Мойсей - біблійний пророк

В очах Ізраїлю Мойсей – пророк, якому немає рівного. Народився в Єгипті під час перебування євреїв у єгипетській неволі. Коли один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика, мати сховала своє немовля у прибережному очереті над Нілом. Дитину знайшла дочка фараона, назвала хлопчика Мойсеєм, тобто “видобутий з води”, виховала й вивчила його.

Мойсея обурювало становище ізраїльтян в Єгипті. Якось він був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника – єврея. Мойсей убив наглядача, а сам утік з Єгипту до країни Мадіам. Там він одружився, пас стада овець свого тестя.

Пройшло сорок років. Одного разу в пустелі Мойсеєві з’явився Бог у вигляді куща, що горів, та не згорав. Бог наказав йому повернутися в Єгипет і просити фараона, щоб той дозволив ізраїльтянам вийти з країни. Фараон відмовив Мойсею, і Єгипет зазнав десять тяжких кар. Тільки тоді фараон дозволив Мойсею вивести євреїв із Єгипту, та невдовзі передумав і переслідував ізраїльтян аж до Червоного моря. За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Ізраїльтяни перейшли через море, а військо фараона поглинула вода.

Через три місяці мандрівки досягли гори Синай. Тут Бог відкрив Мойсею Свій Закон і дав йому 10 заповідей. Потім Мойсей привів народ в Кадес і послав звідти розвідників у Ханаан. Повернувшись, ті розповіли про могутній народ, що живе у Ханаані. Ізраїльтяни, забувши про своє покликання, повстали проти Мойсея, за що були приречені до сорокарічних блукань пустелею. За Божою логікою, за 40 років мало вирости нове покоління – діти волі. Ніхто з тих, що вийшли з Єгипту, не побачив Обітованої землі. Сам Мойсей, на мить засумнівавшись в доцільності того, що робив усе життя, не ввійшов до неї. Він піднявся на гору Нево, з якої Бог показав йому Обітовану землю. Перед смертю Мойсей призначив своїм наступником Ісуса Навина (Єгошуа) і благословив свій народ. Помер пророк на горі Нево у віці 102 років.^

 10.4. Цитатний план до прологу поеми “Мойсей” (орієнтовний зразок)

1. “Народе мій, замучений, розбитий…”

2. “…твоїм будущим душу я тривожу…”

3. “Невже повік уділом буде твоїм укрита злість, облудлива покірність…”

4. “Задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців?”

5. “Вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання…”

6. “О, якби пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою…”

7. “Та прийде час і ти огнистим видом Засяєш у народів вольнім колі…”

8. “І глянеш, як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі”.

9. “Твойому генію мій скромний дар весільний”.

 10.5. Аналіз поеми «Мойсей»

«Народе мій, замучений, розбитий» (пролог до поеми «Мойсей»)

Поема починається з прологу — своєрідного високопоетичного коментаря до поеми. Появі прологу сприяв щасливий випадок. З'явився він уже після того, як текст поеми було набрано в друкарні. Сучасник Франка літературознавець М. Мочульський згадує: «Я був з поетом у друкарні саме тоді, коли кінчився друк «Мойсея». Зажурений управитель друкарні К. Беднарський показав поетові, що на початку надрукованої поеми лишається кілька незадрукованих сторінок і радив написати вступне слово. Поет подивився на білі сторінки і сказав спокійно: «Добре, добре, я щось напишу і принесу». І приніс на другий день відомий пролог».

У пролозі до поеми І. Франко немовби стисло формулює її ідею. У хвилюючих, натхненних рядках перед читачем постає історична доля українського народу, Його минуле, сучасне й майбутнє.

Поет висловлює глибокий біль з приводу тяжкого соціального й національного гніту, під яким перебуває український народ, біль, спричинений пасивністю і темнотою народу, нерозумінням ним своєї ролі перетворювача світу:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Пролог не залишає в читача жодного сумніву в тому, що, змальовуючи поневіряння євреїв, їх духовну вбогість і неспроможність усвідомити власну історичну місію, Франко мав на увазі своїх сучасників — українців.

Поет певен, що всі жертви, принесені заради формування політичної, соціальної і національної свідомості його земляків, не пропадуть марно і народ виборе своє щастя:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

У пролозі до поеми «Мойсей» Франко вславлює могутню силу поетичного слова, як грізної зброї в боротьбі з гнобителями:

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

Отже, пролог ясно визначає тему поеми «Мойсей». У поемі підноситься ідея боротьби людей за соціальне й національне визволення, причому особливий акцент зроблено на взаємовідносинах вождя і народу.

На читача поеми звичайно найсильніше враження справляє саме пролог до поеми, про який Микола Бажан сказав, ,що він «трагічний і оптимістичний воднораз, урочистий і могутній, мов акорди бетховенської симфонії, осяяний світлим видінням майбутнього».

Пролог до поеми «Мойсей» строфічно побудований терциною.

Наведемо приклади:

Народе мій, замучений, розбитий, а

Мов паралітик той на роздорожжу, б

Людським презирством, ніби струпом, вкритий! а

Твоїм будущим душу я тривожу, б

Від сорому, яких нащадків пізних в

Палитиме, заснути я не можу. б

Невже тобі на таблицях залізних в

Записано в сусідів бути гноєм, г

Тяглом у поїздах їх бистроїзних? в

Невже повік уділом буде твоїм г

Укрита злість, облудлива покірність ґ

Усякому, хто зрадою й розбоєм г

Тебе скував і заприсяг на вірність? д

Невже тобі лиш не судилось діло, ґ

Що б виявило твоїх сил безмірність? д

Невже задарма стільки серць горіло д

До тебе найсвятішою любов'ю, е

Тобі офіруючи душу й тіло? д

Отже, як бачимо, весь пролог складається із строф з трьома рядками, і римування також підпадає під терцинну будову.

У кінці прологу окремо стоїть рядок: «Твойому генію мій скромний дар весільний», який римується з другим рядком попередньої трьохрядкової строфи. А це, як відомо, теж не суперечить терцинній будові.

 10.6. Сюжет і композиція поеми. Образ пророка Мойсея

Поема І. Франка «Мойсей» складається з прологу і двадцяти пісень (розділів). Як відзначає відомий дослідник творчості І. Франка А. Каспрук, за розгортанням подій та значущістю основних сюжетних вузлів поеми її умовно можна поділити на чотири частини.

У першій (пісні І-ХІ) показано наростання й загострення конфлікту аж до повного розриву між пророком і його народом, підбурюваним демагогами Авіроном і Датаном. Мойсей іде геть з табору, аби хоч самому дійти і побачити обіцяний край.

Друга частина — пісні ХІІ-ХVIII. Це роздуми Мойсея над долею народу, який він сорок років вів до бажаної мети.

Третя частина — пісня XIX. Розмова з Єговою і смерть Мойсея.

Четверта частина — пісня XX. Єврейський народ після смерті Мойсея йде далі і досягає обіцяної землі. Ідеали, за які боровся Мойсей, здійснюються.

Пролог передує загальному вступу до поеми, в якому Франко вводить читача в психологічну атмосферу, що склалася в момент назрівання конфлікту між єврейським народом і Мойсеєм. Народ зневірився в існуванні обіцяного пророком «чудового краю», покинув «ждать і бажать», «рватись в простори». Він задовольняється простим животінням.

Поет змальовує Мойсея справжнім народним ватажком, що ніби уособлює в собі духовну енергію народу. Коли народ не вірить пророкові, не слухає його, тоді пророк втрачає віру у власні сили, у вірність обраного шляху. Трагедія Мойсея як ватажка, невизнаного своїм народом, накреслюється вже в другій пісні поеми.

Франко показує, що ця трагедія коріниться в низькому рівні свідомості людей, в їхньому небажанні рухатись уперед. Тому народну відсталість використовують у своїх егоїстичних цілях злі сили, лжепророки Датан і Авірон. Аби самим стати на чолі народу, вони зводять наклепи на Мойсея. І деякий час люди до них прислухаються.

Попри заборону промовляти, під загрозою бути побитим камінням, Мойсей наважується звернутися до свого народу із палким словом.

Третя пісня розпочинається чудовим пейзажем, на тлі якого реалістично змальовано побут синів Ізраїлю. Поет ніби робить окремі замальовки, які загалом складають величезну панораму буття євреїв. Франко зумів тонко передати локальний колорит побуту кочового племені.

У цій же третій пісні Франко вперше подає портрет Мойсея. Пророк виступає в поемі могутньою постаттю, сповненою внутрішньої сили, вогню і духовної величі:

...Глянь, Мойсей виходжа

Із свойого намета.

Хоч літа його гнуть у каблук

Із турботами в парі,

Та в очах його все щось горить,

Мов дві блискавки в хмарі.

Поет показує не лише духовну велич Мойсея, але й його глибокі вболівання за долю народу. У кінці третьої і в четвертій пісні поеми Франко демонструє велику силу переконання Мойсея, його залізну волю. Пророк, наперекір волі одноплеменців, що перебували під впливом лжепророків, виходить на вічовий камінь і промовляє, картаючи дух рабської покори, закликаючи громаду прямувати до наміченої мети.

У п'ятій і шостій піснях Франко вкладає в уста Мойсея казку про терен, що має пояснити народові його призначення. Оригінальний текст притчі про терен знаходимо в Біблії (Книга суддів, глава IX).

У першоджерелі дерева запрошують царювати над ними оливкове дерево, фігову пальму, виноградну лозу і терен. У поемі "Мойсей" кількість рослин дещо збільшена. Це кедр ліванський, пальма, рожа, дуб, береза, терен. Але найголовніше те, що поет змінив ідейне звучання притчі. Якщо в біблійному переказі терен фактично висміюється, показано його сміховинні претензії і злість, то у Франка ця рослина виступає благородним захисником дерев. Непомітний і скромний на вигляд, терен виявляється корисним, здатним на самопожертву заради інших. Вставна притча про терен, пов'язана з сюжетом, має у творі і самостійне значення — змальовує алегоричний образ беззавітного борця за народну справу. Порівнюючи терен з єврейським народом, якого Бог обрав собі за сина, Мойсей говорить, що Єгова не взяв собі гордих, не взяв багачів, що «землю плюндрують», згордував усю славу, усе книжкове мудрування».

У піснях сьомій, восьмій і дев'ятій Франко відтворює стан найвищого напруження в стосунках пророка з громадою. Демагоги Авірон і Датан, скориставшися темністю євреїв, дають жорстокий бій Мойсею. Авірон глузливо пропонує поставити Мойсея громадською нянькою біля дітей. А Датан пішов ще далі. Він стверджує, ніби Мойсей повів євреїв з Єгипту за наказом єгипетського фараона, аби знищити свій народ.

Датан пропонує вигнати Мойсея з громади негайно.

Але перш ніж покинути табір, Мойсей ще раз звертається до людей (пісні IX, X). Він осуджує сліпоту, картає народ, але разом з почуттям болю в його словах відчувається живе й тепле почуття любові до людей, що переповнює Мойсеєве серце. Замість тяжких проклять він висловлює сердечну тугу через те, що мусить кидати громаду.

Прямуючи в пустелю, Мойсей зворушливо прощається з єврейськими дітьми, які не розуміють, чому дідусь іде в ніч з табору.

Найглибше розкривається внутрішній світ пророка в піснях ХІІ-ХIII. Опинившись у вигнанні, Мойсей наодинці з собою немовби оглядає весь свій шлях народного проводиря. А оскільки він залишився один, його душу починають роз'їдати сумніви, хитається його віра.

Мойсей палко молиться до Єгови, але замість Божого голосу чується нашіптування демона пустині Азазеля.

Мойсей на горі молиться до Бога, а вранішнє сонце відкидає його тінь аж у долину. У сяйві сонця фігура пророка здається колосальною, і люди зачудовано споглядають за ним. Те ж саме спостерігаємо і при заході, коли така ж величезна тінь лягає на табір. Тут, як бачимо, Франко використав для створення образу Мойсея цілком реальні світлові ефекти (пісня XV).

Сповнена філософських роздумів шістнадцята пісня поеми. Втомлений після цілоденного сходження на гору Мойсей, коли прийшла ніч, падає зомлілий. Азазель, прибравши образ матері, намагається переконати пророка залишити свою справу і для цього показує йому Бога безсилим.

У тому ж розділі Франко наводить міф про Оріона, взятий з давньогрецької міфології. У передмові до другого видання поет писав, що скористався цим міфом у переказі грецького міфолога Аполлодора. Франко значно переробив міф відповідно до змісту своєї поеми і вклав його в уста Азазеля.

Остаточно ламається гордий дух Мойсея після того, як Азазель показав пророкові Палестину і те, які біди чекають у ній єврейський народ (пісня XVIII). Мойсей падає на землю з розпачливим криком: «Одурив нас Єгова!» І хоч він ще живий, це вже переможений демоном, духовно спустошений старець, а не палкий пророк. Сумніви в правильності обраного шляху викликають кару з боку Єгови (пісня XIX). Мойсей зневірився, а значить, загинув духовно й фізично. Втім Франко не показав у поемі смерть Мойсея, а залишив це «за поетичною заслоною».

Фінал поеми — її заключна, двадцята пісня. Це гімн народові, його творчій силі, що ніколи не гине і не згасає. Мойсей помер, але народ залишився жити. В ньому сховані незмірені сили і величезні можливості, що ось-ось прорвуться назовні і знищать усе рутинне й косне.

Смерть Мойсея стала тим імпульсом, що призвів до руху приховані сили народу. Відбувається величезний вибух народної енергії, на чолі творчого, дерзновенного народу стає новий вождь — Єгошуа. Лжепророки гинуть від народного гніву. Новий ватажок закликає євреїв у похід, і йому вторять сто тисяч голосів.

Поема «Мойсей» закінчується тріумфом народної справи, за яку сорок років боровся Мойсей, але не знайшов у собі твердості, аби її закінчити. Народ завершує справу і йде далі, змітаючи лжепророків, до соціальних змін і оновлень.

Поема містить у собі кілька вставних оповідань-притч — повчальних алегоричних оповідей (наприклад, притча про терен, міф-притча про Оріона тощо). Але й саму поему можна вважати величезною, дуже розгорнутою притчею, котру слід трактувати, як вічну боротьбу в душі людини між світлим (Єгова, Мойсей) і темним (Азазель, Авірон, Датан) началами, як вічну тему двобою матеріального і духовного не тільки в душі окремої людини, а й в народі загалом.

 10.7. Поема Франка “Мойсей”— видатний твір світової літератури

Філософські, етичні і політичні проблеми, поставлені в поемі «Мойсей», глибоко хвилювали сучасників Франка. Звернення поета до цих проблем, разом із геніальною простотою художньо-зображальних, стилістичних засобів твору, викликало величезний резонанс у суспільстві, особливо в молоді.

Гаряче схвалив поему Михайло Коцюбинський. Слухаючи першим цей твір, він зрозумів, що створено справжній поетичний шедевр.

Високо оцінив поему «Мойсей» і Василь Стефаник. В одному листі він писав, що Франко, «почувши страшну слабість, вижбухав з себе «Мойсея» і найшов свою величну мову». З не меншим пієтетом ставилася до поеми і Леся Українка. Як згадував чоловік поетеси К. Квітка, Леся Українка була надзвичайно високої думки про вірші І. Франка і поему «Мойсей».

Із «Мойсеєм» Франко об'їжджав галицькі і буковинські міста і села — і скрізь населення зустрічало його з надзвичайним ентузіазмом.

Поет глибоко вивчив біблійні тексти, прекрасно знав і коментарі до них відомого французького критика Біблії Рейса, книгу Гердера «Про дух давньоєврейської поезії», начерки Гете про Мойсея.

Поема І. Франка «Мойсей» — видатний твір української літератури, який, за словами відомого літературознавця О. Білецького, «підноситься над своїми літературними аналогіями і поетичною силою, і глибиною думки».

Поема являє собою величний і оригінальний зразок високохудожнього твору не тільки української, а й світової літератури. Про Мойсея писали і до Франка, і після нього. Це, в першу чергу, поема французького поета Альфреда де Віньї «Мойсей», поема українського письменника К. Устияновича «Мойсей», що написані хронологічно раніше поеми І. Франка, та драма «Мойсей» німецького письменника К. Гауптмана і поема українського поета М. Голубця «Мойсей безумний», які створено пізніше. Але Франко силою зображення художніх образів, глибиною конфлікту перевершує всіх письменників, що писали на цю тему.