66.Генеральні штати у Франці

Генеральні штати. Виникнення Генеральних штатів поклало початок зміні форми держави у Франції — перетворенню її на станово-представницьку монархію. Появі Генеральних штатів як особливого державного органу передували розширені збори королівської курії (консиліуми тощо), які мали місце ще в XII—XIII ст. Скликання Генеральних штатів королем Філіппом IV Красивим у 1302 р. мало цілком конкретні історичні причини: невдала війна у Фландрії, серйоз­ні економічні труднощі, суперечка короля з римським папою. Але створення загальнонаціональної станово-представницької установи було і проявом об'єктивної закономірності в розвитку монархічної держави у Франції.Періодичність скликання Генеральних штатів не була вста­новлена. Це питання вирішував сам король залежно від обста­вин і політичних мотивів. Кожне скликання штатів було інди­відуальним і визначалося на розсуд короля. Вище духовенство (архієпископи, єпископи, абати), а також великі світські феодали запрошувалися особисто. Генеральні штати перших скликань не мали виборних представників від дворянства. Пізніше утверджується практика, відповідно до якої середнє і дрібне дворянство обирає своїх депутатів. Вибори проводилися також від церков, конвентів монастирів і міст (по 2—3 депутати). Але городяни й особливо легісти іноді обиралися і від станів духовенства і дворянства. Приблизно 1/7 частину Генеральних штатів становили юристи. Депутати від міст представляли їхню патриціансько-бюргерську верхівку. Отже, Генеральні штати завжди були органом, що представляє заможні прошарки французького суспільства. Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, і тривалість їхніх засідань також визначалися королем. Король скликав Генеральні штати для того, щоб одержати підтримку станів з різних приводів: боротьба з орденом тамплієрів (1308 р.), укладення договору з Англією (1359 р.), релігійні війни (1560, 1576, 1588 рр.) тощо. Король запитував думку Генеральних штатів з ряду законопроектів, хоча формально їхньої згоди на прийняття королівських законів не було потрібно. Але найчастіше причиною скликання Генеральних штатів був брак у короля грошей, і він звертався до станів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на черговий податок, що міг збиратися тільки в межах одного року. Лише в 1439 р. Карлом VII була отримана згода на стягнення постійної королівської тальї. Але якщо йшлося про встановлення яких-небудь додаткових податків, то, як і раніше, була потрібна згода Генеральних штатів.Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами. Вони мали право вносити пропозиції, критикувати діяльність королівської адміністрації. Але оскільки існував певний зв'язок між проханнями станів і їх голосуванням щодо запитуваних королем субсидій, останній у ряді випадків ішов на поступки Генеральним штатам і видавав на їхнє прохання відповідний ордонанс. Генеральні штати в цілому не були простим інструментом королівської знаті, хоча об'єктивно вони допомогли їй зміцнити свої позиції в державі. Інколи вони протистояли королю, ухиляючись від винесення бажаних для нього рішень. Коли стани виявляли непоступливість, королі тривалий час їх не скликали (наприклад, з 1468 по 1484 р.). Після 1484 р. Генеральні штати практично взагалі перестали збиратися (до 1560 р.). Найгостріший конфлікт Генеральних штатів з королівською владою виник в 1357 р. в момент повстання городян у Парижі і взяття у полон французького короля Іоанна англійцями. Генеральні штати, у роботі яких взяли участь головним чином представники третього стану, висунули програму реформ, що одержала назву «Великий березневий ордонанс». Замість надання королівській владі субсидій вони вимагали, щоб збір і витрата коштів проводилися самими Генеральними штатами, які мали збиратися тричі на рік і без скликання їх королем. Були обрані «генеральні реформатори», які наділялися повноваженнями контролювати діяльність королівської адміністрації, звільняти окремих чиновників і карати їх, аж до застосування смертної кари. Однак спроба Генеральних штатів закріпити за собою постійні фінансові, контролюючі і навіть законодавчі повноваження не мала успіху. Після придушення в 1358 р. Паризького повстання і Жакерії королівська влада відкинула вимоги, що містилися у Великому березневому ордонансі. У Генеральних штатах кожен стан збирався й обговорював питання окремо. Лише в 1468 і 1484 рр. усі три стани проводили свої засідання спільно. Голосування зазвичай організовувалося за бальяжами і сенешальствами, де й обиралися депутати. Якщо виявлялися розбіжності в позиції станів, голосування проводилося по станах. У цьому випадку кожен стан мав один голос, і в цілому феодали завжди мали перевагу над третім станом. Депутати, обрані до Генеральних штатів, наділялися імперативним мандатом. їхня позиція з питань, що виносилися на обговорення, в тому числі при голосуванні, зумовлювалась існуванням положення про те, що після повернення з засідання депутат повинен був відзвітувати перед виборцями.У ряді регіонів Франції (Прованс, Фландрія) з кінця XIII ст. виникають місцеві станово-представницькі установи. Спочатку вони називалися «консиліум», «парламент» чи просто «люди трьох станів». У середині XV ст. почали вживати терміни «штати Бургундії», «штати Дофіна» тощо. Назва «провінційні штати» закріпилася лише в XVI ст. На кінець XIV ст. було 20 місцевих штатів, у XV ст. вони були практично в кожній провінції. До провінційних штатів, так само як і до Генеральних, селяни не допускалися. Нерідко королі виступали проти окремих провінційних штатів, оскільки вони потрапляли під сильний вплив місцевих феодалів (у Нормандії, Лангедоці), і проводили політику сепаратизму.