5.Правове становище вільних людей за законами царя Хаммурапі.

Закони Хаммурапі виходили з визнання того, що особи не є однаковими за своїми юридичними можливостями, правами та обов'язками щодо держави та одна до одної. Ця відмінність передбачалася або діставала спеціальне закріплення, оскільки правовий устрій суспільства був становим. Хоча, звичайно, чітких меж між категоріями населення не було, усі вони — більшою, меншою чи незначною мірою — мали правоздатність у галузі як майнових, так і особистих прав.Цілком повноправною особою (суб'єктом права) вважався самостійний чоловік-господар, глава патріархальної родини. Він міг належати до вільних общинників, бути власником наданої йому общинної землі, мати усі права, пов'язані з майновими і сімейними відносинами. Таку особу закони називали авілумом («людина», «син чоловіка»). До іншої категорії загалом повноправних і вільних людей належав мушкенум («той, що падає ниц», «бити чолом», тобто той хто йшов слугувати).

Мушкенуми були власниками ділянок землі, переданої їм на певних умовах з царського (державного) фонду. Авілуми в основному сповідували звичаєве право.Мушкенуми ж були предметом особливого піклування з боку царської юстиції. Земельна власність мушкенумів охоронялася поряд із храмовою і палацовою. Інакше кажучи, дві категорії вільних — авілуми і мушкенуми у майнових відносинах захищалися законами Хаммурапі однаково, а їх тілесні ушкодження — по-різному. Дуже цікавим є закріплений у законах Хаммурапі правовий статус тамкара і селянина. Вони стоять поруч. Інакше й бути не могло, оскільки усе населення Месопотамії займалося сільським господарством. Закони Хаммурапі передбачили і ситуації коли потрібно взяти в борг. Законодавець,, давав гарантії лихвареві-тамкару, зобов'язуючи його давати у борг, не боячись, що йому його не повернуть. У законах не передбачене боргове рабство, тобто за неповернуті борги не можна було стати рабом, як це було в Афінах або Римі. Потрібно було лише відпрацювати. Скільки років повинен відробляти борг боржник, встановлював не тамкар-лихвар, а закон. По третє, закони Хаммурапі охороняли життя того, хто відпрацьовував борг у тамкара.Ще одну категорію населення становили воїни — редуми, баїруми (букв, «погонщик» і «ловець», але зміст розбіжностей

За службу цареві їх наділяли землею (зазвичай у розмірі до 12 га), де вони вели сільське господарство на певних умовах (ілку — таку назву мало їх землекористування). Закон зобов'язував воїнів суворо виконувати головну умову — нести службу. Якщо воїн відмовлявся йти у похід, на нього чекала смертна кара.

6.Договір купівлі-продажу за Законами царя Хаммурапі, порівняти із Законами хіі таблиць Давнього Риму.

Значна кількість статей законів Хаммурапі присвячена договорам особис­того найму і найму майна, зокрема оренди землі. Орендар зем­лі повинен був не тільки сплатити орендну плату, яка сягала 2/3 врожаю, а й повернути землю обробленою, про що йдеться у § 42 і 43 законів Хаммурапі: «Якщо людина орендує поле для обробки і не виростить на ньому хліба, то її треба викрити у то­му, що вона не виконувала необхідної роботи на полі і повин­на віддати господарю поля хліб...» (§ 42); «Якщо вона не обро­бить поля і покине його, то вона повинна віддати господарю поля хліб..., а поле, яке вона покинула, повинна зорати, зборо-нити і повернути господарю...» (§ 43)'. При укладанні договорів особистого найму враховувались відмінності між особами «благородних» професій (лікарі, бу­дівельники, корабельники) і сільськогосподарськими праців­никами, а також між вільними і рабами. Характерно, що роз­мір оплати послуг лікаря залежав від соціального становища пацієнта. У законах передбачені умови найму землероба, якими обумовлювалась свого роду заробітна плата, що видавалась йому сріблом або хлібом, яка була більш високою під час проведення у літній період основних польових робіт, Договори доручення, зберігання, товариства найчастіше укладалися у сфері торговельних відносин, де особливо яскраво виступали дві фігури: тамкар-лихвар і шамаллум — його торговий агент. Договір доручення, наприклад, такий, який передбачав вивезення й продаж товару, перевезення цінностей, оформлявся у вигляді письмового документа, про що свідчить § 104: "Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, масло чи будь-яке інше майно для продажу, то шамаллум повинен підрахувати срібло і повернути повернути тамкару. Шамаллум має отримати документ з печаткою про срібло, яке він віддає тамкару». За недодержання умов договору була передбачена відповідальність обох сторін про що йдеться у декількох параграфах законів Хаммурапі § 106: «Якщо шамаллум візьме у тамкара срібло і запереяуватиме це перед своїм тамкарем, то цей тамкар має викрити шамаллума перед богом і свідками в отриманні срібла, і шамаллум повинен віддати тамкару срібло, яке він узяв, у потрійному розмірі»; § 107: «Якщо тамкар доручить що-небудь шамал-луму і шамаллум поверне своєму тамкару усе, що дав йому тамкар, а тамкар заперечуватиме перед ним отримання будь-чого, що дав йому шамаллум, то цей шамаллум має викрити тамкара перед богом і свідками, і тамкар за те, що він заперечував перед своїм шамаллумом, має віддати шамаллуму усе, отримане ним, у шестикратному розмірі»)¹.