92.Утворення політичних партій в Англії

Після реформи 1832 р. почався процес утворення політичних партій (в сучасному розумінні цього слова). Старі методи прямого підкупу вже не могли принести безпосереднього результату, як раніше. Тепер успіх справи стала вирішувати робота серед населення, уміння змусити виборців голосувати в бажаному для партії напрямі, майстерність у боротьбі із суперниками за голоси виборців. Цю необхідність консолідації сил і організаційної перебудови зрозуміли і віги, що стали іменуватися лібералами, і торі, які назвали себе консерваторами.Ще в 1831 р. консерватори заснували спеціальний Карлтон-клуб, що потім став відігравати роль координатора діяльності цієї партії в національному масштабі. У 1836 р. подібний орган з'явився й у лібералів.Великий внесок у розробку методів ідеологічного впливу зробили Дж. Чемберлен, Ф. Шендхерст. Вони першими створили так званий «кокус» — постійну виборчу організацію, яка ставила своїм завданням перемогу на виборах, що дозволило лібералам спочатку заволодіти органами місцевого самоврядування Бірмінгема, а потім, у 1868 р. також перемогти і на виборах до парламенту.Це змусило консерваторів утворити Національний союз консервативнх і конституційних асоціацій. У 1877 р. їхні конкуренти заснували Національну ліберальну асоціацію.Головною опорою ліберальної партії були підприємці текстильної, суднобудівної й інших галузей промисловості, заінтересовані в «вільній торгівлі». За ними йшла частина промисло­вого пролетаріату, дрібної буржуазії, більшість англійської інтелігенції, деякі священнослужителі. Лібералів підтримували також представники банківського капіталу. Багато голосів на парламентських виборах вони одержували в Ірландії, спекулюючи на питанні про гомруль (самоврядування).Поворот до реакції, націоналізму, великодержавного шовінізму зробив для більшої частини правлячих кіл неприйнятною програму лібералів. Монополістична буржуазія вимагала встановлення протекціоністських зборів, що убезпечували б її від конкуренції молодих промислових країн. Прихильники колоніальної експансії всіляко перешкоджали наданню Ірландії самоврядування. Під прапором консерватизму згуртувалися аристократи, військові і цивільні чиновники, служителі англіканської церкви і представники важкої промисловості. Навколо консервативної партії об'єдналася і частина робітників, особливо дрібних підприємств.На той час робітничий клас країни почав «просинатися» після сплячки, у якій він перебував через монопольне становище Англії на світовому ринку. У 1881 р. група радикальних інтелігентів створила Демократичну федерацію. її програма передбачала демократизацію політичного устрою Великобританії. Через три роки організація була перетворена на Соціал-демократичну федерацію (СДФ). Однак її діяльність мала сектантський характер. У 1893 р. засновується Незалежна робоча партія, яка базувалася на більш широкій соціальній основі. У 1900 р. був створений спеціальний Комітет робочого представництва (КРП). Чеез свої профспілкові організації до нього приєдналися організовані робітники. Незважаючи на те, що соціальну базу КРП становили тред-юніони, він не ставив своєю метою боротьбу за соціалізм. Офіційно політичні партії не були закріплені у законодавстві, але саме вони управляли всім життям парламенту, керували кожним кроком його депутатів. У руках партійної машини були важелі впливу на виборців, які голосували не за кандидата як такого, а за партію, яку він представляв. Члену парламенту, який насмілювався стати в опозицію до лідерів, загрожувала небезпека дострокового закінчення політичної кар'єри. Часто депутат не міг виконувати свої обов'язки без фінансової допомоги з боку партії. Лідер партії, яка перемагала, ставав прем'єр-міністром. Наявність у палаті громад підпорядкованої суворій партійній дисципліні організованої більшості прихильників дозволяла прем'єр-міністру і його Кабінету вийти з-під контролю парламенту. Формально Кабінет не був відомий англійському конституційному праву. Цей термін уперше з'явився на сторінках парламентських звітів лише в 1900 р. Юридично цей орган був суто неофіційною установою. Його діяльність будувалася на прецедентах, вона не мала правових форм: засідання проходили негласно, протоколи не велися. Це забезпечувало правлячим колам повну свободу дій.