(Огляд)

Народився С. Воробкевич у Чернівцях в родині вчителя філософії та богослов’я 17 (5) травня 1836 року. Сталося так, що дуже рано осиротів, тому виховувався у дідуся та бабусі в Кіцмані. Старенькі бажали внукові добра й забезпеченого життя, тому й подбали, щоб закінчив гімназію, а пізніше духовну семінарію. Ставши священиком, Сидір Воробкевич орієнтувався на тих панотців, які дійсно були провідниками дорученої пастви дбали і про слово Боже, і про патріотичний дух прихожан. Письменник-початківець (друкувався під псевдонімом Данило Млака) займався самоосвітою, збирав фольклор. Воробкевичу випало щастя бути знайомим з Юрієм Федьковичем, якого він вважав справжнім метром у красному письменстві і на якого рівнявся у своїй творчості.

У 1867 році Воробкевич переїхав до Чернівців і протягом 35 років викладав музику та співи у духовній та вчительській семінаріях. Удосконалюючи знання, кілька місяців вчився навіть у Віденській консерваторії. Перу С. Воробкевича належать такі свого часу відомі посібники, як “Загальний підручник з музики”, “Збірник пісень для шкіл народних, нижчих класів гімназійних і реальних”, “Елементарний підручник гармонії”.

У 1901 році за сприяння І. Франка вийшла збірка С. Воробкевича “Над Прутом”. Іван Якович відбирав найкраще з написаного поетом і упорядкував твори в три розділи: “Над Прутом”, “Балади і оповідання”, “Чом красна Буковина”. У передмові до книги він писав: “…Багато з тих пісень гомонить нині скрізь по нашім краї завдяки гарній музиці самого автора; та ми певні, що багато поезій, які появляються тут уперше, так само матимуть силу будити в серцях тиху, солодку музику поетичного настрою. Нехай же ся збірочка буде ще одною ниткою, що в’яже молодші покоління зі старшими, зв’язком симпатії і поважання на грунті одної великої любові до рідного народу і його слова…”

У 1909 році вийшов перший том (“Поезії”) тритомного видання доробку С. Воробкевича. У цій книзі – аж 71 поезія, до яких сам автор написав музику. Всього в першому томі було багато віршів, які публікувалися вперше і дату написання яких встановив О. Маковей, упорядковуючи їх. Про С. Воробкевича він був дуже високої думки: “…Може, й не соловей між поетами, може, дійсно лише жайворонок, але й жайворонка пісня дуже люба та ще по такій тяжкій зимі, по такій безпросвітній темноті, в якій жила Буковина до часів Воробкевича та Федьковича. Багато було у Воробкевича і таланту, і свідомості, і енергії, і доброї волі, і любові до свого народу – і він служив йому щиро цілих сорок років”.

С. Воробкевич відстоював право народу на освіту рідною мовою, був членом громадсько-культурного товариства “Руська бесіда”, пізніше видавав альманах “Руська хата”.

Цей митець залишив нащадкам чудові зразки лірики, пробував себе у прозі і драматургії. Прекрасними віршами цього автора є “Рідний край”, “То моя Буковина”, “Там би я співав”, “Мій краю милий, дорогий”, “Чом так сумно, Україно”, “У степу”. Кожному з нас відомі й дорогі слова з його поезії “Рідна мова”:

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тілько камінь має.

Як ту мову мож забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?

Високохудожніми є оповідання С. Воробкевича “Турецькі бранці”, “Вимуштрований кінь”, “Маковейка”, “Хто винен?”, “Гуцульська доля”. Крім прози, митець написав ще 18 оригінальних драм і оперет, серед яких “Гнат Приблуда”, “Новий двірник”, “Блудний син”. Про свою працю над першою п’єсою письменник писав: “Працював я над нею цілісінький рік і думаю, що якби її удачно відіграли, вона подобалася б. Намалював я там, як гуцул живе і дише, як горює і бідує…”

Співробітництво з театром спонукало до театральної музики, яку С. Воробкевич створив і для власних п’єс, і для драми “Назар Стодоля” Т. Шевченка.

Цікавий Воробкевич і як публіцист, автор праць “Борислав і його земні скарби”, “Музика українців”. Про народну пісню він відгукувався так: “Пісні і музика – в крові українця; для всіх випадків життя, для радощів і горя має він свої пісні”.

Помер С. Воробкевич 18 (5) вересня 1903 р. у Чернівцях, похований недалеко від могили Федьковича.