 3. Олена Пчілка (огляд)

Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, літературний псевдонім – Олена Пчілка – народилася 29 (17) червня 1849 року в м. Гадячі на Полтавщині у сім’ї поміщика. Початкову освіту, як і всі дівчата-дворянки, одержала вдома, пізніше вчилася у Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат, який закінчила у 1866 році. Великий вплив на Ольгу мав її старший брат, відомий учений, історик і громадський діяч М. Драгоманов, який познайомив її з М. Старицьким, М. Лисенком, П. Житецьким.

Ольга одружилася з близьким товаришем композитора М. Лисенка Петром Косачем. Другою дитиною у їхній багатодітній сім’ї була Лариса, котрій судилося стати славетною письменницею Лесею Українкою. До речі, псевдонім Українка придумала Ларисі мати, інтуїтивно вгадавши велике майбутнє доньки.

Олена Пчілка сумлінно збирала народну творчість, уклала надзвичайно розкішну колекцію орнаментів народної вишивки. У 1876 році в Києві вийшла її праця “Украинский народний орнамент. Вышивки, ткани, писанки”, а в 1903 році в “Киевской старине” була опублікована стаття “Украинские колядки (Текст волынский)”.

Як дитяча письменниця Олена Пчілка заявила про себе в 1882 році, видавши книжку поетичних перекладів для найменших “Українським дітям”. При тісному співробітництві з М. Старицьким вона підготувала два випуски альманаху “Рада”, в якому під поезіями вперше підписалася псевдонімом Олена Пчілка.

Разом з Наталею Кобринською Олена Пчілка працювала над підготовкою і виданням альманаху “Перший вінок”, у якому друкувалися тільки жінки.

Причетність до сім’ї Драгоманових, дві поїздки за кордон до брата Михайла, кипуча громадська діяльність привернула увагу поліції. З 1877 року Олена Пчілка перебувала під негласним наглядом.

Творча спадщина Олени Пчілки досить велика. Перед нами самобутня, з оригінальним світобаченням особистість, яка вміла засобами художнього слова відтворити найтонші порухи настроїв своїх героїв.

У 1886 році письменниця видала збірку поезій “Думки-мережки”, а потім – книги оповідань у трьох випусках. Крім лірики та прози, Олена Пчілка працювала як драматург і перекладач. Її публіцистика теж мала високий рівень, зокрема такі праці, як “Спогади про Михайла Драгоманова” та “Сорочинська справа”. В останній вона так зобразила дійсний стан подій 1905 року: “На майдані сорочинському полилася кров, полягли мертві тіла; 20 сорочинців поклали свої голови, більше 50 зостались покалічені; у зневазі, в приниженні стояли на колінах сорочинські люди серед свого майдану, повалені в сніг та дожидаючи розправи від хижої руки; не всі ті нещасливі зосталися в Сорочинцях і після того, як скінчилася соромна покута і дика розправа, не одна сім’я вже тоді, як розтали сніги, як зацвіли знов красні левади сорочинські, все оплакувала своїх рідних, повезених із рідного гнізда далі, невідомо на який кінець…”

У 1907 році Олена Пчілка відродила у Києві раніше започаткований у Полтаві журнал “Рідний край”, а наступного року почала видавати додатком до нього для дітей “Молоду Україну”.

Як і всі українські патріоти, письменниця щиро вірила УНР. Є свідчення очевидців про те, що напередодні вступу більшовицьких військ під командуванням кривавого Муравйова Олена Пчілка зустріла цю банду під Києвом, навмисно виїхавши назустріч. Письменниця звернулася до Юрія Коцюбинського з проханням не топтати ідеали батька і не нищити українську державність, але військо мовчки минуло самотню жіночу постать.

Після перемоги більшовиків Олена Пчілка виїхала в Гадяч, редагувала земську газету, створила дитячий театр. Пізніше її повернення до милого серцю міста над Дніпром було пов’язане з багатьма причинами. Як-не-як вона була матір’ю Лесі України, радянська влада не насмілювалася надто принижувати її. Працювала письменниця на схилі віку членом комісії етнографії при Академії Наук. У 1927 році її навіть обрали членом-кореспондентом цієї високої установи, але щасливіше й вільніше Олені Пчілці від цього не жилося.

Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року.