суддя призначав його з огляду на соціальне становище обвинуваченого.