55.Злочин проти особи за Салічною правдою ( Кровна помста)

Більша частина статей Салічної правди присвячена, якщо використовувати сучасну термінологію, злочинам і покаранням. Під злочином Салічна правда розуміє образу, шкоду, завдану особі чи майну іншого, порушення «королівського миру». Відповідно під покаранням розуміється відшкодування за образу, за шкоду, своєрідний відкуп від можливої помсти з боку ображеного чи його родичів і штраф, сплачуваний за порушення «королівського миру». Якщо порушник сплачував композицію потерпілому, він, як правило, не сплачував королю ніякого штрафу. Лише в деяких випадках частина чи уся композиція ішла до казни. Водночас у Салічній правді виокремлюється ряд правопорушень, наближених до поняття злочину у власному розумінні цього слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за вчинене, наприклад за посадові злочини графа, якщо він «насмілився взяти що-небудь понад законне» під час стягнення боргу або відмовився відновити «справедливість і правосуддя». Характерним є і покарання за ці злочини — смертна кара, якщо граф не зміг «викупити себе за стільки, скільки належить. Салічній правді містяться й непрямі вказівки на військові злочини, наприклад дезертирство. Звичайна образа словом "дезертир» мала наслідком штраф. В капітуляріях франкських королів були встановлені вже єдині для усього населення покарання за такі злочини, як державнa зрада, дезертирство з армії, підробка монети, лжесвідчення, розбій, крадіжка з церкви (святотатство). Покарання за них передбачалися у вигляді смертної кари і калічення. Казуїстичний характер Салічної правди виключав чіткі формулювання загальних положень, які стосувалися б усіх злочинних дій. Проте аналізуючи деякі конкретні склади злочинів, можна дійти висновку, що у франків вже існувало поняття форм вини — умислу і необережності, замаху на злочин, співучасті, обставин, що обтяжують або пом'якшують злочин. У той же час у Салічній правді вже містилася відповідальність навіть за відсутності вини, коли, наприклад, покаранню підлягають усі, хто був на місці ґвалтування жінки «гуртом», якщо вони були у цьому «гурті» і не знали про скоєння насилля. Співучасник, який здійснив замах на злочин, чи просто особа, яка має намір вчинити злочин, каралися, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим особа, яка підбурювала до крадіжки чи вбивства за допомогою підкупу, каралася суворіше, ніж виконавець злочину. Однією з обставин, що обтяжують злочин, було порушення загальновизнаних понять честі — напад на людину, яка спить, жінку, дитину, глум над трупом. Певна частина злочинів відповідно до Салічної правди належить до посягань на особу. Це насамперед вбивство, розмір вергельду за яке залежав не тільки від соціального становища убитого, а й від його віку, статі. В Салічній правді докладно перелічені також різні види тілесних ушкоджень, побоїв, образ словом або дією. У Салічній правді містяться і такі злочини, як «наврочення», що каралося штрафом в 62,5 сол. Особливо каралася образа чоловіків і жінок «пособниками відьми».

Салічній правді були відомі й такі злочини, як викрадення вільних людей, викрадення рабів, що прирівнювалося до крадіжки коня або запряжної тварини, під-палення будинку, комори, клуні, зруйнування чужого будинку, ламання огорожі, самовільного використання чужої речі.Особливу групу становили злочини проти моралі. Говорячи про покарання, слід відзначити чітко намічену тенденцію майже повної заміни штрафами усіх старих покарань родового устрою. Штраф мав запобігти кровній помсті, самосуду, тривалим суперечкам серед франків, небажаність яких посилювалася їх відносною нечисленністю серед підкорених галло-римлян. Деякі статті Салічної правди прямо давали відсіч самосуду, наприклад, каралася спроба самовільно увести чужу худобу, яка спричинила потраву полю, відібрати свою тварину у власника без суду у разі «переслідування по сліду» злодія. Салічна правда передбачає також такий вид покарання, як вигнання з общини або оголошення людини поза законом. Такій людині не можна було давати їжу і притулок, навіть дружина і батьки штрафувалися за допомогу їй. Смертна кара через повішення, колесування застосовувалися як покарання в основному до рабів. Вона прямо приписувалася лише в окремих випадках за злочини, скоєні вільними, наприклад, у разі підпалення або неявки після виклику до суду без поважних причин, у разі вищезазначених злочинів графа та ін. Колективна відповідальність роду зберігалася поряд з колективною відповідальністю общини. Капітулярій 1 говорить про це із посиланням на давній звичай. При вчиненні майнових злочинів поряд зі штрафом вимагалося відшкодування вартості вкраденого та інших збитків. Про просте відшкодування збитків йшлося, зокрема, у разі вбивства чи побиття раба. Цей збиток розцінювався в 1 і 1/3 сол., якщо раб після побиття протягом 40 днів залишався непрацездатним. За нанесення тілесних ушкоджень вільному злочинець поряд із штрафом мав відшкодувати витрати на лікування.