101.Розробка та прийняття французького кодексу 1804 р.

Вже в ході революції 1789—1794 рр. було скасовано багато суто середньовічних цивільно-правових інститутів і закладені основи сучасного права. Але лише на початку XIX ст., у період правління Наполеона Бонапарта, сформувалися умови для прийняття єдиного і стабільного цивільного кодексу.У його розробці взяли участь такі видатні французькі юристи, як Порталіс, Тронше, Мальвіль та ін., які спиралися на римське право, дореволюційну судову практику і кутюми, які вони переробили відповідно до потреб нового суспільства. Перший консул особисто брав участь в обговоренні деяких статей Кодексу. Він усунув із проекту положення, що асоціювалися з революцією, а у післяреволюційний період видавалися надто радикальними.Незважаючи на окремі консервативні відступи, саме в Кодексі Наполеона цивільне право Франції дістало класичний вираз. Тому і сам Кодекс мав для своєї епохи революційне значення, відіграв дуже важливу роль у розробці і закріпленні багатьох принципів нового цивільного права. Кодекс відзначався стрункістю викладу, стислістю юридичних формулювань і дефініцій, визначеністю і чіткістю трактувань основних понять та інститутів цивільного права. Цивільний кодекс (ЦК) Наполеона налічував 2281 статтю і складався із вступного титулу і трьох книг. Його структура відобразила схему побудови інституцій римського права: особи речі, спадкування і зобов'язання. Така структура одержала в цивільному праві назву інституційної.

102.Фізичні особи в Кодексі Наполеона 1804 р. ( правоздатність та дієздатність)

103.Шлюбно-сімейне та спадкове право в Кодексі Наполеона 1804 р.

У першій книзі закріплювалися також основні принципи сімейного права. У цій сфері Кодекс помітно відрізнявся від деяких положень революційного періоду, коли декларувалася рів­ність особистих та майнових прав жінок і чоловіків, була послаблена влада батька над дітьми тощо.Хоча окремі статті ЦК Наполеона підкреслювали рівність чоловіка і дружини, наприклад: «Подружжя зобов'язане до взаємної вірності, допомоги, підтримки» (ст. 212 та ін.), у цілому чоловік займав у сім'ї панівне становище. Згідно зі ст. 213 «чоловік зобов'язаний бути покровителем своєї дружини, а дружина — виявляти послушність чоловіку». Чоловік мав право визначати місце проживання сім'ї, дружина була зобов'язана йти за своїм чоловіком.Характерними є статті Кодексу про розлучення через невірність одного з подружжя. Відповідно до ст. 229 перелюбства дружини було достатньо, щоб чоловік міг вимагати розлучення. Стаття 230 інакше визначала право дружини на розлучення у разі невірності чоловіка: «Дружина може вимагати розлучення через перелюбство чоловіка, якщо він тримав свою коханку в загальному будинку». Ця принизлива для жінки умова була скасована лише в 1884 р.Нерівноправність жінки діставала вияв і у її майновому становищі в сім'ї. За загальним правилом передбачався режим спільності майна чоловіка і дружини. При цьому розпорядження сімейним майном цілком надавалося чоловіку, який міг діяти без участі та згоди дружини. Кодекс передбачив можливість й інших майнових відносин подружжя, зокрема режим роздільного володіння. Але навіть у цьому разі дружина, користуючись своїм майном і доходами від нього, не могла відчужувати без згоди чоловіка свою нерухомість. ЦК встановлював нерівні права чоловіка і дружини й стосовно дітей. Батьківська влада, про яку йшлося у першій книзі, по суті зводилася до влади батька. Він, маючи «серйозні підстави до невдоволення поведінкою дитини, яка не досягла 16 років», міг позбавити її волі строком до одного місяця. Сини, які не досягли 25 років, і дочки до 21 року не мали права брати шлюб без згоди їхнього батька і матері, але у разі, якщо між батьками не було згоди, бралася до уваги думка батька. Кодекс допускав можливість визнання батьком своїх позашлюбних дітей, але ст. 340 забороняла встановлення батьківства. Це реально погіршило становище дітей, які народилися поза шлюбом, навіть порівняно з дореволюційним законодавством. Але в цілому норми сімейного права в ЦК Наполеона мали для свого часу прогресивне значення. Кодекс секуляризував шлюб, розвиваючи тим самим положення Конституції 1791 р. Про те, що шлюб — це цивільний договір; підтвердив запропадіте у період революції розлучення, що означало відхід від вимог канонічного права. Щоправда, у 1816 р., після реставрації Бурбонів, в умовах посилення впливу католицької церкви цивільне розлучення було скасоване. Його було відновлено лише у 1884 р. У третій, найбільшій за обсягом книзі ЦК («Про різні способи набуття права власності») вказувалося, що власність на майно набувається і передається шляхом спадкування, дарування, за заповітом чи в силу зобов'язань (ст. 711). ЦК підтвердив здійснене ще в період революції скасування Феодальних принципів спадкування. Спадкоємцями померлого ставали у передбаченій законом послідовності діти й інші низхідні, а також висхідні і побічні родичі до 12-го ступеня споріднення. Спадкові права позашлюбних дітей були значно звужені - Такі діти, якщо вони були визнані в законному порядку, могли успадковувати тільки майно батька і матері. Кодекс розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Однак французький законодавець зайняв у цьому питанні компромісну позицію, не наслідуючи приклад англійського права, яке визнавало повну свободу заповіту.Дарування або заповіт не могло перевищувати половини майна, якщо після смерті особи, яка здійснила заповідальне розпорядження, залишалася одна законна дитина, 1/3 майна — якщо залишалося двоє, 1/4 — троє і більше дітей. За такого порядку спадкування за законними дітьми резервувалася більша частина майна, що ділилося між ними порівну незалежно від їх віку і статі. Отже, статті ЦК про спадкування сприяли дробленню сімейного майна.