117.Встановлення режиму фашистської диктатури в Німеччині

Фашизм у Німеччині з'явився відразу ж після закінчення Першої світової війни як один з різновидів реакційних мілітаристичних націоналістичних течій, коли антиліберальні, антидемократичні рухи набули загальноєвропейського характеру. У 1920 р. Гітлер виступив із програмою з «25 пунктів», що стала згодом програмою Націонал-соціалістської німецької робітничої партії. Пронизана націоналістичними, шовіністичними ідеями переваги німецької нації, програма вимагала реваншу для відновлення «справедливості, знехтуваної Версалем». У 1921 р. складаються організаційні основи фашистської партії, заснованої на так званому фюрер-принципі, тобто необмеженої влади «вождя» (фюрера). Головною метою створення парти стає поширення фашистської ідеології, підготовка спеціального терористичного апарату для придушення демократичних, антифашистських сил і, в кінцевому підсумку, для захоплення влади. У 1923 р. слідом за загальним страйком німецького пролетаріату фашисти роблять пряму спробу захопити державну владу («пивний путч»). Провал путчу змушує фашистських ватажків змінити тактику боротьби за владу. З 1925 р. починається «битва за рейхстаг» шляхом створення масової бази фашистської партії. Вже в 1928 р. ця тактика дає свої перші плоди, фашисти одержують 12 місць у рейхстазі. У 1932 р. за кількістю мандатів фашистська партія одержує більше місць, ніж будь-яка інша партія, представлена в рейхстазі. ЗО січня 1933 р. Гітлер за розпорядженням Гінденбурга займає посаду рейхсканцлера Німеччини. Він приходить до влади як глава коаліційного уряду, оскільки його партія навіть з нечисленними союзниками не мала більшості в рейхстазі. Ця обставина не мала, однак, значення, оскільки кабінет Гітлера був «президентським кабінетом», а Гітлер — «президентським канцлером». Водночас результати виборів 1932 р. надали певного ореолу легітимності його канцлерству. За Гітлера голосували різні соціальні прошарки і групи населення. Широка соціальна база Гітлера створювалася за рахунок тих, у кого після поразки Німеччини був вибитий грунт з-під ніг, тією самою збитою з пантелику агресивною юрбою, що почувається обманутою, що втратила разом з майном життєву перспективу і відчуває страх перед завтрашнім днем. Соціальну, політичну і психологічну невлаштованість цих людей він зумів використати, показуючи їм шлях до порятунку себе і приниженої батьківщини, обіцяючи різним колам і групам населення усе, що вони хотіли: монархістам — відновлення монархії, робітникам — роботу і хліб, промисловцям — військові замовлення, рейхсверу — нове піднесення у зв'язку з грандіозними військовими планами тощо. Націоналістичні гасла фашистів приваблювали німців більше, ніж заклики до «розуму і терпимості» соціал-демократів або до «пролетарської солідарності» і побудови «радянської Німеччини» комуністів. Гітлер прийшов до влади, спираючись на пряму підтримку офіційних і неофіційних правлячих кіл і реакційних соціальнополітичних сил, які стояли за ними і вважали за необхідне установити в країні авторитарний режим, щоб покінчити з ненависною демократією і республікою. Відчуваючи страх перед лі­вим рухом, що все більше набирав сили, перед революцією і комунізмом, вони хотіли встановити авторитарний режим за допомогою «кишенькового» канцлера. Гінденбург явно недооцінював Гітлера, називаючи його поза очі «богемським єфрейтором». Німцям же він подавався як «помірний». При цьому була забута вся скандальна, екстремістська діяльність НСНРП. Перше протвереження німців прийшло наступного дня після приходу Гітлера до влади, коли тисячі штурмовиків влаштували грізний смолоскиповий хід перед рейхстагом. Прихід до влади фашистів не був звичайною зміною кабінету. Він ознаменував початок планомірного руйнування всіх інститутів буржуазно-демократичної парламентської держави, усіх демократичних завоювань німецького народу, створення «нового порядку» — терористичного антинародного режиму. Спочатку, коли відкритий опір фашизму не був остаточно придушений (ще в лютому 1933 р. у багатьох місцях Німеччини проходили антифашистські демонстрації), Гітлер вдавався до «надзвичайних заходів», які широко застосовувались у Веймарі на основі надзвичайних президентських повноважень. Він формально ніколи не відмовлявся від Веймарської конституції. Перший репресивний декрет «про захист німецького народу», підписаний президентом Гінденбургом, був прийнятий на основі ст. 48 Веймарської конституції і мотивувався захистом «громадського спокою». Для виправдання надзвичайних заходів Гітлеру в 1933 р. потрібен був провокаційний підпал рейхстагу, в якому була звинувачена Комуністична партія Німеччини. Слідом за провокацією були видані дві нові надзвичайні постанови: «проти зради німецькому народу і проти зрадницьких дій» та «про захист народу і держави», прийняті, як було оголошено, з метою придушення «шкідливих для держави комуністичних насильницьких дій». Уряду надавалося право брати на себе повноваження будь-якої землі, видавати укази, пов'язані з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, недоторканності власності, прав профспілок.