72. Загальна характеристика права середньовічної Німеччини

У період з V по XI ст. архаїчне «народне» право східних франків мало племінний характер, і в його основі лежали такі принципи, як святість звичаю, колективна «совість» і відповідальність родичів, кровна помста (з поступовим витісненням її композицією — грошовими відшкодуваннями), колективне правосуддя із застосуванням «божого суду» (ордалії), співприсяжництва й інших символічних обрядів. Становлення королівської влади, а потім її стійке ослаблення зумовили правовий партикуляризм протягом усього періоду німецького середньовіччя. З формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII—XIII ст. не існувало «загальнонімецького права», якщо не враховувати імператорського законодавства з окремих питань, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст. Крім того, німецька середньовічна правова система відзначалася виразним відокремленням комплексу правових норм стосовно вищого феодального стану, так званого ленного права. Важливу роль у розвитку німецького права відіграли місцеві систематизації норм звичаєвого права, що включали в себе також положення імперського законодавства і судову практику («Саксонське зерцало», «Швабське зерцало», «Франконське зерцало» та ін.). Дія норм і принципів цих збірників виходила далеко за межі місць, де вони були видані, і сприяла певній уніфікації права. Найбільшу популярність одержали норми магдебурзького права, надіслані до Бреслау в 1261 р. (64 статті) і до Герліца у 1304 р. (140 статей). У XIV ст. систематизоване магдебурзько-бреслауське право було видане в п'яти книгах, що містили близько 500 статей. Перша книга була присвячена міським суддям, порядку їх введення на посаду, їх компетенції, правам і обов'язкам. Друга книга охоплювала питання судочинства, третя стосувалася різних позовів, четверта була присвячена сімейному і спадковому праву, п'ята (незавершена) — різним рішенням, які не розглядалися в інших книгах.

У межах міського права поступово виокремлюється ще більш універсальна система — торговельне право, чи «право купців», що із самого початку набуло національного характеру. Значна кількість норм торговельного права містилася в статутах міського права XIII ст. міст Любека, Брюгге та інших німецьких міст — учасників Ганзи. Широкий авторитет у всіх країнах Балтії мали закони Вісбі (близько 1350 р.) — порту на острові Готланд у Балтійському морі, у яких регулювалися питання морського перевезення і морської торгівлі. У цьому портовому місті свої асоціації мали німецькі, шведські, латиські, новгородські купці, але найбільший вплив на розвиток права Вісбі мали міські статути Гамбурга і Любека.

Значний розвиток торговельне право одержало на північноіталійських землях Німецької імперії, де утворилися міські комуни, об'єднані в так звану Ломбардську лігу (Верона, Венеція, Бергамо, Мілан, Парма, Болонья та ін.). Тут уперше була проведена систематизація торгових звичаїв («Книга звичаїв» Мілана 1216 р.), здійснювався запис рішень торгових судів різних видів (морських, ринкових тощо).

Важливим джерелом німецького торгового права стали і міжнародні договори з іншими містами, їхніми союзами і навіть іноземними монархами для надання режиму «найбільшого сприяння» у торгівлі. Відомий, наприклад, подібний договір між м. Кельн і англійським королем Генріхом II, у якому король обіцяв купцям Кельна аналогічне відношення (тобто надавав їм «національний режим»).

У XIV—XVI ст. установленню певної правової єдності в Німеччині почали сприяти рецепції римського права. Наприкінці XV ст. Дигести Юстиніана, оброблені з урахуванням потреб часу, були визнані керівним джерелом права для заснованого в 1495 р. Вищого імперського суду. У XVI ст. римське пандектне право одержує авторитет імперського закону і продовжує діяти як «загальне право» Німеччини аж до прийняття Німецького цивільного уложення (кодексу) 1900 р.

Важливим внеском у створення загальнонімецьких принципів кримінального права було видання у 1532 р. кримінального і кримінально-процесуального уложення Карла V («Кароліни»). Видана як загальноімперський закон, «Кароліна» проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування «нерозумних і поганих» звичаїв у кримінальному судочинстві в «місцях і краях». Водночас вона допускала збереження для курфюрстів, князів і станів їхніх «споконвічних і справедливих звичаїв». Однак оскільки уложення цілком відповідало як політичним інтересам князівської верхівки, так і сучасним вимогам кримінального права і процесу, воно було загальновизнане як джерело права на всіх землях. На основі «Кароліни» утворилося загальне німецьке кримінальне право.

Незважаючи на зазначений процес уніфікації німецького права, норми «загального німецького права» мали в основному рекомендаційний характер і залежали від ступеня їх «визнання» у німецькій землі. Правові системи складалися переважно на окремих територіях — державах Німеччини.

З XIII ст. на землях Німеччини активно розвивається князівське законодаство, яке обмежує використання звичаю і містить нові норми кримінального, спадкового і торговельного права, що поширюються на усіх вільних підданих. Завершення процесу оформлення власних правових систем у князівствах пов'язане з кодифікацією місцевого права в XVII—XVIII ст., в епоху утвердження «князівського абсолютизму». Так, у середині XVIII ст. видаються Кримінальне уложення і Цивільний кодекс у Баварії, у 1768 р. в Австрії видається Кримінальне уложення «Терезіана», а в 1787 р. там само — нове Кримінальне уложення.

Загальноімперське законодавство. Як зазначалося, настанови центральних органів імперії в XII—XIII ст. мати своєю основною функцією підтримання «земського миру». Відповідно загальноімперське право традиційно містило в основному кримінально-правові норми.

Земське право. З XIII ст. у князівствах активно розвивається "земське право» — загальні для усього вільного населення норми, за якими воно судилося в судах адміністративних підрозділів князівств (судах «графської юрисдикції»). Його джерелами була в основному правотворчість князівських «державних» органів — місцеві постанови про земський мир XII—XIII ст., а також рішення графських судів. Саме в земському праві одержали розвиток норми цивільного, сімейного та інших «непубліч-них» галузей права.

Ленне право. Поземельні відносини в період середньовіччя будувалися в Німеччині на тих же принципах «феодальних держань», що й в інших західних країнах.

Міське право. Середньовічне право наділяло місто статусом «корпорації» — сукупності громадян як єдиного цілого, з правами юридичної особи. У збірниках міського права Німеччини підкреслюється його авторитетне королівське походження, тому що король «дав купцям право, яке він сам постійно мав при своєму дворі». Символами міста в зв'язку з цим стали хрест на ринковій площі і висяча королівська рукавичка, «щоб видно було, що в цьому місці діє королівський мир і воля короля».