99. Якобинська конституція 1793 р. У Франції

Політична рішучість і радикалізм якобінців виявилися в новій Декларації прав людини і громадянина й у Конституції, прийнятій Конвентом 24 червня 1793 р. і схваленій переважною більшістю населення на плебісциті (Конституція першого року республіки). Ці документи були складені з використанням конституційних проектів жирондистів і з урахуванням поглядів Жан Жака Руссо. Так, метою суспільства проголошувалося «загальне щастя». Основним завданням уряду (держави) було надання людині можливості користуватися «и природними і невідчужуваними правами». До цих прав були віднесені рівність, свобода, безпека, власність.

Відповідно до ст. 122 Конституції кожному французу гарантувалися загальна освіта, державне забезпечення, необмежена свобода друку, право подання петицій, право об'єднання в народні товариства й інші права людини. Стаття 7 Декларації 1793 р. до особистих прав громадян включила право зібрань за умови «дотримання спокою», право вільного відправлення релігійних обрядів.Конституція якобінців відкинула принцип поділу влади, як такий, що суперечить, на думку Ж. Ж. Руссо, ідеї суверенітетународу, що виступає як єдине ціле. Вона передбачала простий і, здавалося б, демократичний на той час устрій держави. На противагу планам регіоналізації Франції, що проявилися в роки революції, в ст. 1 підкреслювалося, що «Французька республіка єдина і неподільна». Скасувавши поділ громадян на активних і пасивних як несумісний з ідеєю рівності, Конституція практично узаконила загальне виборче право для чоловіків (з 21 року). Своєрідне прагнення якобінців поєднати представницькі органи з безпосередньою демократією (вплив Ж. Ж. Руссо) знайшло своє відображення в тому, що законодавчий корпус (Національні збори), який обирався на один рік з ряду важливих питань (цивільне і кримінальне законодавство, загальне відання поточними доходами і витратами Республіки, оголошення війни тощо) міг лише пропонувати закони. Прийнятий Національними зборами законопроект набував сили закону лише в тому випадку, якщо через 40 днів після його надіслання до департаментів в більшості з них одна десята частина первинних зборів не відхиляла цей законопроект. Така процедура була спробою втілити в життя ідею народного суверенітету, який полягав у даному випадку в тому, що лише «народ обговорює і постановляє закони» (ст. 10). З деяких питань відповідно до Конституції Національні збори могли видавати декрети, що мали остаточну силу.Виконавча рада була вищим урядовим органом республіки. Вона мала складатися з 24 членів, які обираються Національними зборами з кандидатів, висунутих списками від первинних і департаментських зборів. На Виконавчу раду було покладене «керівництво загальним управлінням і нагляд за ним» (ст. 65). Рада несла відповідальність перед Національними зборами «у разі невиконання законів і декретів, а також у разі недонесення про зловживання» (ст. 72).Але передбачена якобінською Конституцією система державних органів на практиці не була створена. У зв'язку зі складними внутрішніми і міжнародними умовами Конвент був змушений відстрочити набуття Конституцією чинності. Будучи переконаними, фанатичними і безкомпромісними революціонерами, якобінці гадали, що остаточне придушення контрреволюції і зміцнення республіки в обстановці, що склалася, можуть бути здійснені лише в результаті енергійних дій уряду, шляхом встановлення режиму революційної диктатури.