74.Закон судний людям

Важливою пам’яткою старослов’янського права Болгарії є Закон судний людям (друга половина ІХ ст.). Цей правовий акт згадує далеко не всі кримінальні злочини і в дуже незнач-ній мірі регулює цивільно-правові відносини. Все, що знахо-дилось за межами Закону, залишалось сферою дії старих слов’янських звичаїв. У галузі майнових відносин судний Закон містить поло-ження про відносно нові види цивільно-правових відносин. Це, в першу чергу, стосується застави, опіки, поручительства, які виникають у зв’язку з формуванням класового суспільства. Закон охороняв власність суворими заходами. Смертна кара загрожувала за підпал будинку, викрадення церковного майна з вівтаря та ін. За продаж у рабство вільної людини винний міг бути сам проданий у рабство. Штраф у подвійно-му розмірі належав за вирубування і підпал чужого лісу, за крадіжку худоби. Серед злочинів Закон особливо виділяє розбій, в якому тут, як і в інших країнах Європи, бачили форму селянського опору і помсти. Покарання за розбій – смертна кара. Вводиться поняття рецидиву при крадіжці. За повторну крадіжку винного належало осліпити і відрізати ніс – пока-рання взяті з практики візантійського правосуддя. Вбивця карався штрафом, а коли вбивця невідомий, то штраф платило село, на землях якого був знайдений труп. Ряд статей передбачали судові покарання за багатоженство: “Хто має двох дружин, виганяє меншу, а його б’ють. Піст 7 років”. Заборонявся шлюб між близькими родичами. Закон дозволяє заповіт, але забороняє позбавляти спад-щини будь-кого з дітей. У Законі вміщено ряд положень, які встановлюють принципи, на яких проводиться судочинство. Закон зобов’язує суддів не розглядати справи без свідків, вказує, хто може бути свідком і яка повинна бути їх кількість, а також гово-рить про оцінку судом свідчень.

75.Виникнення Сербської держави (задруга)

Феодальна Сербська держава складалася у південно-західній частині сучасної Сербії, на місці поселення сербських, захумських та інших слов'янських племен. Процес феодалізації серб­ського суспільства, який почався задовго до утворення єдиної держави, відбувався надзвичайно повільно у зв'язку з міцністю родових (кланових) зв'язків, тривалим існуванням задруги, тоб то великосімейної общини. Виникнення ранньофеодальної дер жави Сербії можна віднести лише до середини IX ст. На форми феодальної держави Сербії значно вплинуло те, що вона до XII ст. перебувала під візантійським ярмом. Візан тійські монархи усіляко розпалювали суперечки сербських удільних князів з метою укріплення своєї влади, що сприяло тривалій феодальній роздробленості. Об'єднання значної частини сербських земель стало можливим лише у XII ст., коли в результаті перемоги у багаторічній війні з Візантією в 1190 р. була визнана повна незалежність Сербії. Утворення єдиної держави відбулося під владою сербського монарха Стефана Нема ні (1168—1196 рр.), засновника династії Неманичів, яка правила до кінця XIV ст. Розквіт феодальних відносин в Сербії припадає на середину XIII ст. Найбільшої могутності Сербська держава досягає у XIV ст. за короля Стефана Душана (1308— 1355 рр.), коли відбуваються подальше посилення королівської влади, централізація Сербської держави і розширення її території за рахунок сусідніх територій. Успіх центральної влади у справі об'єднання сербських земель був нетривалим. Невдовзі після смерті Душана загострюються суперечки всередині панівного класу між різними угрупованнями сербської знаті (особливо в одній з її областей — Зеті), а також між вищим духовенством і королівською владою. Крім того, частішають виступи залежного від феодалів населення. Це був час роздробленості й занепаду Сербської держави, на зміну якому в 70-ті роки XIV ст. прийшла нова централізація, встановлення своєрідної форми монархії, яка називалася в Сербії «деспотовіна». «Деспотовіна» князя Лазаря і його спадкоємців відзначилася значним підвищенням рівня економіки, зростанням міст, високим рівнем розвитку сільського господарства. Створення в Сербії централізованої держави із сильною королівською владою було на той час спробою зберегти державну незалежність і протистояти турецькій агресії. Однак Сербія виявилася неспроможною відбити натиск могутньої Османської імперії. В 1389 р. у битві на Косовому полі Сербія зазнала поразки і потрапила у васальну залежність від Туреччини. Контроль за управлінням Сербії почали здійснювати турецькі намісники. По­чалося нав'язування ісламу. Самостійна сербська державність була ліквідована в 1459 р. З цього часу територія Сербії була включена до складу Османської імперії.