До українців Українці, браття милі, Відгукніться, де ви є;

Чи живі ще, чи в могилі

Давня слава зогниє?

Чи покраща доля наша,

Мине сором, що вкрива;

Чи до краю спита чаша,—

Рабства чаша вікова?

Гей, докупи, певні діти!

Всіх веде мета одна:

Шлях любові та освіти

Нас навіки поєдна!

Усі думки П. Грабовського в далекому засланні звернені до українців, своїх земляків, саме до них він промовляє щирим поетичним словом: “Браття милі відгукніться, де ви є”. І задає риторичне питання: “Чи живі ще, чи в могилі давня слава зогниє?” Згадуючи “давню славу”, поет натякає на славне запорізьке козацтво, яке вміло боронити волю. .

Друга строфа— теж риторичне питання, сповнене глибоких і болючих роздумів автора про те, “чи покраща доля наша, мине сором, що вкрива; чи до краю спита чаша,— рабства чаша вікова?”. Письменник вважає, що рабське підкорення — це сором, це неприпустимо для людини. Останні два рядки тут — перифраз народних фразеологізмів “випити гірку до краю”, “випити чашу до дна”, “випити гірку чашу” у значенні “зазнати, спробувати повною мірою страждань, лиха, поневірянь, горя”^.

Третя строфа — заклик до об'єднання: “Гей, докупи, певні діти!” Слово “певні”, вжите у звертанні, багатозначне. За великим “Словником української мови” “певній” — це і “який виражає тверду віру у свої сили, у свою правоту; твердий, упевнений або владний”, і “наполегливий, стійкий”, і “який твердо вірить у що-небудь, не сумнівається у чомусь”^. Ось яке широке смислове та емоційне навантаження несе одне маленьке слово. Далі йде програма дій: “Всіх веде мета одна: шлях любові та освіти нас навіки поєдна!”

П. Грабовського завжди і скрізь називали полум'яним революціонером, борцем. Але ця поезія засвідчує, що її автор бачить шлях поступу не в революційному перевороті, крові та насильстві, братовбивчій війні, а в “любові та освіті”.

Вірш написаний чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (abab). Він небагатий на художні засоби виразності, здебільшого це риторичні фігури (риторичні звертання, риторичні питання, окличні речення), які надають творові емоційного забарвлення, високого громадянського звучання.

Отже, за жанром вірш “До українців” — це громадсько-політична лірика.

Орли

Марно ради пита,

Вся засмучена,

Україна свята,

Перемучена.

Занедбали сини

Рідну мовоньку,

Не туди-бо вони

Гнуть головоньку, '

На пожитки густі

Позіхаючи,

На кишені товсті

Напихаючи.

Дяка богу — всього

Враз набралися:

Від народу свого

Одцуралися...

А поки, що чуже,

Розшолопають, —

Чого вміли, то вже

Не второпають...

Ще й вирлають на мир

Гірш Московщини:

“Що за хлопський кумир Народовщини!”

Чи таких ти орлів

Сподівалася,

Як за них лила крів,

Турбувалася?

Не так збавлять снаги

Силоміцники,

Як оті вороги,

Підпомічники!

Сатиричний вірш “Орли” сповнений переживань поета, які викликані нещасною долею України. Лукаві сини її, дбаючи лише про власні статки, “гнуть головоньку” перед чужоземними загарбниками, відцуралися рідного народу й материнської мови.

Вірш має іронічну назву — “Орли”. Тобто говориться про лжепатріотів, що називають себе українцями, але “не туди-бо вони гнуть головоньку”, служать тим, хто більше платить. Користуючись владою, здобутою здебільшого зрадою інтересів народу, вони “кишені товсті” напихають, “від народу свого одцуралися”, і “поки, що чуже, розшолопають,— чого вміли, то вже не второпають”. Поет зумисне вживає грубуваті просторічні слова “напихаючи”, “розшолопають”, “не второпають”, “вирлають”, щоб виразити своє презирство таким людям. Псевдопатріоти засуджують ідеали народовольців, їхнє “ходіння в народ” ще гірше за царський уряд. Цьому присвячений міні-діалог (“Що за хлопський кумир народовщини!”).

Передостання строфа — гірке резюме, що не таких “орлів” ненька Україна “сподівалася, як за них лила крів, турбувалася...” І на завершення — перифраз народної приказки “”не так пани, як підпанки”: “Не так збавлять снаги силоміцники, як оті вороги, підпомічники!” Авторські неологізми “силоміцники” (від “силоміць”, “насильство”) та “підпомічники” (від „підпомагати” — є “підпомагач”, “підпомагачі”) — увиразнюють думку поета, виражають усю глибину його почуттів — жалю, гніву.

Вірш написаний тристопним хореєм, який характерний для фольклору, і це наближає твір до народної пісні, зокрема жартівливо-сатиричної.

Для України, яку щиро любить, поет підбирає найзворушливіші епітети — “засмучена”, “свята”, “перемучена”. І мова у нього — не мова, а “рідна мовонька”. Наступне ж слово із зменшувально-пестливим суфіксом “головоньку” несе вже іронічний відтінок. Письменник гостро засуджує ту частину української інтелігенції, яка, збагатившись за рахунок народу, зрадила його і “всього враз набралася” чужого. А поки в ньому розбиралася, то забула й своє краще. П. Грабовський вживає риторичні питання, окличні речення, які надають віршеві емоційності, вносять елементи драматизації.

Поезія “Орли” близька й сучасному читачеві своєю актуальністю, патріотичним звучанням.

Дітям