33.Джерела Римського права давнього періоду

Джерела права найдавнішого періоду. Найдавнішим джерелом права в Римі були правові звичаї (mores majorum). Римська історична традиція, що піддається, однак, сумніву, згадує про законодавство римських царів (рексів). Оскільки ці джерела права, тісно пов'язані з традицією і релігією римського народу (квіритів), виступали спочатку як патриціанські, в літературі висловлюється припущення про існування особливої системи правових звичаїв у плебеїв. Рух плебеїв за рівноправність, природно, відбився й на правовій сфері, оскільки патриціанські магістрати і жерці (понтифіки) довільно тлумачили неписані звичаї, ігноруючи інтереси плебеїв. З боротьбою плебеїв і патриціїв пов'язується прийняття (близько 450 р. до н. е.) перших писаних римських законів — Законів XII таблиць. Відповідно до традиційної версії для їхнього складання була створена спочатку комісія з 10 патриціїв (децемвірів), що підготувала закони на 10 таблицях, текст яких не задовольнив плебейське населення Риму. В результаті гострого політичного конфлікту була створена нова комісія децемвірів, яка складалася як з патриціїв, так і з плебеїв. Ця комісія доповнила первісний текст ще двома таблицями.

Традиційна версія походження Законів XII таблиць на сьогодні часто ставиться під сумнів. У самому тексті Законів немає положень, що свідчать безпосередньо про зрівняння в правах патриціїв і плебеїв. Але, очевидно, що Закони стали основою загального для патриціїв і плебеїв єдиного квіритського, або цивільного, права (jus civile), при призначеного винятково для римських громадян. Хоча в Законах XII таблиць передбачалося використання клятв, здійснення інших ритуальних дій, право вже було відокремлене від релігійних норм і набуло світського характеру.

Закони XII таблиць були виставлені на форумі для загального огляду, що свідчить про їх особливу значущість і авторитет. Справжній їхній текст не зберігся, і вони були реконструйовані за пізнішими джерелами, в основному за творами римських письменників і юристів. З погляду юридичної техніки вони були ще порівняно примітивними, фрагментарними, не містили в собі всього правового матеріалу, не скасовували дії правових звичаїв. Вони були складені у вигляді коротких висловів з різних питань права і містили норми стосовно процесу, сім'ї, власності, договорів, злочинів.

Іншим важливим джерелом квіритського (цивільного) права були закони. Закони XII таблиць завершувалися вказівкою на те, що надалі будь-яке рішення народних зборів повинне мати силу закону (lex). З пропозицією про прийняття нового закону на зборах зазвичай виступали посадові особи (магістрати), потім законопроект обговорювався в сенаті і за три тижні до голосування підлягав оприлюдненню. У прийнятому законі виокремлювалися, як правило, три частини. У першій вказувався ініціатор прийняття закону, друга містила саму норму, тобто правові приписи, а в третій встановлювалася санкція. Прийнятий народними зборами закон негайно набирав чинності, якщо не передбачалася спеціальна відстрочка, і його текст у разі особливої важливості виставлявся на форумі. У найдавніший період правову силу мали також рішення сенату (сенатус-консульти), а у виняткових випадках — і постанови магістратів. Так, на підставі рішення надзвичайної комісії децемвірів були видані, наприклад, Закони XII таблиць.

Тлумачення законів, як і цивільного права взагалі, аж до кінця IV ст. залишалося привілеєм понтифіків. Остаточному звільненню права від релігійної оболонки сприяло оприлюднення в 302 р. до н. е. К. Флавієм формул позовів і записів тлумачень законів і звичаїв, що раніше в строгій секретності зберігалися в архівах понтифіків.