90.Протекторат Кромвеля." Знаряддя управління" 1653 р в Англії

Громадянська війна різко погіршила становище народних мас. Буржуазія і джентрі всі тяготи переклали на плечі народу. Глибоке невдоволення викликала аграрна політика Довгого парламенту. Повністю скасувавши в 1645 р. феодальні повинності власників лицарських держань на користь корони, влада зберегла такі платежі на користь лендлордів. Розпродаж королівських земель, маєтків заколотних лордів і церкви здійснювався в інтересах буржуазії, джентрі. Обурення народних мас викликала також відсутність релігійної і політичної свободи в Країні. Почалися заворушення в армії. Солдати вимагали проведення демократичних реформ. Кромвелю ледве вдалося придушити ці виступи. Далекоглядні представники буржуазії і джентрі боялися, що в країні може статися революційний вибух. Тому вони вважали за необхідне установити сильну владу у вигляді військової диктатури. У 1653 р. Кромвель розігнав «охвістя» парламенту. Фактично уся влада перейшла до рук Кромвеля. Однак останній був змушений маскувати встановлену ним диктатуру парламентськими формами. 16 грудня 1653 р. могутня Рада офіцерів проголосила Кромвеля лордом-протектором Англії, а також виробила Конституцію країни — «Знаряддя управління». Законодавча влада належала довічно призначуваному лорду-протектору й однопалатному парламенту. Глава держави затверджував прийняті парламентом біллі, за надзвичайних обставин міг сам видавати закони. Виконавча влада доручалася лорду-протектору. Він призначав посадових осіб, присвоював титули і звання, мав право помилування (за винятком засуджених за вбивство і зраду). Лорд-протектор відав міжнародними справами. За згодою більшості членів уряду (Державної ради) він міг оголошувати воєнний стан й укладати мир. Між сесіями парламенту лорд-протектор одноосібно командував армією і флотом. За певних умов він запроваджував і стягував своєю владою податки. Парламент мав скликатися раз на три роки. Право голосу на виборах одержали особи, які володіли майном вартістю 200 ф. ст.

Кромвель поділив країну на 11 військових округів, влада в яких перейшла до відповідальних особисто перед ним генерал-майорів. Останні роки правління лорда-протектора становили відверту диктатуру. Перед смертю, у вересні 1658 р., Кромвель призначив спадкоємцем свого сина Річарда на прізвисько «Невдаха Дік». Невдовзі той був скинутий Радою офіцерів. У самій армії в цей час відбувся розкол. Усі незадоволені почали групуватися навколо командувача розташованими в Шотландії військами генерала Монка. Цей воєначальник незабаром зайняв Лондон і розігнав Раду офіцерів. У квітні 1660 р. парламент вирішив відновити королівську владу в країні і призвати на престол Карла II, сина страченого Карла І.

91.Торі і Вігі у Англії. Прийняття Закону "Хабеас корпус акт" 1679 р.

У травні 1679 р. на парламентських виборах перемогли віги. Бажаючи обмежити владу Карла II, вони прийняли «Хабеас корпус акт». Точно не відомо, коли в англійському праві виник інститут «хабеас корпус». Суть його полягала у тому, що особа, яка вважала, що вона неправомірно позбавлена волі, могла звернутися до суду королівської лави з проханням видати наказ «хабеас корпус», який мав характер веління посадовій чи фізичній особі доставити заарештованого до суду, а також дати пояснення щодо мотивів затримання. Суддя у сумарному (спрощеному) порядку розглядав обставини справи і вирішував: звільнити затриманого, продовжувати його арешт чи звільнити під заставу. Однак у видачі наказу «хабеас корпус» часто відмовляли на тій підставі, що розпорядження про арешт було зроблене за вказівкою короля чи Таємної ради або що прохання подане в канікулярний період. Не існувало обов'язкових для посадових осіб процесуальних строків, а також санкцій за невиконання вимог суду. Нарешті, якщо арештованого відправляли в замор­ські володіння Англії, він втрачав усяку можливість вдатися до одержання вищезгаданого наказу. Виданий у 1679 р. «Хабеас корпус акт» (його офіційне най менування «Акт про краще забезпечення свободи підданого і про запобігання ув'язненням за морями») усунув серйозні недоліки в судовій практиці. Тепер шерифу або тюремному наглядачу належало у визначений термін із дня одержання наказу «хабеас корпус» (залежно від відстані) доставити арештованого до суду, який видав цей припис, і дати докладний звіт про причини арешту. Якщо посадова особа відмовлялася виконати цей наказ, вона, якщо це вперше, сплачувала потерпілому штраф у 100 ф. ст., вдруге — 200 ф. ст. і підлягала звільненню з посади. Судді були зобов'язані видавати наказ «хабеас корпус» не тільки в сесійний період, а й під час канікул. За порушення цього правила потерпілому мали сплатити пеню в сумі 500 ф. ст. Посадова особа мала протягом шести годин видати заарештованому копію розпорядження про арешт. Якщо чиновник відмовлявся це зробити, то в перший раз він сплачував потерпілому 100 ф. ст., у другий — 200 ф. ст. і звільнявся зі служби. Суддя, до якого доставляли затриманого, мав протягом двох днів звільнити його, або заарештувати, або відпустити під заставу. Звільнений на підставі «хабеас корпус» не міг бути вдруге заарештований за тим же обвинуваченням. Винні в цьому піддавалися штрафу в 500 ф. ст. Для запобігання «ув'язненню за морями» заборонялося відсилати жителів Англії й Уельсу як ув'язнених у заморські володіння. Ті, хто порушував це правило, каралися штрафом на користь потерпілого в розмірі 500 ф. ст. і звільненням з посади. Аналіз закону свідчить, що немає підстав оголошувати його наріжним каменем англійського конституційного законодавства і вважати, що він забезпечив реальну недоторканність особи. Однак, з іншого боку, не можна не бачити, що цей акт став юридичною основою права на швидкий і гласний суд: буржуазія, що йшла до влади, була носителькою прогресивних ідей.